Політологія як наука і навчальна дисципліна

              Загалом сукупність проблем, досліджуваних політологією, можна поділити на три великих розділи:

–    соціально-філософське та ідейно-теоретичне підґрунтя політики, системоорганізуючі ознаки й характеристики політичної системи, політичні парадигми, що відповідають конкретно-історичному періоду.

–    політичні системи та політичні культури, політичні режими, їх порівняльні характеристики, еволюція світових політико-ідеологічних доктрин.
 

–    політичні інститути, політичні процеси, політична діяльність і політична поведінка.
              Предметом політології є певна система знань про політичний об'єкт, а саме:

–    історико-політичні вчення;

–    закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади;

–    джерела, рушійні сили політичного життя суспільства;

–    сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного;

–    конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами;

–    політичні інститути (конституції, центральний уряд, регіональне, місцеве управління, адміністрація та ін.);

–    політичні партії, групи об'єднання, участь громадян в політиці, громадська думка;

–    міжнародні відносини [3].

              Сюди відносять також такі феномени, як: політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політична поведінка, політичне лідерство, громадська думка й засоби масової інформації в політичному процесі, конфліктологія, етнодержавознавство тощо.
 

              3 Структура та функції політології

              Структура політології як науки охоплює:

–   загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.

–   теорію політичних систем та їх елементів, механізмів функціонування політичної влади, що досліджує проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспільно-політичних організацій, політичних режимів шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, економічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб'єктами політики, політичної культури та комунікації і т. ін.

–   теорію соціального управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами, досліджує проблеми участі в політиці.

–   теорію політичної ідеології, що досліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади, історію та розвиток політичних теорій, концепцій, доктрин, особливості їх реалізації та існування в різних суспільствах.

–   теорію міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним соціальним устроєм. Її складовими є геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних і міждержавних організацій.

–   практичну політологію, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми прийняття оптимальних управлінських рішень та ефективності їх реалізації [4].

              Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень. До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін. Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою "земних", а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш-Л.Монтеск'є, Дж. Віко та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному - політичне мистецтво, політичне вчення тощо. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета.
              Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. Процес остаточного її становлення завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук ( Париж, 1948 p.), який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни, а також створено Міжнародну асоціацію політичної науки, метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки. Отже, як навчальна дисципліна політологія вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу і дає знання про:

–   об'єкт, предмет та функції політології;

–   розвиток світової та вітчизняної політичної думки;

–   динаміку розвитку політичного життя;

–   політичні процеси, події та проблеми;

–   взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності;

–   розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури;

–   об'єкти та суб'єкти політичних процесів;

–   роль людини в політичному житті сучасного світу;

–   теорію влади та владних відносин;

–   політичну систему суспільства; електоральну поведінку;

–   роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу;

–   світовий політичний процес.

              Поділ політології на теоретичну і практичну(прикладну), який набув широкого вжитку в науці, є доволі штучним, оскільки власне політична наука має яскравий практичний характер, що і визначає її провідні позиції серед суспільних наук. Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе з'ясування основних функцій політології у суспільстві:
1. Теоретико-пізнавальна (тлумачення, інтерпритації), яка передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичні знання є найбільш досконалою формою обґрунтування практичної політичної діяльності.

2. Методологічна (інструментальна, технологічна), яка охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

3. Світоглядна, яка зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв'язку з конкретними історичними умовами.
4. Описова (дескриптивна), яка досліджує політичну реальність, зіставляючи її з уже існуючими соціально-політичними стандартами і є своєрідним відображенням дійсності.

5. Виховна (освітня), реалізуючи яку найважливіші надбання політичної теорії й практики стають доступними широкому загалу, роблять участь народних мас у політиці свідомою і ефективною.

6. Прогностична (передбачення) функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Її результатом є гіпотези – прогнози, що спираються на з'ясування тенденцій розвитку даного політичного явища та загальні закономірності соціального процесу.
7. Інтегруюча (ідеологічна, програмова) функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Вона спрямована на розробку стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів.

8. Прикладна (управлінська) функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану .суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань [2].

              Політика за своєю природою – діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб'єктів Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими ін­тересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.
              Отже, політологія як наука і як навчальна дисципліна має загальний характер, свій предмет, універсальні та специфічні закони розвитку та виконує ряд важливих функцій.

              4 Методологія політології

              Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи. Зарубіжна політологія застосовує нормативно-онтологічний і емпірико-аналітичний підходи до аналізу політичних явищ. Політика оголошується «сферою вибору, а не необхідності». Поряд із цим застосовуються психологічні та інституційні підходи. Поширений біхевіористський метод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень досвідом.
              Важливим засобом у методологічному арсеналі політології є діалектичний метод. Останнім часом поряд з діалектичним методом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грец. sinergetikos — спільний, узгоджено діючий), який передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку. Метод – це спосіб, шлях дослідження або пізнання, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет. У залежності від конкретної мети, виділяють різні методи політичних досліджень:

–    історичний. Полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв'язку та розвитку.

–    соціологічний. Передбачає з'ясування впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології і культури.

–    інституціональний. Вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, рухів, об'єднань громадян тощо).

–    емпіричний (прикладний). Досліджує політичну дійсність шляхом використання статистики, насамперед електоральної, спостереження політичних подій, експерименту, сфокусованого групового інтерв'ю, аналізу документів, анкетування і т.д.

–    системний. Забезпечує цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами в межах цілого. Розглядає політику як цілісну, складно організовану систему, як саморегульований механізм.

–    структурно-функціональний. Передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства, соціальних змін індивідів. Аналіз взаємозв'язків між рівнем економічного розвитку і політичним устроєм, між ступенем урбанізації населення та його політичною активністю, між кількістю партій і їх впливом на виборчу систему.

–    соціально-психологічний (біхевіористський). Орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети. Орієнтує на вивчення суб'єктивних механізмів, психологічних мотивацій політичної поведінки. Передбачає застосування в політиці методів, які використовуються в природничих науках, а також у соціології.

–    політичного моделювання. Припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

–    порівняльний. Передбачає співставлення однотипних політичних явищ, наприклад політичних систем, партій, електоратів, з метою виявлення їх загальних рис і специфіки, винайдення найбільш ефективних форм політичної організації чи оптимальних шляхів вирішення завдання.

–    антропологічний. Вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду у виявленні біологічних та інших чинників поведінки.

–    нормативно-ціннісний. Орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою, в основі якого – загальне благо, справедливість, повага людської гідності, а також визначає шляхи його практичного втілення. Дозволяє виявити значення для суспільства конкретних політичних процесів, їх ролі у здійсненні загальних й індивідуальних інтересів людей, осіб.
              Окрім вищезгаданих загальнофілософських методів дослідження політичних об'єктів, політологи у своїх дослідженнях використовують такі загальнонаукові методи як: