Норми та етика політичної поведінки

Київський Національний Економічний Університет ім. В. Гетьмана 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

По політології

На тему «Норми та етика політичної поведінки» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала 

      студентка 2 курсу  11 групи 6508/1

       Маковецька Анастасія Олегівна

                 перевірила

                 Бульбенюк Світлана Степанівна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2009

План

Вступ 

1. Людина, як суб’єкт політики

 

2. Політична поведінка. Її типи і види

 

3. Норми в  політиці

 

4. Етична  сфера в політиці

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

              
 
 
 
 

Вступ 

   Сьогодні кількість політиків, які оголошують себе апологетами етики, зростає як на дріжджах. Саме по собі бажання вести політику, яка відповідає принципам та нормам етики (якщо воно щире) може викликати тільки співчуття. Інше питання - чи можливо вести політику, основану виключно на власній принциповості. Питання про необхідність використовувати етичні норми в політиці постало досить давно, але і зараз ведуться дискусії з цього приводу. Як повязані між собою такі, здавалося б різні сфери? Якою повинна бути доля етики в політиці? Якою повинна бути політична поведінка, щоб задовольняти основним етичним принципам?

Справжній успіх політика - це, насамперед, успіх  програми його діяльності, висока оцінка суспільства й історії. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Людина  як суб’єкт політики.

     Роль  особи як суб’єкта політики визначається і виявляється на соціальному, інституційному і персоніфікованому рівні.

     Соціальний  рівень. Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей — класових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна приналежність, навіть тоді, коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибинні мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою і соціально-професійною приналежністю особи, яка визначається такими соціально-економічними чинниками як відношення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання та розмір доходу. Ця об’єктивна соціальна приналежність детермінує умови індивідуального існування особи, а значить, ту чи іншу її політичну поведінку.

     Інституційний рівень. З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об’єднань — політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів тощо. Беручи участь у їх діяльності, вона виступає суб’єктом політики також на інституційному рівні. І тут її політична діяльність може зумовлюватись самим фактом приналежності до цієї інституції, що, в свою чергу, має свої політичні інтереси та ідеологію, а також тим місцем або посадою, яку вона в ній займає.

     Персоніфікований  рівень. Кожна особа є громадянином якоїсь держави і як така має виконувати певні обов’язки, реалізовувати свої громадянські права — брати участь у виборах, референдумах, демонстраціях, мітингах тощо. На цьому рівні особа є безпосереднім суб’єктом політичної практики. Тут найяскравіше проявляється природа політики, яка здійснюється звичайними людьми і для людей. 
 
 
 

2. Політична поведінка, основні типи і види.

Поняття «політична   поведінка»  одно-порядкове  з  такими  поняттями,  як «політична активність», «політична участь». Найбільш загальним серед них є поняття «політична діяльність», яке відображає всю багатоманітність дій людей у сфері політики як у персоналізованих, так і в інституціоналізованих нормах. Поняття «політична активність» наголошує на певній спрямованості політичної діяльності – спрямованості на вдосконалення або зміну соціально-економічного  й   політичного   порядку,   політичних   інститутів.   Політична активність    на    індивідуальному    рівні    –    це  сукупність    тих    форм життєдіяльності окремої особи, в яких виявляється п прагнення брати активну участь у політичних процесах, відстоювати свої політичні права та інтереси.

Формами політичної участі є, наприклад, участь у виборах, референдумах, мітингах, демонстраціях тощо. Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму  участі у здійсненні влади або  протидії її здійсненню. Це поняття  розкриває структуру й механізм політичної діяльності. Воно охоплює участь у формальних організаціях і масових рухах, залученість до різних елементів політичної системи чи свідоме відмежування від них, активну публічну маніфестацію своїх  поглядів з мстою впливу  на політичні  інститути чи політичну апатію. Отже, політична поведінка проявляється у багатоманітних формах. Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив М. Вебер Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади він розрізняв три типи політичної поведінки: політики за випадком, політики за сумісництвом і політики за професією. Політиками за випадком є більшість громадян. Участь у політиці для них не є ні професійним, ні постійним заняттям і виявляється лише час від часу: під час голосування, присутності на політичних зборах тощо. Політики за сумісництвом ведуть політичну діяльність лише в разі необхідності, і вона не є для них першочерговою справою життя ні в матеріальному, ні в інтелектуальному аспектах. Вони беруть участь у роботі представницьких органів, політичних партій, обговоренні та прийнятті рішень. Політики за професією живуть «для» або «за рахунок» політики. Політична діяльність є для них професійним заняттям і основним джерелом засобів існування. Вона проявляється в постійній роботі в політичних організаціях або в політичному  лідерстві

     Політична поведінка — це будь-яка форма участі у здісненні влади (впливу на владу) або протидія її здісненню.

     Поширеною є типологія політичної поведінки  запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).

     У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі:

1. звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;
2. громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;
3. громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;
4. громадський, особливо політичний, діяч;
5. професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом до існування, а й сенсом життя (люди, які живуть „для” політики, або „за рахунок політики”).
6. політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації и суспільно-політичного руху.

    Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:

1. виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;
2. політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;
3. політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо.
4. політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

     Ці  форми закритої політичної поведінки  є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв’язанні проблем  особистого життя та їх відриві і  протиставленню життю суспільному і політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.

     Політичне відчуження — процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.

Більше  того, політики виділяють таке явище  абсентеїзм — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня. 

3. Норми в політиці

 

   Норми як загальнозначуще правило поведінки  встановлюють межі діяльності та регулюють  відносини між людьми та групами  людей у процесі діяльності. Норми  існують як основні правила участі в політичному процесі, вони є  у всіх сферах політичного життя суспільства. Політична діяльність, управлінська діяльність так само відбувається в окреслених нормами межах, оскільки політичні відносини є нормованою ієрархією підпорядкування.

   Нормативна  система – це сукупність чинних у суспільстві легітимних норм поведінки, обов’язкових або допустимих, правових, політичних, моральних, писаних та неписаних, базових цінностей і владних приписів. Для нормативної системи характерна взаємопов’язаність та  взаємовідповідність її елементів, здатність впливати на політичні інститути та політичні й соціальні відносини. Як і політична система загалом її нормативна підсистема ієрархічна та структурована.  

   Норми в політиці визначають правила політичної поведінки, очікування і стандарти, заборони, які регламентують політичну діяльність індивідів і соціальних груп згідно з цінностями  політичної культури, цим самим підтримуючи стабільність і єдність політичної системи суспільства. Політичні норми, з одного боку, закріплюють належну поведінку суб'єктів політики у реальній політичної ситуації, а з іншого — є засобом їх оцінки.  Політико-правові норми передбачають і відповідальність суб'єктів політики за їхні дії. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона настає не тільки за чинні дії, але й за політичний недогляд, необачність, нерішучість та ін. Така відповідальність може проявлятися у формі санкцій, осуду, позбавлення довіри, відкликання депутата тощо. До політичних санкцій належить припинення діяльності, розпуск, відставка, ліквідація громадського об'єднання чи заборона діяльності політичної партії. У політиці, як і в будь-якій іншій суспільній діяльності також є межа допустимого, яка визначається інтересами безпеки і стабільного розвитку суспільства. В такому сенсі політичні норми формують  «правила гри» в політиці. Політичні норми трактують як загальноприйняті, а також встановлені державою обов’язкові правила й порядок загального характеру, які мають сприяти врегулюванню політичних відносин, забезпечувати їх зміни та розвиток

   Політико-правові норми випливають з суспільних цінностей і грунтуються на них, але, з іншого боку, останні відображаються в них. Якщо цінності відповідають на запитання, як ставитися до явищ політичної дійсності, до того, що є  і що може бути, то норми вказують, що з ними робити. Політичні цінності визначають загальну, стратегічну регуляцію поведінки суб’єкта політики, а політико-правові норми – конкретні установки стосовно такої поведінки.

   Політичні норми можуть існувати у формі  загальних лозунгів (принцип народовладдя, запровадження основ ринкової економіки й ін.) та у вигляді конкретних політичних норм (приватизація державної власності, економічна програма, пенсійна реформа й ін.). У будь-якому разі вони є формою усвідомлення і вираження  інтересу соціальної групи, оцінки політичного буття. Тому політичні норми за своєю природою соціальні, оскільки відображають інтереси людей, які формуються в соціальній сфері. На основі таких інтересів і виникають відповідні політичні інститути суспільства – партії, громадські організації, асоціації, держава тощо, взаємодія між якими відбувається на основі виконання політичних норм.