Політичне в кіномистецтві

План

1. Політичне у світовому кіномистецтві.
2. Політичне в Радянському кіно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Світ початку XXI в. характеризується безліччю політичних, соціальних, економічних, духовних та інших проблем, які не можуть бути ні зрозумілі, ні тим більше вирішені без допомоги нових форм взаємодії людини і оточуючої її дійсності. Дуже впливовим видом такої взаємодії виявився кінематограф. Відображення суспільно-політичних змін,  на яких фіксується увага масової свідомості, які в той же час диктують нові стандарти політичної культури, можна побачити в кіно. Коли почала розвиватись така сфера як кінематограф, вона вмить зробила залежними від себе великі маси людей. Це не могло залишитись непомітним для політичних діячів всього світу, які стали використовувати кіно, як інструмент ефективного впливу на маси, як інструмент нав’язування потрібних та вигідних для влади думок і позицій.

Не оминуло це і радянське  кіномистецтво. Адже в СРСР знайшлись  талановиті режисери, і не менш талановиті управлінці, які розуміли, що значно простіше буде побудувати в країні задуманий ними курс, впливаючи через  кіно на великі маси населення.

 

1. Політичне в світовому кіномистецтві.

Очевидні обставини, завдяки  яким кіно перетворювалося на інструмент політики, особливо такої, яка не цурається  елементів шоу. При цьому ми маємо  приклади і прямого занурення  політичних діячів у кінематограф. Так, Л. Троцький у 1914 р., будучи в Америці, знявся в Голлівуді. У тому ж році в якості актора випробував себе Б. Муссоліні, який відразу після зйомок відправився на фронт Першої світової війни. Задоволений був зйомками у фільмі, в якому в 1917 р. зіграв самого себе, Т. Рузвельт, потім неодноразово згадував про цю подію. У міжвоєнний період серед занять колишнього принца Румунії Кароля була участь разом  з Є. Лупеску в зйомках американського кінофільму, присвяченого його власним амурних пригод. У 1946 р. в кінематографі спробував свої сили Ф. Кастро. 40-й президент США Р. Рейган в бутність актором знявся в 54 картинах: грав спортсменів, ковбоїв, коханців.

Але особливої слави не здобув, хоча в 1942 р. був номінований  на Оскара. Значно пізніше на президентських виборах у Сполучених Штатах балотувався  актор Ф. Томпсон, який бере участь в серіалі «Закон і порядок». Найбільш популярним серед акторів, що стали політиками, є губернатор штату Каліфорнія А. Шварценеггер. Американські кіно актори високо оцінюють свої шанси зробити політичну кар'єру. Не відгороджуються від кіно і ісламські політики. Президент Ірану М. Ахмадінежад довгий час відмовляв американському режисерові О. Стоуну, що створив фільми про Дж. Кеннеді, Р. Ніксона і Ф. Кастро і пропонував зняти фільм про його життя, для того щоб змінити в кращу сторону західне уявлення про ісламських країнах. Потім Ахмадінежад заявив, що не заперечує проти зйомок.

Кіно дає можливість максимально  наблизити модель до реальності. Будучи статичним, сюжет може прочитуватися  по-іншому, розкривати іншій концепт. Кіно дозволяє побачити явище в динаміці. У цьому полягає перша особливість  сприйняття концептів світової політики за допомогою кіно. Інша особливість  полягає в тому, що природа кіно соціалізується людей, об'єднує їх. А це перетворює концепти, розкриваються  за допомогою кіно, в загальнодоступні.

Щоб використовувати кіно в політичних цілях, не обов'язково застосовувати кіно в якості політичної реклами, за допомогою кіно закликати  йти на вибори, підтримувати ту чи іншу політичну програму. Влада багатьох країн у важкий час розуміли, що щасливий кінець у кінофільмі, покарання  ворогів і вшановування переможців здатні сформувати в суспільстві  оптимістичний настрій.

Концепції, що містяться  в кінофільмах, дозволяють показати світову політику кінематографічними мірками. Можна навести приклади таких знакових фільмів. «Зоряні  війни»: перша частина фільму - це Програма Стратегічної оборонної ініціативи (СОІ) при Р. Рейгана; друга - проект по розгортанню системи НПРО в Польщі та Чехії при Дж. Буша-мол. Концепція глобального управління в фільмі С. Поллака «Перекладачка». Концепція безпеки - знятий С. Крамером в 1965 році фільм, який отримав назву «Корабель дурнів», у фільмі відтворюється картина часу приходу нацистів до влади в Німеччині. До цієї ж концепції відноситься і фільм Ф. Фелліні «І корабель пливе ...», дії якого розгортаються в самому початку Першої світової війни. Концепція війни дуже добре простежується в таких фільмах: «Летять журавлі» (М. Калатозов), «Балада про солдата» (Г. Чухрай), «Іванове дитинство» (А. Тарковський), «Попіл і алмаз»  (А. Вайда), «Хіросіма, моя любов» (А. Рене), «Нічний портьє» (Л. Кавані). [9]

Політика різних країн  завжди диктує свої умови кіномистецтву, спрямовуючи його таким чином  щоб мати змогу вплинути на маси з допомогою цього могутнього інструмента. А ті держави, які є лідерами на світовому кінематографічному ринку, використовують кіно навіть для досягнення своїх стратегічних цілей на світовій арені. Розглянемо цю ситуацію на прикладі такого гіганта в світовій кіноіндустрії як США.

Проведемо хронологію використання такого засобу як кіно в американській  кіноіндустрії. Її можна розділити  на п’ять етапів.

Перший етап (1920-і - 1939 р.р.). Характеризується розвитком кінематографа в цілому, появою звукового та кольорового кіно. Пропаганда в кіно на даному етапі в основному була внутрішньою.

Другий етап (1939 - 1945 р.р.). В період 2-ї світової війни американський кінематограф виконував держзамовлення уряду США. Практично всі великі кінокомпанії того часу брали участь у пропагандистській війні проти фашистської Німеччини та лідерів Третього рейху, а також їхніх союзників. Активно велася пропаганда країн антигітлерівської коаліції, в особливості, ролі і внеску США у війні.

Третій етап (1945 - 1985 р.р.). Отримує розвиток яскраво виражена антирадянська і антикомуністична пропагандистська кампанія в американському кіно. У різній мірі це виявлялося у фільмах практично будь-якого жанру.

Четвертий етап (1985 - 2001 р.р.). Період потепління відносин між США і СРСР, пов'язаний з початком перебудови і подальшим розпадом Радянського Союзу, позначився і на продукції Голлівуду. Стали виходити фільми, де росіяни й американці спільно борються зі «злом». Однак, із закінченням «холодної війни», штамповане і стереотипне уявлення про Росії і країнах колишнього Варшавського договору практично не зазнало змін.

П'ятий етап (з 2001 р.). Після  терактів 11 вересня 2001 року в США  була проголошена повномасштабна мобілізація  як внутрішньо-так і зовнішньополітичних  зусиль для боротьби з тероризмом. «Консолідація влади і суспільства, згуртування американської нації  в єдиному пориві перед обличчям ворога» знайшли своє відображення і в кінематографі. Був активізований  конвеєр виробництва ура-патріотичних фільмів, де «хороший» герой-американець  перемагає «поганого» - терориста. [7]

Релігія також має свій погляд на масове використання телебачення  в сучасному світі. І можна  сказати, що далеко не знаходить цю сторону світового процесу позитивною. Далі розглянемо деякі аспекти відношення православ’я до технічного прогресу, а саме телебачення.

Сучасна присутність техніки, пронизанність нею всіх сфер людського життя дають підстави говорити про технократичний характер сучасної цивілізації, причому під технократією слід розуміти не просто владу "блакитних комірців", інженерів і т. д.., а розуміти більш широко, як владу ідеології, головною метою якої є найкраще улаштування людини в матеріальному світі за допомогою досягнень науки і техніки при відкиданні Бога і божого вчення про людину як образа Божого. Таким чином, технократія постає як світогляд, діаметрально протилежний християнському погляду на світ і людину.

Насаджуючи в людям різні бажання, сучасна реклама сприяє розвитку споживчої свідомості, зверненого лише на матеріальну сферу життя. Моральний аспект в рекламі відсутній, занадто дорогий рекламний час для моралей! Оскільки сучасна людина приймає все виникаюче у свідомості за свої власні думки, то включення елементів, які впливають на підсвідомість, є відвертим насильством над свободою людини. Реклама майстерно насаджує в свідомості людини систему цінностей "світу цього", що лежить у злі і протидії Богу. Дивно буває бачити після всього сказаного, як деякі православні церковні люди ставляться до перегляду реклами як безгрішного і невинного заняття ...

Останнім часом набули великої популярності телесеріали  або багатосерійні "мильні опери". Ці фільми практично не мають кінця: так, телесеріал "Даллас" йде в  США вже більше 10 років, віднявши у глядачів до 1989 року 14 404 хвилини. Крім Америки, його також дивляться в 98 країнах. Чим же пояснюється така привабливість даних постановок? Перш за все, своєю нехитрістю і простотою, а з іншого боку, показом "красивого життя": "розкішні, як палаци, особняки, сліпучий блиск спортивних автомобілів, блакитна гладь власних басейнів, квіти магнолій розміром з капусту, телефон в туалеті і золоті крани у ванній з рожевого мармуру ... А карколомні туалети, які змінюються десятками за серію! Як же не дивитися, кинувши все?! "Ці телесеріали уникають будь-яких складних психологічних драм або ж запитань, які змушують глядача думати. Тут все побудовано на принципі доставити максимальну кількість різноманітних приємних вражень при мінімумі роботи свідомості. Герої серіалів майже завжди однозначні: "позитивні персонажі прекрасні по-позитивному (світловолосі, усміхнені, благородно-сиві), негативні - по-негативному (пекучі брюнети з підступним пращурами, звабливі, як змії, жінки, великі, чоловіки)". Завдяки тому, що тривалість кожної серії не така вже велика - зазвичай 30-50 хвилин - глядач не встигає стомитися, і його інтерес лише все більш підігрівається. Таким чином крапля за краплею вбивається в свідомість звичка до щоденного перегляду "Мильніков". Виникає питання: що ж поганого в цьому?

Якщо кількість людей, які взагалі не дивляться телевізор, коливається від 1% до 6% (найвищий показник - у Швейцарії), відповідно решта 94-99% щодня присвячують цьому заняттю близько 3:00. Тому є всі підстави говорити про постійному впливі засобів масової інформації, головними з яких сьогодні виступає телебачення, на свідомість людини.

У чому ж виявляється цей вплив? По-перше, в розвазі, розсіюванні розуму, по-друге, в насиченні розуму непотрібною інформацією і небездоганними в моральному відношенні образами і, по-третє, в знеціненні значущості одержуваної інформації і вражень. [2]

Отже, сьогодні політика має  величезний вплив на телебачення  та кіноіндустрію, але як можемо бачити з вище сказаного, це негативно впливає на маси. Але це тільки зі сторони мас, так як для політики кіноіндустрія є надзвичайно дієвим інструментом для досягнення власних цілей.

Релігія, якою б вона не була політизованою, в свою чергу також  висловлює своє негативне ставлення  до технічного прогресу і впливу з  його допомогою на людей.

 

2. Політичне в радянському кіно.

В першому пункті роботи ми вже розглянули загальну картину  впливу кіноіндустрії на маси. Не оминуло  це і радянське кіно, і навіть використовувалося з великим  успіхом. Одразу зі своїм розвитком  кіномистецтво в Радянському  Союзі набуло значного політичного  забарвлення. В ньому висвітлювалась різна тематика, яка показувала народу ті образи та події, які були актуальними в даний час, і закликали до їх наслідування. Дуже добре прослідковується зміна тематик радянського кіно в залежності від ситуації, яка складається на політичній арені країни.

Спочатку широкої популярності набуває революційна тема. Найвизначнішими роботами цього періоду стали такі шедеври радянського кіно як: «Броненосець «Потьомкін »» (1925) і «Жовтень» (1927) режисера С. М. Ейзенштейна, «Мати» (1926) і «Кінець Санкт-Петербурга» (1927) В. І. Пудовкіна, «Арсенал» (1929 ) і «Земля» (1930) О. П. Довженка, «Елісо» (1928) Н. М. Шенгелая, в яких вперше засобами кіноіндустрії створений образ народної маси, що бореться проти установленого строю.

Пізніше на перший план виходять фільми про робочий клас, колгоспний устрій, про боротьбу Комуністичної партії за перемогу Жовтня и побудові соціалізму. Тема партії як вихователя і керівника народними масами розкривається в таких фільмах: «Зустрічний» (1932, режисери Ф. М. Ермлер і С. І. Юткевич), «Чапаєв» (1934, режисери Г. Н. і С. Д. Васильєви, в головній ролі Б. А. Бабочкін), трилогія про Максима (1935-39, режисери Г. М. Козинцев і Л. 3. Трауберг, в головній ролі Б. П. Чирков), «Ми з Кронштадта» (1936, режисер Е. Л. Дзиган, сценарій В. В. Вишневського ), «Депутат Балтики» (1937, режисери А. Г. Зархі та І. Є. Хейфіц, в головній ролі Н. К. Черкасов), «Щорс» (1939, режисер А. П. Довженко).

Військово-патріотичним традиціям народів СРСР були присвячені історичні фільми режисерів В. М. Петрова, М. Е. Чіаурелі, І. А. Савченко, С. М. Ейзенштейна, В. І. Пудовкіна.

Після нападу фашистської  Німеччини на СРСР особливо важливе  місце зайняло документальне  кіно. На основі зйомок фронтових операторів монтувалися випуски кінохроніки та документальні фільми, присвячені найважливішим подіям Великої Вітчизняної війни 1941-45 («Розгром німецьких військ під Москвою», 1942, режисери Л. В. Варламов та І. П. Копалін, та ін.) Матеріал кінохроніки знайшов поетичне тлумачення не тільки в монтажі, але і в авторському тексті документальних фільмів: «Битва за нашу Радянську Україну» (1943, режисери А. П. Довженка і Ю. І. Солнцева), [1]

Радянське кіно, підлягало  жорсткому впливу політики з самого початку свого існування. В 1921 році, Володимир Ілліч Ленін особисто зацікавився питанням кінематографу  і надіслав розпорядження на ім’я заступника Наркомпроса Е. А. Літкенсу: «Наркомпрос повинен організувати спостереження за всіма показами і систематизувати цю справу. Всі стрічки, які демонструються в РРФСР, повинні бути зареєстровані і занумеровані в Наркомпросі.