Национализм

Тому саме поняття патріотизму має різне наповнення і тлумачиться по-різному. Протягом віків патріотизм відігравав дуже важливу роль, об’єднуючи народ(народи) держави в боротьбі з зовнішньою агресією. У часи боротьби з зовнішнім ворогом внутрішні протиріччя між різними народами відходили на задній план. Тому багатонаціональні країни успішно прогресують тільки у часи воєн і противоборств з зовнішнім і внутрішнім ворогом. У мирний час у таких країнах посилюються відцентрові сили протиріч, існуючих між різними народами, що населяють багатонаціональну державу.

Тому в багатонаціональних державах існує термін абсолютизованого патріотизму, що виражає вузькокорисні групові інтереси (інтереси певної групи в державі, наприклад, аристократії), або певного народу (одного з багатьох і не обов’язково найчисельнішого, здебільшого народу до якого відноситься керівна/царська/ верхівка). З часом такий патріотизм перетворюється на шовінізм. Наглядним прикладом шовінізму є фашизм.

Таким чином, ідеологія патріотизму, прийнята в багатонаціональній державі, перетворюється на ідеологію націоналізму, шовіністичну ідеологію і працює на виокремлення окремого (панівного) народу з числа інших народів, що проживають на визначеній території. Після виокремлення народу націоналістична ідеологія починає працювати на становлення, гегемонію, захист і зміцнення винятково панівного народу, на шкоду інших народів такої багатонаціональної держави. 

5. Критика патріотизму

Патріотизм заперечується універсалістською етикою, яка визначає, що людина в рівній пропорції пов’язана моральними путами з усім людством без винятку. Ця критика була започаткована ще філософами Давньої Греції (кініки, стоїки). Так, кінік Діоген першим описав себе космополітом – громадянином світу.

Універсалістська етика — прагматично-арістотелівська етика доброго життя.

В другій половині 19 століття Лев Толстой вважав патріотизм «грубим, шкідливим, ганьбою, дурістю, а головне – аморальним»^[2]. Він вважав, що патріотизм породжує війни і слугує головною опорою державного гноблення. Одним з улюблених виразів Толстого був афоризм Самуеля Джонсона: Патріотизм — це останній притулок негідника.

Деякі вчені США порівнюють патріотизм з расизмом. Професор Чиказького університету Пол Гомберг порівнює патріотизм із расизмом, в тому відношенні, що той і інший припускають моральні обов'язки та зв'язок людини перш за все з представниками «своєї» спільності^[3].

Критики патріотизму формулюють також наступний парадокс: "Якщо патріотизм – доброчинність, а під час війни воїни з обох боків протистояння є патріотами, то вони в рівній мірі є доброчинними, але саме за доброчинність вони вбивають одне одного, хоча етико-моральні і релігійно-моральні норми забороняють вбивати за доброчинність".