Мова і її вплив на формування психічних пізнавальних процесів

Вариант № 6

1. Мова і її вплив на формування психічних пізнавальних процесів.
2. Що таке «тривожність» і «депресія»? Як вони виявляються і які чинники впливають на виникнення таких психічних станів?
3. В чому полягають комунікативна, інтерактивні та перцептивна сторони спілкування.
4. Опишіть методику діагностики самооцінки психічних станів Г.Айзенка. Використовуючи дану методику, проведіть діагностику свого психічного стану.
5. Задача: Пушкінський Сал`єрі писав музику заради слави, відомості і пошани. А Моцарт – заради самої музики, не думаючи про прибуток або славу. Що можна сказати про мотиви поведінки кожного з них? Яка мотивація притаманна Сал`єрі та Моцарту?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Мова і її вплив на формування психічних пізнавальних процесів.

      Складовими структури основних форм прояву психіки особистості є психічні процеси, стани та властивості (рис.1).

      Психічні процеси – різніформи єдиного, цілісного відображення людиною довкілля і себе в ньому. Психічні процеси поділяють на три основні групи: а) пізнавальні процеси – відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, увага, уява, мовлення; б) емоційні – емоції, почуття; в) вольові – воля.

      Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

      Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

      Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Рисунок 1  – Структура основних форм прояву психіки особистості

      Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єкти, закономірності явищ та процесів.  Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відбивається у свідомості у процесі пізнання.

      Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно не було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

      Мова – суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і є системою знаків для передавання, приймання і використання інформації. Мова (зовнішня і внутрішня) – це спосіб існування мислення. Людська мова, навідміну від мови знакової взаємодії тварин, оперує поняттями. Мовне спілкування між людьми завжди здійснюється якоюсь мовою і підкоряється її законам. Ці закони визначають лад мовного спілкування, їхнє порушення утруднює спілкування.

Функції мови: емоційно-виразна, впливу, повідомлення.

      Мова людини виконує емоційно-виразну функцію, що відмінна від неосмисленої виразної реакції тварини. Виразний компонент людської мови несе семантичний зміст і сприяє більш повній і глибокій передачі думки. Емоційно-виразна функція дозволяє передавати ставлення людини до того, що вона повідомляє.

      Функція впливу людської мови полягає в її здатності спонукати інших людей до дії. Сила такого  впливу залежить від змісту і виразності мови. Найбільш наочно функція впливу мови виявляється в наказі, вимозі, проханні, що зобов’язують або спонукають співрозмовника зробити певний вчинок.

      Функція повідомлення є проявом основного призначення мови – передавати інформацію. Вона полягає в передачі думок, виражених словами, фразами, невербальними засобами, іншим людям. Завдяки мові люди сприймають і усвідомлюють інформацію, що повідомляється їм. Функція повідомлення яскраво виражається в таких формах мови, як пояснення, виклад, роз’яснення.

      Процес обміну думками здійснюється у вигляді усного і письмового м овлення.

     Усне мовлення – звучне мовлення, яке сприймається людиною на слух. Воно поділяється на діалогічне та монологічне.

      Діалогічне мовлення – мовлення між двома або кількома співрозмовниками.

      Монологічне мовлення – це таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її промову.

      Письмове мовлення – це особливий вид мовлення, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками.

     Внутрішнє мовлення – людина користується ним, коли розмірковує про щось подумки, планує свої дії, не виловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з людьми.

2. Що таке «тривожність» і «депресія»? Як вони виявляються і які чинники впливають на виникнення таких психічних станів?

      При оцінці стану проблеми тривожності в психологічній науці відзначаються дві, на перший погляд взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на не розробленість і невизначеність, багатозначність і неясність самого поняття "тривожність" як у нашій країні, так і за рубежем навряд чи не обов'язкові для робіт, присвячених проблемі тривожності. Указується, що під даний термін найчастіше підводяться досить різнорідні явища і що значні розбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але і між різними авторами усередині одного напрямку, підкреслюється суб'єктивність використання даного терміна. З іншого боку, між дослідниками існує згода по ряду основних моментів, що дозволяють окреслити деякі "загальні контури" тривожності, розгляд її в співвідношенні "стан - властивість", розуміння функцій стану тривоги і стійкої тривожності.

У сучасній психології виділяють два поняття: тривогу - як емоційний стан, суб'єктивне відчуття напруги, чекання неблагополучного розвитку подій і тривожність, як стійке утворення - чорту особистості, зв'язану з генетично детермінированими властивостями функціонуючого мозку людини, що обумовлює постійно підвищений рівень емоційного порушення, що виявляється у відносно стійкій схильності людини безпричинно сприймати погрозу своєму "Я" у різних ситуаціях і реагувати на них посиленням стану тривоги.

Тривожність - риса особистості, що характеризує її емоційну сферу. Рівень тривожності - це показник індивідуальної чутливості до стресу, схильність відчувати більшість життєвих ситуацій як загрозливі. Дуже висока тривожність є суб'єктивним проявом психологічного неблагополуччя. Вона може бути викликана невротичним конфліктом, емоційними і невротичними зривами, психосоматичними захворюваннями. Висока тривожність може бути зв'язана також з переживаннями погрози престижу, самооцінці, самоповазі людини.

Підхід до пояснення схильності до тривоги з погляду фізіологічних особливостей властивостей нервової системи ми знаходимо у вітчизняних психологів. Так, у лабораторії Павлова И.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив під дією зовнішніх подразників відбувається в слабкого типу, потім у збудливого типу і найменше піддані зривам тварини із сильним урівноваженим типом з гарною рухливістю.

Можна зробити висновок про те, що в основі негативних форм поводження лежать: емоційне переживання, неспокій, незатишність і непевність за своє благополуччя, що може розглядатися як прояв тривожності.

Тривожність характеризується трьома основними ознаками:

1) специфічним почуттям  неприємного;

2) відповідними соматичними  реакціями, насамперед посиленням  серцебиття;

3) усвідомленням цього  переживання.

З.Фрейд вважав, що зіткнення біологічних потягів із соціальними заборонами породжує неврози і тривожність. Споконвічні інстинкти в міру дорослішання людини одержують нові форми прояви. Однак у нових формах вони наштовхуються на заборони цивілізації, і людина змушена маскувати і придушувати свої потяги. Драма психічного життя індивіда починається з народження і продовжується все життя.

Депресія – це хворобливий стан пригніченості, безвиході, коли людина почуває себе глибоко нещасною і цілковито нездатною відчувати задоволення, такою, що втратила мету та зміст життя.

Існують різні форми та симптоми депресії, але всі вони знижують життєву енергію, підривають здоров’я, змінюють апетит і сон, знижують сексуальну потенцію, концентрацію уваги, а звідси й пам’ять. Депресія не зважає на національність, культуру, соціальний статус, стать, вік.

Сьогодні можна говорити про справжню епідемію депресії! За даними статистики, не менше ніж 15-20 % населення у всьому світі відчули цей стан на собі. Коли Ви читаєте ці рядки, приблизно 121 мільйон людей різного віку, чоловіків і жінок, бідних та заможних страждають на депресію.

 

Чинники, що сприяють депресивному стану

Установленою є точка зору про переважну значущість чинника спадковості за важких депресивних розладів. Доведено, що ризик виникнення депресій в осіб, прямі родичі яких страждають на афективні (емоційні) розлади, сягає 10-15 %, тоді як для інших загалом цей показник не перевищує 1-2 %. Важливо зазначити, що ризик розвитку захворювання у прямих родичів знижується з віком. Депресивний розлад може формуватися не тільки як результат дії генетичного механізму. Останні 20-30 років бурхливо розвивається вивчення імунних механізмів афективних розладів.

Чільне місце серед пояснень причин виникнення депресивних розладів посідає біохімічна теорія. Деякі біологічні зміни під час старіння подібні до тих, що мають місце за депресії. Так, і нормальне старіння, і стан пригноблення пов’язані зі зниженням у мозку концентрації так званих нейромедіаторів, а саме серотоніну, допаміну, норадреналіну та їхніх метаболітів.

Розвитку депресивного розладу можуть сприяти деякі хронічні хвороби. Вони ускладнюють людині життя, потребують змін життєвого стилю, вимагають перебування у стаціонарі для лікування, заважають повноцінному встановленню контактів з людьми, нерідко завдають фізичного болю. До переліку таких захворювань відносять СНІД, онкологічні захворювання, синдром хронічної втоми, бронхіальну астму, захворювання серця, цукровий діабет, вірусний гепатит, системний червоний вовчак, розсіяний склероз, хворобу Паркінсона, гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт), виразкову хворобу.

Призводити до депресивних виявів може так зване депресивне мислення, яке, за твердженням О. Бека, складається з трьох основних компонентів:

1) негативне ставлення  до себе («усе дуже погано, бо я така невдаха, не заслуговую на інше»);

2) негативний життєвий  досвід («усе завжди було погано»);

3) песимістичний погляд  на майбутнє («усе буде погано», «я не чекаю на щастя»).

Провокуючим чинником депресивного розладу, особливо у похилому віці, можуть також стати травмуючі події життя.

3. В чому полягають комунікативна, інтерактивні та перцептивна сторони спілкування.

      Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

      Виходячи з вищезазначеного та функцій спілкування, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування:

      ♦ комунікативну (обмін інформацією);

      ♦ інтерактивну (взаємодія партнерів);

      ♦ перцептивну (розуміння людини людиною; взаємо сприйняття партнерів).

      Комунікативна сторона спілкування тісно пов'язана з обміном інформації, проте не може бути вичерпно розкрита з точки зору інформаційної теорії. Спілкування - це не тільки прийом та передача інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна є активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграє значущість інформації, прагнення сприймати її загальний зміст.

      Ще одна особливість комунікативного процесу полягає втому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу, тобто йдеться про зміну типу відносин, що склалися між комунікаторами. Такий вплив випускається з уваги при інформаційному підході.

      Комунікативний вплив відбувається за умови прийняття єдиної системи значень усіма учасниками акту комунікації. Лише за цієї умови партнери можуть досягти взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані "комунікативні бар'єри".

      Вони виникають унаслідок дії психологічних факторів - різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

      Таким чином, комунікативний бар'єр - це психологічні перешкоди на шляху сприйняття адекватної інформації між партнерами по спілкуванню.

      Інтерактивна сторона спілкування характеризується тим, що співрозмовники реалізують взаємодію, тобто планують спільну діяльність, обмінюються діями, виробляють форми і норми спільних дій, спрямовані на взаємну зміну їх поведінки, діяльності, відносин, установок з метою забезпечення результативності спілкування і вироблення єдиної стратегії.