Леонід Макаровчи Кравчук

Зміст

1.Вступ………………………………………………………………………….2

2. Дитинство, студентство, початок політичної діяльності…………………3

3. Політична діяльність  до проголошення незалежності України ………...5

4. Президентські вибори 1 грудня 1991 року………………………………...6

5. Президентство Леоніда Макаровича Кравчука 1991 – 1994 роки………..8

6. Діяльність Л.М.Кравчука  як  віце Президента……………………………13

7. Державні нагороди Леоніда Макаровича Кравчука……………………….14

8. Цікаві факти з життя………………………………………………………....15

9.Висновок……………………………………………………………………....16

10.Список використаної  літератури…………………………………………...17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

              Люди ,які народилися та живуть  в Україні,на мою думку,повинні  знати історію України та постатей ,які вплинули на розвиток держави  та історії. Одним  із таких  людей є Леонід Макарович Кравчук.

            Народився : 10 січня 1934 року, у селі Великий Житин Рівненської області.

         Сімейний стан :Одружений. Дружина Антоніна Михайлівна - доцент економічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Має сина Олександра.

Освіта: Вища. 1958 року закінчив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка, економіст, викладач політекономії. Кандидат економічних наук. Професор багатьох національних та іноземних університетів.

                      Леонід Макарович Кравчук увiйшов в iсторiю українського народу як один iз засновникiв сучасної незалежної Української держави, її перший всенародно обраний Президент.

                    Леонiд Макарович Кравчук народився 10 сiчня 1934 року в селi Великий Житин Рiвненської областi в сiм'ї селянина. В 1944 р. батько Кравчук Макар Олексійович загинув на фронті Великої вітчизняної війни.

                    Ім’я першого Президента України харизматичне у вітчизняному політикумі не лише тому, що назавжди вписане в історію держави. Адже воно асоціюється з нашою незалежністю, бо голоси за Леоніда Кравчука віддали 90 відсотків громадян України, котрі однозначно голосували й за незалежність. Саме Кравчук підписав у Біловезькій пущі угоду, яка юридично поставила крапку в історії Радянського Союзу. Президент Кравчук  через три роки оголосив дострокові президентські вибори.

 

 

Дитинство, студентство, початок політичної діяльності

 

             Народився 10 січня 1934 року у  селі Великий Житин Волинського  воєводства Польщі (тепер Рівненська  область України). Саме дід навчав маленького Леоніда грамоті: "Першою книгою, яку я навчився читати, була Біблія. Потім був "Кобзар" Шевченка ", - згадує Кравчук[1].

Дитинство, юність і отроцтво майбутнього глави  нової держави схожі на мільйони інших. Як будь-яка дитина тих часів  маленький Льоня пізнав холод  і голод. В 1944 році на фронті загинув  його батько. І 10-річний напівсирота  пізнав у повному обсязі, як виглядає справжнє лихо.

Батьки Леоніда Макаровича жили і працювали в селі, до роботи привчали з дитинства і Леоніда. Вже в дев'ятирічному віці він вставав рано, йшов у поле, брав серп, косив траву. Потім брав корову і вів на луг, на пасовище. Зате навчився терпимості та завзятості в досягненні мети [2].

У селі, де вчився Леонід Кравчук, була тільки початкова школа, що складалася з чотирьох класів .Але не судилося Леоніду Макаровичу випробувати принади перших шкільних років: почалася війна.

Незважаючи на те що Леонід пропустив багато що в шкільній програмі, йому добре давалася арифметика. За рахунок того, що він добре розбирався в математиці, Кравчук мав переваги перед іншими студентами,вже коли навчався в технікумі. Технікум Леонід Макарович закінчив на "відмінно" і вступив до Київського університету на економічний факультет .

В 1958 році, захистивши диплом, він поїхав викладати в Чернівецький фінансовий технікум політекономію.

А через два роки почалася партійна робота. Леонід Кравчук почав йти службовими сходами все вище і вище. Згодом Леонід Макарович закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПРС в 1970р. Кандидат економічних наук, кандидатську дисертацію захистив за темою "Сутність прибутку при соціалізмі та її роль у колгоспному виробництві". З 1958 працює викладачем Черновіцького фінансового технікума. З 1967-1970 є аспірантом Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Працює завідувачем сектору, інспектором, помічником секретаря, першим заступником завідувача відділу, завідувачем відділу агітації і пропаганди ЦК КПУ. З 1988-1990 очолює ідеологічний відділ, секретар ЦК КПУ. Другий секретар ЦК КПУ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       

        

 

 

Політична діяльність  до проголошення незалежності України

              

             У 1970—1988 рр. — завідувач сектору, інспектор, помічник секретаря ЦК, Перший заступник завідувача відділу, завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

У 1988—1990 рр. — завідувач ідеологічного  відділу, секретар ЦК КПУ.

У 1990 р. — другий секретар ЦК КПУ.

У 1989—1990 рр. — кандидат у члени  Політбюро.

У 1990—1991 рр. — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1990—1991 рр. — Голова Верховної  Ради України.

             До вершин кар’єри Л.Кравчук йшов 56 років. Сільський хлопчина з Рівненщини, спромігся не лише стати дипломованим економістом, кандидатом наук, а й здолати тернистий шлях від рядового працівника обкому до другого секретаря ЦК КПУ.

23 липня 1990 р. сесія  Верховної Ради УРСР у зв’язку  з відставкою В.А.Івашка обрала  на альтернативній основі Л.М.Кравчука  головою Верховної Ради УРСР.

Уже на початку вересня 1990 р. Леонід Кравчук значно скоригував бачення проблеми консолідації, заявивши ,що консолідація не можлива та не є  правильним рішенням. Він дотримувався того,що Україна повинна стати  суверенною державою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Президентські вибори 1 грудня 1991 року

У серпні 1991 року Кравчук  залишив лави КПУ і балотувався  на посаду президента як безпартійний. Цікаво,що його підтримали активісти  компартії,їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука.

На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у  голосуванні (76% дієздатних громадян)[3], схвалили незалежність України. 1 грудня 1991 р. було вирішено й інше суттєвіше питання - обрано першого Президента незалежної України.

Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами  в Президенти України сім осіб: Л.Кравчук, В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, І.Юхновський, В.Гриньов, О.Ткаченко та Л.Табурянський. Л.М.Кравчук, запропонував програму із п’яти "Д" :

• Державність;
• Демократія;
• Добробут;
• Духовність;
• Довіра.

Незалежність України поставила необхідність самостійного розв’язання багатьох складних проблем. На початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Перші Вибори Президента України відбулись 1 грудня 1991 року. Леонід Кравчук посів 1-ше місце у всіх регіонах, за вийнятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл.

5 грудня 1991 року, відбулася  інагурація новообраного президента. Новообраний президент згідно своєї передвиборчої програми планував багато змін в таких сферах, як внутрішня та зовнішня політика України, економічне життя України, культурі, освіті та інших.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Президентство Леоніда Макаровича Кравчука 1991 – 1994 роки

 

Проголошена незалежність надзвичайно  гостро поставила питання про  розбудову держави. Одним з найперших  державотворчих кроків було запровадження  атрибутів державності. Важливими  віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державний кордон України",який проголошував недоторканість кордонів, визначав порядок їхньої охорони та правила переходу.

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про громадянство України". Відповідно до цього Закону громадянство наддавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів.

3. Визнання національної символіки як державної. У січні—лютому 1992 р. Низкою постанов Верховна Рада затвердила державним гімном мелодію М. Вербицького "Ще не вмерла Україна", синьо-жовте знамено — державним прапором, а тризуб — малим гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. З метою виходу з рубльової зони в 1992 р . на території республіки було започатковано обіг купонів багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р . відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта — гривня.

На початковому етапі  самостійного існування для України  стратегічно важливим завданням  було створення власних збройних сил. Вже 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови  Збройних сил України. У цьому  документі констатувалося прагнення  України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою. Обороноздатність за таких умов мала бути забезпечена  створенням власних збройних сил. Згідно з концепцією цей процес розгортався  шляхом поетапного скорочення і послідовного переформування військ Київського, Одеського, Прикарпатського військових округів, окремої армії протиповітряної оборони, повітряних армій та Чорноморського флоту. Чисельність збройних сил повинна не перевищувати 0,8—0,9% від чисельності населення України[4]

Вже 6 грудня Закон "Про  Збройні сили України", у якому  Україна як незалежна держава і суб'єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних збройних сил. На 1 квітня 1993 р. — 525 тис. осіб.

 А на початку 1994 р . Україна вивезла зі своєї території всю тактичну ядерну зброю. У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла "Воєнну доктрину України". Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНД. З урахуванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови Збройних сил у трьох площинах :

- воєнно-політичній,

- воєнно-технічній ;

- воєнно-економічній.

У цілому процес розбудови  української армії мав керований  і поступальний характер, але в  його розгортанні виявилось чимало проблем. Це проблеми Чорноморського флоту, конверсії, кадрів, соціального захисту  військовослужбовців, раціональної організації  військової освіти тощо.

Також розгортаються і взаємодіють дві суспільні тенденції - трансформація вже існуючих до проголошення незалежності елементів держави та формування нових структур. Отже, суть "розбудови держави" полягає в перетворенні на самодостатню, саморегулюючу систему. Пріоритетним напрямом державотворчого процесу є формування трьох основних гілок влади :

- законодавчої,

-виконавчої 

- судової.

           Вищий законодавчий орган України - Верховна Рада - її було обрано ще навесні 1990 р

 Перший парламент незалежної  України за період своєї діяльності прийняв майже 450 законів, значна їх кількість мала декларативний характер, не була забезпечена механізмом їхньої реалізації.

Судова влада здійснювалася  судовими органами, які у своїй  сукупності становлять судову систему  України. Складовими цієї системи є: Верховний суд республіки, загальні, арбітражні та військові суди.

 

           На перший погляд, розпочалася розбудова досить стрункої і зваженої системи управління, проте майже з самого початку свого функціонування вона стала давати збої. Механізм влади або ж пробуксовував при прийнятті рішень, або гальмував практику реформування, або становлення владних структур не забезпечував належного соціального захисту населення, або самоусувався від керівництва господарськими процесами. Внаслідок цього замість цивілізованого і демократичного розподілу влад виникло двовладдя, а згодом три центри влади - Президент, Верховна Рада та Уряд. Причому складові владної тріади виявилися далеко не рівноправними.

Найслабшою ланкою в трикутнику протистояння центрів влади був уряд,який не мав достатньої самостійності та свободи дій, але в критичні моменти перетворювався на головного винуватця; ставав своєрідним політичним громовідводом для зняття соціального напруження. Жорстке протистояння лягло в основу відносин між Президентом і Верховною Радою.