Соціальна політика

  До  найпріоритетніших напрямків соціальної політики належить розв’язання однієї з найгостріших соціально-економічних проблем сучасного суспільства — безробіття і неповної зайнятості населення. Ураховуючи характерні для сучасної кон’юнктури українського ринку праці глибокі диспропорції у співвідношенні попиту та пропозиції робочої сили, важливими в цьому плані є комплексні заходи щодо пом’якшення ситуації, передбачені, зокрема, проектом програми «Україна — 2010». Принципово важливим напрямком є розробка генеральної схеми створення робочих місць. Крім того, розробляється державна програма на виконання затверджених указом Президента України «Основних напрямків розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року». Створення умов для продуктивної праці, у тому числі через підтримку самозайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу, сьогодні має бути в центрі уваги всіх державних органів управління, бо саме зайнятість є могутньою підоймою для подолання бідності, зростання добробуту населення України.

  Важливим  напрямком соціальної політики в  Україні є створення всеохоплюючої системи соціального захисту громадян [12]. Ця система є науково обґрунтованою низкою заходів з відповідними виконавцями, завдання яких полягає в тому, щоб захищати різні верстви населення, будь-якого громадянина від економічної та соціальної деградації внаслідок утрати або різкого зниження доходу, виробничої травми або професійного захворювання, хвороби, інвалідності, безробіття, утрати годувальника, народження дитини. Система  
 

  соціального захисту має гарантувати працездатним громадянам рівні умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці та ініціативи.

  Нагадаємо, що елементи соціального захисту  населення почали виникати в Західній Європі та в США вже в другій половині ХІХ ст. Радикальні зміни в цьому процесі сталися після Другої світової війни під могутнім тиском робітничого й демократичного рухів. Нинішня ситуація характеризується тим, що механізм соціального захисту зараз діє (з різною ефективністю) в усіх розвинутих і в значній частині країн, що розвиваються. Зокрема, у США за рахунок усіх видів фінансування здійснюється 180 соціальних програм, а понад 40% американських сімей у 80-ті роки отримували допомогу за однією або кількома програмами [13].

  У недалекому минулому в колишньому СРСР та в ряді інших країн так званого  реального соціалізму була впроваджена  патерналістська модель соціального захисту, з держбюджетним фінансуванням, бюрократичною системою розподілу фондів соціального забезпечення, невизнанням існування безробіття, що призводило до низької ефективності системи соціального захисту, неможливості її швидкого реформування. Реформування соціальної політики, що почалося у 80-ті роки на території колишнього СРСР та Східної Європи, не привело до радикальних змін у системі соціального захисту. І тільки на початку 90-х років в Україні та інших країнах СНД поступово почала формуватися цілком нова, по суті, система.

  Її  головні засади такі:

  1. Працездатний громадянин має стати активним суб’єктом соціального захисту, нести належну відповідальність за свою соціальну захищеність та захищеність своєї сім’ї. З цією метою треба формувати суспільну свідомість людей у напрямку подолання утриманських настроїв, апатії, завищених очікувань соціальної допомоги за рахунок держави. Інакше кажучи, наш власний добробут та добробут нашої сім’ї — це справа кожного з нас. Необхідно пояснити кожному громадянину України, що за нинішніх умов держава має обмежені можливості для його соціального захисту, а тому потрібно не покладатися на милість державних органів, а шукати можливості самостійного виходу з тяжкої економічної ситуації. Новий підхід дає можливість принципово інакше шукати вирішення сьогоднішніх гострих проблем соціального життя: держава бере на себе зобов’язання створити працездатним громадянам сприятливі умови для підвищення добробуту за рахунок власної праці, ініціативи, винахідливості, використання додаткових доходів (дивідендів на акції, відсотків за вкладами, зиску від вдало реалізованих приватизаційних чеків тощо).

  2. Важливою умовою соціального  захисту населення має стати  система загальнообов’язкових видів соціального страхування, зокрема на випадок хвороби, виходу на пенсію, можливу втрату роботи чи здоров’я внаслідок травми на виробництві тощо. Комплекс законопроектів про соціальне страхування сьогодні вже напрацьовано.

  Реформа системи соціального страхування, яка охопить більшу частину населення, має сприяти стабільності та злагоді  в суспільстві, продовженню  
 

  соціально-ринкових реформ в Україні і, безумовно, підвищенню рівня життя її громадян. З 1 січня 2001 року набирає чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», котрий запроваджує диференційовані страхові тарифи залежно від стану охорони праці на підприємстві. Це зробить економічно невигідним для роботодавців порушення умов охорони праці, а також забезпечить стабільне фінансування витрат, пов’язаних із виплатою компенсацій працівникам у разі втрати працездатності, пенсій у зв’язку з інвалідністю та в разі смерті годувальника. Крім того, цей закон нарешті вирішить наболіле питання регресивних виплат.

  3. Соціальний захист громадян буде  здійснюватися через багатоканальну модель фінансування, яка вже тривалий час існує на Заході. Матеріально-фінансовою базою соціального захисту поряд з відрахуваннями з державного бюджету можуть бути й позабюджетні надходження, кошти від приватизації федеральної та муніципальної власності. Програмою передбачено збільшення асигнувань на захист населення з бюджету місцевих органів влади, підприємств, професійних спілок. Значно посилено роль благодійних асоціацій, організацій, різноманітних фондів милосердя, церкви, приватних благодійних внесків як національних, так і іноземних.

  4. Переваги в користуванні суспільними  фондами споживання мають бути  надані насамперед непрацездатним  і соціально уразливим групам населення, які потребують прямої матеріальної допомоги. З цією метою створюються спеціальні фонди й державно-суспільні органи для розподілу такої допомоги. Зокрема, в Україні створено державний фонд соціальної підтримки населення, почали функціонувати місцеві фонди соціального захисту. Ті категорії населення, що мають дохід нижчий за прожитковий мінімум, хто не здатний працювати, самотній або хворий, стають об’єктами допомоги соціальних програм. На цю категорію населення поширюються такі пільги, як обслуговування на дому, магазини з більш низькими цінами, безплатні їдальні, допомога з фондів милосердя тощо.

  Особливого  соціального захисту потребують пенсіонери, інваліди, діти, ті, хто  не спроможний власною працею забезпечувати собі необхідні умови життя. Наявний рівень державних соціальних асигнувань, навіть попри всю його обмеженість, є таким, що за умови його раціонального використання можна отримати більш відчутні наслідки соціальної підтримки малозабезпечених громадян, ніж це є зараз.

  Але в Україні існує інша проблема. Зараз соціальними субвенціями держави, які реалізуються через численні дотації на житло, комунальні та транспортні послуги, витрати на медичне обслуговування, на освіту, розвиток аграрного комплексу та інше, користується за принципом рівного доступу все населення — як бідне, так і багате. Таке становище потребує радикальних змін.

  Принципово  важливим напрямком соціальної роботи є вдосконалення системи пільг, які надаються окремим категоріям населення, поглиблення адресної соціальної допомоги з метою переходу до системи соціального захисту, зорієнтованої на сім’ю з урахуванням насамперед її матеріального  
 

  стану. Як засвідчує досвід, обмежені фінансові ресурси мають бути спрямовані адресно — саме тим, хто найбільше потребує державної підтримки. Сьогодні не можна розпорошувати цільові кошти, намагаючись допомогти всім і таким чином реально не захищаючи найнужденніших.

  Перший  крок у цьому напрямку вже зроблено — урядовою постановою з 1 квітня 1999 р. запроваджено адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям. Дальше реформування системи соціальної допомоги передбачає зосередження всіх видів виплат в органах соціального захисту населення, створення єдиного банку даних одержувачів допомоги, запровадження нових механізмів системи контролю за використанням бюджетних коштів.

  Такий підхід у здійсненні соціальної політики в Україні, безумовно, дасть змогу локалізувати основні джерела соціального напруження в суспільстві і сприятиме поліпшенню соціального захисту населення, підвищенню рівня його життя.

  З метою підвищення ефективності роботи фондів, інших соціальних заходів у державі створюється соціальна служба, яка на практиці має вирішувати питання соціального захисту населення й надання допомоги найбільш знедоленим його верствам. Організація та функціонування такої служби потребує професійно підготовлених кадрів. У країнах Заходу вже давно функціонує широка мережа навчальних закладів, де готують соціальних працівників. Ці категорії державних службовців мають бути одночасно і соціологами, і економістами, і психологами, і організаторами-адміністраторами, а головне — добрими, увічливими, високоморальними людьми. Слід зазначити, що за кількістю соціальні працівники в країнах Заходу вже зрівнялися з учителями та лікарями.

  Соціальну службу почали формувати з 1991 року і  в Україні. 
З цією метою було створене міністерство соціального захисту і відповідні центри при місцевих органах влади. У державі сформовано службу зайнятості, яка повинна надавати допомогу безробітним в отриманні грошових виплат, працевлаштуванні, перекваліфікації, піклуватися про збільшення кількості робочих місць, організацію переміщення робочої сили тощо.

  У зв’язку із проведенням лібералізації  цін та валютного курсу виконавча  влада здійснює комплекс заходів  з метою нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку приватних підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб, що втратили роботу.

  Водночас  реалізується спеціальна програма захисту малозабезпечених багатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів. Запроваджується щомісячна індексація грошових виплат зазначеним категоріям населення відповідно до фактичних темпів інфляції.

  Передбачається, що в країні буде здійснено докорінну перебудову житлової політики, перехід до всебічного іпотечного кредитування будівництва та купівлі житла, становлення та розвитку ринку житла, послідовного  
 

  нарощування житлового будівництва. Соціально незахищені верстви населення збережуть право на безкоштовне отримання житла з державного фонду, обсяги якого будуть розширюватися.

  У зв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів установлено відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення. Рівень дотацій встановлено такий, щоб реальна оплата житла не перевищувала 20 відсотків середньомісячного грошового доходу окремої сім’ї. Зрозуміло, що зі зростанням доходів населення дотації поступово зменшуватимуться.

  Увага місцевих органів самоврядування зосереджуватиметься на ефективній реалізації принципу адресної соціальної допомоги, що здійснюватиметься на диференційній основі в грошовій та натуральній формах, у вигляді необхідної медичної допомоги, різного роду комунальних та побутових послуг, фінансових пільг. Держава запроваджуватиме моральні та фінансові стимули для утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій.

  Кардинальним  напрямком соціальної політики за умов переходу економіки України на нові форми, методи, принципи господарювання як на мікро-, так і на макрорівні є вдосконалення характеру праці [14]. Головні способи вирішення цієї проблеми підказують історичний досвід і світова практика: подолання відчуження працівника від засобів виробництва, від результатів його праці, удосконалення умов самої праці. Важливим кроком у цьому напрямку є процеси роздержавлення та приватизації, забезпечення на цій основі формування широкого прошарку акціонерів, їхньої активної участі у розподілі прибутків. Необхідно ухвалити законодавство, що надійно захищатиме права акціонерів. У перспективі буде створено систему державного страхування депозитних вкладів населення, поточної індексації заощаджень в ощадних банках, поетапної компенсації втрат минулих заощаджень через їх конверсію в майнові активи.

  Штучне  стримання приватизації, що відбувається нині на загальнодержавному рівні, не є конструктивним. Ситуацією з приватизацією в Україні зараз занепокоєні фахівці різних галузей наук: економісти, соціологи, правники. Приватизаційний процес штучно гальмується представниками місцевої влади, щоб не випустити економічну владу зі своїх рук. а коли приватизація і відбувається, то місцеві керівники все одно продовжують нав’язувати свої умови новоствореним підприємствам. Усе це позбавляє державу контрольно-регулюючих функцій, робить процес некерованим, поглиблює його «тінізацію». Забагато негативних явищ відбувається під час здійснення приватизаційного процесу, залишається надзвичайно широке поле для шахрайства і зловживань приватизаційними сертифікатами. Відтак конче необхідні законодавчі рішення щодо посилення правового захисту власників майнових сертифікатів. Потрібно запобігти негативним явищам, що мали місце в процесі ваучеризації в Російській Федерації: скуповування мафіозними структурами за безцінь ваучерів та об’єктів приватизації, спекуляція приватизаційними паперами, що штучно затримувало процес масової