Проблеми теоретичної і прикладної політології у европейському та світовому виміру

 політичну соціологію, яка акцентує увагу на соціальному обґрунтуванні влади: вплив соціальних груп і в цілому громадянського суспільства на політику; 

  політичну психологію, котра досліджує роль установок, переконань, мотивів і несвідомих факторів на політичну поведінку; ця дисципліна розглядає як масові форми участі в політичних процесах, так і психологічні аспекти феномену лідерства; 

 історію політичних учень, що вивчає етапи еволюції уявлень про політичне життя і її компонентів у різні політичні епохи; 

політичну антропологію, яка вивчає вплив соціобіологічних якостей людини на політику, а також зв'язок політики з культурою і національно-психологічними особливостями того чи іншого народу; 

теорію міжнародних  відносин, яка розглядає проблеми світової політики і взаємовідносин держав; всередині цього напряму виділяють геополітику, що розглядає використання державами просторових факторів для досягнення політичних завдань.

 

 

3. Теоретична політологія

Структура політології передбачає розмежування фундаментальної теоретичної (часто її називають загальною) і прикладної політології. Один напрям відрізняється від іншого завданнями, дослідницькими процедурами і зв'язками з практикою. Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок з практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо. 

Два напрями політології  доповнюють один одного. Теоретична політологія  дає прикладній загальну концептуальну  модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами. 

Призначення політології  для суспільства розкривається  в її функціях. 

Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку. 

Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи. 

         Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів. 

 Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики. 

Політична соціологія - формування громадянської культури. 

Політичне знання допомагає  зрозуміти людині свою роль у світі  політики, озброює її політичним досвідом і усвідомленням своїх прав та можливостей.

Поділ політології на теоретичну і практичну(прикладну), який набув широкого вжитку в науці, є доволі штучним, оскільки власне політична наука має яскравий практичний характер, що і визначає її провідні позиції серед суспільних наук.

Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе з´ясування основних функцій політології  у суспільстві:

1. Теоретико-пізнавальна  (тлумачення, інтерпритації), яка передбачає  вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку  політичних явищ. Теоретичні знання  є найбільш досконалою формою  обґрунтування практичної політичної  діяльності.

2. Методологічна (інструментальна,  технологічна), яка охоплює способи,  методи й принципи теоретичного  дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

3. Світоглядна, яка зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб´єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв´язку з конкретними історичними умовами.

4. Описова (дескриптивна), яка досліджує політичну реальність, зіставляючи її з уже існуючими соціально-політичними стандартами і є своєрідним відображенням дійсності.

5. Виховна (освітня), реалізуючи  яку найважливіші надбання політичної  теорії й практики стають доступними  широкому загалу, роблять участь  народних мас у політиці свідомою і ефективною.

6. Прогностична (передбачення) функція. Полягає в передбаченні  шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб´єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об´єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Її результатом є гіпотези – прогнози, що спираються на з´ясування тенденцій розвитку даного політичного явища та загальні закономірності соціального процесу.

7. Інтегруюча (ідеологічна,  програмова) функція. Виявляється  у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Вона спрямована на розробку стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів.

8. Прикладна (управлінська) функція. Передбачає вироблення  практичних рекомендацій щодо  шляхів, механізмів реалізації політичних  знань, раціональної організації  політичних процесів. Вона забезпечує  вивчення ефективності політичних  рішень, стану .суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов´язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політика за своєю природою – діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб´єктів Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

Отже, політологія як наука  і як навчальна дисципліна має  загальний характер, свій предмет, універсальні та специфічні закони розвитку та виконує ряд важливих функцій.

 

 

Висновок

Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок із практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо.

Два напрями політології доповнюють один одного. Теоретична політологія  дає прикладній загальну концептуальну  модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами.

Умови вирішення основних проблем сучасного етапу політичної модернізації в Україні мають  служити своєрідним орієнтиром для формування самобутньої вітчизняної моделі суспільно-державного розвитку.

 

Список  використаної літератури

1. В.П. Пугачов,  А.І. Соловйов. Введення ЄІАС у  політологію. М., 2001.

2. Політологія. Підручник  для вузів / відп. ред. М.А. Василик. – М.:Гардарики, 2002.

3. О.С.Тургаев, А.Є.Хренов. Політологія в схемах і коментарях.

4. Політологія: Хрестоматія  /сост. проф. М.А. Василик,доц. М.С. Вершинін. – М.:Гардарики, 2005.

5.ГаджиевК.С. Політична  наука: Навчальний посібник /К.С.Гаджиев. – М.:ИНФРА-М, 2005.

6. Політична наука  у Росії: Хрестоматія / відп. ред. А.Д.Воскресенский. – М., 2006.

7. Ільїн В.В. Політологія.  Видання друге, виправлене / В.В. Ільїн. – М.: Університет, 1999.

8. Демидів А.І., Федосєєв  А.А.. Основи політології:учеб. посібник / А.І. Демидів. – М.:ЮНИТИ, 2003.