Методи дослiдження памятi

2. ТИПИ ПАМ'ЯТІ

В даний час усе більше вважається, що пам'ять не є єдиним психічним утворенням, як думають прихильники концепції єдиної "активної пам'яті". Більш того, у залежності від послідовності в часі від початку надходження інформації на чуттєві входи до перекладу її на тривале збереження, існує принаймні три зовсім різних типи пам'яті: сенсорна, короткочасна і довгострокова. Можливо, що на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову існує і проміжна (буферна) пам'ять, але її властивості поки ще мало вивчені.

Сенсорна (миттєва) пам'ять здійснює збереження інформації на рівні рецепторів. Вона має дуже короткий час збереження "відбитка" (0,3-1,0 сек), впливаючого об'єкта. Деякі її форми одержали спеціальні назви: іконічна (зорова) і ехоічна (слухова) сенсорна пам'ять. Якщо інформація з рецепторного сховища не переводиться в іншу форму збереження, то вона незворотньо губиться.

У деяких людей повне збереження зорової картини в іконічній пам'яті обмежується не частками секунди, а набагато довше -- до 10 хвилин. Ці особливості багато в чому пояснюють явища ейдетизма в деяких людей. При цьому вони мають здатність "бачити" картину чи предмет, що знаходився перед їхніми очима, але вже не експонується. Ця інерційність інформаційних входів, що продовжує для нас вплив сигналів, забезпечує безперервність сприйняття і для звичайних людей (при морганні, русі ока чи перегляді кінофільмів). Ейдетичі здібності більш виражені в дитинстві і знижуються в дорослих. [2]

Короткочасна пам'ять забезпечує втримання на короткий час однократно пред'явленої інформації, що надходить від сенсорних входів чи з довгострокової пам'яті. Раніш короткочасну (робочу) пам'ять називали обсягом свідомості.

Єдине сховище короткочасної пам'яті має обмежені обсяг і час збереження. Пріоритет надходження інформації визначається спрямованістю уваги в даний момент. Час збереження інформації в короткочасній пам'яті складає приблизно 20 секунд, а її обсяг складає 5-9 структурних одиниць інформації -- у середньому 7 одиниць (правило Д. Міллера, 1956).

Оперативні одиниці інформації залежать від здатності людини організовувати сприйняття інформації. Установлено, що окрема буква відтворюється краще, ніж дві, а дві -- краще, ніж три. Якщо ж сполучення букв утворить знайоме слово, то воно відтворюється так само добре, як і одна буква, незалежно від числа вхідних у нього букв.

Таким чином, короткочасна пам'ять є підсистемою пам'яті, що забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що надходять від органів почуттів і з довгострокової пам'яті.

Усі форми організації матеріалу вимагають для поліпшення запам'ятовування стиску інформації в менше число структурних (оперативних) одиниць. Усі приклади надзвичайної популярності і "магії" числа сім серед людей говорять, очевидно, про глибинне відображення в мові обмежень, зв'язаних з обсягом людської короткострокової пам'яті. Якщо потрібно протягом короткого часу зберегти інформацію, що включає більше 7 елементів, мозок майже несвідомо групує цю інформацію таким чином, щоб число елементів, що запам'ятовуються, не перевищувало гранично припустимого.

У короткочасній пам'яті продовжується процес консолідації, зміцнення змін у нейронах, що забезпечують подальше збереження інформації, а для цього потрібно якийсь час. У першій фазі після надходження інформації слід її зберігається в динамічній формі, і будь-яке раптове відволікання людини в перші секунди після надходження інформації порушує запам'ятовування.

З обмеженістю обсягу короткочасної пам'яті зв'язане і така її властивість, як заміщення. Воно виявляється в тім, що при переповненні індивідуально обмеженого обсягу пам'яті знову надходить інформація частково витісняє вже наявну й остання безповоротно губиться. При перекладі інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову відбувається перекодування її переважно в акустичну форму.[4]

Одним із впливів, що порушують збереження інформації в короткочасній пам'яті, часто є травма голови. Після струсу мозку людина забуває події, що мали місце за 10-15 хвилин до травми (ретроградна амнезія). Але якщо період консолідації завершився, те слід закріплюється і не піддається навіть таким сильним впливам, як глибокий наркоз, електрошок і клінічна смерть.

Буферна (проміжна) пам'ять забезпечує збереження інформації протягом декількох годин, є проміжною ланкою на шляху перекладу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову. Вважається, що під час нічного сну відбувається переробка накопиченого за день і очищення буферної пам'яті для прийому нової інформації. Відомо, що сон менш 3 годин на добу чи повне позбавлення сну викликає виразні порушення в поводженні людини -- знижується рівень пильності й уваги, різко погіршується короткочасна пам'ять. Передбачається, що в період сну інформація малими порціями (відповідно до обмеженого обсягу короткочасної пам'яті) надходить з буферної пам'яті в короткочасну, котра відключається для цього від зовнішнього середовища (Hartmann E., 1967). З цього погляду методи навчання в сні за допомогою магнітофона можуть приводити до нагромадження утоми, підвищеної дратівливості, погіршенню короткочасної пам'яті, тому що буферне сховище за період сну цілком не звільняється.

Довгострокова пам'ять забезпечує тривале (дні, місяці, роки) збереження інформації. Вона буває двох типів: довгострокова пам'ять зі свідомим, довільним доступом і довгостроковою пам'яттю "закрита" (у звичайних умовах до неї немає довільного доступу).

У довгострокову пам'ять з довільним доступом інформація надходить з буферної пам'яті через перетворення її в короткочасній пам'яті. У цьому процесі важлива роль мислення: інформація при перетворенні узагальнюється, групується, класифікується. Довгострокова пам'ять практично не обмежена в обсязі і часі збереження.

Відомо, що однієї із систем мозку, необхідних для здійснення переносу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову є гіпокамп. Його структури і вся медіальна частина скроневої частки відіграють важливу роль у процесі закріплення (консолідації) слідів пам'яті. Ці відділи входять у лімбічну систему, що характеризується дуже складними функціями і є складовою частиною першого енергетичного блоку При зниженні тонусу кори, що забезпечується структурами гіпокампа, порушується можливість виборчого фіксування слідів (модально-неспецифічні порушення пам'яті). Більш масивні поразки цих відділів приводять до порушень короткочасної пам'яті, що наближається по інтенсивності до Корсаковського синдрому (фіксаційна амнезія, амнестичне дезорієнтування, парамнезії).[11]

Роль гіпокампа в процесах пам'яті виявилася після операції його двостороннього видалення в хворого з приводу епілепсії. Після операції пацієнт став жити тільки в дійсному часі. Він пам'ятав події, чи предмети людей рівно стільки, скільки вони утримувалися в його короткочасній пам'яті.

Сучасні дослідження в хворих з різними поразками мозку й експериментальні дані привели до представлення про множинність систем пам'яті. Структури гіпокампа, та й уся медіальна частина скроневої частки і таламус, є важливими для організації декларативної пам'яті, що забезпечує ясний і свідомий звіт про минулий індивідуальний досвід (її зміст може бути деклароване). Однак набагато раніш в еволюції розвилася процедурна пам'ять, тобто знання того, як потрібно діяти. Процедурна пам'ять заснована на біохімічних і біофізичних змінах, що відбуваються тільки в тих нервових ланцюгах, що безпосередньо беруть участь у засвоєних діях, а не у віддалених ділянках мозку, як це має місце при декларативній пам'яті.

Аналогічні дані отримані і при дослідженні хворих після електрошокової терапії. Відомо, що електрошок робить більш виражену дію на функції скроневої області і гіпокампа, особливо чуттєвих до факторів, що викликають судороги. Після електрошокової терапії страждає пам'ять на недавні події, а пам'ять про більш давні події життя зберігається цілком. Здатність електрошка і ряду інших впливів викликати подібного роду ретроградну амнезію лежить в основі експериментального вивчення властивостей слідів пам'яті (енграм), сформованих у тварин у результаті навчання. З досліджень градієнта ретроградної амнезії можна зробити висновок: ефективність визначеного амнестичного впливу, змінюється назад інтервалу часу, що пройшов від впливу і прямо пропорційно його силі. Амнестичний градієнт залежить від виду амнестичного агента чи іншими словами -- мається безліч амнестичних градієнтів для однієї і тієї ж енграми.

Довгострокова пам'ять "закритого" типу носить інший характер організації збереження в ній інформації. До її сховища довільного доступу ні, але інформація зберігається там у вихідному виді, без перетворення.

Під час операцій на відкритому мозку при діагностичному роздратуванні електричним струмом визначених ділянок мозку в людини з'являються, незалежно від його бажання, спогаду типу ілюзій, що начебто він знову присутній у знайомих місцях, почуває запахи, бачить, чує. Відзначено, що при багаторазовому роздратуванні однієї і тієї ж крапки виникає те саме спогад (Пенфілд У. і ін., 1958). Створюється враження, що наш мозок "записує" усі події як магнітофон високої точності. Актуалізувати у всіх деталях образи, переживання, різні картини життя людини можна і під час гіпнозу.

Іноді в деяких людей виникає здатність "зчитувати" цю інформацію безпосередньо. Такі гіпермнезії (посилення пам'яті) зрідка спостерігаються при пропасних станах. І.Ф. Сучевський описав студентку-медичку, що при малярійній лихоманці цитувала дослівно цілі глави підручника по анатомії. Такі унікальні можливості пам'яті описувалися й у здорових людей. Наприклад, нейропсихолог А.Р. Лурія багато років спостерігав чоловіка (Шеришевський) [7], що міг повторити без помилок послідовність з 400 слів через 20 років. Головними труднощами в нього було забування, і йому приходилося винаходити спеціальні прийоми, щоб щось забути.

Термін "оперативна пам'ять "характеризує вид пам'яті, що виявляється в ході виконання визначеної діяльності й обслуговуючий цю діяльність, завдяки збереженню інформації, що надходить як з короткочасної, так і з довгострокової пам'яті.

3. ВИДИ ПАМ'ЯТІ

Розрізняють два основних види пам'яті: генетичну (спадкоємну) і прижиттєву. Спадкоємна пам'ять зберігає інформацію, що визначає не тільки анатомічну і фізіологічну побудову організму в процесі розвитку, але й уроджені форми видового поводження (інстинкти).

Інформація, що зберігається в закодованому виді в молекулах дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), захищена досить надійно від ушкодження спеціальними механізмами і менш залежить від умов життєдіяльності організму в порівнянні з прижиттєвою пам'яттю.

Прижиттєва пам'ять -- це сховище інформації, отриманої з моменту народження до смерті. Виділяють наступні її види: імпринтінг (фіксування), а також рухову, емоційну, образну і символічну пам'ять.

Імпринтінг -- вид пам'яті, що спостерігається тільки в ранній період розвитку, відразу після народження. Імпринтінг полягає в одномоментному установленні дуже стійкого специфічного зв'язку людини чи тварини з конкретним об'єктом зовнішнього середовища. Цей зв'язок зберігається тривалий час, що розглядається як приклад навчання і довгострокового запам'ятовування з одного пред'явлення.[3]

Спочатку явища імпринтінга виявлені й описані в птахів у виді реакцій проходження пташеняти за першим об'єктом, що рухається, показаним йому в перші годинник після вилуплення з яйця. Очевидно така реакція має глибокий біологічний зміст, тому що не дозволяє відстати від матері і в остаточному підсумку допомагає вижити. Виявлено, що в перші друга година після впливу стимулу, що викликає імпринтінг, у мозку курчати підсилюється синтез білка. Якщо одне око попередньо закривали, то швидкість білкового синтезу була вище в тій половині мозку, де відбувався процес фіксування.

Припускають, що міцність інформаційного "сліду" при імпринтінгу зв'язана зі структурними білковими перебудовами синапсів нейронів, що зближає його зі спадкоємною пам'яттю. Можливо, що подібні видозміни є і фізичною основою простих форм навчання в цілому. В експериментах з інкубаторськими каченятами показано, що головним у імпринтінге була не новизна подразника, а його першість. Виявлено критичні інтервали часу, після яких фіксування слабшає і цілком зникає. Ці періоди часу були різні для швидко і повільно розвиваються тварин. Якщо в птахів імпринтінг максимально виявлявся до 12-му години після вилуплення з яйця, то в мавп -- на 20-40-й день життя.

Вважається, що в людини імпринтінг спостерігається до 6-місячного віку (Понугаєва А.Г., 1973), однак є підстави думати, що цей період у дитини набагато триваліше. Узагальнивши ряд досліджень, англійський психіатр Боулбі (Bowlby G., 1961) думає, що штучне відчуження дітей від матері як від людини теплого, ласкавого й уважного небезпечно принаймні до трьох років.

Трьох місяців "позбавлення любові" (емоційна депривація) у цьому тимчасовому інтервалі досить, щоб у психіці дитини відбулися зміни, що у майбутньому вже не можна цілком усунути. Боублі вважає, що будь-яка депривація (стан недостатнього задоволення якої-небудь важливої психологічної потреби) у раннім дитинстві торкається насамперед етичний розвиток особистості і формування в дитині нормального почуття тривоги, що приводить до аномалій соціального поводження, посиленню агресивності.

Біологічний зміст імпринтінга в людини складний і його розумінню багато в чому сприяли експерименти на мавпах, що моделюють деприваційні ситуації в людини. На початку сімдесятих років фотографія маленьких мавпочок, вирощених у повній ізоляції від родичів і довірливо притискаються до м'якої ганчіркової штучної матері, обійшла журнали усього світу. Виявилося, що "плюшева" мама здатна вселяти в дитинчат мавпи набагато більше почуття безпеки і впевненості, чим сурогатна мама з дроту, хоча і дающая їм молоко. Порівнюючи штучних матерів з дійсними, дослідники прийшли до висновку, що дійсні матері, зрозуміло, краще: вони дають крім молока і тепла ще щось, що в людини називалося б любов'ю.