Аналіз лобістської діяльності фракції Комуністичної партії України у Верховній Раді VI скликання

НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ ПРИ  ПРЕЗИДЕНТІ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Кафедра політичної аналітики та прогнозування

 

Творча робота

з навчальної дисципліни

 

«Групи інтересів  та політичні відносини в публічній  політиці»

 

 

Варіант: 3

 

 

                                                     Виконала:

                                   Чорнописька Лариса Антонівна

                     заочна форма навчання

                                              Спеціальність «Публічна політика та управління»

 

 

 

 

 

 

КИЇВ - 2012

 

 

 

Аналіз лобістської діяльності фракції Комуністичної партії України у Верховній Раді VI скликання

 

 

Лобізм (від англ. lobby –  кулуари, коридор) – це специфічний  інститут політичної системи, що базується  на механізмі впливу організацій  – профспілок, корпорацій, підприємницьких спілок та приватних осіб (так званих «груп тиску») на процес прийняття вигідних для замовників рішень парламентом або органами виконавчої влади.

Офіційно в Україні  лобізм як інститут відсутній. Однак  неофіційно він давно став невід'ємною частиною українського політичного простору. При цьому, як зазначають дослідники, слово «лобізм» за роки незалежності України отримало певний негативний відтінок і часто асоціюється сьогодні зі словом «корупція».

Формування тіньової системи лобіювання в Україні почалося на рубежі 90-х рр. на тлі поступового розпаду єдиної радянської економічної й політичної системи. Остаточне ж формування тіньового (кулуарного), або «олігархічного», лобізму в Україні збіглося із завершенням становлення вітчизняних фінансово-політичних груп у другій половині 1990-х рр.

Якщо раніше, на думку  аналітиків, специфікою української  практики лобіювання була перевага методів  лобіювання через Кабінет Міністрів  та адміністрацію Президента, а вже потім – через Верховну Раду, то зараз адміністрація Президента перемістилася на перше місце в цьому списку.

 В українському парламенті, як свідчать дослідження, лобіювання стало особливою системою функціонування представництва групових інтересів в органах влади, що доповнює і, в різних напрямах, акредитує політичне й регіональне представництво інтересів, здійснюване народними депутатами безпосередньо чи опосередковано. Це пов’язано з тим, що груповий інтерес є тією вихідною категорією, з опертям на яку можна вивчити лобізм як своєрідний політичний механізм ухвалення рішень.

Необхідність в лобістській діяльності у Верховній Раді викликана численними потребами і ціннісними орієнтаціями суспільства. Весь комплекс складових діяльності громадянина, колективу, регіону, галузі, конфесії тощо потрібно закріплювати в нормативно-правових актах.

На думку дослідниці Т. Гузенкової, український парламент  майже в повному складі є зібранням  колективних та індивідуальних лобістів, які обстоюють інтереси різних груп, „кланів”, партій тощо.

Об’єктами лобіювання в українському парламенті є погоджувальна рада голів депутатських фракцій; парламентські партії/фракції; міжфракційні об’єднання депутатів, опозиція; народні депутати; комітети Верховної Ради України; Апарат Верховної Ради України. 

У Верховній Раді VI-го скликання, обраній 2007 року, фракція Комуністичної партії України - одна з найменш чисельних. Водночас внаслідок на той час необхідності створення парламентської більшості як умови функціонування парламенту вона отримала чимало бонусів у можливостях лобіювати як свої партійні інтереси, так і інтереси груп, які стоять за фракцією.

Дата створення фракції Комуністичної партії - 23 листопада 2007р. Станом на 1 грудня 2012р у фракції було 25 депутатів. Голова депутатської фракції – багаторічний очільник Комуністичної партії України і багаторічний лідер фракції – Петро Симоненко. Його заступники - Валентин Матвєєв та Петро Цибенко. До складу фракції входять колишні та чинні партійні і державні функціонери, представники агробізнесу, колишні військові, педагоги вищої школи, медики, є декілька представників робітничих професій тощо. Фракція може похвалитися тим, що у її складі відносно велике представництво мають жінки. Водночас гендерний чинник не впливає на вибір депутатами фракції  сфер лобіювання

Під час виборів 2007 року до п’ятірки виборчого списку КПУ входив міністр охорони здоров’я Юрій Гайдай. Одразу після входження до коаліції з Партією регіонів комуністи отримали в керівництво Державну митну службу (її очолив мільйонер Ігор Калетник). Окрім цього, першим заступником Голови Верховної Ради став Адам Мартинюк, який часто керує засіданнями, оскільки Голова парламенту перебуває на різних протокольних заходах. Таким чином, віце-спікер має можливості впливати на порядок розгляду та інші ключові моменти ухвалення законопроектів у Раді.

З 26 парламентських комітетів, що є у Раді VI-го скликання, фракція КПУ має два парламентських комітети: З питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (голова Валерій Бевз) та З питань економічної політики (голова - Олександр Ткаченко), представник фракції КПУ Євген Мармазов очолює Спеціальну контрольну комісію парламенту з питань приватизації.

Речники фракції: П. Симоненко, Є.Царьков, О.Голуб, А. Александровська, К. Самойлик, А. Мартинюк, С. Кілінкаров,  Є. Мармазов.

 КПУ має регіональні  відділення у всіх областях  та 594 офіційно зареєстрованих місцевих  відділення. 

З найбільш впливових  інформаційних ресурсів КПУ можна  назвати газети «Правда України», «Товариш», веб-сайт партії, ІА «Голос UA», який заснувала і очолювала певний час дружина голови фракції КПУ П. Симоненка.

Як свідчать дані Академії преси України, під час виборчої кампанії 2012 року КПУ була активно представлена на загальноукраїнських каналах: Так, в жовтні синхрони речників КПУ в новинах українських рейтингових каналів становили – на Інтері 8%, Новому Каналі – 7%, 1+1 – 7%, УТ-1 – 6%. (Інтер - В.Хорошковський, Новий Канал - В.Хорошковський, 1+1 -І.Коломойський, УТ-1 – державний провладний канал). Для прикладу, опозиція отримала за цей самий час на 1+1 - 3% часу в синхронах новин.

На виборчу кампанію 2012 року, за приблизними підрахунками фахівців, партією комуністів було витрачено величезну суму коштів -100 млн дол. На відміну від Партії регіонів, БЮТ чи НУНС, за спинами представників КПУ  начебто нема найбільш одіозних українських олігархів, які є у ПР (Ринат Ахметов), БЮТ( на той час Костянтин Жеваго, Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський), НУНС (Петро Порошенко, Дмитро Фірташ), Блок Литвина (Віктор Пінчук). Такі гроші, припускають фахівці, Партія могла отримати в тім числі і за лобіювання інтересів Росії.

Більшість членів фракції в минулому були членами КПРС, тому мають гарт перебування у партії з жорстким централізмом в управлінні.

Як відомо, вплив груп інтересів на публічну владу залежить від ресурсів, які вони мають у своєму розпорядженні. Один з головних – кадровий. Комуністи в Раді на протязі багатьох скликань демонструють фракційну дисципліну та організаційну і ідейну згуртованість. Для них найменш характерні переходи з фракції у фракцію, суперечки внутрі фракції та голосування в різнобій (хіба що за винятком ситуацій, коли потрібно, наприклад, і голоси за провладний антисоціальний закон дати, і зберегти реноме «палкого борця» за інтереси простого народу.

Парламентська фракція партії, як правило, підпорядкована партійному лідеру і забезпечує стабільну кількість голосів для прийняття рішень.

Ще одним надбанням  фракції є «особистісний» ресурс, зокрема використання каналів міжособистісного спілкування: більшість компартійців є депутатами Верховної Ради кількох скликань поспіль, а отже добре встигли «обрости» зв’язками. 

Специфіка парламентського лобіювання характеризується колегіальністю, оскільки для досягнення результату потрібні голоси більшості депутатів. Комуністи як порівняно нечисленна фракція не можуть похвалитися вагомістю цього ресурсу. Тому частіше вони є ініціаторами тих чи інших лобістських законів, а підтримка їх парламентом – це вже справа безпосередньо зацікавлених сторін, для яких члени фракції можуть бути використані як інформаційні канали.

Депутати фракції Компартії часто виступають і суб’єктами, і об’єктами лобіювання.

Як свідчить аналіз, лобіювання фракції КПУ має більш галузевий  характер, а не регіональний. Сфери інтересів – агропромисловий комплекс, машинобудування, сфера охорони здоров’я, зокрема обіг лікарських засобів, освітня та наукова сфери, митниця, приватизація державних підприємств, інтереси правоохоронних органів, профспілок та фонду соціального страхування, лісове господарство та природні ресурси, військова сфера, виробництво-імпорт алкогольних та тютюнових виробів. Окремо можна назвати лобіювання зовнішньополітичних, економічних та ідеологічних інтересів Росії.

Як зазначають спеціалісти, в Україні - і у Верховній Раді і в уряді - є потужне етнічне лобі. Україна стала полем гри для лобістських структур, що реалізовують інтереси іноземних урядів. Очевидно, найсистемнішими і найпотужнішими в Раді є, окрім ізраїльського, американського, - російське лобі, найвідвертіше й найвідкритіше яке здійснюють фракції КПУ та Партії регіонів. Фракція КПУ проводить не тільки лобістську діяльність на користь зовнішньо-політичних, гуманітарних інтересів Росії, а й економічних інтересів сусідньої країни (як-то, наприклад, законопроект Є.Мармазова «Про запровадження мораторію на експорт виробів військового призначення» від 29.09.2008р, який виявився не єдиним таким на цю тему, а також проекти постанов щодо острова Зміїний у Чорному морі, проекти документів щодо перебування Чорноморського флоту в Криму тощо).

Природно, що наявна також певна спеціалізація щодо лобіювання інтересів різних галузей і всередині фракції. Так, проаналізувавши авторство проектів законів та постанов, поданих депутатами від фракції у Верховній Раді VI-го скликання, можна, зокрема, зробити висновки про зацікавлення депутата фракції КПУ К. Самойлик сферою освіти та науки, ринком обігу алкогольних напоїв, АПК. Найбільш продуктивний  у фракції законотворець П. Симоненко тільки в 2007 році  вніс до парламенту п’ять законопроектів стосовно змін до земельного законодавства та регулювання АПК; до сфери його зацікавлень також входять переробна промисловість (законопроект «Про державне пільгове кредитування національних товаровиробників» (серпень, 2012 р )), сфера природних ресурсів, інтереси військовослужбовців, лобіювання ідеологічних інтересів Росії, зокрема зміни до мовного законодавства щодо запровадження російської другою державною мовою на території України тощо. Його не менш активний колега по фракції О. Ткаченко  активно працює на сферу АПК, зміни до тендерного законодавства. Варто додати, що  О. Ткаченко  у ВРУ VI-го скликання потрапив до числа найбільш активних лобістів (рейтинг складено на підставі кількості економічних законопроектів, поданих протягом сесій парламенту VI скликання) разом з депутатами С. Терьохіним (БЮТ), В.Харою (ПРУ), В.Сушкевичем (БЮТ).

Депутат Є. Царьков - свій у сфері виробництва та обігу алкоголю і тютюну, митному законодавстві; Є. Мармазов – сфера приватизації об’єктів машинобудування; колишній міністр охорони здоров’я Ю.Гайдай – фармацевтична галузь; О.Голуб, С. Кілінкаров – сфера природних ресурсів; О.Бабурін – сфера наукоємного виробництва тощо. Ну й, звісно, майже всіх їх об’єднує тема насадження в Україні на законодавчому рівні старої радянської ідеології, яка набула нових обрисів сьогодні у вигляді теорії «Русского мира», яку активно просуває у своєму зовнішньо-політичному курсі РФ.  

Впродовж діяльності Ради VI скликання щораз більше зазнавали девальвації можливості лобіювання інтересів через міжфракційні об’єднання депутатів, комітети Верховної Ради України тощо. Знизилася роль опозиції і окремого народного депутата як об’єкта лобіювання. Причиною цього став як перерозподіл владних повноважень у трикутнику парламент-президент-уряд, так і суб’єктивні чинники, серед яких  волюнтариська практика «стадного» голосування ПР за помахом руки «смотрящего» і голосування у неї на «підтанцьовці» фракцій КПУ і Блоку Литвина. Таким чином, можливості для лобіювання часто зосереджувалися винятково в руках групи фракційних лідерів. При тому, чим ближче до закінчення каденції Ради VI скликання, тим більше фракції-сателіти втрачали можливості до лобіювання суто власних інтересів груп, які стояли за ними.  Чи не тому, згідно звіту про парламентську роботу фракції КПУ за вересень 2010 р.  ―  січень 2011 р, усі чотири законопроекти, ініційовані комуністами у сфері освіти за цей час, були провалені парламентом, бо, можливо, не знайшли місця в бартерних лобістських міжфракційних стосунках.

 

Специфіка парламентського  лобізму полягає в тому, що його спрямованість – це прийняття законів, за допомогою яких виробляються загальні «правила гри». Якщо ці правила гри чим далі, тим більше йдуть всупереч інтересам країни, громадян, то це вже загрожує національній безпеці.

Олігархічна система» лобізму, що склалася в Україні, повною мірою не відповідає самому визначенню поняття «лобізм». У «груп тиску» дуже часто немає потреби в лобіюванні своїх інтересів, тому що ці групи часто самі перебувають при владі й займаються розподілом ресурсів, в одержанні яких вони зацікавлені. По-друге, політичні партії в Україні є не об'єктом для професійних, а безпосереднім суб'єктом лобіювання, однією зі складових частин «групи тиску». Парламентські ж представники партії – народні депутати – виступають як прямі лобісти. Виходячи із цього, мова може йти не про лобіювання як таке, а про елементарне використання службового становища.