Методи дитячої психології

Вступ

     Дитинство виникло в тваринному світі на певному етапі філогенезу - ічим вище був рівень розвитку тварин того чи іншого виду, тимтриваліше було дитинство. Інтелектуальні форми поведінкинадбудовуються над його інстинктивними формами. Ланки інтелектуальногоповедінки тварин випадали і заміщалися набутими формами поведінки. У ході розвитку тваринного світу в поведінці виникали постійніновоутворення там, де витіснялися інстинктивні форми поведінки івитіснялася дитинство. У процесі виникнення людини біологічна еволюціяприпиняється. При переході від мавпи до людини зникають інстинктивніформи поведінки, вся поведінка людини стає придбаним. Людське немовля народжується безпорадною істотою, і ця безпорадність є найбільшим надбанням людського роду. Становлення безпорадного істоти в суб'єкта різноманітної людськоїдіяльності як раз і є предметом дитячої психології.

      Велику роль у становленні   патопсихології відіграв Лев  Семенович Вигоцький. На жаль, долею Виготському було відведено всього 38 років, тяжка хвороба обірвала його життя в період найвищого розквіту. Але навіть ті 10 з “хвостиком” років, присвяченні науці, залишили величезний скарб - наукову спадщину в області психології та педагогіки, яка й сьогодні є джерелом наснаги для молодих психологів і педагогів в Росії, Україні та в багатьох інших країнах світу. Таке коротке життя вченого не було безхмарним, визнання прийшло не відразу, але він знаходив в собі сили жити й працювати, бо був справжнім митцем, генієм, як його часто називали й називатимуть послідовники.  
 
 
 
 

1. Біографія Виготського Л.С.

     Народився Лев Семенович 5 (17) листопада 1896 року в Орші (поблизу Мінська), був другим з восьми дітей незаможної сім’ї банківського службовця. Незважаючи на відсутність матеріальних благ, батьки були багаті духовно, мали добру освіту, володіли декількома мовами. Цього прагнули й для своїх дітей. Дитячі роки Виготського пройшли в м.Гомелі, куди сім’я переїхала в 1897 р., де в 1913 р. Лев Семенович з відзнакою закінчив гімназію. Вступивши до Московського університету на медичний факультет, вже через місяць зрозумів, що медицина – не його покликання. Тому перевівся на юридичний факультет. Паралельно відвідував заняття на історико-філологічному факультеті в навчальному закладі особового типу Університеті ім.Шанявського. Особливість цього наукового закладу була в тому, що це був народний університет, створений на кошти ліберального діяча народної освіти Шанявського, в якому не було обов’язкових курсів, заліків, екзаменів, де міг навчатись кожен бажаючий, диплом цього вузу офіційно не визнавався, але рівень викладання був досить високим. Саме навчаючись тут, Виготський відкрив в собі талант літературного критика (опублікував декілька рецензій на книги письменників-символістів), мав можливість спілкуватись з ліберально настроєною молоддю, розділяючи їх прогресивні погляди. В цей же час він написав свою першу літературну працю – трактат "Трагедія про Гамлета, принца Датського У.Шекспіра", де вже проявив свій талант не тільки як літератор, а й як тонкий психолог. Взагалі, Виготський за неповних 10 років, хворіючи туберкульозом, написав біля 15 томів робіт. В 1917 р., закінчивши університет, Виготський повертається в Гомель, де активно вливається в просвітницьку діяльність, культурне життя міста. Вже тоді формуються його основні принципи та погляди, закладається фундамент світогляду науковця та педагога. В гомельський період він написав “Педагогічну психологію”, яка базувалась на досвіді викладацької роботи, (була опублікована в 1926 р.) та “Психологію мистецтва”, яку захищав як дисертацію (опублікована через багато років після його смерті). В той час “ранній” Виготський проявив себе як ерудований мислитель, що шукає шляхи розвитку психології та педагогіки в заідеологізованій Росії. В 1924 р. Виготський вперше звертає на себе увагу наукового світу на з’їзді дослідників поведінки в Петрограді, де він виступив з своєю доповіддю про об’єднання знань про поведінку як систему рефлексів з залежністю цієї поведінки людини від усвідомлення мовних реакцій. Чіткість основних положень доповіді довела учасникам з’їзду, що доповідач добре підготовлений і успішно викладає написаний текст. Яким же було здивування, коли один з делегатів побачив чистий аркуш перед Виготським. То був відомий психолог Лурія, який надалі став однодумцем Виготського і спільно з ним розвивав нові ідеї. Саме при сприянні Лурії Виготський приймає пропозицію директора Московського університету психології Корнілова щодо роботи в його закладі та переїжджає до Москви. Не маючи житла, Лев Семенович оселяється в підвалі цього інститут й повністю віддається науці. В цей період, зацікавившись особливою сферою практики – навчання та виховання дітей з розумовими та фізичними вадами, він закладає основи нового направлення в науці – дефектології, яку вважав ключем до всіх психологічних проблем. Виготський все глибше й глибше занурюється в особливості дитячої психології.       Однією з найяскравіших праць була “Історія розвитку вищих психічних функцій” (1928-1931 рр.). Практичний досвід, накопичений за час роботи в психіатричних та неврологічних клініках, був життєвою основою цих праць. Початок 30-х років ознаменувався репресивним наступом сталінізму й на психологію, ідеї Виготського піддавались сумнівам, але він і його соратники твердо стояли на своїх позиціях. Виготський паралельно з психологією займається й поширеним на той час напрямом - педологією. Публікуються його роботи "Педологія шкільного віку" (1928), "Педологія юнацького віку" (1929), "Педологія підлітка" (1930-1931). Ці роботи опинились під забороною після того, як Сталін оголосив педологію шкідливою для практики, такою, що не відповідає марксистським теоріям. 1931-1934 рр. - третій і останній період діяльності Л.С.Виготського. В ці роки він активно займається розробкою нової програми, основні теорії якої були викладені в монографії “Мислення й мовлення”, яка вийшла вже через декілька місяців після його смерті. . Головним відкриттям цього періоду було дослідження розвитку значень в онтогенезі, їх стадіальне перетворення. Він розглядав значення під кутом бачення "історії системи". Виготський і його школа, дослідивши значення слова, його зміст, та прослідкувавши стадії його змін в історії народу (аналіз робіт лінгвістів, вивчення мотивів, які спонукають та керують думкою), дійшли висновку, що ці зміни є наслідком процесу розвитку індивідуального усвідомлення. При всій своїй геніальності, як часто трапляється, Виготському постійно доводилось долати безліч труднощі. Вони були викликані не тільки погіршенням стану здоров’я, але й щоденною турботою про матеріальне становище, оскільки, читаючи лекції в інших містах, ледь-ледь міг прогодувати невелику сім’ю (мав дружину і двох діточок), відсутністю можливостей займатись науковою роботою. А тяжка хвороба брала своє, 11 червня 1934 року Лева Семеновича не стало, останніми його словами було: “Я готовий!”.

2. Методи дитячої психології

Боротьба двох основних тенденцій:

1. Феноменологічного  опису процесів розвитку психіки  дитини, їх симптомів.

2. Дослідження внутрішніх закономірностей, які лежать за цими симптомами.

     Спочатку з'явилися спостереження психологів за власними дітьми, що оформляються у вигляді записів і щоденників. Потім стали створювати наукові установи, де цей метод став основним. Стратегія спостереження має чимало негативних рис. Але головне - вона надзвичайно трудомістка. Але є й переваги: перед нами розгортається конкретна життя окремої дитини, яку можна порівнювати з іншими конкретними спостереженнями і робити відповідні висновки. Метод спеціальних проб виявився ефективним і економним і знайшов своє застосування. Його суть - певний психічний процес замірявся в різних його станах у великої кількості досліджуваних. Дані замірів оброблялися, виводилося середні показники і з'являлися окремі точки, співвідносні з віками. У подальшому, стратегія зрізів була з'єднана зі способами лонгітюдного дослідження. Стратегія: поступове спостереження плюс експериментальне дослідження простежувалися індивідуальні історії розвитку підлітків, які зіставлялися одна з одною. Це дозволило знаходити деякі загальні закономірності психічного розвитку дітей. Л. С. Виготський: виникнення нової, експерементально-генетичної стратегії дослідження: в лабораторних умовах необхідно відтворити деяку модель розвитку певних функцій або здібності дитини, якою він раніше не володів. Хороший приклад застосування методу інтеріорезаціі - дослідження Леонтьєвим процесу первинного формування у людини тонального слуху як своєрідної сенсорної здатності (Давидов, Маркова, Ельконін). У дитячій психології найбільш перспективна експериментально-генетична стратегія дослідження. Л. С. Виготський виділив у розвитку дитини три точки: соціального дозрівання, статевого дозрівання і органічного. У місці з ускладненням суспільства становище дитини в ньому істотно змінюється. Діти працюють разом з дорослими і беруть участь у виробництві як рівноправні члени суспільства, виконуючи серйозні громадські обов'язки. Оволодіння дітьми знаряддями праці розчленовується на 2 періоди: опанування побутовими знаряддями, друга зсувається кудись вперед і між ними утворюється вакуум . Діти починають представлятися самі собі, виникають «дитячі спільноти», а отже, поява дитячої гри. В іграх відтворюється що існує в даному суспільстві відношення між людьми. Дитина в ході гри виділяє і встановлює завдання і мотиви різних форм людської діяльності, у тому числі і трудовий.  
 
 
 
 
 
 

3. Теорії психічного розвитку дитини

      Процес організованого впливу на дитину впливаєна його психічний розвиток. Потрібно правильно організовувати цей процес,щоб отримати цілком певний розвиток. Основні концепції навчання і розвитку Торндайк, Піаже і Виготського За Торндайк, навчання - це процес придбання навичок. Навичкивнутрішньо пов'язані з розвитком психіки, складаючи в деякому розумінні йогобазис, усталені типи. Згідно Піаже - психічний розвиток - розвиток інтелекту якпереходу від одних його стадії до інших. Навчання може бути ефективним лишетоді, коли воно йде за розвитком. Виготський: «Зона найближчого розвитку»: на минулому етапі дитинавирішує за допомогою інших людей, наступного разу він вирішує самостійно. Тільки таке навчання можна вважати хорошим, яке створює зонунайближчого розвитку і тим самим йде вперед нього. Засвоєння деталей наукових понять стає воротами, пройшовшиякі діти опиняються на більш високому рівні свідомості і мислення,ніж досягли за допомогою життєвий понять. Засвоєння емпіричних знаньне вимагає від дітей скільки-небудь серйозного, абстрактного мислення. Воновикористовує можливості конкретно-наочного дитячого мислення. Стратегія Виготського щодо нових дослідницькимзавданням була доречна і модифікована, перетворившись на методу, якийназивають генетико-модулюючим або експериментом. Проблеми періодизації дитячого розвитку Процес розвитку дитини перш за все потрібно розглядати якпроцес стадіальних. Певний вік у житті дитини або відповідний періодрозвитку - це відносно замкнутий період.  
Характеристика показників періоду:

1. Певна соціальна ситуація, в яку вступає дитина з дорослими в даний період.

2. Основний або  провідний тип діяльності.

3. Основні психічні новоутворення

класифікуються  за двома типами:

1. Моносімптомотіческое  виділення періодів (за однією ознакою).

Блонський: «Енергетичний  баланс» (беззубі, молочнозубное і  постійно зубне дитинство).

2. Полісімптоматіческая  класифікація: типова для опису  етапу дитячої психології.

Виділяють два  типи розвитку дитини:

1. Стабільні  періоди. Тече дуже повільно  з непомітними змінами. 

2. Критичні періоди  - стрімка зміна в психіці дитини.

Ознака критичного періоду - наростання труднощів спілкування  дорослого з дитиною, які є  симптомом того, що дитина потребує вже в нових відносинах з ним.

Періодизація  дитинства:

1. Криза новонародженості 

2. Дитинство  (1-й рік життя)

3. Криза першого  року 

4. Криза дитинства 

5. Криза 3-х  років

6. дошкільне дитинство

7. Криза 7-ми  років

8. Молодший шкільний  вік 

9. Криза 11-12 років  
10. Для дітей і підлітків дитинство

Висновки

   Не має сенсу гадати, яких висот досяг би Виготський, якби не помер в період розквіті свого таланту. Він й так зробив багато для розвитку гуманітарних знань в Росії і за її межами, він збагатив не тільки психологію та педагогіку, а й вніс свої прогресивні ідеї в усі науки по вивченню людини – лінгвістика, психіатрія, мистецтвознавство, етнографія, соціологія та інші. Крім всього вищезазначеного, заслугою Виготського є створення Інституту дефектології та й самої дефектології в цілому, заснування кафедри психології в Педагогічному університеті (сьогодні це Педагогічний університет), ініціатива створення трьох груп дослідників в Москві, Петербурзі, Харкові. Геніальність ідей Виготського не зникла з його смертю, а його діяльність завжди слугуватиме прикладом для послідовників. Хоч так сталось не відразу - в 1936 році його праці, присвячені дитячій душі, потрапили в список заборонених. Пройшли десятиліття, поки Виготського визнали новатором, а його ідеї здобули світове визнання та вплив на психолого-педагогічну думку в багатьох країнах. Завдяки наполегливій праці його учнів та однодумців більшість гіпотез набули остаточної довершеності та досконалості, а написані праці були опубліковані, відкривши людству новий поворот в наукових досягненнях. Дослідження Лурії, Ельконіна, Гальперіна, Запорожця, Леонтьєва та інших, взявши за основу праці Виготського, стали надбанням світової науки. Інакше й не могло бути. Сумно, що талант людини, самовідданість справі, зазвичай, оцінюється тільки після його смерті. Великих зусиль у справу збереження наукової спадщини Виготського докладає його дочка Гіта Львівна, яка має на меті видати всі, ще не опубліковані, праці батька (вона, наприклад, підготувала спеціальний комплекс робіт по дефектології). Тож, підсумовуючи, хотілося б зазначити, що людина, яка вірить в свою справу, впевнена в вірності обраного шляху, відчуває необхідність щось зробити для інших, вважає це покликанням серця, здатна побороти всі перешкоди на шляху до мети, вистоїть в найскладніших умовах, переможе хвороби, нерозуміння, заборони, постійне напівголодне існування, вона знаходитиме сили в своїх переконаннях, своїх досягненнях, відчутті корисності людству. Смерть Виготського, то було лише трагічне фізичне явище, а “зернина” знань, посіяна ним, пустила міцні пагони в душах таких же небайдужих. Він міг піти іншим шляхом, відстоювати тогочасні переконання, угодні ідеологам, без особливих зусиль вчителювати, але він так не зумів би, бо то був би вже не Виготський з його революційний світобаченням, з його високим інтелектуальним потенціалом, ентузіазмом, то був його шлях, і він пройшов його з честю.Дитяча психологія виникає з простого опису симптомів виникнення та подальшого розвитку різних психічних процесів удітей. Дитяча психологія - це один з фундаментальних психологічнихдисциплін, оскільки вона досліджує виникнення, становлення і основніетапи розвитку діяльності, свідомості і особистості в дитячий період життя, авони, як відомо, є головними складовими людської психіки. Фундаментальна проблема зв'язку психічного розвитку дитини з їїнавчанням і вихованням лежить в площині як дитячої, так і педагогічноїпсихології. Ріст - це кількісна зміна в процесі удосконалення тієїчи іншої психічної функції. Розвиток - якісні зміни психічної функції, виникненняв ній певних новоутворень. Л. С. Виготський виділив гіпотезу, в якій йшлося про те, що свідомість людини має системне і смислове будова - узагальнення,системне будова свідомості - структура окремих психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення і т.д.), при якому на даній стадіїрозвитку якої-небудь процес займає певне місце. «Дитина не ємаленький дорослий ». Ембріональний розвиток в філогенетичному планіздійснюється шляхом радикальної зміни самої закладки, а не простонадбудовою нових стадій на старі. У процесі еволюції онтогенезякісно перебудовувався. Аналіз історії дитинства виявляє, що воно не тільки подовжується, алеі якісно змінює як структуру, так і особливості всіх своїх стадій. Вищі та кінцеві форми психічного розвитку дитини зовсім не даноспочатку, а лише задані, тобто існують об'єктивно в ідеальній форміяк громадські їх зразки. У процесі освоєння дитина поступовооволодіває змістом, властивим ідеальній формі. Засвоєння є загальною формою психічного розвитку дітей.  
 

Список  використаної літератури:

1. Выготский  Л.С. Педагогическая психология. - М.: Педагогика, 1991.

2. Выготский  Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.1. Вопросы  теории и истории психологии /Под ред. А.Р.Лурии, М.Г.Ярошевского. - М.: Педагогика, 1982.

3. Выготский  Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.2. Проблемы  общей психологии /Под ред. В.В.Давыдова. - М.: Педагогика, 1982.

4. Выготский  Л.С. Собр. соч.: в 6т. Т.4. Детская  психология /Под Ред. Д.Б.Эльконина. - М.: Педагогика, 1984.

5. Давыдов В.В.  Проблемы развивающего обучения. - М.: Педагогика, 1986.

6. Давыдов В.В., Слободчиков В.И., Цукерман Г.А.  Младший школьник как субъект  учебной деятельности //Вопросы психологии. - 1992. - N3-4. - С.14-19.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст

Вступ

1. Біографія Виготського Л.С.
2. Методи дитячої психології
3. Теорії психічного розвитку дитини
4. Висновки

Список використаної літератури