Витратні матеріали у поліграфії

До недоліків слід віднести відносно високу вартість композицій, необхідність застосовувати у багатьох випадках токсичні проявники, високі вимоги до якості фотоформ (Дmin < 0,1 Б; Дmaх > 3,0 Б).

Копіювальні шари на основі ортонафтохінондіазидів (ОНХД).

Широке впровадження копіювальних шарів на основі ОНХД свідчить про їх високу ефективність. Їм властиві: відсутність темнового дублення, досить висока фоточутливість, високі репродукційно-графічні та фізико-механічні показники. Завдяки таким характеристикам вони використовуються не тільки для виробництва ЗОП, а й для виготовлення прецизійних деталей, трафаретів для напилення тощо.

Існують як позитивні, так і негативні шари на основі діазосполук. Негативні мають нижчі репродукційно-графічні показники, копії проявляються в екологічно шкідливих органічних розчинниках. Тому для виробництва офсетних ЗОП застосовують переважно позитивні шари. В основному це трьохкомпонентні системи, до складу яких входять фоточутливі ОНХД, плівкоутворюючі полімери та органічні розчинники. Фоточутливі ОНХД - це переважно складні ефіри або аміди сульфокислот з плівкоутворювачем на основі новолачних і частково резольних фснолформальдегідних смол. До складу копіювальних розчинів входить найчастіше суміш органічних розчинників, наприклад, ацетон, етилцелозольв, диметилформамід. Максимум спектральної чутливості таких шарів припадає на λ= 350 нм та λ= 400 нм.

Під дією фотоенергії на гідрофобний копіювальний шар у ньому в присутності вологи утворюється розчинна у воді інденкарбонова кислота. Для повного видалення її з проекспонованих ділянок, копію проявляють у слаболужних (0,2-5%-х) розчинах. Найчастіше це розчини КОН (МаОН), НазР04, чи Nа2Sі0з. Якісне проявлення забезпечують проявники з двома або й трьома зазначеними компонентами.

4. Контроль основних робочих матеріалів та розчинів формного процесу

        Схема технологічних процесів формного виробництва.

1. Монтаж фотоформ (монтажний стіл).

2. Контроль якості монтажу та ЗОП.

3. Підготовка копіювальної рами до роботи.

4. Експонування.

5. Обробка форми:

– проявлення і очищення

– відсмоктування проявника

– двостороннє змивання

– коректура форми

– висушування

-  консервування ( у процесорі).

6. Контроль готових форм.

7. Передача форм в друкарський цех.

         На всіх етепах формного процесу необхідно слідкувати за якістю твердих матеріалів та речовин, що використовуються для виготовлення фотоформ, пластин та друкарських форм будь-якого способу друку.

4.1. Вхідний контроль води для приготування робочих розчинів.

           Основним розчинником для приготування робочих розчинів для обробки фототехнічних плівок є вода. Окрім того, воду застосовують для промивання фотоформ та для інших технологічних потреб. Тому чистота води має дуже важливе значення.

          У природі вода містить різноманітні механічні, хімічні та біологічні домішки. Забруднена вода негативно впливає на фототехнічні матеріали (табл. 1), тому перед її використанням проводять аналіз забрудненості та здійснюють очистку.

            Спочатку аналізують зовнішній вигляд води, її запах, смак. Вода повинна бути прозорою і безбарвною. Якщо вода каламутна, то вона містить тверді механічні домішки, які слід усунути фільтруванням; якщо вода має кольорове забарвлення, то це може вказувати на присутність хімічних домішок. Зокрема кольорова плівка на поверхні води вказує на присутність органічних речовин.

            Запах води оцінюють при кімнатній температурі та під час нагрівання. Гнилісний запах вказує на наявність речовин розпаду органічних речовин – сірководню, сірковуглецю, тощо. Таку воду застосовувати не рекомендується.

           Смак води може бути солоним, солодким, гірким, терпким. Солоний смак може вказувати на присутність лужних солей, кухонної солі, тощо; солодкий – на присутність гіпсу; гіркий – солей магнію; терпкий – солей заліза. Використовувати воду можна лише тоді, коли вона не має ніякого специфічного смаку.

           Лужність або кислотність води можна визначити за допомогою індикаторних чорнил або pH-метра (це прилад для визначення водневого показника (pH) розчинів, який характеризує кислотність або лужність розчину). При розчиненні кислот або кислих солей у лужній воді, відбувається процес їх нейтралізації; у кислій воді нейтралізуються луги та лужні солі. Використовувати слід лише нейтральну воду. Найкращим способом очищення води є дистиляція, але для звичайних робіт достатньо лише прокип’ятити її, а потім профільтрувати.

         Під час кип′ятіння з води виділяються гази, знищуються біологічні домішки, усувається тимчасова (карбонатна) жорсткість – це частна загальної жорсткості води, яка відповідає вмісту карбонатів, гідрокарбонатів кальцію та магнію у воді. Хлористі, сірчано-, фосфорно- та азотно-кислі сполуки кальцію та магнію, що не випадають в осад під час кип′ятіння і зберігають постійну жорсткість води (некарбонатна жорсткість), їх видалають за допомогою водопом′якшувальних речовин, які реагують з солями кальцію і магнію, утворюючи осад або добре розчинні сполуки. Найчастіше для пом’якшення води використовують Трилон-Б (етилендіамінтетраоцтова кислота). Існують інші способи очистки та зменшення жорсткості води, наприклад, опріснення (дистиляція), демінералізація (іонообмін), ультрафільтрація (зворотний осмос).

Таблиця 2.

           Якщо використовувати жорстку воду для приготування робочих розчинів, то це може призвести до утворення на поверхні фотоформ кальцієвої сітки, до зміни властивостей проявника, до ускладнення процесу промивання. Тому для підготовки робочих розчинів слід користуватись лише м′якою водою. Жорсткість води визначається кількістю оксиду кальцію в одниці об’єму розчину (мг/л). За величиною жорсткості виділяють наступні види води: до 50 мг/л – дуже м′яка, 50-80 мг/л – м′яка, 90-180 мг/л – середньої жорсткості, 190-300 мг/л – жорстка, понад 300 мг/л – дуже жорстка.

          Вміст у воді хімічних сполук визначають методами лабораторного якісного та кількісного аналізу, методики яких можна знайти у відповідних довідниках. Наведемо лише методики визначення карбонатної та загальної жорсткості води.

           Визначення карбонатної жорсткості води. 100 мл води з індикатором метилоранжем титрують 0,1 н. розчином соляної кислоти до зміни забарвлення. Карбонатна жорсткість (мг*екв/л) дорівнює кількості мілілітрів 0,1 н. розчину соляної кислоти, яку витрачено для титрування.

           Визначення загальної жорсткості води. 100 мл води нейтралізують 0,1 н. розчином соляної кислоти із застосуванням індикатора, кип’ятять. Потім додають 25 мл суміші рівних об’ємів 0,1 н. розчину гідроксиду натрію і знову кип’ятять. Осад, що випав, відфільтровують, промивають та титрують 0,1 н. розчином соляної кислоти. Загальну жорсткість підраховують як різницю між кількістю мілілітрів доданої суміші лугів (25 мл) і кількістю 0,1 н. розчину соляної кислоти, використаної на титрування.

4.2. Контроль проявника.

          Визначення зовнішнього вигляду проявника. Розчин проявника повинен бути прозорим і безколірним. Виснажений проявник виглядає коричневим або темно-коричневим.

         Визначення рН проявника. Лужність проявника, визначена за допомогою індикаторного паперу або рН-метра повинна знаходитись у межах 8,0-10,4 рН. Якщо рН<8, то процес проявлення сильно сповільнюється або взагалі не відбувається, а у сильно лужному середовищі – можливе псування фотоформ. У таких випадках проявник необхідно від коректувати або замінити на новий.

          Оперативний контроль робочих властивостей проявника здійснюють за допомогою тестових фототехнічних плівок. Ними є фототехнічні плівки з експонованим зображенням різноманітних контрольних елементів (півтонових та растрових клинів, мір для визначення роздільної та видільної здатностей). Для тестування можна використати спеціально виготовлені тест-об′єкти, наприклад, «РС-літ» (ТУ29.01-93-83), або заздалегідь підготовлені власні контрольні плівки. Тестову фототехнічну плівку проявляють у проявнику, який піддають контролю, та здійснюють його подальшу обробку (фіксування, промивання та сушіння). За зображенням контрольних елементів візуально та за допомогою приладів визначають основні характеристики (контрастність, світлочутливість, Dmax D0, видільну та роздільну здатності, градаційну передачу, відтворення растрових елементів (1-4 %), (95-99 %), ореольність растрової точки, деформацію основи фотоформ, тощо). Отримані результати порівнюють з результатами, визначеними для свіжого проявника. Виявлені значні відхилення свідчать про необхідність корегування проявника (введення підкріплювальних домішок) або заміну на новий.

           У випадках складання проявника з окремих складових за індивідуальними рецептурами та для регенерації виснажених проявників, застосовуються методики лабораторного якісного та кількісного аналізу, які можна знайти у відповідних довідниках.

4.3. Контроль фіксажу.

          Фіксаж - розчин речовин, призначений для закріплення фотографічного зображення на плівці, папері чи іншому носії. При цьому в традиційному фотографічному процесі відбувається видалення зайвих солей срібла з фотоемульсії, що збереглися після прояву у фотографічному шарі на неекспонованих ділянках.

        Фіксаж переводить нерозчинні галогеніди срібла у фотографічній емульсії в розчинні у воді з'єднання, зазвичай комплексні солі срібла.

        Визначення зовнішнього вигляду розчину. Розчин фіксажу повинен бути прозорим і безколірним. При наявності каламуту і осаду перевіряють їхню природу і причини утворення.

         Осад білого кольору (об′ємна драглиста маса) – найчастіше це сульфіт алюмінію, який розчиняють при додаванні оцтової кислоти, після чого фіксаж можна застосовувати.

         Осад блідо-жовтого кольору – це повільне виділення сірки (сульфанізація). Такий фіксаж від коректувати неможливо і він підлягає зміні.

         Осад зеленкуватого кольору (драглистий) – осадження гідрату окису хрому. Фіксаж також підлягає зміні.

         Визначення рН фіксажу. Кислотність фіксажу, визначена за допомогою індикаторного паперу або рН-метра, повинна знаходитись у межах 4,0-6,0. Наявність лужного середовища спричинює виникнення вуалі (у такому середовищі може продовжуватися процес проявлення). У сильно кислому середовищі відбувається розкладання тіосульфату та осадження сірки, що псує фіксаж та фотоформу.

        Оперативні методи визначення виснаженості фіксажу.

        1. Занурити у фіксаж неекспоновану фототехнічну плівку та визначити час просвітлення. Якщо цей час є більшим ніж два рази від часу просвітлення фототехнічної плівки у свіжому фіксажі, тоді слід змінити фіксаж на свіжий.

        2. Занурити у фіксаж неекспоновану фототехнічну плівку до просвітлення, промити у проточній воді 15 хвилин, а потім занурити в 1% розчин сульфіду натрію. Якщо при цьому утворилось коричневе забарвлення, тоді слід замінити фіксаж на свіжий.

       3. До 25 мл фіксажу доливають 5-6 крапель 15% розчину йодиду калію. Якщо при цьому з′явився жовтий осад, який не зникає, тоді слід замінити фіксаж на свіжий.

        4. Краплю фіксажу наносять на фільтрувальний папір і спостерігають, чи не з′являються під дією світла плями коричневого кольору. Якщо зображення з′явилось, тоді слід замінити фіксаж на свіжий.

        Виснажений фіксаж переробляють з метою виділення срібла. Деякі способи виділення срібла дозволяють регенерувати та повторно використати фіксаж (наприклад, електролітичний спосіб осадження срібла). У таких випадках застосовують методики лабораторного якісного та кількісного аналізу, які можна знайти у відповідних довідниках, для визначення необхідних кількостей компонентів для доведення фіксажу до нормальної концентрації і його повторного використання.

         4.4. Контроль копіювальних шарів

        Копіювальні шари повинні відповідати наступним вимогам:

- фоточутливості, достатньої при опроміненні для переведення копіювального шару в розчинний або нерозчинний стан (в залежності від того, позитивний чи негативний шар).

- здатності копіювального розчину добре розтікатись по поверх

- високій адгезії (А, бали) полімерної плівки до формної основи.

- високій роздільній здатності (R, лін/см), яка визначається максимальним числом розділено переданих копіювальним шаром ліній стандартної міри на погонний сантиметр чи міліметр.