Корупція та хабарництво: проблеми визначення та співвідношення понять

Давання-одержання як хабара майна, збування і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, прекурсорів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 чи ст. 369 і відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів (зокрема, ст. ст. 263, 307, 321).

Одержання хабара означає прийняття службовою, особою незаконної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Способи давання—одержання хабара можуть бути різними (полягати у безпосередньому врученні предмета хабара службовій особі, її рідним чи близьким, передачі його через посередника чи третіх осіб, або може бути завуальованим у зовні законну угоду і мати вигляд цілком законнихоперації — премії, погашення боргу, договору купівлі-продажу, кредиту тощо) і для кваліфікації одержання хабара значення не мають. Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала його за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. При цьому важливо, щоб вона одержала незаконну винагороду за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення. Одержання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за покровительство чи потурання також слід розцінювати як одержання хабара. Якщо службова особа, виконуючи будь-які дії, використовує не можливості, пов'язані з її посадою, а наприклад особисте знайомство, дружні, а не службові зв'язки тощо, то в її діях відсутній склад злочину, передбаченого ст. 368 КК України. Не буде складу цього злочину й у разі одержання незаконної винагороди не у зв'язку з реалізацією можливостей, зумовлених посадою, а за виконання суто професійних функцій (наприклад вручення матеріальних цінностей чи грошей лікареві за вдало проведену операцію). 
 
 
 
Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа обумовлене, збиралася чи ні вона його виконувати. Вчинені хабарником за винагороду дії можуть бути як цілком законними (належати до його компетенції, здійснюватися в установленому порядку тощо), так і неправомірними. Якщо скоєні службовою особою у зв'язку з одержанням хабара дії самі є злочинними ( зловживання владою або службовим становищем тощо), вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Відповідальність за одержання  хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення обумовлених  дій був отриманий хабар. Одержання  хабара вважається закінченим з моменту, коли служб, особа прийняла хоча б  частину хабара. Якщо служб, особа  виконала певні дії, спрямовані на одержання  хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене  нею слід кваліфікувати як замах  на одержання хабара. Суб'єктом одержання хабара може бути лише службова особа.

Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.

До кваліфікованих видів цього  злочину закон відносить одержання  хабара:

1) у великому розмірі; 

2) служб, особою, яка займає відповідальне  становище; 

3) за поперед, змовою групою  осіб;

4) повторно;

5)поєднане з вимаганням хабара

Відповідно до ст. 368 одержання хабара залежно від обставин його вчинення карається штрафом від 750 до 1 500 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян або  позбавленням волі на строк від 2 до 12 років з позбавленням права  обіймати певні посади чи займатися  певною діяльністю на строк до З  років та з конфіскацією майна.

 Давання хабара (ст. 369) полягає у передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно або вчинення на її користь чи користь третьої особи дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, які службова особа повинна була або могла виконати з використанням влади чи службового становища. Склад давання хабара утворюють і дії службової особи, яка віддала розпорядження (наказ) підлеглому добиватися певних благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а за наявності певної мети — як провокація хабара. Давання хабара вважається закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, правова оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабар.

Суб'єкт давання хабара загальний — ним може бути фізична  осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку. Із суб'єкт, сторони давання хабара характеризується лише прямим умислом. Кваліфікуючою обставиною давання хабара закон визначає повторність його вчинення. Давання хабара карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів гр-н або обмеженням волі на строк від 2 до 5 років, а в разі повтор, вчинення — позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з конфіскацією майна або без такої. За певних умов хабародавець звільняється від крим. відповідальності за давання хабара.

Відповідно до ч. З ст. 369 це може бути у двох випадках: 1) якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара; 2) якщо після давання хабара він  добровільно заявив про це до порушення  крим. справи щодо нього органу, наділеному правом порушувати такі справи.

Хабарництво – це поняття яке  у Кримінальному праві охоплює  два види злочинів: одержання хабара та давання хабара.

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Співвідношення понять корупції та хабарництва

Не можна ототожнювати поняття «корупція» і «хабарництво». На мою думку, поняття «корупція» охоплює поняття «хабарництво».

Привертає увагу той факт, що чинне законодавство  України  не  містить конкретних   та   загальноприйнятих   визначень   понять    «корупція» та «хабарництво». Винятком є хіба що визначення, яке міститься  у  Законі  «Про боротьбу  з  корупцією»,  де  зазначено:  «Під  корупцією  в  цьому   Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених  на  виконання  функцій  держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для  одержання матеріальних благ, послуг, пільг або  інших  переваг».  Але,  як  вказано  у самому визначенні,  воно  застосовується  лише  для  потреб  даного  Закону.

Відповідно, згадані вище поняття вживаються  у  різних  значеннях  і  досить часто  взаємно  заміняються  не  лише  у  засобах  масової  інформації,  юридичній літературі та чинному законодавстві  України. 

Тому,  в  Концепції боротьби з корупцією зазначається: «Під час удосконалення законодавства  про відповідальність за корупційні  діяння  доцільно  приділяти  особливу  увагу забезпеченню  системності  норм  різних  галузей  права,  зокрема  уточненню соціального і правового поняття «корупція»,  визначенню  понять  «корупційне діяння» і «корупційне правопорушення», їх  форм  (видів)  у  різних  галузях права».

У Національній програмі  боротьби  з  корупцією,  затвердженій  Указом Президента України від 10 квітня  1997  р.,  вказується:  «поняття  корупції потребує більш чіткого визначення». Дійсно, без чіткого розуміння,  що  таке корупція, без розмежування  цього  поняття  з  іншими  суміжними  юридичними поняттями будь-які заходи та спроби з її подолання приречені.

      Таким чином,  підготовка обґрунтованого визначення  поняття  «корупція» та розмежування його з  іншими  юридичними  поняттями,  зокрема  з  поняттям «хабарництво», як  необхідна  передумова  успішної  боротьби  з  цими  вкрай негативними  явищами,  сьогодні   набули   надзвичайної   актуальності   для української кримінологічної науки.

  У Кримінальному   кодексі  України  немає   статті,  яка  передбачала   б відповідальність за корупцію, однак це не означає, що корупційні  діяння  не підпадають під дію кримінального закону та не зазнають відповідальності.  КК містить склади злочинів, перш  за  все  у  сфері  службової  діяльності,  що передбачають   відповідальність   за   діяння,   що   охоплюються   поняттям «корупція». Серед,  них:  одержання  та  давання  хабара «корупція». Серед,  них:  одержання  та  давання  хабара зловживання владою або службовим становищем та інші.

Під корупцією найчастіше розуміють підкуп службових осіб, їх продажність, що відображає кримінально-правове  поняття  «хабарництво».  У принципі  саме  так  поняття  «корупція»  трактується  у  Кодексі  поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку,  прийнятому  Генеральною  Асамблеєю 00Н 17 грудня 1979 р.:  «...хоча  поняття корупції  повинно визначатися у відповідності з національним  правом,  слід  розуміти,  що  воно   охоплює вчинення або невчинення будь-якої дії при виконанні обов'язків або через ці обов'язки  у результаті  подарунків,  які вимагаються   або   приймаються, обіцянок і стимулів чи їх незаконне отримання кожного разу, коли  має місце така діяльність або бездіяльність».

Виходячи  з наведеного   визначення,   вбачається,   що   хабарництво

охоплюється  поняттям  «корупція».  Цілком  можна  погодитись  з   тим,   що

«хабарництво є традиційним,  найбільш  поширеним  і  в  історичному  аспекті найбільш древнім проявом корупції». Таким чином, основою понття «корупція» складає хабарництво або – «ядром корупції є хабарництво».

Хабарництво  лише   одна  з форм  (видів) корупційних діянь, якими  разом  з  ним  (хабарництвом)  визнаються   такі злочини, як «...зловживання владою  або  посадовим  становищем,  перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчинюються  для задоволення корисливих чи інших  особистих  інтересів  або  інтересів  інших осіб»,  а  також  інші  корупційні  правопорушення,  які  не  містять  ознак

злочину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином,  зважаючи  на  викладене  вище,  приходимо  до  наступних

висновків.

      Корупція  — це поняття, яке охоплює  ряд споріднених видів  протиправних діянь, що мають місце лише  у  сфері  публічної  влади  та  полягають  у  її використанні для отримання особистої вигоди.

      Хабарництво  — поняття, що охоплює  два   склади  злочинів  —  одержання хабара і давання хабара.

      Отже,  у   чинному  законодавстві  України   є   певні   протиріччя   у

використанні понять «корупція» та «хабарництво». Так, у  Концепції  боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., виділяючи хабарництво як одну з  форм  (видів) корупційних діянь, не було враховано те,  що  згідно  з  чинним  КК  України хабарництво вчинюється у сфері службової діяльності, тобто не лише у  галузі публічної влади,  а  й  у  сфері  здійснення  організаційно-розпорядчих  або адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, в  установах  або організаціях незалежно від форм власності.

  Таким чином, вважаю, що поняття «корупція» та «хабарництво»   необхідно визначити на нормативно-правовому рівні, використовуючи  відповідні  наукові дослідження, з метою правильного  розуміння  даних  понять,  оскільки  це  є однією з передумов успішної боротьби  з  таким  дуже  негативним  явищем  як корупція   та   її   найпримітивнішою   і,   водночас,   найпоширенішою    і найнебезпечнішою формою — хабарництвом.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Конституція України Редакція станом на 12.04.2012.
2. Кримінальний кодекс України в редакції станом на 05.12.2012.
3. Закон України “Про боротьбу з корупцією”
4. Про засади запобігання та протидії корупції ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, N 45, ст.691 )
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 “Про судову практику у справах про хабарництво”  //  Юридичний  вісник  України  вiд 13.07.2002 . - 2002 р., № 28, стор. 21.
6. Бантишев  О.Ф.  Злочини   у   сфері   службової   діяльності   (питання кваліфікації): Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 128 с.
7. Мельник М. Корупція: проблема визначення сутності і  поняття  //  Вісник Академії правових наук. - 1997. - № 3. - С 76 - 86
8. Мельник   М.І.   Хабарництво:   загальна   характеристика,    проблеми кваліфікації,     удосконалення     законодавства.     -К.:Парламентське видавництво, 2000.- 256 c.
9. Навроцький В. Провокація хабара як можливий спосіб боротьби з  корупцією // Вісник Академії правових наук. - 1998. - № 4. -С. 157- 162.
10. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й., Корислива корисна діяльність. – К., 1998 – с.107.
11. Камлик М.I., Невмержицький Є.В. Корупція в Україні. – К.: Знання, КОО, 1998. – 179 с
12. Корупційні ризики у сфері оподаткування (соціологічне дослідження) / Монографія. – К.: «МП Леся», 2008. – 208 с
13. Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми класифікації, удосконалення законодавства. – К: Парламентське вид., 2000. – 256с.
14. Охотский Е.В. Коррупция: сущность, меры противодействия // Социологические исследования. – 2009. – №9. – С. 25-33.