Географічна структура — питома вага окремих  країн або груп країн у загальній  структурі експорту, імпорту, зовнішнього  товарообігу. Наприклад, у географічній структурі експорту України найвагоміше  місце займають Росія та Німеччина. На них припадає 18,0% та 6,0%, відповідно, від загального обсягу експортних поставок. У структурі імпорту України частка Росії становить понад 41,0% загального обсягу, Німеччини - 9,3%, Туркменистану — 6,9%, Польщі - 3,3%, Італії - 2,8%, США - 2,7%.

     До  показників результативності зовнішньої торгівлі відносяться різні складові платіжного балансу (сальдо торгового  балансу, балансу послуг, поточних операцій та ін.), експортні/імпортні квоти, показники  зовнішньоторговельного обороту на душу населення, «умови торгівлі», тощо.

     Торговий  баланс - співвідношення експорту та імпорту  на основі врахування платежів та надходжень у процесі зовнішньоторгового обміну. Сальдо торгового балансу може бути позитивним (експорт більшій за імпорт), від'ємним (імпорт перевищує експорт) або нульовим (експорт дорівнює імпорту). Аналогічно визначається сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, який ще називають балансом «невидимої торгівлі». До його статей, наприклад, відносяться державні безоплатні витрати, витрати на утримання військових баз, дипломатичних та торгових представництв, приватні некомерційні перекази з-за кордону тощо. Торговий баланс та баланс послуг і некомерційних операцій у сумі утворюють баланс поточних операцій, який є складовою загального платіжного балансу та називається «поточний платіжний баланс».

     Експортні та імпортні квоти визначають питому вагу експорту/імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП) або у  національному доході (НД). Аналогічним  чином визначають і питому вагу товарообігу в ВВП або НД. Наприклад, на початку XXI ст. у Голландії співвідношення між обсягом зовнішнього товарообігу та національним доходом складало майже 100%, у Бельгії — понад 117%, тобто зовнішня торгівля грає провідну роль у цих країнах. Однак така залежність від зовнішньої торгівлі може мати і негативні наслідки, особливо коли країна не має диференційованої географічної структури торгівлі і сильно залежить від одного або декількох основних торгових партнерів (як, наприклад, енергозалежність України від Росії). Тому більшість країн із розвинутою ринковою економікою, зокрема, держави Західної Європи, визначають для себе стратегічні пороги залежності, перш за все, від імпорту з однієї країни. В середньому цей показник не перевищує 11%.

     Обсяг експорту, імпорту, зовнішньоторговельного обороту на душу населення або одного зайнятого. Згідно з різноманітними дослідженнями, вважається, що, якщо обсяг зовнішньої торгівлі складає понад 500 дол. США на одну особу, то зовнішня торгівля починає набувати провідного значення для розвитку національного виробництва.

     Так звані «умови торгівлі» — співвідношення темпів приросту експортних та імпортних  цін. Кількісно «умови торгівлі»  можуть бути більші, менші або рівними  одиниці. Якщо вони більше одиниці, то це сприятливо для країни, бо ціни на експорт зростають більш швидкими темпами, ніж на імпортні товари, що веде до отримання позитивного ефекту від торгівлі[2, c. 84-86].

      2.Структура  міжнародної торгівлі.

     Структуру міжнародної торгівлі розглядають  у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів і як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

     Товарна структура міжнародної торгівлі – це частка тих чи інших товарів  у світовому товарообігу. Сюди відносять  основні групи товарів:

     Продовольство(включаючи напої та тютюн), сировина, мінеральне пальне, продукція переробної промисловості(машини,устаткування, хімічні товари, метали, текстиль).

     Товари  на світовому ринку мають штрихові коди – це належність товару до певної товарної групи, кодування його властивостей та якості за допомогою штрихових позначок. Код України 482. Україна вступила до Міжнародної асоціації товарної нумерації в Європі (ЕАN) в 1995. У 1996 році вийшла Постанова КМУ “Про введення штрихового кодування товарів”, а з 1997 року введено обов’язкове кодування національних товарів.

     Структура міжнародної торгівлі за формами  міжнародної торгівлі:

     Традиційна  торгівля – це торгівля між суб’єктами за традиційними правилами: гроші –  товар.

     Торгівля  продукцією у рамках кооперації –  це спосіб реалізації продукції між суб’єктами міжнародної виробничої кооперації, яка здійснюється, як правило, за трансфертними цінами у пільговому режимі.

     Зустрічна торгівля – це сукупність міжнародних  торговельних угод, при укладанні  яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів, з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій:

     а) бартер – це оцінені і збалансовані товарообмінні операції за єдиним договором-контрактом без грошового еквівалента.

     б) зустрічна закупівля.

     в) компенсаційні угоди – це довгострокові угоди(10-20 років), при яких покупець оплачує вартість товарів постачанням інших товарів або наданням послуг, а при необхідності різницю доплачує грошима.

     г) кліринг – це система безготівкових  розрахунків за товари, цінні папери та послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов’язань.

     д) угода “світч” – передача зобов’язань, угоди з багаторазовим перепродажем товарів.

     е) угода “оффсет” – це поєднання  обміну товарів та послуг з вкладанням капіталу, який використовується головним чином для підтримки реалізації товарів на світовому ринку: для реклами, для покращення упаковки.

     Біржова торгівля – це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі  якісні параметри, при посередництві  бірж. Кон’юнктура біржової торгівлі та ситуація на фондовій біржі є одним з найважливіших і достатньо достовірних показників динаміки світових товарних та валютних ринків[4, c. 132-133].

      3. Особливості світової торгівлі в сучасних умовах

     Незважаючи  на те, що світова торгівля почала активно  розвиватися ще у XVIII та XIX століттях, найбільш високих темпів росту вона досягла у XX столітті, особливо після Другої світової війни. Причому у післявоєнний період і особливо в останні десятиліття XX століття темпи росту світової торгівлі значно перевищували темпи росту світового ВВП (див. діагр. 1), а сам міжнародний обмін почав носити «вибуховий» характер. Так, середньорічні темпи росту світового експорту складали у 50-і роки XX століття 6%, у 60-і — 8,2%. За період з 1970 по 1990 рік вони зросли до 9%, в 90-х дорівнювали 6%, а в 2001 р. внаслідок циклічного спаду та фінансової кризи стали від'ємними (-4%). Однак, вже в 2002 р. показники динаміки світової торгівлі знову почали зростати. На думку експертів, дана тенденція буде зберігатися і надалі.

     Діаграма 1. Динаміка ВВП та світової торгівлі, зміни в % 

     Відповідно  зростають і фізичні обсяги світової торгівлі. Якщо у 1965 р. обсяг світової торгівлі товарами та послугами складав 172,0 млрд. дол., у 1970 p. - 193,4 млрд. дол., у 1980 р. - 1,9 трлн. дол., у 1990 р. - 3,3 трлн. дол., то наприкінці XX століття він перевищив 7 трлн. доларів США (причому в 2000 p. 6,4 трлн. дол. становила світова торгівля товарами і 1,4 трлн. дол. — світова торгівля послугами). Незважаючи на спад у зовнішньоторговельної активності на початку XXI століття, країнам досить швидко вдалося поновити темпи зростання. У 2003 р. обсяг світової торгівлі тільки товарами вже сягнув 7,3 трлн. дол., а експорт комерційних послуг зріс до 1,8 трлн. доларів.

     В минулому столітті відбулися істотні  зміни в структурі світової торгівлі. Якщо у першій половині XX століття 2/3 світового товарообігу припадало на продовольчі товари, сировину й паливо, то наприкінці століття вони охоплювали не більше 1/4 товарообігу. Значно зросла частка торгівлі продукцією обробної промисловості, яка збільшилась з 1/3 до 3/4, причому більше 1/3 усієї світової торгівлі стало припадати на торгівлю машинами та обладнанням. Широкого поширення набула торгівля послугами. Частка послуг комерційного характеру в загальному обсязі міжнародної торгівлі в 2003 р. досягла майже 20%.

     Товарна структура світової торгівлі змінюється під впливом НТР, поглиблення  міжнародного поділу праці та глобалізації світогосподарських процесів. Найбільшого  значення у світовій торгівлі в сучасних умовах набула торгівля продукцією обробної промисловості. Особливо швидко зростає частка таких видів продукції, як машини, обладнання, устаткування, транспортні засоби, хімічна продукція, продукція наукомістких галузей промисловості. За період 1960—2002 pp. їх частка зросла з 28% до 50%.

     Незважаючи  на зменшення частки продукції видобувних галузей промисловості в загальному обсязі світової торгівлі, слід зазначити  тенденцію до збільшення абсолютного  споживання сировини та енергоресурсів. Проте темпи росту торгівлі сировиною  помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється появою товарів-замінників, більш економічним використанням сировинних ресурсів, поглибленням їх переробки та впровадженням енергозберігаючих технологій[10, c. 117-119].

     У сфері світової торгівлі продовольчими  товарами відзначається відносне зменшення  попиту внаслідок того, що науково-технічний  прогрес певною мірою сприяє поширенню  виробництва сільськогосподарської  продукції промислово розвинутими  країнами, росту їх самозабезпечення продовольчими товарами. З іншого боку, обмеженість фінансових ресурсів стримує зростання закупок продовольчих товарів з боку країн, що розвиваються. Внаслідок цього світова торгівля продукцією сільського господарства розвивається відносно невисокими темпами.

     Основними постачальниками сировини, продукції  сільського господарства та порівняно  простих виробів готової продукції  на світовий ринок поки що залишаються  країни, що розвиваються. За даними ЮНКТАД1, в більш ніж 60 країнах, що розвиваються, продукція первинного сектору (видобувна промисловість, сільське господарство, лісівництво тощо) складає понад 50% в загальному обсязі експорту товарів, а для деяких країнах сягає навіть 95%.

     Промислово  розвинуті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Водночас інші держави, насамперед, «нові індустріальні країни», змогли досягти істотних змін у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, в тому числі машин і устаткування, що має позитивний вплив на розвиток їх економік.

     Після Другої світової війни значно зріс обмін послугами науково-технічного, виробничого, комерційного, фінансово-кредитного та іншого характеру. Активна торгівля машинами та устаткуванням породила ряд нових послуг. Серед них — інжиніринг, лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги, які сприяли зростанню обміну між країнами послугами науково-технічного, виробничого, комунікаційного та фінансово-кредитного характеру.

     Природно, що такі корінні зміни в товарній структурі світової торгівлі не могли не призвести до змін у географічній спрямованості світової торгівлі та співвідношенні сил між окремими країнами та регіонами.

     Аналіз  географічної структури світової торгівлі свідчить про домінуючу роль країн  із розвинутою ринковою економікою у зовнішньоторгових операціях та посилення взаємної торгівлі між ними. Так, на початку третього тисячоліття на них припадає близько 70% світового експорту. Основні товаропотоки здійснюються в рамках «великої тріади»: США - Західна Європа - Японія. Слід зауважити, що на окремих етапах розвитку співвідношення сил між членами тріади змінювалось. В 2004 р. на США припадало 8,9% світового товарного експорту та 16,1% - імпорту, на країни Західної Європи - понад 45,2% та 44,8%, Японію - 6,2% та 4,8%, відповідно (див. Діаграму 2).

     Діаграма 2. Найбільші країни-експортери та імпортери за товарообігом, 2004 р. (% від світового  обсягу товарообігу) 

     Після Другої світової війни домінуюче  положення США похитнулось. Ряд  західноєвропейських країн, зокрема, Німеччина, Велика Британія, Франція значно збільшили обсяги свого експорту. Експорт Німеччини вже в 80-х роках наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевищував його. В той же період значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. Наприкінці 80-х років вона вже стала лідером за показниками конкурентоспроможності. До того ж, до списку держав із високим рівнем конкурентоспроможності увійшли нові індустріальні країни (НІК) Азії, зокрема, Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Проте до середини 90-х років США знову виходять на провідні позиції у світі за показниками конкурентоспроможності. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія[10, c. 136-139].