Антимонопольна політика

 

Міністерство транспорту і зв’язку України

Дніпропетровський національний університет  залізничного транспорту

ім. академіка В.А.Лазаряна

 

 Кафедра «Економічної  теорії»

 

 

Контрольна робота

з дисципліни:“Економічна політика ”

на тему:“Антимонопольна політика ”

Варіант-7

 

 

Виконала ст.гр.3БО-тв-2

Міраєвська Олена Олексіївна

Шифр 09-БО-767к

Перевірив:

Мірошник Н. В.

 

 

 

Дніпропетровськ 2012

Зміст

1. Вступ.
2. Сутність, основні цілі і задачі антимонопольної політики.
3. Інструменти антимонопольної політики.
4. Реалізація антимонопольної політики в Україні в сучасних умовах.
5. Висновок.
6. Список використаної літератури.

 

Вступ

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення  надають шкоди суспільству у  величезних розмірах.

Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства  пояснюється тим, що фірми-порушники  постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.

Метою роботи є дослідження  існуючого антимонопольного законодавства  в Україні та іноземних державах.

Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

• розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;
• дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
• аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;
• висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Предметом даного дослідження  є антимонопольне законодавство  України та інших країн.

Об’єктом дослідження  є монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

 

Сутність, основні  цілі і задачі антимонопольної політики.

Процес монополізації  економіки має як позитивні так  і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати  сучасне виробництво, фінансувати  науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати  новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень  в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший ¾ практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування  науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює  тенденцію до стримування запровадження  технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище  і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним  із найголовніших таких наслідків  є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування  ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава  була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання  актів, законів, обмеження сфери  впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників ¾ від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави  в цьому напрямку є створення  органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а  також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

 

Інструменти антимонопольної  політики.

Державою проводиться  регулювання діяльності монополій, що ґрунтується на недоліках, пов'язаних з їхньою діяльністю, яким суперечливим воно не було б з економічної точки  зору. Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції в Україні здійснюється Антимонопольним комітетом.

Згідно з методикою, розроблено Антимонопольним комітетом України, монополістом вважається фірма, частка якої на певному ринку перевищує 35% (обсяг ринку визначається як сума випуску певного продукту від вітчизняних виробників (за мінусом експорту) і сумарного імпорту продукту; відповідно частка ринку — відношення випуску продукту фірмою без урахування експорту до обсягу ринку).

Антимонопольне регулювання може стосуватися, по-перше, регулювання злиття фірм. В Україні забороняється злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їхньої сукупної частки ринку 35%. Для регулювання злиття фірм найчастіше застосовується індекс Герфіндаля-Гіршмана, який розраховується як сума квадратів часток ринку фірм, що функціонують у галузі. Для кожної галузі встановлюється максимальне значення індексу, і в разі перевищення його для певної галузі може бути заборонено злиття фірм; якщо на ринку залишається одна фірма, то значення індексу становить 10000. У першій половині 80-х pp. американський уряд прийняв інструкції, що встановили нормативи галузевої концентрації з використання індексу Герфіндаля-Гіршмана. Якщо цей індекс не перевищував 1000, тоді ринок визнавався слабоконцентрованим, якщо перевищував 1800 — висококонцентрованим.

По-друге, антимонопольне регулювання може здійснюватися щодо зловживань монополістом своєю владою через введення комітетом штрафних санкцій чи навіть, примусове роз'єднання фірми-монополіста. У законодавстві кожної країни визначаються види зловживань. У Законі України «Про обмеження монополій і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» вказано, що зловживаннями вважаються: нав'язування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження виробництва тощо, що призводить до дефіциту продукту на ринку та встановлення монопольних цін, створення бар'єрів до вступу (виходу) з ринку, встановлення дискримінаційних цін.

По-третє, антимонопольне регулювання проводиться по відношенню до природних монополій — монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах виробництва. Держава щодо них проводить регулювання рівня цін і якості продукту.

Регулювання діяльності природних монополій може здійснюватися декількома методами:

1. Лінійні ціни, в основі яких лежить принцип мінімізації чистих збитків суспільства від монополії на основі встановлення цін, що відповідають умовам беззбитковості — рівності загального доходу загальним витратам.

2. Нелінійні ціни.

Двуставочний тариф — найпростіший приклад нелінійного ціноутворення. Ціна складається з двох частин. Перша частина фіксується на рівні граничних витрат, а друга — повинна покрити збитки і встановлюється діленням величини прибутку на загальну кількість споживачів:

Р=МС + ТР/N

де N — кількість споживачів.

Однак такий метод має недолік: попит споживачів може бути різним для різних категорій споживачів (наприклад, пенсіонери), і фіксована частина ціни може бути вищою за надлишок для деяких споживачів; якщо вони підуть з ринку, тоді ефективність від введення такого ціноутворення знизиться. Приклад двуставочного ціноутворення — встановлення цін за телефонні послуги в Україні Укртелекомом, яке складається з абонентської плати та ціни за 1 хв. розмови. Однак така практика може носити дискримінаційний характер, коли, наприклад, на вході в парк атракціонів береться плата, а потім окремо за користування атракціоном береться додаткова плата.

3. Непряме регулювання цін, яке здійснюється регулюванням норм доходності та регулювання межі підвищення цін.

Регулювання норми доходності. Капітал, що був інвестований у фірму — природного монополіста, має давати віддачу, рівну середній по економіці, та забезпечувати залучення нових інвестицій для розвитку.

У розвинутих країнах інвестований капітал визначається як бухгалтерська вартість основних (початкова вартість за мінусом зносу) і обігових коштів. Для законності визначення складу та величини витрат природним монополістом залучаються аудиторські фірми.

Держава не є найбільш ефективним інститутом захисту споживача. З розвитком економіки виникають приватні рейтингові, ліцензійні компанії, що визначають стандарти якості. У світі розвиваються ринки аудиторських, консалтингових послуг, фінансовий ринок, які теж регулюють діяльність монопольних об'єднань.

 

Реалізація антимонопольної  політики в Україні в сучасних умовах.

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечною, оскільки щодо його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Необхідність постійного вдосконалення цього законодавства  пояснюється тим, що фірми-порушники  знаходять щоразу нові шляхи, щоб  зробити свої антиконкурентні дії або монопольне становище законними.

Монополією в економічній  теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує тільки один продавець певного товару.

В українському законодавстві  замість терміна “домінуюче  становище”  вживається поняття “монопольне становище”. Антимонопольний комітет України своїм рішенням може визначати монопольним підприємство, частка якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35% .

Процес монополізації  економіки має негативні наслідки, тому державі потрібно вести активну  антимонопольну політику.

Основними проблемами, пов’язаними  із зловживанням монопольним становищем вважають:

–  нав’язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне  становище, або додаткових умов, що не входять до предмета договору,  зокрема нав’язування товару, не потрібного контрагенту;

–  обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

–  часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за  відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення  чи  підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

–  інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

–  установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої  товари, що обмежують права окремих споживачів.

Реальне завдання антимонопольної  політики полягає в тому, щоб поставити  діяльність монополії на державний  контроль, виключити можливість зловживання  монопольним становищем.

В Україні єдиною монопольною  службою держави,  крім  самої  держави,  є Антимонопольний комітет України .

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в сучасних складних економічних умовах України  дива можна не очікувати, однак дуже  важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру й підтримку населення. Слід переконати людей, що вільна конкуренція є благом для всіх .

В умовах ринкової трансформації  економіки України питання захисту  конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних  структур є особливо актуальним. Так, минулого року на порушників законодавства про захист економічної конкуренції було накладено штрафів у загальному розмірі 289,8 млн. грн (у 2008 році – 13,3 млн. грн). З них 7,2 млн. грн накладено за порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, 275,8 млн. грн – за порушення у вигляді зловживань монопольним (домінуючим) становищем,2,3 млн. грн – за порушення у вигляді недобросовісної конкуренції та 4,5 млн. грн – за порушення інших видів.