Нація як політичне утворення

Ряд політологів вважають, що нація формується на етнічній основі і що цей процес має три стадії:

1. Академічний, коли певна етнічна група збирає та публікує народні пісні, легенди, прислів'я, досліджує історію, звичаї і вірування, складає словники.
2. Культурний, коли відбувається становлення літературної національної мови, функціонування її в освітніх закладах, розвиток преси, вживання мови в науці, технічній літературі, у політиці, суспільному житті, побуті освічених людей.
3. Політичний, коли нація, об'єднана спільною мовою, прагне державного самовизначення, незалежності, суверенізації.

Національний  суверенітет - це сукупність суверенних прав нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розвиток її мови та культури, на повагу національної гордості та гідності.

Національний  суверенітет - це повновладдя нації, володіння реальною можливістю розпоряджатися своєю долею. Об'єктивною передумовою суверенітету нації, її повновладдя виступають національні інтереси, мета та завдання, що стоять перед нею в конкретній обстановці. В суверенітеті нація знаходить правовий захист, свободу національного розвитку та національну незалежність.

В 1991 р. почався  процес суверенізації народу України. Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної унітарної держави - України. Її територія неподільна і недоторкана. На її території мають силу винятково Конституція і закони України, здійснюється захист та охорона національної державності українського народу. Україна самостійна в вирішенні питань свого державного життя, здійснює верховенство на всій своїй території, самостійно визначає економічний статус і закріплює його в законах. Відносини України з іншими державами будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Нації є етно-політичними  або політичними спільнотами, що утворилися в нові і новітні часи як передумова або наслідок процесу суспільної модернізації одного або кількох етносів.

Складність і різноманітність  процесів націогенезу, різні прояви сутності і суспільних функцій націй  породжує багатство теоретичних підходів до їх інтерпретації. Серед них виділяються: суб’єктивістський підхід (в т.ч. і соціо-біологічний), що розпадається на етнічний та політичний.

До об’єктивних передумов  формування сучасних націй належать: становлення ринкових відносин в  економіці і подолання станового поділу суспільства; перехід до демократичних форм урядування; виникнення нової, уніфікованої, єдиної для всього суспільства високої культури і мови; формування громадянського суспільства, перехід від підданської до громадської політичної культури, поширення ідей політичної рівності і народного суверенітету.

До суб’єктивних чинників формування націй належить консолідуюча діяльність держави (панівних політичних еліт), інтелектуально-духовних еліт та політичних контреліт.

Процес перетворення етносу в націю, вихід його на арену політичного життя має назву національного відродження. Цей термін означає також відновлення нацією втрачених позицій в економічній, духовній і політичній сфері. Відродження пов’язане з піднесенням етно-національного життя та модернізацію всіх його сфер.

До головних інтересів, що перетворюють народ в націю, в  суб’єкта політичного процесу належать: збереження своєї ідентичності і  культурно-мовної самобутності, свобода  самовияву, подальша консолідація, утвердження  і захист власного суверенітету, створення і захист своєї державності, налагодження стосунків з іншими націями і державами.

Національний суверенітет  – це повновладдя нації, оволодіння нею усіма можливостями розпоряджатися своєю власною долею. Найпоширенішою формою його утвердження і захисту є національна держава.

Сучасні правові і  політичні норми міжнародного співжиття  визнають за націями право на самовизначення і утворення незалежних держав, але  практика застосування цього принципу складна і суперечлива. З-поміж усіх підстав для самовизначення націй світове співтовариство сьогодні акцентує на двох: життєздатності майбутньої держави; здатності народу її створити не загрожуючи миру і інтересам інших народів.

Процеси національного  відродження, рух нації до політичної незалежності, до створення своєї державності отримали назву націоналізму в його найширшому значенні. Націоналізмом називають також ідейно-політичні течії та рухи, що виступають на захист інтересів певної нації. Націоналізм буває демократичний і право-радикальний (екстремістський). Його крайніми формами є шовінізм, расизм, фашизм. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Політологія: історія та методологія/За ред. Ф.М. Кирилюка.- К.: Здоров’я, 2000.
2. Політологія: Підручник/І.С. Дзюбко, К.М. Левківський. – К.: Вища шк., 2001.
3. Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс лекцій. К.: Либідь, 1993.
4. Шляхтун П.П. Політологія: Підручник. К.: Либідь, 2002.