НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ 
 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ

     З дисципліни «Політична економія»

     Тема: Структура і тенденції розвитку світової торгівлі 
 
 
 
 

     Виконала  студентка 

     2 курсу ФСЕУ

     групи УД-2-10

     Вінніченко  Олександра 
 
 
 
 
 

Харків-2011 
Зміст 

      Вступ

     На  початковому етапі розвитку світової торгівлі в ній переважали вивіз із аграрних країн сировини і продовольства й зворотні поставки в ці країни із розвинутих держав готової продукції. У міру розвитку вивозу капіталу дедалі більшого значення набував експорт обладнання із промислово розвинутих держав у країни, що розвиваються.

     НТР, яка змінила характер вивозу капіталу, надала новий імпульс зрушенням  у структурі світового експорту. В цій структурі зростає частка продукції обробної промисловості  і знижується - добувних галузей.

     Найшвидшими темпами (що пов'язано з імпортом капіталу і діяльністю ТНК) і в товарному експорті країн, що розвиваються, зростає частка промислової продукції. Слід підкреслити, що одним із факторів збільшення у світовій торгівлі продукції промисловості, в тому числі й обробної, стало зниження в середині 80-х років цін на нафту.

     На  динаміці цін на нафту позначився вплив таких факторів (що діють  в умовах НТР), як створення нових  енергозберігаючих технологій, економічніших  двигунів внутрішнього згоряння та інших  машин і механізмів, заміщення  нафти іншими енергоносіями.

     Відносно  низька питома вага на світовому ринку  сільськогосподарської продукції  значною мірою пояснюється тим, що науково-технічний прогрес у  цій галузі в розвинутих країнах  сприяв зростанню власного виробництва, а отже, і зниженню попиту на зовнішньому ринку. У тих же країнах світу, де проблема самозабезпечення продовольством не вирішена, звичайно відсутні достатні фінансові можливості для імпорту продукції сільського господарства.

      1. Світова торгівля як форма міжнародних економічних відносин

     Світова торгівля вважається однією з перших форм міжнародних економічних відносин. її зародження сягає у глибину сторіч, про що свідчать різноманітні археологічні знахідки та письмена. Більш-менш сталого розвитку зовнішньоторговельні зв'язки починають набувати ще у стародавніх цивілізаціях. Після ж промислових революцій XVI-XVHI століть з появою великої машинної індустрії зовнішня торгівля досягає значних масштабів і набуває характеру стійких міжнародних товарно-грошових відносин. Вона стає основною і найбільш динамічною формою міжна-родних економічних відносин.

     Світова торгівля (world trade, international trade, world commerce) — процес купівлі та продажу, який здійснюється між продавцями, покупцями  та посередниками в різних країнах. Це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка охоплює сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, тобто складається з їх експорту та імпорту товарів (матеріальних цінностей) та послуг.

     Таким чином, предметом світової торгівлі виступають різноманітні товари та послуги, а її суб'єкти функціонують у різних країнах. Ними можуть виступати держави, юридичні та фізичні особи, міждержавні та міжнародні організації.

     Поряд із поняттям світової торгівлі існує термін зовнішня торгівля — це торгівля між країнами, яка складається з вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг, тобто, це торгівля будь-якої країни з іншими країнами.

     Світова торгівля є основною формою сучасних міжнародних економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що сьогодні вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту капіталу. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема, дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки й техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти потреби населення.

     Розвиток  світової торгівлі безпосередньо пов'язаний із закономірностями розвитку товарного виробництва. Зовнішня торгівля забезпечує постачання засобів виробництва та предметів споживання на світовий ринок і являє собою опосередковану форму реалізації інших форм МЕВ. Наприклад, під впливом науково-технічної революції (НТР) виникли та інтенсивно розвиваються нові галузі та види виробництва (електроніка, генна інженерія тощо), а через світову торгівлю здійснюється обмін продуктами цих галузей між країнами. Потоки капіталу часто супроводжуються постачанням товарів та послуг на зарубіжні ринки; особливо це стосується створення спільних підприємств та здійснення спільних інвестиційних проектів. Зовнішня торгівля є також важливим каналом передачі науково-технічних знань та досягнень. Вона забезпечує обмін досвідом виробничого, управлінського та іншого характеру, супроводжує експорт капіталу й технологій та створення міжнародних інтеграційних виробничих систем.

     Світова торгівля тісно пов'язана з поняттям світового ринку. Під світовим ринком у сучасній економічній літературі розуміють сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, які пов'язані між собою участю в міжнародному поділі праці. Зародження світового ринку відноситься до XVI-XVII століть, періоду початкового нагромадження капіталу та розвитку мануфактурного виробництва.

     На той час провідні галузі промисловості в найбільш розвинутих країнах вже не могли нормально функціонувати без імпортних надходжень значної частини предметів праці та засобів виробництва, які або зовсім не вироблялися в країні, або вироблялися в недостатній кількості. З іншого ж боку, внутрішній ринок був неспроможним повністю поглинути випуск масових видів товарів великої машинної індустрії. Тому зовнішньоторговельні зв'язки набули значного поширення та стали стабільнішими та тривалішими[5, c. 56-59].

     Розвиток світового ринку протягом майже всього XIX століття відбувався в умовах вільної конкуренції, що створило можливості для виходу на світовий ринок компаній з різних країн світу. У світову торгівлю були втягнуті не тільки метрополії, але й колонії. Роль сфери міжнародного обміну в системі міжнародних економічних відносин у той період була особливо важливою, тому що виробнича кооперація між підприємствами внаслідок особливостей міжнародного поділу праці не була ще сильно поширена, і стабільні зв'язки між фірмами у сфері виробництва були розвинути досить слабо. Існування універсальних, а не спеціалізованих підприємств робило світовий ринок важливою сферою міжнародного обміну готовою продукцією.

     На  межі XIX—XX століть внаслідок формування світового капіталістичного господарства, участі в міжнародній торгівлі практично всіх незалежних та колоніальних держав, появі та розвитку міжнародних монополій процес формування світового ринку як явища всесвітнього характеру набуває завершення. В економіці кожної країни чітко визначаються галузі, що працюють на експорт або сильно залежать від імпорту, створюються транснаціональні компанії, які здійснюють активну зовнішньоторговельну діяльність. Навіть ті галузі, які раніше мало були пов'язані із зовнішньою торгівлею, відчувають вплив світового ринку. Наприклад, якщо національні фірми неспроможні забезпечити відповідні світовим якісні та цінові характеристики свого товару на внутрішньому ринку, то вони стають жертвами в конкурентній боротьбі з іноземними компаніями, які можуть постачати на місцеві ринки більш конкурентоспроможну продукцію.

     Розвиток  єдиного всесвітнього ринку був  перерваний розколом світового господарства на два табори — капіталістичний  та соціалістичний. Відповідно і світовий ринок був поділений на світовий капіталістичний ринок, в якому основну роль грали країни з розвинутою ринковою економікою, та світовий соціалістичний ринок, перш за все, ринок країн - членів Ради економічної взаємодопомоги. Кожен із ринків розвивався за своїми принципами та законами. Лише наприкінці XX століття, з розпадом соціалістичної системи, рух до єдиного всесвітнього ринку був відновлений.

     В сучасній економічній літературі світовий ринок поділяють з точки зору географічної диференціації на двосторонні  та регіональні ринки. Двосторонніми є такі, які охоплюють торговельні взаємовідносини між двома країнами та формуються на основі угод про співробітництво, свободу торгівлі тощо. Регіональні ринки — це ринки інтегрованих угрупувань таких, як Європейський союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), країни «Південного конусу» (Меркосур) та інші[8, c. 63-65].

     За  характером об'єкту обміну розрізняють  світовий ринок товарів та світовий ринок послуг, які, у свою чергу, мають  власні складові. До першого відносяться ринки паливно-сировинних, сільськогосподарських товарів, напівфабрикатів, готових промислових товарів виробничого та невиробничого характеру, включаючи машини та обладнання. Світовий ринок послуг охоплює сферу торгівлі ліцензіями та ноу-хау, ринок інжинірингових, орендних, туристичних та інших видів послуг.

     До  світового ринку відносяться  також ринок капіталів, валют, робочої  сили тощо. Однак найчастіше, говорячи про світовий ринок, мають на увазі  тільки світовий ринок товарів та послуг.

     Світові ринки характеризуються рядом особливостей, серед яких найважливішими є:

     — менший ступень монополізації ринку порівняно з національним ринком (тобто ринком однієї країни), що обумовлюється більшою кількістю суб'єктів зовнішньоекономічних відносин;

     — наявність світових цін, які мають множинний характер;

     — наявність бар'єрів неекономічного характеру на шляху переміщення товарів та послуг між країнами;

     — міждержавний та наднаціональний рівні регулювання, тобто існують міжнародні, регіональні організації та інтеграційні угрупування (наприклад, ГАТТ/COT, ЄС, НАФТА, ОПЕК), які активно впливають на регулювання світових ринків. Зовнішньоекономічна політика держав також значно впливає

     на  рух товарів, формування виробничих та збутових зв'язків між суб'єктами економічної діяльності, тоді як на національному ринку більшу вагу мають чисто економічні фактори.

     Стан  міжнародної торгівлі характеризують її показники, які зазвичай поділяють  на показники масштабів, динаміки, структури  та результативності. Групу показників масштабів складають вартісні та фізичні обсяги експорту, імпорту, реекспорту, реімпорту та товарообігу, які вимірюються в грошових або в натуральних чи відносних одиницях (наприклад, в доларах США, кілограмах, штуках, відсотках). Експорт - продаж іноземному контрагенту товару (надання послуг) із вивезенням його за кордон. Імпорт — придбання у іноземного контрагента товару (отримання послуг) із ввезенням його із-за кордону. Реекспорт — вивезення за кордон товарів, раніше ввезених, але не перероблених у країні. Реімпорт — ввезення із-за кордону товарів, раніше вивезених, але не перероблених там. Товарообіг - сукупність експорту та імпорту. Світовий товарообіг (обсяг міжнародної торгівлі) розраховується шляхом сумування тільки обсягів експорту (як правило, у доларах США та цінах FOB1) або імпорту (у цінах CIF, в результаті чого він перевищує вартість експорту приблизно на 10%)[12, c. 39-42].

     Показники динаміки експорту, імпорту, товарообігу, тобто їх темпи зростання та приросту формують іншу групу показників міжнародної торгівлі. За ними можна відслідковувати тенденції, що складаються на тих чи інших ринках.

     Показники структури характеризують експортні  та імпортні потоки товарів (послуг) за товарною чи регіональною спрямованістю.

     Товарна структура — питома вага окремих товарних груп (готових виробів, сировини, продовольчих товарів тощо) у загальній структурі експорту, імпорту, зовнішнього товарообігу. Наприклад, у загальному обсязі експорту України майже 40% припадає на чорні та кольорові метали й вироби з них, понад 8% - на продукцію хімічної промисловості та пов'язаних із нею галузей. В загальному ж обсязі імпорту 38% - це продукція паливно-енергетичного комплексу, 16% — машини та устаткування.

     Кожна країна має свою певну систему  класифікації товарів. В міжнародній статистиці традиційно використовують так звану Гармонізовану систему опису та кодування товарів. Вона найчастіше є основою національних систем, які визначають товарну номенклатуру зовнішньої торгівлі. У товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності класифікуються всі товари, що можуть бути об'єктами міжнародної торгівлі. Наприклад, в Україні цифровий код Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності відображає основні відомості про товар та його місце у Товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності. Класифікаційні групування Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності до шостого знаку цифрового коду уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України.