Девід Ллойд Джордж

      Також,  Ллойд Джордж звертав свою  увагу і на Радянський Союз. Він вважав, що співпраця з  Радянською державою може бути економічно вигідною Британії. По вказівці британського кабінету міністрів був розроблений проект англо-радянської економічної угоди. 18 листопаду 1920 року Ллойд Джордж заявив в палаті, що проект готовий. Одержавши його текст і знаючи ворожість Керзона, Красін звернувся з нотою прямо до прем'єра. Ллойд Джордж разом з Хорном узявся за ведення переговорів. Узгоджені в останню хвилину зміни відповідали радянським побажанням. 16 березня Хорн і Красін поставили свої підписи під текстом торгової угоди.[4;56] 29 березня 1921 року прем'єр сказав в палаті, що "торгова угода "визнає Радянський уряд як фактичний уряд Росії, яким він, безперечно, є".

     Але зібравшись під Новий рік в Парижі фінансисти нагадали про свої претензії до комуністичної Росії, що не збиралася платити по царських боргах. Англійський прем'єр швидко прийшов до формули: згода Москви на сплату боргів і компенсацій за націоналізовані підприємства - політичне визнання. Конференцію із цього приводу намітили провести в Генуї.[4;57]

     На генуезькій  конференції делегація Великобританії, що налічувала 100 чоловік, виявилася найчисленнішою. Перше засідання відкрилося 10 квітня в палаці Сан-Джорджо. Після промови головуючого - італійського прем'єра Факту - слово узяв Ллойд Джордж. Він намалював вражаючу картину виснаженої і дезорганізованої Європи, якій потрібні "відпочинок, тиша і спокій". Установлення бажаного миру цілком залежить від результату генуезької конференції... На тому ж засіданні англійський прем'єр виступив в звичній ролі примирителя, добиваючись, щоб французькі делегати, що упиралися, відмовилися від дискримінації радянських і німецьких представників при призначенні складу підкомітетів. "Ми беремо участь в цих зборах на началах... абсолютної рівності", - говорив Ллойд Джордж. Конференція схвалила зайняту їм реалістичну позицію.[4;57]

     11 квітня радянській делегації був вручений текст "лондонського" меморандуму. Радянська сторона представила свою відповідь. Сума збитку, заподіяного Росії інтервенцією, більш ніж в два рази перевищувала домагання по боргах.

     Вранці 14 квітня  почалося обговорення спірних питань. Ллойд Джордж назвав суму радянських контрпретензій "абсолютно незбагненною" і погоджувався лише на незначні поступки. Англійський прем'єр продовжував наполягати на сплаті Росією довоєнних боргів.[1;345] Проте радянська сторона також не поступалася. В результаті переговори зайшли в глухий кут.

     В кінці  квітня Ллойд Джордж зробив  спроби досягти "нафтової" угоди  з Радянською Росією. Він хотів  одержати право на експлуатацію  кавказької нафти. Але радянська  делегація не пішла і на  це. Небажання сторін змінити свою позицію прирікало конференцію на невдачу. Проте Ллойд Джордж не втрачав оптимізму. Він заявив, що на гаагській конференції "боротьба за мир буде продовжена". Але до Гааги не поїхав, надавши право вирішувати питання офіційній дипломатії.

       Проте,  незважаючи на деякі невдачі, завдяки Лойд Джорджу Британія відновила свою могутність після війни. І той факт, що він на 1920 рік єдиний з лідерів великих країн часів Версальського договору залишався при владі, є яскравим тому підтвердженням.

 

3. Відставка  Девіда Ллойд Джоржа з посади  прем’єр-міністра та його життя після неї.

      В 1919–1922 популярність уряду стала поступово зменшуватися: пройшов ряд страйків, у тому числі залізничників, бюджетні витрати викликали обурення і критику консерваторів, суоврі заходи економії – незадоволеність радикалів. Плачевним залишалося положення в Ірландії, і в той же час мало кого влаштовував договір 1921, надаючий більшій частині Ірландії статус домініону.

     Не дивлячись  на всю незадоволеність консерваторів, до поразки Ллойд Джорджа привів провал зовнішньополітичного курсу. Невдалою виявилася прогрецька політика: в 1922 Туреччина отримала перемогу у війні, а Чанакський інцидент ледь не вплутав Англію у війну. Падіння коаліційного уряду Ллойд Джорджа стало неминучим, після того, як глава кабінету не зміг добитися поступок з боку Радянської Росії, завоювати ринок збуту для англійського вугілля в Північній Європі і кращі можливості конкуренції для виробів англійської індустрії в Центральній Європі.[3;321] В жовтні 1922 Ллойд Джордж вимушений був подати у відставку. Прем'єр-міністром став Бонар Лоу.

     Одержавши  відставку, Ллойд Джордж в 1923 році здійснив поїздку в США і Канаду. В США "лідер старої Європи" зустрівся з президентом Куліджем, розкурив "люльку миру" з вождями індіанських племен, висказав безліч промов...[1;383]    

     В 1922 році  кохана Ллойд Джорджа Френсис  Стівенсон придбала для нього  маєток Черт в графстві Сассекс. З 1923 року він постійно жив тут разом з Френсис, лише зрідка приїжджавши в столицю.

      Слід сказати, що й після відставки він не залишив велику політику, з 1926 року Девід Ллойд Джордж очолював об’єднану Ліберальну партію.[7;207]

     До початку  1930-х років Ллойд Джордж залишався  найвідомішим політичним діячем  Заходу. Екс-прем'єр довгий час був упевнений, що "країна призве його". В серпні 1931 року Макдональд сформував "національний" уряд. На жаль, Ллойд Джордж був важко хворий; в новому кабінеті його ім'я не значилося. В листопаді 1931 року після позачергових виборів і розколу лібералів на три групи він склав з себе повноваження лідера партії.

     З кінця  1920-х років Девід вчинив далекі  подорожі: до Бразилії, Єгипту, Індії і Цейлону, лікувався на Ямайці. В 1932 році його здоров'я повністю відновилося. Ллойд Джордж за допомогою штату секретарів написав спогади про війну і післявоєнне врегулювання. "Військові мемуари" принесли автору рекордні гонорари і читацький успіх.

     У вересні  1936 року відбувся візит Ллойд  Джорджа до Німеччини. Він високо оцінив Гітлера.[1;397] І лише вторгнення фашистів до Іспанії примусило його змінити свою думку. Ллойд Джордж критикував "мюнхенський" курс Чемберлена, енергійно виступаючи за зближення не тільки з Францією, але і СРСР. Під час зовнішньополітичних дебатів в травні 1939 року він закликав домовитися з Росією.

     Останній  раз Ллойд Джордж зіграв значну  роль в політичному житті 8 травня 1940 року, коли в палаті  общин депутати зажадали відставки Чемберлена. Той зберігав незворушність і говорив про необхідність "жертв" з боку всіх і кожного. Чемберлен "закликає до жертви", вигукнув тоді Ллойд Джордж, хай же він "подасть приклад" і піде у відставку - "ніщо так не посприяє перемозі".[1;399]

     Через два  дні нову коаліцію очолив Черчилль. Він запропонував Ллойд Джорджу  увійти до уряду. Той відповів відмовою, як і відхилив пропозицію стати послом в США...

     На початку  1941 року Ллойд Джордж одержав  звістку про те, що Маргарет, що давно вже жила в Бріччиті, знаходиться при смерті. Він поїхав до неї, але спізнився - Мегі вже не було в живих... До 1944 року Ллойд Джордж майже безвиїзно жив в Черті. Після нападу Німеччини на СРСР він зразу ж висловився за єдність дій Англії і Радянського Союзу.

     В жовтні 1943 року без свідків відбулося  весілля Ллойд Джорджа з Френсис  Стівенсон. Незабаром лікарі знайшли у нього ракову пухлину. Хвороба розвивалася швидко... Восени 1944 року Ллойд Джордж з дружиною переїхав на ферму поблизу Лланістамдві. Під Новий рік він брав участь в дитячому святі. Знаменитий оратор Ллойд Джордж, звертаючись до дітей, вже не був в змозі зв'язати декілька слів. Він ще слухав читання романів Діккенса, радів перемогам союзників, хотів виголосити промову про мир. Вже не в нижній палаті, а в палаті перів. Давній супротивник лордів прийняв титул графа... Але життя швидко покидало його. 26 березня 1945 року "маленького валлійця" не стало. Девіда Ллойд Джорджа поховали на березі ріки Двайфор - там, де пройшло його дитинство.

      Як видно з даного розділу Девід Ллойд Джордж ще й після відставки здійснював істотний вплив на британську політику. Не даремно у віці 77 років він отримав пропозиції увійти до уряду чи стати послом. Проте, він проявив себе не лише як політик, а й як чудовий літератор. Його спогади мали великий успіх не лише в істориків, але й в пересічного читача. Слід відзначити, що й більш як через пів століття, праці Ллойд Джорджа є неоціненним джерелом з історії 1-ї пол. ХХ ст..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 

     Безперечно, що Ллойд Джордж був одним  із найяскравіших політиків на  англійській політичній першої  половини ХХ ст.. Завдяки своїм ораторським здібностям,  надзвичайній працездатності та неабиякій харизмі він зумів зробити запаморочливу кар’єру, вінцем якої була посада прем’єр-міністра.

       Перебуваючи  на цій посаді Девід Ллойд  Джордж досяг великих успіхів. Зокрема під час війни він добився створення єдиного командування союзників, що істотно прискорило перемогу над Німеччиною та її союзниками. На Паризькій мирній конференції, завдяки діяльності Ллойд Джорджа, Великобританія отримала найбільш вигідні для себе умови миру, з поміж усіх країн переможниць. Саме в часи прем’єрства Ллойд Джорджа Британія досягла вершини своєї могутності. Недарма його називали “кучером Європи”, на 1920 рік він залишився єдиний при владі, зпоміж учасників Паризької мирної конференції.

        Проте, як це часто буває,  кілька невдач на зовнішньому  та внутрішньому політичному  фронті і Девід Ллойд Джордж  змушений був піти у відставку.  Але й після цього він розгорнув  бурхливу діяльність. Довгий час  він був лідером Ліберальної  партії, видав друком низку своїх спогадів.    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки.

 

 

 

 

Виступ Девіда Ллойд  Джорджа у британському парламенті.

 

 

Зліва на право: Д. Ллойд Джордж, В.Орландо, Ж.Клемансо, В.Вільсон.

Париж, 1919р.

Список використаної літератури:

 

1. Виноградов К. Б.  Дэвид Ллойд Джордж. – М.: «Мысль», 1970. – 412 с.

2. Всемирная история: В 10 т. – Т. 7. / Под ред. Губера А. А., Гефтера М. Я.,                                                               Ерусалимского А. С., Иванова Л. М., – М.: Издательство социально-экономической литературы., 1961. – 820 с.

3. Всемирная история:  В 10 т. – Т. 8. / Под ред. Минца  И. И., Трухановского В. Г., Саморукова  Н. И., Якубовского С.И., – М.: Издательство  социально-экономической литературы., 1961. – 644 с.

4. Дюрезель Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. / Пер. З франц. Марічева Є., Погорєлова В., Чайковський В. – К.: Основи, 1999. – 903 с.

5. Мортон А. Л. История Англии. – М.: Издательство иностранной литературы., 1950. – 460 с.

6. Трухановский В. Г.  Новейшая история Англии., – М.: Издательство социально-экономической литературы., 1958. – 592 с.

7.  Українська радянська  енциклопедія: В 12 т. – Т. 6. / Під ред. Антонов О. К., Бабій Б. М., Бабичев С. С. та ін., – К., 1981. – 552 с.     

8.  http://100top.ru/encyclopedia/