Політичні партії, громадсько-політичні об’єднання та рухи

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Сутність, функції та типологія політичних партій……………………….5
2. Партійні системи: сутність, типи………………………………………….8
3. Громадсько-політичні об’єднання та рухи, їх сутність та роль у політичному житті суспільства…………………………………………..13

Висновки……………………………………………………………………...…21

Список  використаних джерел……………………………………………...…23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Невід’ємною частиною політичної системи сучасного демократичного суспільства є політичні партії.

Політична партія – це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.

Основним призначенням партії є політична освіта мас  та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для  захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади.

В сучасній Україні  ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації та організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”,  а також у  виборчому законодавстві.

Партії, як правило, не однорідні і мають усередині групи – фракції, які висувають програми, трохи відмінні від загальнопартійної. Існування в партії різних фракцій робить її політику більш гнучкою, оскільки допомагає їй зберігати свій вплив серед різних груп населення. Політика партії розробляється в ході внутрішньопартійної політичної боротьби між різними фракціями і течіями. Керівні органи багатьох партій складаються на основі представництва від різних фракцій.

Становлення політичних партій і громадських рухів в  Україні відбувається за надзвичайно складних умов. Тривала економічна криза, крах попередніх суспільних ідеалів, які поділяла значна частина населення нашої держави, призводять до стрімкого зростання соціальної напруженості в суспільстві, дискредитують в очах певної категорії громадян політичні цінності. Як свідчать проведені різними соціологічними службами дослідження суспільної думки, більшість населення є байдужою до політики і політиків. Нині в Україні склалася досить парадоксальна ситуація, коли тільки зареєстрованих політичних партій налічується вже понад 100, але жодна з них немає достатнього впливу в загальнодержавному масштабі. Значна кількість зареєстрованих Міністерством юстиції політичних партій поки ще не стали міцними організаціями, які б спромоглися виражати й захищати інтереси різних верств населення. Ці партії ще не здатні вести за собою маси, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність, функції та типологія політичних партій

 

Сучасним політичним партіям передували їх прообрази – протопартії. Існує думка, що партії виникли водночас із політикою, тобто в рабовласницькому суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, для здійснення влади вже було недостатньо державних політичних структур. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп панівного класу, що протиборствували між собою, а також трудящих мас, які боролися проти нього. В епоху Середньовіччя виникали та діяли партії: в Італії XII-XV ст. між собою ворогували гвельфи (прихильники світської влади папи римського) та гібеліни (прихильники сильної королівської влади). Партії античного світу і європейського середньовіччя найчастіше поставали як клієнтели – тимчасові об'єднання для підтримки певних знатних осіб, сімей. Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових сімей, популярних лідерів, упродовж багатьох століть було суттєвою ознакою політичної історії. Особливого імпульсу розвиткові партій надали буржуазні революції в Англії, Франції та ін. європ. країнах.

У Європі в другій половині XIX ст. виникли масові партії, їх появі сприяли два основні  чинники: розширення виборчих прав і  розвиток робітничого руху. Масові політичні партії як інститут європейської культури поступово поширилися й закріпилися в культурах країн і народів інших континентів.

Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині урізноманітнилися причини і  способи їх виникнення, багато в  чому змінюються їхні форми і сутність, уявлення про їхню роль у суспільстві та й сама ця роль, методи діяльності та функції.

Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових, національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а  також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи виникнення партій.

Одним із перших зацікавився цією проблемою Моріс  Дюверже, який розглядав політичні  партії з трьох позицій:

• групи, згуртованої на ідеологічних зв'язках;
• суспільної організації індивідів;
• виразника інтересів певних станів (робітничого, селянського, буржуазного тощо).

Свого часу Макс Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Партії виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.

В партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. «Визнання організації, – писав Роберт Міхельс, – це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість».

Найважливіші  риси, що характеризують суть партії виділив  американський політолог Дж. Ла Паломбара. Будь-яка партія, вважає він, по - перше, є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу і людини, по - друге, є організацією, тобто відносна тривалим у часі об’єднань людей, по - третє, ставить за мету завоювання влади, по - четверте, прагне забезпечити собі підтримку народу.

Парадигму (модель) сучасної партії утворюють такі параметри.

1. Інституціоналізація,  або місце й роль партії у політичній системі.

2. Статус в уряді (керівництво або участь), представленість (непредставленість) в органах влади (законодавчих, виконавчих, судових).

3. Соціальна  база (стани, групи, конфесії, етноси, окремі громадяни то).

4. Політичні  орієнтації (настанови) стосовно  власності, ролі держави, прав  громадян і т. ін.

5. Мета функціонування (суперництво на виборах, підрив  політичної системи, підтримка  еліти влади і т. ін.).

6. Структурна  незалежність (ступінь незалежності, кадрові, фінансові джерела, зв'язки з іншими вітчизняними та зарубіжними партіями).

7. Внутрішня  організація (структура, ієрархічні  зв'язки, географія впливу, ступінь  централізованості, періодичність  проведення зборів, з'їздів, інтенсивність пропаганди, постановка науково-дослідницької діяльності).

8. Рівень згуртованості,  активності членів партії, дисципліни, дотримання доктрини і т. ін.

Сучасний партійний  процес у країнах Заходу має тенденцію  до утворення партійних коаліцій (коаліції лівих у період п'ятої Республіки у Франції, соціал-ліберальний альянс у Великобританії, Союз вільних демократів спочатку з соціал-демократами, а згодом – з християнськими демократами в Німеччині). 

У країнах Східної  Європи і СНД партійне життя характеризується політичною диференційованістю, коли на підставі розпаду масових об'єднань та рухів виникають нові партії, відірвані від соціальних груп.

У багатьох країнах  «третього світу» вагомими чинниками  утворення партій є релігійні, класові, часом родові чи племінні інтереси. Подекуди тут відсутній політичний плюралізм.

Аналізуючи  діяльність партій, важливо визначити  їхні функції:

1) ідеологічну  (розробка ідеології і поширення  її серед електорату, що сприяє  інтеграції і соціалізації певних  соціальних груп, категорій індивідів, передбачає їх об'єднання навколо засвоєння певної системи цінностей, норм);

2) наукову (розробка  партією різних соціальних проектів, технологій виборчої компанії, законопроектів, програм соціально-економічного, політичного,  духовно-культурного розвитку, адміністративно-управлінських процедур на основі функціонування інформативно-аналітичних центрів, центрів стратегічних досліджень, соціологічних лабораторій, бібліотек);

3) участі у  боротьбі за владу (механізм  добору кадрів та підготовки для різних рівнів державної діяльності (депутатської і адміністративно-управлінської), створення «тіньових кабінетів», моделювання державної діяльності своїх політичних опонентів, критика їхнього політичного курсу, розробка стратегії і тактики передвиборчої боротьби);

4) здійснення  влади (розробка політичного курсу,  а також пошук управлінських  моделей його здійснення, формування  громадської думки для підтримки  цього курсу, розширення контактів  з різними політичними силами  і соціальної бази для здійснення владного статусу);

5) представництво  соціальних інтересів (партія  виявляє інтереси тих чи інших  соціальних груп, надає їм політичне  спрямування через різні засоби  комунікацій, коригує власний  політичний курс відповідно до  їхніх інтересів). 

2. Партійні системи: сутність, типи

 

Політичні партії, які діють у кожній країні, вступають  між собою у взаємопов’язані  відносини. Така сукупність зв’язків між взаємодіючими партіями називається партійною системою. Однак сутність останньої проявляється не тільки в наявності стійких зв’язків між партіями, але й між партіями і державою та іншими складовими частинами політичної системи.

Тип партій визначається багатьма чинниками (рис. 1). Наприклад, залежно від політичного режиму вони можуть бути легальними або нелегальними.

Таким чином, партійна система – це сукупність діючих у країні політичних партій, які, відповідно до чинного законодавства та волі виборців, є представленими в органах влади і забезпечують дієвість взаємодії між суспільством та державою.

Партійна система є результатом багатьох чинників, а саме:

• історичних і політичних традицій тієї чи іншої країни;
• особливостей економічного життя;
• гостроти соціальних конфліктів;
• економічної і соціальної структури;
• культурного та релігійного середовища;
• типу політичних режимів;
• діючого законодавства;
• електоральної бази.

Головні ознаки партійної системи :

• взаємодія партій на нормативно-організованій основі;
• здійснення зв’язків у площині боротьби за владу;
• контроль за діяльністю владних структур;
• зв’язок з державними закладами, громадськими об’єднаннями й електоратом (правові основи цих стосунків закладаються у конституціях, законах про партії, законах про вибори та інших юридичних документах).

Парламентські партії за основну мету мають завоювання депутатських мандатів, формуються переважно згори. Парламентська фракція в такій партії є головною організаційною ланкою, а інколи й керівним та організаційним центром. Непарламентські партії, на думку М. Дюверже, є централістськими й доктринально єдиними, формуються здебільшого знизу.