Відносини власності в економічній системі суспільства

ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

      НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 

      Кафедра економічної теорії 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА

      з дисципліни "Політична економія"

      на  тему:  Відносини власності в  економічній 

      системі суспільства. 
 
 
 
 

      Робота виконана студентом

      Ломтєв  Сергій Олексійович

      факультет Фінансів та банківської справи

      1 курс, група ФББ-11 

                                                                                                     Керівник курсової  роботи

      Ковальчук Володимир Миколайович

      к.іст.н., доцент кафедри економічної

      теорії  НУДПС 
 

      Ірпінь 2009 
 

      Зміст 

Вступ………………………………………………………………………….4

Розділ 1. Власність. Концепції власності…………………………………...6

  1.1 Власність як економічна категорія………………………………….6

  1.2 Структура економічної власності…………………………………...8

  Висновки до 1 розділу…………………………………………………..12

Розділ 2. Види власності та їх місце в економічній системі суспільства...13

       2.1.Державна власність і моделі її розвитку…………………………...13            

        2.2.Приватна та суспільна власність…………………………………..16

        Висновки до 2 розділу………………………………………………….19

 Загальні висновки…………………………………………………………...20

 Література……………………………………………………………………22

 Додатки………………………………………………………………………23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

       Вибрана мною тема є надзвичайно актуальною сьогодні. Адже власність є основною складовою економічних відносин, на якій тримається решта частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, що виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типу економічної системи. Саме власність зумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті - решт соціальну структуру суспільства.

       Мета курсової  полягає в тому, щоб розглянути власність як економічну категорію, дослідити її зв’язки з іншими науками, та скласти структуру за якою характеризується власність.

        Завдання : докладніше дослідити та встановити поняття власності, основні концепції, виділити поняття державної та приватної власності.

         Проблема дослідження відносин власності як економічної категорії є центральною проблемою багатьох економічних наук, зокрема політекономії та економічної теорії. Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених – економістів. Ці проблеми вже не одне десятиліття є об’єктом теоретичних сперечань і дискусій, що свідчить про актуальність даної теми на будь-якому етапі розвитку людської цивілізації. Так, одне з перших визначень власності з’явилося ще у 5 столітті в Кодексі імператора Юстініана, де власність розглядається як право володіння, використання та розпорядження майном. До вивчення цієї категорії зверталися і неоінституціонилісти [6]. Однією є найбільш видатних теорій цього напрямку є економічна теорія прав власності, розробкою якої займалися такі відомі американські економісти як Р. Коуз та А. Алчіан.У подальшій розробці цієї теорії активну участь приймали І. Баруель, Д. Норт, Р. Познер та інші. Особливість цієї “універсальної метатеорії” полягає в тому, що при тлумаченні власності вони оперують не економічним поняттям власності, а використовують термін “право власності”, тобто власністю є не речі і ресурси самі по собі, а комплекс прав на їх використання (право володіння, використання, управління, право на отримання доходу, відчуження, споживання та знищення блага, а також на передачу його у спадок та захист від пошкодження з боку зовнішнього середовища).

        Що ж стосується України, то  за умов переходу до ринкової  економіки неможливо не зачепити  власності, саме тому радикальна  реформа відносин власності є  базовою проблемою сучасних перетворень  в українській економіці. Це знову-таки зумовлено тим, що відносини власності складають підвалини будь-якої економічної системи, тому вже встановлені в Україні відносини власності, що складали основу адміністративно-командної системи господарювання не можуть залишитися без змін, бо в противному випадку становлення системи ринкових відносин буде приречене на невдачу, оскільки головною умовою функціонування ринкової економіки є плюралізм форм власності.

 
 
 
 
 

      Власність. Концепції власності.

1.1. Власність як економічна категорія

      Власність у цілому (а не лише її економічний  або юридичний аспект) є складною і багатоплановою соціологічною  категорією, в якій виділяють економічний, соціальний, правовий, політичний та інші аспекти. Тому власність вивчають різні  науки: політична економія, економічна теорія, юриспруденція, філософські науки, соціологія та ін.

      Двома найважливішими аспектами категорії "власність" є економічний і  юридичний. Економічну власність як категорію можна визначити двояко: через виробничі відносини і  через призму основних форм економічного закону. У першому випадку вона означає виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об'єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.

      У другому випадку власність, що розглядається  з політико-економічної точки  зору, є системою внутрішньо необхідних, стійких і визначальних соціально-економічних  зв'язків і відносин між людьми відносно привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, інтелектуальної власності, послуг та інших об'єктів у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні).

      Як  економічна категорія, власність, у  свою чергу, характеризується єдністю  двох аспектів: кількісного та якісного.

Кількісний  аспект власності – різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії та ін. Найважливішим об'єктом власності  є засоби виробництва. Залежно від  того, у чиїх руках вони зосереджені (рабовласника, феодала чи капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва [1, с. 71].

      Якісний аспект власності – відносини  між людьми, підприємствами, державою, між державою та іншими суб'єктами з  приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення. Теоретичним вираженням відносин економічної власності є сукупність таких економічних категорій, як "вартість", "ціна", "гроші", "капітал", "заробітна плата", "прибуток", "податок" та ін [2,с. 105].

      Найтісніше  пов'язана з економічною власністю  юридична сторона соціологічного поняття  власність.

      Юридична  власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Оскільки юридична власність є вираженням вольових відносин між людьми, пов'язаних із певним видом матеріальних або нематеріальних благ, або з речами, то вона, як і економічна власність, має також дві сторони: 1) вольове ставлення людини до іншої людини, або групи людей до іншої групи; 2) ставлення людини до речі. В останньому випадку речі (засоби праці, предмети споживання та ін.) належить певним особам, перетворюючись при цьому на сферу вияву людської волі і становлять об'єкт їхнього володіння, їхнє майно, а люди – це власники цього майна.

      Крім  економічного та юридичного аспектів, у власності слід виділяти й інші аспекти.

      Так, соціальний аспект власності розкриває  процес формування і розвитку класів, соціальних верств і груп та взаємодію  між ними залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства. Так, в Україні у 90-х роках активно формується клас буржуазії, так званих "нових українців", які, переважно, збагатилися за рахунок державної власності, ухиляючись від сплати податків та іншими незаконними методами.

      Політичний  аспект власності характеризує вплив  на політику держави залежно від  наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного  багатства. Скажімо, клас "нових українців" формується і внаслідок "надмірного роздування" державного апарату, розкрадання державної власності, отримання чиновниками хабарів, фешенебельних квартир за заниженими цінами тощо.

      1.2 Структура економічної власності

      Право власності – це сукупність правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Під володінням розуміють закріплення матеріальних благ за конкретним власником. Це фактичне панування  над майном.

      Користування – це вилучення з майна його корисних властивостей.

      Розпорядження – це можливість власника визначати  юридичну та фактичну долю майна ( продати  річ, подарувати, знищити і т.п. ). В юридичній науці термін «право власності» вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях. ( додат.В)

      Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність норм, що регулюють  суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

      Право власності в суб’єктивному значенні – це закріплення в нормах права можливості конкретного власника володіти, користування і розпоряджатися майном.

      Суб’єктами прав власності в України є громадяни, юридичні особи та держава. Ними можуть бути інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

      В Україні існують такі форми власності : колективна, державна та приватна . Усі вони є рівноправними. (додат.Б)

      Колективна  власність – це майно, що належить колективу, тобто групі осіб. Об’єктами  права колективної власності можуть бути будови, споруди, вироблена продукція, отримані доходи, а також інше майно отримане на законних підставах.

      Державна  власність є особливою суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах народу. Державним майном визначається єдина енергетична система, системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення. Крім цього, до державного майна відносяться кошти Державного бюджету, Національний банк, страхові та резервні фонди: майно державних підприємств, вищих навчальних закладів, об’єкти соціально-культурної сфери, а також інше майно, яке становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

      Об’єктами права приватної власності є  жилі будинки, квартири, предмети особистого користування … гроші, акції, цінні папери, інше майно споживчого і виробничого призначення, а також твори науки літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної власності [3, с.96-101].

      Поняття інтелектуальної власності, запроваджене 1967 року Стокгольмською конвенцією. Це поняття за своїм економічним  і відповідним йому юридичним  змістом є особливою структурною складовою всієї системи відносин власності. Особливість цієї складової визначається, насамперед, особливість об’єктів інтелектуальної власності. Тобто, це те, що дані об’єкти за своєю субстанцією є ідеальним, або ж мисленим, уявною подобою того об’єкта, який пізнається та втілюється в певний образ, людиною у процесі її розумової, інтелектуальної ( в тому числі духовної) діяльності. [9]

      Інтелектуальна  власність у поєднанні з іншими ресурсами, такими як людська праця, основні засоби на підприємстві, сировина та енергія є визначною рушійною силою як підприємства зокрема, так і економіки країни взагалі. Інтелектуальна власність створює матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва та товарах. З точки зору ведення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або є загрозою залежно від того, хто нею розпоряджається.[10]