Антимонопольна політика

Але все ж таки, на думку  спеціалістів, для нашої країни питання  антимонопольної політики є надто  новим та незвичним. Сьогодні надмірний  рівень монополізації не тільки зберігся з минулих років, а й певною мірою навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль за виробником, своєчасно  не впровадила механізм його обмеження  шляхом створення умов і підтримки  конкуренції.

Основним змістом сучасного  етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності  функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а  антимонопольного законодавства – в конкурентне законодавство, тобто  систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного  середовища,  регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів  підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення  конкурентоспроможного  вітчизняного виробництва.

В Україні на сьогодні створено законодавчу базу й  органiзацiйні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики і тому питання з обмеження монополізму, підтримки та розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Але в українському законодавстві  існує дуже багато прогалин  і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією  з  таких  прогалин  є  майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто антимонопольне законодавство розвинутих країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний  у недалекому майбутньому вплив на комерцію цієї країни. Зрозуміло, що йдеться не про дрібні, а серйозні антиконкурентні дії стосовно відповідного ринку.  Антиконкурентна дія територіально може відбуватися як у певній країні, так і за її межами. Якщо така дія відповідного ринку не  стосується,  то,  як  правило,  жодних  дій стосовно такого порушника не відбувається. Це мотивується  тим, що інші країни мають свої антимонопольні органи, які зобов’язані за цим стежити.

Одним із великих недоліків українського антимонопольного  законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище.

Висновок

Монополія народжена ринком. Разом з тим ринок і конкуренція завжди були антиподами монополізму. Держава встала на захист ринкової конкуренції, демонополізація стала одним з головних напрямків її діяльності.

В реальній економіці вірогідно  отримання економічного прибутку протягом довгого часу підприємцем, який володіє  видатними здібностями; фірмами, які  використовують нововведення; в якості відшкодування за ризик; внаслідок  порушення вільної конкуренції. В залежності від ступеню порушення вільної конкуренції розрізняють чисту монополію, олігополію і монополістичну конкуренцію.

З позиції суспільства монополія неефективно використовує ресурси, так як в порівнянні з абсолютним конкурентом пропонує менше продукції і за більш високою ціною. З тих самих причин програють і споживачі. Якщо монополі не може бути усунена, то держава зобов’язана регулювати монопольні ціни. Компромісною буде ціна на основі середніх витрат, яка дозволить монополісту працювати без втрат і одержувати фактичний, але не монопольний прибуток.

Природними бар’єрами, які заважають проникненню конкурентів до галузі, можуть бути технології, патенти і ліцензії, монополії держави в деяких галузях економіки. Відповідно з'являється зона природних монополій. Штучно утвореними бар’єрами виступають монополія на основі концентрації та спеціалізації виробництва і капіталу; монополія на родовища сировини; тотальна монополія держави в економіці.

Кінцева мета антимонопольної політики - в тому, щоб в економіці залишилася лише зона природної монополії. По відношенню до інших монополій держава проводить жорстку антимонопольну політику, користуючись правовими нормами (антимонопольним законодавством) і організаційним механізмом.

В Україні в результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції  у підприємницькій діяльності, запобігання  зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч  самостійних суб'єктів господарювання. Все активніше на перший план висувається  функція Антимонопольного комітету України, як громадського захисника  конкуренції, з тим, щоб все суспільство, а не тільки окремі його інститути свідомо, на основі достовірної та професійно підготовленої інформації, виробляло і реалізовувало певну економічну політику.

На даному етапі проблема монополізації і несумлінної  конкуренції перестає бути чисто  економічної вона усе більше стає політичної і суспільної. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

Список використаної літератури

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевич. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.:Знання-Прес,2007.
2. Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право. Курс лекцій. – К.: УФІМБ, 1999.
3. www.rusnauka.com
4. Заблоцький Б.Д. Економіка України:- К.,1997.
5. www.ebk.net.ua
6. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій – К.: Четверта хвиля, 1998.