Форми політичної влади

 

 Нарешті, необхідно бачити різницю між владою та лідерством (у томучислі політичним). Виник у 30-ті рр.. в американській соціології такзваний социометрический підхід (К. Левін, Д. Бейлс, Дж.Морено),спрямований на вивчення взаємовідносин між людьми всередині малих груп,виходив з того, що в невеликому людському колективі лідерство - це іє влада. [5] Однак, як все ж таки видається нам, лідерство - цедалеко не завжди сама влада, а ті особисті якості, які дозволяють їїотримати. Дійсно, в рамках неформальної групи (банда, молодіжнаугруповання, і т.д.) лідер - це і є влада. У більш ж формальнихколективах (бригада, цех, відділ) і установах можна зустріти людей,які, не маючи формально владної посадою (старости, ланкова,бригадира, і т.д.), на ділі є неформальними лідерами, ведутьколектив за собою. І лише за умови офіційного визнання їх лідерськіякості перетворюються у владу.

 

 У рамках самої політичної  влади, так і незалежно від  неї в самомусуспільстві як  важелів впливу на владу існують  і діютьнаступні її види: 1) економічна  влада (що знаходяться в розпорядженнісамої держави економічні ресурси, а в рамках суспільства - активновпливають на владу представники бізнес - еліти); 2) соціальнавладу (на рівні самої державної влади - її здатність підвищувати ізнижувати соціальний статус індивіда, в самому суспільстві - привілейованесоціальне становище окремих осіб і груп, що дозволяє їм впливати наполітику держави); 3) інформаційна влада (контроль за виробництвомі поширенням інформації в руках державної влади, у суспільстві --можливості та вплив ЗМІ); 4) примусова (силова) влади?? (спеціальніінститути примусу у розпорядженні державної влади, а такожокремі інструменти насильства (перш за все озброєння) в руках незалежнихвід держави груп (терористи і організований криміналітет), службовціпотужним важелем тиску на суспільство та влада); 5) правова влада (опорасамої державної влади на закон, а в рамках суспільства - здатністьсамих громадян впливати на державну владу, спираючись на закон ідомагаючись задоволення своїх інтересів).

 

2. Суб'єкти політичної  влади: класи, соціально-політичні спільності, еліти та групи. Механізм здійснення політичної влади.

 

 Для подальшого прояснення  природи і сутності такого  явища, яквладу, необхідно відрізняти  її від близьких за змістом, але не тотожних їйкатегорій. Ці категорії - вплив, лідерство, авторитет.

 

 В першу чергу, влада необхідно  відрізняти від впливу, тобтоздібності  суб'єкта тим або іншим чином  впливати на об'єкт. Цевідміну  проявляється в декількох основних  моментах:

 

1) По - перше, влада відрізняється  від впливу вищою силоювпливу і здатністю домогтися підпорядкування - дійсно, мищодня і щогодини відчуваємо найрізноманітніші впливу і впливу,але далеко не кожне з них нас собі підпорядковує;

 

2) По - друге, влада - це не просто  вплив на кого - то абощо - то, а  здатність домогтися зміни кого - то або чого - то (тобтооб'єкта).

 

3) Нарешті, як відзначають американські  політологи Г. Лассуел і Л. Каплан,істотною  відмінністю влади від впливу  є її здатність накладатисанкції, тобто покарання за невиконання  її волі. [6]

 

 Необхідно також відрізняти владу від авторитету. Авторитет - цевисоко ціновані особисті якості або суспільне становище, що дозволяютьпевному члену суспільства завоювати владу або розпоряджатися нею. Інакшекажучи, авторитет - це ще не влада, а лише один з видів ресурсів абопідстав влади.

 

 Влада - це відношення між  людьми, при якому один з них (суб'єктвлади), що володіє певним  потенціалом (воля, інтелект, сила,багатство, авторитет, суспільне визнання, і  т.д.) в силу того, що вінцим  володіє, змушує іншу людину виконувати його бажання, які бтой ніколи не виконав по своїй волі.

 

 У сучасному суспільстві  політична влада розділена між  різнимиінститутами та групами, кожна з яких може не допустити  прийняттяневигідних для неї  рішень (т.зв. "групи вето") - таким  чином, ні одногосерйозного політичного рішення неможливо провести в життя безпопереднього узгодження. Так, наприклад, проведене в 1950 р.дослідження американського психолога Ф. Хантера показало що в порівняноневеликому місті Аталанте неможливо володіння абсолютною владою одноголюдини або групи, а присутня велика кількість конкуруючих міжсобою груп інтересов.3) Різні групи та сегменти еліти не підносятьсянад суспільством, а безпосередньо пов'язані і залежать від підтримки висунули їхсоціальних груп - професійних, економічних, етнічних,релігійних, територіальних, і т.д.; 4) Крім цього, існуютьрізноманітні механізми соціального та групового контролю за ними - вибори,ротація, референдум; 5) У демократичному суспільстві практично всіосвічені й активні громадяни можуть висунутися до складу політичноїеліти. Ліволіберальної теорія еліти, автором якої є американськийсоціолог і публіцист ліворадикальної (неомарксистської) орієнтації Ч. Р. Міллс (1916 - 1962), пропонує загальний критичний аналіз справжньої природи і ролі "правлячого шару" американського суспільства: 1) Головний принцип, покладений воснову формування правлячої еліти - не видатні індивідуальні якості,а володіння керівними постами; 2) Правляча еліта включає в себе нетільки "професійних політиків", але також тісно пов'язаних іщо підтримують їх керівників корпорацій, вищих державних службовціві офіцерів, привілейованих інтелектуалів; 3) Еліта США представляєсобою замкнуту касту, і у вихідців з народу дуже мало шансів піднятисявгору по соціальних сходах; 4) Належність до еліти передається поспадщину наступним поколінням через елітарне виховання і освіту, атакож систему зв'язків і знайомств (це дає перевагу спадкоємцям елітнихсімейств перед вихідцями з народу); 5) Правляча еліта Америки прагне недо задоволення потреб суспільства, а до зміцнення власногопанування та економічного благополуччя пов'язаних з нею бізнес - груп --саме цьому завданню підпорядковано рішення нею управлінських завдань. Таким,чином, згідно з Мілсу, правляча еліта - це замкнута група, своїмспособом життя кидає виклик усьому суспільству. [7] Таким чином, усучасній політичній науці існують різні підходи до розуміннясутності і соціального призначення правлячої еліти, і в кожній з нихприсутня певна частка істини. При цьому не варто перебільшувати ніодну із сторін еліти - ні її замкнутість і ворожість більшостісуспільства, ні її безкорисливість у служінні суспільним інтересам, ніступінь єдності еліти, ні гостроту існуючих внутрішніх протирічміж різними її групами. Так чи інакше, слід визнати вірниминаступні положення: 1) У будь-якому високорозвиненому суспільстві існуєсоціальний і економічний нерівність і поділ на керуючих ікерованих - це робить неминучим поділ суспільства на керуючих ікерованих;

 

2) Шанси різних людей в суспільстві  домогтися успіху, зробитиполітичну або адміністративну кар'єру спочатку нерівні - набагатолегше це зробити це нащадкам еліти.

 

 У суспільстві також можна виділить наступні групи

 

1) Групи влади (державної, партійної  та господарської) різногорівня (вищий, середній, нижчий або загальносоюзний - республіканський --регіональний - місцевий);

 

2) Групи, пов'язані за родом своєї  діяльності з престижнимигалузями  і відомствами (Міністерство оборони  та ВПК, сфера елітних послуг,житлово-комунальне  господарство);

 

3)Господарські керівники (менеджери) різного рангу (керівникиоб'єднань, підприємств та їх підрозділів);

 

4) Групи інтелігенції різного  профілю (технічні і науковіпрацівники, працівники установ культури);

 

5)Групи, зайняті у сфері сімейної економіки та індивідуальноготрудової діяльності (народжуються кооператори та фермери);

 

6) Декласовані елементи (бомжі, алкоголіки, злочинці, іт.д.). [8]

 

 Розрив між рівнем доходів  представників найбільш і найменшзаможних  верств і груп становив у  радянському суспільстві 5 - 7 разів.

 

 У сучасній Росії, яка переживає період трансформації економічноїсистеми та соціальної структури, соціологи умовно виділяють п'ять основнихсоціальних груп:

 

1)Адміністративна еліта: що зберегла свої позиції або що висунулав період 1990 - 1998 рр.. партхозноменклатура "перший" і "друга"ешелонів, зрослися з новою політичною елітою (повставши у владуросійські "демократи ");

 

2)Робітники, поділені на групи по галузевої належності,кваліфікації (грубий фізична праця або високотехнологічне наукоємневиробництво) і рівнем доходу (процвітаючі або депресивні галузі);

 

3)Інтелігенція, що підрозділяється за різними критеріями на кількагруп (елітна столична і переважно люмпенізованіпровінційна);

 

4)"Нова буржуазія" (національна та компрадорська) - підприємці,банкіри, менеджери та ін;

 

5) Селянство: працівники колективних  господарств (ТОО, ЗАТ і ін --тобто  колишніх колгоспів і радгоспів) і фермери.

 

 Як форм здійснення влади, які вона приймає в процесіїї  реалізації, виділяються керівництво, управління, координація, організаціяі контроль. Розглянемо докладніше конкретний зміст цих форм:

 

1)Керівництво - діяльність, яка полягає у визначенні загальнихнапрямів діяльності підпорядкованих певній особі (президенту,прем'єр - міністру) інститутів та їх структурних підрозділів, і вспонукання їх до цієї діяльності з допомогою різних засобів (примус,стимулювання, і т.д.);

 

2)Управління передбачає діяльність, спрямовану на вирішенняпоточних проблем, що відносяться до конкретних сфер суспільного життя (економіка, соціальне забезпечення, культура та ін) зі збереженням контролюза загальним станом справ у цих сферах;

 

3) Координація - діяльність спеціальних  установ та осіб ззабезпечення  злагодженої роботи різних інститутів  та структурнихпідрозділів, що входять  в систему влади (найчастіше займаються вирішеннямякий - то якоїсь однієї або близьких за змістом проблем);

 

4)Організація припускає підтримку ієрархічного порядку іпримус владних установ слідувати певним формальним (абоформально - бюрократичним) правилами поведінки;

 

5) Контроль - здійснюване або самої керівною інстанцією

(президент, уряд), або спеціальними  координуючими абоконтрольними  органами (адміністрація, особисті  представники, інспектора,експерти) спостереження  за виконанням підпорядкованими  їм інститутами та їхніх обличчяхнаказів та розпоряджень.

 

 Разом з тим слід пам'ятати, що виокремлення перелічених  вище формвлади є штучним, і  всі вони поєднуються і накладаються  один наодного в процесі управління. [9]

 

 

 Висновок 

Політична влада - публічні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Особливості політичної влади:

1.   Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.

2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів.

3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного  волевиявлення здійснює політичну  діяльність.

4.   Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.

6. Різноманітність ресурсів - політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін.

Існує дві точки зору співвідношення політичної та державної влади:

• «політична влада» і «державна влада» - поняття тотожні, оскільки політична влада походить від

держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

• «політична влада» і «державна влада» - поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою державною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада - головний, типовий засіб здійснення політичної влади.

 Влада - це спеціальний соціальний  інститут, який впорядковуєсоціальні  відносини і поведінка індивіда. Політична влада - визначаєвплив на поведінку мас, груп, організацій за допомогою засобів,якими володіє держава. На відміну від моральної та сімейної владиполітична влада носить не індивідуально-безпосередній, а суспільно -опосередкований характер. Політична влада виявляється в загальних рішеннях ірішеннях для всіх, у функціонуванні інститутів (президент, уряд,парламент, суд). На відміну від правової влади, що регулює відносини міжконкретними суб'єктами, політична влада мобілізує на досягнення цілейвеликі маси людей, регулює відносини між групами під часстабільності, загальної згоди.

Воля до влади в одних доповнюється потребою інших приєднатися довладної волі, ідентифікувати себе з нею, підкоритися їй.

 

 Список використаної  літератури 

 

 

1.Гаджиев К.С., Каменская Г.В., Родионов А.Н. та ін «Введення в політологію» Москва, «Просвещение», 1993р.

2.Дегтярев А. А. Політична влада як регулятивний механізм соціального спілкування. Поліс, 1996, № 3.

3. Ільїн В.В. Філософія влади. МГУ 1993.

4.Краснов Б. І. Теорія влади та владних відносин. Соціально-політичний журнал, 1994, № 6.

5. Муха Р.Т. Політологія: підручник  для ВНЗ. -Москва, "Издательство  ПРИОР",  1998. - 368 с.

6. Політологія: Енциклопедичний словник/Заг. ред. и сост.: Ю. І.  Авер'янов. - М.: Изд-во Моск. комерц. ун-та. 1993.

7. Політологія. Курс лекцій: Учеб. Пособие/Под  ред. М. Н. Марченко. - М.:  Изд-во МГУ, 1993.

8. Полуніна Г.В. Політологія. - М.: «Акаліс» 1996.

9. Пугачов В.П., Соловйов А.І. Введення  в політологію. -М., 1995.

10. Радугин А.А. Політологія. - М.: Центр 1996.

11.Чудинова І.М. Основи політології. Навчальний посібник. Красноярск: КМПУ,  1995.