Контрольная работа по "Психологии"

няють три зони — максимального, допустимого  і оптимального досягання. У зонах  оптимального і допустимого досягання  можливі найбільш точні і швидкі рухи. У зоні максимального досягання  точність і швидкість рухів зменшуються, а втома наступає швидше.

Залежно від зусиль і точності рухів в  зонах допустимого і оптимального досягання існують певні раціональні  рівні. Важелі, які для переміщення  вимагають великих зусиль, необхідно  розміщувати на нижніх рівнях оптимальної  зони. Силові характеристики рухів  повинні враховуватися при виборі протидії органів керування.

Органи  керування використовуються:

— для  введення командної інформації;

— встановлення необхідних режимів роботи апаратури;

— регулювання  різних параметрів;

– виклику  інформації з метою контролю.

Залежно від призначення і характеру  використання органи керування поділяються  на:

● оперативні (основні), які використовуються постійно;

● використовувані  періодично (для включення, виключення або контролю);

● використовувані  епізодично (для настроювання, регулювання).

Розміщення  органів керування здійснюється з врахуванням принципу економії рухів. Це означає, що кількість і  траєкторії

рухів необхідно звести до мінімуму, а  самі рухи повинні бути ритмічними.

Оперативні, тобто найбільш важливі і часто  використовувані органи керування, необхідно розміщувати в межах  оптимальної зони досягання. Допоміжні  органи керування можуть знаходитися  в межах допустимої і навіть максимальної зон досягання. Епізодично використовувані  органи керування можна розміщувати  і за межами зон досягання або  сховати під лицевою чи боковою  панеллю пульта управління.

Органи  керування повинні мати достатню протидію, щоб уникнути випадкового  їх включення під вагою руки чи ноги.

Ручне керування більш доцільне тоді, коли необхідна висока точність і швидкість  установки органа керування в  певне положення і не потрібно тривалий час прикладати великі зусилля. Ніжне керування застосовується для розвантаження рук і економії часу при великій кількості органів  керування, невеликій точності регулювання  і значних м’язових зусиллях.

Коефіцієнт  зручності виконання рухів:

де Тзр.з  — час виконання операцій в  найбільш зручній зоні; Тз — загальний  час виконання операцій в робочій  зоні.

Для зони оптимального досягання Кзр = 1;

для зони допустимого досягання Кзр = 0,9;

для зони максимального досягання Кзр = 0,3…0,6.

Розміщення  засобів відображення інформації і  органів керування на робочому місці  оператора здійснюється з додержанням  таких принципів:

● функціональності — інформаційні пристрої і органи керування, які виконують однакові функції, розміщуються недалеко один від  одного;

● важливості — найбільш важливі інформаційні пристрої і органи керування розміщуються в місцях, найбільш зручних для  спостереження і обслуговування;

● черговості — інформаційні пристрої і органи керування розміщуються в тій  послідовності, в якій вони використовуються;

● частоти  використання — інформаційні пристрої і органи керування розміщуються з врахуванням частоти їх використання.

Правильне компонування засобів відображення інформації і органів керування  підвищує ефективність і надійність роботи оператора. 

3. Фактори виробничого середовища 

Сутність  та фактори виробничого середовища Стан здоров’я і рівень працездатності працівників великою мірою залежить від виробничого середовища, в якому відбувається трудова діяльність.

Виробниче середовище безпосередньо впливає  на продуктивність праці. У несприятливих умовах виробничого середовища працівник не тільки виконує трудові дії, але й зазнає додаткового навантаження на організм у зв’язку з необхідністю виконувати фізіологічну роботу з метою пристосування до тих чи інших факторів.

Під виробничим середовищем розуміють взаємопов’язаний комплекс технічних, технологічних та організаційних факторів, які впливають на енергетичні затрати, нервово-м’язову і психічну діяльність працівника, його здоров’я та продуктивність праці. Найважливішими факторами виробничого середовища є фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні, які за певних умов можуть бути небезпечними і шкідливими для здоров’я працівників. Небезпечними і шкідливими називаються фактори, які при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки можуть викликати виробничі травми, професійні захворювання або відхилення у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами, як у процесі праці, так і у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь.

До групи  фізичних небезпечних та шкідливих  виробничих факторів належать:

забрудненість і загазованість повітря, підвищена  або знижена температура, підвищений рівень шуму і вібрації, підвищений або знижений атмосферний тиск, рух і вологість повітря, іонізація повітря, недостатнє освітлення, підвищена яскравість, знижена контрастність.

Група хімічних небезпечних та шкідливих  виробничих факторів представлена загальнотоксичними, подразнюючими та канцерогенними речовинами.

Групу біологічних небезпечних та шкідливих  виробничих факторів становлять мікро- та макроорганізми.

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори  пов’язані з фізичними та нервово-психічними перевантаженнями працівника.

Фактори виробничого середовища справляють як прямий, так і опосередкований вплив на стан, продуктивність та якість роботи працівника. Наприклад, прямий вплив шуму виявляється у створенні перешкод для спілкування працівників, прийому звукових сигналів, а також у пониженні гостроти слуху. Опосередкований вплив шуму виявляється в погіршенні пам’яті і концентрації уваги, зниженні швидкості сенсомоторних реакцій, негативних емоційних станах працівників.

Вплив факторів виробничого середовища залежить від їхньої фізичної суті, сили і тривалості дії.

За характером впливу на організм працівника фактори  виробничого середовища поділяються на дві групи:

адаптивні;

неадаптивні.

До адаптивних належать фактори, до яких організм людини може в певних межах пристосуватися шляхом мобілізації енергії для переборення їхнього негативного впливу. Знижена працездатність відновлюється завдяки запровадженню перерв на відпочинок та реалізації фізкультурно-гігієнічних заходів. До неадаптивних належать фактори виробничого середовища, які справляють незворотний вплив на організм людини (промисловий пил, промислові отрути, канцерогенні та іонізуючі речовини, випромінювання).

Зі збільшенням  сили впливу фактора підвищується реакція  тієї функціональної системи, яка підтримує рівень регуляції найбільш важливих для організму функцій. Щодо діяльності, то за рахунок другорядних її параметрів підтримуються на достатньому рівні основні параметри роботи.

Завдяки компенсаторним механізмам організму  можливе підтримання працездатності на попередньому рівні, незважаючи на дію фактора. Однак компенсаторні можливості організму мають певні межі і зменшуються по мірі збільшення сили і тривалості дії фактора. Саме цими межами визначається допустимий час дії того чи іншого фактора.

Фактори виробничого середовища мають як фізіологічні, так і психологічні межі. Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи. Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працівника відчуття дискомфорту.

Якщо  дія фактора триватиме понад  допустимий час, то у стані здоров’я працівника наступить погіршення і знизиться його працездатність. Звідси випливає необхідність нормування факторів виробничого середовища і підтримання їх на належному рівні, тобто створення сприятливих умов праці.

Фактори та елементи умов праці

Під умовами  праці розуміють сукупність елементів  виробничого середовища, які впливають на функціональний стан і працездатність людини, її здоров’я, розвиток, ставлення до праці та ефективність виробництва.

Факторами умов праці є:

психофізіологічні — обумовлюють фізичні та нервово-психічні навантаження на працівника, монотонність, темп і ритм роботи;

санітарно-гігієнічні — визначають загальний стан виробничих приміщень, санітарно-гігієнічну обстановку на робочих місцях, наявність (відсутність) шкідливих і небезпечних виробничих факторів, санітарно-побутове обслуговування працівників;

естетичні — сприяють формуванню у працівників позитивних емоцій; 

соціально-психологічні — характеризують взаємовідносини, стиль і методи керівництва, участь працівників в управлінні організацією, рівень мотивації і ставлення до праці.

На сучасному  етапі відмічається загострення  проблем у сфері умов праці. Це зумовлено тим, що значна частина працівників зайнята або у шкідливих умовах, або фізичною важкою та монотонною працею. Збільшується застосування хімічних і біологічних речовин та нових, маловивчених видів енергії. Разом з тим медичні нормативи розроблені лише для 1,2 тис. речовин (менш ніж для 1 % широко застосовуваних хімічних компонентів).

Обслуговування  складної техніки та об’єктів підвищеної небезпеки збільшує психофізіологічне напруження працівників, що виявляється у збільшенні серцево-судинних та психічних захворювань. Широке впровадження гнучких виробничих систем, що працюють під контролем електронно-обчислювальних машин, дисплейної техніки, форми адаптації людини до яких не вивчені, супроводжується підвищенням інтенсивності та дини до яких не вивчені, супроводжується підвищенням інтенсивності та монотонності праці і, як наслідок, захворюваннями м’язової, нервової, серцево-судинної систем, психічними розладами, лазерним та ін. опроміненням.

Серед причин несприятливих умов праці  в Україні слід назвати такі:

невідповідність значної частини техніки санітарно-гігієнічним  нормам,

ергономічним  або технічним вимогам безпеки;

моральний і фізичний знос більшості функціонуючого обладнання;

соціально-трудові  відносини щодо умов праці не стимулюють роботодавців до покращання виробничого середовища.

В зв’язку  з цим значні кошти витрачаються на пільги і компенсації працівникам, які працюють у несприятливих умовах.

Оцінка  умов праці на виробництві здійснюється шляхом прямих вимірювань параметрів виробничого середовища і зіставлення їх з нормативами, а також шляхом контролю за функціональним станом, працездатністю і здоров’ям працівників.

Умови праці залежно від кількісних характеристик елементів виробничого середовища можуть бути оптимальними, допустимими, несприятливими та шкідливими.

Оптимальними  вважаються умови, які не завдають ніякої шкоди здоров’ю більшості працівників протягом декількох десятків років.

Допустимі умови праці не завдають шкоди  здоров’ю працівникам певного віку і статі протягом багатьох років за умови їхнього медичного відбору на основі списку протипоказань та забезпечення систематичного нагляду.

Несприятливі  умови праці, не будучи причиною явних  професійних захворювань, викликають під час роботи значні напруження фізіологічних систем, погіршують самопочуття працівника, збільшують тривалість відновлювального періоду, знижують опірність організму до захворювань, не пов’язаних з характером професійної діяльності.

Шкідливими  вважаються умови праці, при яких у певної частини працівників, що пройшли медичний відбір, протягом кількох років виникають професійні захворювання.

Отже, створення  сприятливих умов праці забезпечує збереження високої працездатності і здоров’я працівників, сприяє розвитку творчої ініціативи та підвищенню ефективності праці.

Основними елементами умов праці на виробництві  є мікроклімат виробничих приміщень, шум, вібрація, стан повітряного середовища, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання, освітлення тощо.