РЕФЕРАТ
О. М. Леонтьєв про
процеси смислоутворення і регуляції
діяльності
ВСТУП
Загальний огляд
проблеми. У реферованій науковій
праці О.М. Леоньтьєв ставить перед собою
питання : «Як саме виступає категорія
діяльності в психології?» Це питання
ставить ряд далеко ще не вирішених теоретичних
проблем, автор розглядає лише деякі з
них. Особливу увагу звертає на діяльність
конкретних індивідів.
На основі зазначеної ідеї О.М.
Леонтьєвим була створена теорія діяльності,
в якій вчений виходив з положення марксизму
про те, що діяльність утілюється у своєму
продукті. Відбувається начебто "опредметнювання"
тих уявлень, які її спонукають і регулюють.
Таким чином, у продукті діяльності ці
уявлення набирають нової форми. На підставі
цього положення О.М. Леонтьєв доходить
висновку, що, взаємодіючи з предметами
реального світу, які створені людською
культурою протягом її історії, індивід
засвоює (привласнює) "опредметнену"
психологічну реальність. Це й становить
процес його психічного розвитку. Виходячи
з цих загальних положень, учений розкриває
багато важливих психологічних понять.
Так, поняття потреб, мотивів особистості
дістають у нього оригінальне інтерпретування.
Мотиви вчений трактує не як внутрішні
спонукання, що йдуть від особистості,
а як реальні предмети, в яких втілюються
(опредметнюються) потреби. Категорія
діяльності, за О.М. Леонтьєвим, охоплює
"полюс об'єкта" і "полюс суб'єкта",
що веде до розуміння самої особистості
як моменту діяльності та її продукту.
Таким чином, психіка перетворюється в
реальність людської діяльності, чим заперечується
можливість розглядати її як реальність,
притаманну самому суб'єктові.
Завдання реферату:
- Виписати означення діяльності.
- Описати характеристику діяльності та структуру діяльності .
- Проаналізувати нейропсихологію та патопсихологію, як шлях проникнення в
структуру діяльності.
РОЗДІЛ I .О.М. Леоньтьєв
про процеси смислоутворення
1.1 Діяльність
конкретних індивідів
Психологія людини має справу
з діяльністю конкретних індивідів, яка
протікає або в умовах відкритої колективності-
серед оточуючих людей, разом з ними і
у взаємодії з ними, або віч-на-віч з оточуючим
предметним світом-перед гончарним колом
або за письмовим столом. Однак, у яких
би умовах і формах не протікала діяльність
людини, якої б структури вона не набувала,
її не можна розглядати як вилучену з суспільних
відносин, з життя суспільства. При всій
своїй своєрідності діяльність людського
індивіда є системою, включеною в систему
відносин суспільства. Поза цими відносинами
людська діяльність взагалі не існує.
Як саме вона існує, визначається тими
формами і засобами матеріального і духовного
спілкування , які породжуються розвитком
виробництва і які не можуть реалізуватися
інакше, як у діяльності конкретних людей.
Абсолютно зрозуміло, що діяльність
кожної окремої людини залежить при цьому
від її місця в суспільстві, від умов, які
випадають на її частку, від того, як вона
складається в неповторних індивідуальних
обставинах.
Особливо варто застерегти
від розуміння діяльності людини як відношення,
яке існує між людиною і конфронтуючим
з нею суспільством. Це доводиться підкреслювати,
тому що позитивістські концепції, які
зараз затоплюють психологію, всіляко
нав'язують ідею протиставлення людського
індивіда суспільству. [1,с.165]
1.2 Констатуюча характеристика
діяльності
Вже в самому зародженні діяльності
і психічного відображення виявляється
їхня предметна природа. Так, було показано,
що життя організмів у гомогенному, хоча
і мінливому середовищі може розвиватися
лише у формі ускладнення тієї системи
елементарних функцій, яка підтримує їхнє
існування. Тільки при переході до життя
в дискретному середовищі, тобто до життя
у світі предметів, над процесами, які
відповідають впливам, які мають пряме
біотичне значення, надбудовуються процеси,
викликані впливами, які самі по собі можуть
бути нейтральними, абіотичними, але які
орієнтують його стосовно впливів першого
типу.
Отже, передісторія людської
діяльності починається з набуття життєвими
процесами предметності. Останнє означає
собою також появу елементарних форм психічного
відображення — перетворення подразливості
у чутливість, у "здатність відчуття".[1,с.166]
1.3.Структура діяльності
Усяка діяльність має кільцеву
структуру: вихідна аферентація -> ефекторні
процеси, які реалізують контакти з предметним
середовищем —»корекція і збагачення
за допомогою зворотних зв'язків вихідного
аферентуючого образу. Зараз кільцевий
характер процесів, які здійснюють взаємодію
організму із середовищем, є загальновизнаним
і досить добре описаний. Однак головне
полягає не в самій по собі кільцевій структурі,
а в тому, що психічне відображення предметного
світу породжується не безпосередньо
зовнішніми впливами (у тому числі і впливами
"зворотними"), а тими процесами, за
допомогою яких суб'єкт вступає в практичні
контакти з предметним світом і які тому
обов'язково підкоряються його незалежним
властивостям, зв'язкам, відношенням. Останнє
означає, що "аферентатором", який
керує процесами діяльності, первинно
є сам предмет і лише потім — його образ
як суб'єктивний продукт діяльності, що
фіксує, стабілізує і несе в собі її предметний
зміст. Інакше кажучи, здійснюється подвійний
перехід: перехід .предмет —» процес діяльності"
і перехід ,діяльність —»її суб'єктивний
продукт". Але перехід процесу у форму
продукту відбувається не тільки на полюсі
суб'єкта. Ще більш явно він відбувається
на полюсі об'єкта, який трансформується
людською діяльністю; у цьому випадку
регульована психічним образом діяльність
суб'єкта переходить у "спочиваючу властивість"
її об'єктивного продукта.
Зустріч потреби з предметом
є актом надзвичайним. Він відзначався
вже Ч.Дарвіним, про нього свідчать деякі
дані І.П.Павлова; про нього говорить Д.М.Узнадзе
як про умову виникнення установки, і його
блискучий опис дають сучасні етологи.
Цей надзвичайний акт є актом опредмечення
потреби — "наповнення" її змістом,
який черпається з оточуючого світу. Це
і переводить потребу на власне психологічний
рівень.
Отже, потреби керують діяльністю
з боку суб'єкта, але вони здатні виконувати
цю функцію лише за умови, що вони є предметними.
Звідси відбувається можливість обертання
термінів, який дозволив К.Левіну говорити
про спонукальну силу самих предметів.[1,с.166]
РОЗДІЛ II. Регуляція
діяльності
2.1. Загальна будова
діяльності
Ідея аналізу діяльності як
метод наукової психології людини була
закладена, як я вже говорив, ще в ранніх
роботах Л.С.Виготського. Були введені
поняття засобу, орудійних ("інструментальних")
операцій, поняття мети, а пізніше
— і поняття мотиву ("мотиваційної
сфери свідомості"). Пройшли, однак,
роки, перш ніж вдалося описати в першому
наближенні загальну структуру людської
діяльності та індивідуальної свідомості.
Цей перший опис зараз, через чверть століття,
багато в чому є незадовільним, надміру
абстрактним. Але саме завдяки його абстрактності
він може бути взятий в якості початкового,
відправного для подальшого дослідження.
Дотепер мова йшла про діяльність
в загальному, збірному значенні цього
поняття.
Окремі конкретні види діяльності
можна розрізняти між собою за якою завгодно
ознакою: за їх формою, за способами їхнього
здійснення, за їх емоційною напруженістю,
за їх тимчасовою і просторовою характеристикою,
за їх фізіологічними механізмами і т.д.
Однак головне, що відрізняє одну діяльність
від іншої, полягає в розходженні їхніх
предметів. Адже саме предмет діяльності
і додає їй певну спрямованість. У запропонованій
мною термінології предмет діяльності
є її справжній мотив. Звісно, він може
бути як речовинним, так і ідеальним, як
даним у сприйнятті, так і існуючим тільки
в уяві, у думках. Головне, що за цим завжди
стоїть потреба, що він завжди відповідає
тій або іншій потребі.
Отже, поняття діяльності необхідно
пов'язане з поняттям мотиву. Діяльності
без мотиву не буває; "невмотивована"
діяльність — це діяльність не позбавпена
мотиву, а діяльність із суб'єктивно та
об'єктивно прихованим мотивом.
Основними "складовими"
окремих людських діяльностей є здійснюючі
їх дії. Дією ми називаємо процес, підпорядкованій
свідомій мети. Схоже до того, як поняття
мотиву співвідноситься з поняттям діяльності,
поняття мети співвідноситься з поняттям
дії.
Виникнення в діяльності цілеспрямованих
процесів — дій, історично стало наслідком
переходу до життя людини в суспільстві.
[1,с.167-168]
2.2 Шлях проникнення
в структуру діяльності з боку
мозку
Іншим дуже важливим, наміченим
ще Л.С.Виготським, шляхом проникнення
в структуру діяльності з боку мозку є
нейропсихологія та патопсихологія. їхнє
загальнопсихологічне значення полягає
в тому, що вони дозволяють побачити діяльність
у її розпаді, який залежить від вимикання
окремих ділянок мозку або від характеру
тих більш загальних порушень його функції,
які виражаються в душевних захворюваннях.
Я зупинюся тільки
на деяких даних, отриманих нейропсихологією.
На відміну від наївних психоморфологічних
уявлень, відповідно до яких зовні
психологічні процеси однозначно
пов'язані з функціонуванням окремих
мозкових центрів (центрів мови, письма,
мислення в поняттях і т.д.), нейропсихологічні
дослідження показали, що ці складні, суспільно-історичні
за своїм походженням, процеси, які прижиттєво
формуються, мають динамічну і системну
локалізацію. В результаті порівняльного
аналізу великого матеріалу, зібраного
в експериментах на хворих з різною зосередженістю
локальних уражень мозку, виявляється
картина того, як саме "відкладаються"
у його морфології різні "складові"
людської діяльності.
Таким чином, нейропсихологія
зі свого боку-тобто з боку мозкових структур
-дозволяє проникнути у "виконавчі механізми"
діяльності.
Звичайно, і нейропсихологічні
дослідження, так само як і дослідження
психофізіологічні, неминуче ставлять
проблему переходу від екстрацеребральних
відношень до інтрацеребральних. Як я
вже казав, проблема ця не може бути вирішена
шляхом прямих зіставлень. Її розв'язання
лежить в аналізі руху системи предметної
діяльності в цілому, у яку включене і
функціонування тілесного суб'єкта —
його мозку, його органів сприйняття і
рухів. Закони, які керують процесами їхнього
функціонування, звичайно, виявляють себе,
але лише до того моменту, поки ми не переходимо
до дослідження найбільш реалізованих
ними предметних дій або образів, аналіз
яких можливий лише на рівні дослідження
діяльності людини, на рівні психологічному.
Таким чином, системний аналіз
людської діяльності неминуче є також
аналізом рівневим. Саме такий аналіз
і дозволяє перебороти протиставлення
фізіологічне, психологічне і соціальне,
так само як і зведення одного до іншого.[1,с.171-172]
ПІДСУМОК
У рефераті представлено загальний
огляд прцесів смислоутворення та регуляції
діяльності,зроблений на основі статті
О. М. Леоньтьєва, «Про категорії предметної
діяльності», навчальний посібник
Забрпоцький М.М, Савиченко О.М, Тичина
І.М., « Психологія особистості».Реферат
складається зі вступу, двох розділів,
висновків та списку використаних джерел.
Робота над рефератом допомогла
навчитися виділяти головне в науковому
тексті, структурувати матеріал, правильно
посилатися на першоджерела та оформляти
їх бібліографію.Аналіз прореферованих
джерел дає підстави для таких висновків:
1.Діяльність є молярна, не адитивна
одиниця життя тілесного, матеріального
суб'єкта. У більш вузькому смислі, тобто
на психологічному рівні, це одиниця життя,
опосередкованого психічним відображенням,
реальна функція якого полягає в тому,
що воно орієнтує суб'єкта в предметному
світі. Іншими словами, діяльність-це не
реакція і не сукупність реакцій, а система,
яка має будову, свої внутрішні переходи
і перетворення, свій розвиток.Введення
категорії діяльності в психопогію змінює
весь понятійний лад психологічного знання.
2.Основною, або, як іноді
говорять, констатуючою характеристикою
діяльності є її поедметність.
Власне, у самому понятті діяльності
вже імпліцйтно міститься поняття
її предмета . Вислів "безпредметна
діяльність' позбавлений всякого
смислу. Діяльність може здаватися
безпредметною, але наукове дослідження
діяльності обов'язково вимагає
відкриття її предмета. При цьому
предмет діяльності виступає
подвійно: по-перше — у своєму
незалежному існуванні, як підпорядковуючий
собі і перетворюючий діяльність
суб'єкта, по-друге — як образ
предмета, як продукт психічного
відображення його властивостей,
яке здійснюється в результаті
діяльності суб'єкта й інакше
здійснитися не може.
Згідно з уявленнями О.М. Леонтьєва,
до структури діяльності входять такі
компоненти: потреби, мотиви, завдання,
дії та операції. Він зазначав, що діяльність
містить три мікроструктури і блоки: перший
пов'язаний з мотивами, другий - з метою,
третій - з операціями.
3.Загальнопсихологічне значення
нейропсихології та патопсихології
полягає в тому, що вони дозволяють
побачити діяльність у її розпаді,
який залежить від вимикання
окремих ділянок мозку або
від характеру тих більш загальних
порушень його функції, які виражаються
в душевних захворюваннях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Леоньтьєв О.М. Про кватегорії
предметної діяльності// Заброцький М.М.,
Савиченко О.М., Тичина І.М. Психологія
особистості : навчальний посібник. –
Житомир,2005 – с.165-172