Зарубіжний досвід формування кадрової політики держави та організації державної служби швеції

2

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Кафедра публічного адміністрування та кадрової політики

Творча робота на тему:

Зарубіжний досвід

формування кадрової політики держави

та організації державної служби швеції

Виконав: слухач 1 курсу

денного факультету

Моісєєнко Михайло Євгенійович

Перевірив: д. держ. упр.,

Конотопцева Ю.В.

Харків – 2011

Зміст

Вступ

1. Структура державної служби, посади державних службовців.

2. Кадрове забезпечення державної служби, навчання, підвищення кваліфікації.

3. Оплата праці, пенсійне забезпечення державних службовців.

Висновок              11

Перелік використаних джерел

Вступ

Офіційна назва - Королівство Швеція.

Територія - 449 964 км2.

Географічне положення. Швеція розташована в Північній Європі, у східній і південній частині Скандинавського півострова. На заході Швеція межує з Норвегією, на північному сході - з Фінляндією, а зі сходу і півдня її омивають води Балтійського моря і Ботнічної затоки. На півдні протоки Ересун, Каттегат і Скагерак відокремлюють Швецію від Данії. До складу Швеції входять два великих острови в Балтиці - Готланд і Еланд.

Клімат. Помірний. Альпійські гори визначають різні кліматичні зони Швейцарії. Високо в горах улітку не пекуче, у низинах і північній частині країни досить тепло. Опадів 800-2500 мм. у рік.

Населення - 8,91 млн. чоловік - це ледве перевищує чисельність жителів Москви. Велика частина населення живе на півдні, у великих містах Малье (480000чол.), Ґетеборзі (1200000чол.) і столиці Швеції - Стокгольмі (1600000чол.). Щільність населення, у північних районах у середньому 3 чол/км2, а в південних - 19 чол/км2. Національний склад: шведи (91%), фіни (3%), саами, іранці, норвежці, датчани, турки й інші.

Мова: шведська.

Релігія - євангельська лютеранська церква (94%), католицизм (1,5%), іслам і інші.

Столиця – Стокгольм.

Адміністративний розподіл - 21 регіон (льон). Стокгольм виділений у самостійну адміністративну одиницю, прирівняну до льону.

Форма правління - конституційна монархія.

Глава держави - король Карл XVI Густав (з 1973 року). Глава уряду - прем'єр-міністр Фредрік Райнфельдт.

Парламент - однопалатний Риксдаг, обирається населенням терміном на чотири роки. Прем'єр-міністр обирається парламентом.

Історія сучасної шведської державності почалася з прийняття 1809 р. пер­шого конституційного акта — так званої форми правління. Цей акт іноді на­зивали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші акти, введені в минулому столітті. Це акти про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася і доповнювалася, однак складові конституції Швеції номінальне залишалися тими ж. На сьо­годні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. “Форма правління”, “Акт про парламент” і “Акт про свободу дру­ку”. Саме цей рік вважається роком прийняття Конституції Швеції, четвер­тою складовою якої є “Акт про престолонаслідування” 1810 р. зі змінами і до­повненнями.

За змістом Конституції прийнятою формою державного правління у Швеції є парламентарна монархія. При цьому конституційні повноваження монарха є вужчими у порівнянні з повноваженнями глав держав інших європейських монархій.

Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Риксдаг, до складу якого входить 349 депутатів. Члени парламенту обираються шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. На парламентських ви­борах застосовується пропорційна система. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої іні­ціативи належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на зако­ни, прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію (санкціону­вання) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром. Конституція передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані (делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні повноваження адміністратив­ним органам. Окрім бюджетних повноважень, важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і органів виконавчої влади в цілому. До­сить традиційними формами парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із постійних комісій Риксдагу, що має назву конститу­ційної.

На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чо­тирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адмініс­трацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут.

1. Структура державної служби, посади державних службовців.

Швеція має два базові рівні врядування й адміністрації: центральний уряд і субнаціональні орґани влади, а також систему комбінованої ієрархії, за якої субнаціональні орґани влади діють на окружному й місцевому рівнях.

Муніципалітети не підпорядковані округам; правильніше буде сказати, що кожна з цих одиниць має окремі відносини з центральним урядом. Територією кожного округу керує окружна рада й окружна адміністративна рада. Такі ради існують у кожному окрузі, крім острова Ґотланд і міст Ґотенбурґ і Мальмьо, які мають як

окружний, так і муніципальний статус. Окружні адміністративні ради очолюють губернатори, яких центральний уряд призначає на шестирічний термін.

Окружна рада обирається раз на три роки і обирає свого голову і виконавчі органи. Крім призначених членів адміністративної ради до неї входять також 14 членів, які обираються на три роки окружною радою. Окружні ради й окружні адміністративні ради насамперед відповідають за управління державною системою медичних клінік і шпиталів. Кожна окружна територія поділяється на дрібніші території, якими керують муніципальні ради.

Муніципалітети є незалежними юридичними особами, чию автономію, як зазначено вище, закріплено шведською Конституцією. Муніципалітети мають монопольні права на прийняття рішень на субнаціональному рівні у містобудуванні й плануванні розвитку сільських районів, забезпеченні житлом, наданні комунальних послуг і в соціальному забезпеченні. Ці послуги не надаються окружними орґанами, тому дублювання відсутнє; крім того, муніципалітети не підпорядковані ні окружній раді, ні окружній адміністративній раді. Головним принципом центрального уряду у його відносинах з місцевою владою було обмеження ролі міністерств центрального уряду прийняттям рішень загальнодержавного характеру та розподілом ресурсів. Тому у наданні послуг на місцевому рівні центральний уряд повинен довіряти субнаціональним орґанам влади й покладатися на них. Втім, присутність центрального уряду на окружному рівні є дуже відчутною завдяки призначенням до адміністративних рад; крім того, захист своїх інтересів на місцевому рівні він здійснює і через переговори та укладання угод з муніципальними службовцями.

Таким чином, функції загальнодержавних та місцевих виборних орґанів настільки переплелися, що важко визначити кордони між центральними та місцевими інтересами. Зовсім недавно центральний уряд розпочав децентралізацію, передаючи більше відповідальності за здійснення функцій на місцевий рівень та обмежуючи свій контроль над цими функціями. Внаслідок цього місцева автономія розширилася, оскільки Риксдаґ ухвалює рамкові закони, які покладають вирішення питань місцевого рівня на місцеві ради.

2. Кадрове забезпечення державної служби, навчання, підвищення кваліфікації.

Згідно з чинним конституційним законодавством, право встановлювати систему органів державного управління, статус державної служби, умови її проходження надано риксдагу. Уряд здійснює керівництво адміністративним апаратом в центрі і на місцях.

Деякі посадові особи вищої та середньої ланки адміністрації призначаються урядом. При цьому в одних випадках уряд має право зміщувати призначених їм осіб, в інших - такого права не має. До першої групи належать «політичні чиновники» - міністри та їх заступники, керівники урядових відомств, прокурори, губернатори ленів та начальники поліції, особи вищого та середнього офіцерського складу, дипломатичні і консульські представники Швеції за кордоном, посадові особи і службовці МЗС Швеції. Вони можуть бути звільнені у відставку за рішенням уряду. Основний же склад вищої і середньої адміністративного персоналу є незмінний і не залежить від політичної орієнтації уряду.

Таких осіб можна підвищувати на посаді, але переміщати проти їхнього бажання і звільняти у відставку до досягнення встановленого віку не можна.

Що стосується комун і ландстингів, то вони незалежні від центральної влади і самостійні в питаннях визначення фінансового статусу та кадрового персоналу. Їх співробітники не відносяться до державних службовців.

Всього в суспільній адміністрації зайнято близько 100 000 працівників, з них 20 000 працюють в комунах, близько 6 000 - у ландстинг. Всі інші - тобто більше   70 000 чоловік - вважаються державними службовцями. Категорій державних службовців не існує.

При вступі на держслужбу медична довідка не потрібна. Існує служба психологічного розвантаження і телефон довіри. На столах працівників - фрукти, кава, чай. У кімнатах працює 1 - 2 чол. Обмежень перебування на державній службі за віком немає.

Підготовка чиновників державного апарату здійснюється в університетах. Більшість з них є за освітою юристами чи економістами.

3. Оплата праці, пенсійне забезпечення державних службовців.

          У шведській системі державного управління за минулі десятиліття відбулися значні зміни.

За останні 15 років кількість державних службовців значно скоротилося. Цьому було дві причини. По-перше, слабкий стан державних фінансів змусило державу скоротити обсяг своїх зобов'язань.

По-друге, змінився погляд на роль держави і відбулося розмежування державної діяльності.

Зміни, що відбулися зажадали, між тим, змін у нормативно-правовій базі. Змінився погляд на державних службовців, і регулювання їх діяльності наблизилося до того, яке діє на приватному ринку праці. Проте до цих пір існують деякі спеціальні норми їх діяльності, мета яких полягає у захисті інтересів громадян.
Значна частина шведської системи ринку праці грунтувалася на стосунках сторін - роботодавців і профспілок. У Швеції існував високий рівень членства в профспілках, особливо в рамках держави. Профспілки здійснювали переговори з роботодавцями про умови найму. Результатом цих переговорів був колективний трудовий договір, що має обов'язкову силу для обох сторін.
Важливою зміною в умовах найму держслужбовців стала децентралізація переговорів по заробітній платі, що відбувалася протягом останніх 30 - 40 років. В умовах колишньої системи величина заробітної плати держслужбовців регулювалася на центральному рівні, і система діяла щодо всіх держслужбовців. В даний час застосовується індивідуальна система встановлення заробітної плати. Поширення цієї системи відбулося одночасно з проведенням реформи бюджетної системи. Держустанови отримали право встановлювати заробітну плату своїх працівників, але одночасно з цим на них була покладена матеріальна відповідальність за величину витрат на оплату праці.

З 1998 року в Швеції була введена нова пенсійна система, згідно з якою пенсія складається з трьох частин: умовно-накопичувальної, накопичувальної та гарантованої.

Перший рівень це умовно-накопичувальна пенсія.

Ця частина є розподільчої (PAYG, тобто Pay as You Go). Її розмір прямо залежить від заробітної плати працівника, і формується вона з внесків від заробітної плати. Ці кошти не капіталізуються і не стають власністю окремих осіб, вони витрачаються на виплату поточних пенсій і служать лише основою для обчислення розміру допомоги, безпосередньо ставлячи в залежність обсяг страхових внесків працівника і величину його пенсії. Кошти на умовно накопичувальних рахунках щорічно індексуються в залежності від динаміки заробітної плати. Вік, після якого дозволена виплата цієї пенсії, 61 рік, але її можна оформляти і пізніше. Пенсійний вік в Швеції у чоловіків і жінок - 65 років.

Другий рівень - накопичувальна пенсія. Її розмір, як і величина умовно-накопичувальної пенсії, залежить від заробітної плати працівника, формуючий накопичення шляхом внесків на індивідуальному пенсійному рахунку. Відмінність від попереднього компонента полягає в тому, що на рахунках розміщуються реальні гроші, якими управляють пенсійні фонди, інвестуючи їх з використанням ринкових механізмів. Працівник має можливість вибрати приватний пенсійний фонд чи навіть кілька фондів, де він розміщує свої накопичення. На інвестиційну діяльність фондів у Швеції накладені значні обмеження. За пенсійними фондами стежить міністерство фінансів країни, яке проводить щорічну фінансову перевірку і потім звітує про роботу фондів перед національним парламентом.