Девід Ллойд Джордж

МІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

Т

Історичний факультет

Кафедра всесвітньої історії

 

 

                                           

 

Курсова на тему:

«Девід Ллойд  Джордж».

 

 

виконала

студентка 33 групи

історичного факультету

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кам’янець-Подільський

2010

План роботи.

 

Вступ.

1. Поява та діяльність Девіда Ллойд Джорджа у британській політиці.    

2. Ллойд Джордж на посаді прем’єр-міністра.

3. Відставка Девіда  Ллойд Джоржа з посади прем’єр-міністра та його життя            після неї.

Висновки.

Додатки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.   

 

     Девід Ллойд Джордж був непересічною особистістю. Він залишив вагомий слід як в історії Великобританії так і світу. Безперечно, це була вольова та харизматична особа, що стала на чолі своєї країни у важкий для неї час. Завдяки Ллойд Джорджу Великобританія зміцнила свої позиції у світі на початку ХХ століття, що дало їй значні переваги в майбутньому. Окрім того, Девід Джордж був не лише політичним діячем, а й висококультурною людиною. Він цікавився мистецтвом, любив театр, в його домі бували визначні діячі культури того часу. Слід сказати, що після відставки Ллойд Джордж сам зайнявся літературною діяльністю. Він написав та видав кілька томів своїх спогадів, що принесло йому великі гонорари та читацький успіх. Перечисленні вище факти роблять вивчення історії життя цієї визначної особистості надзвичайно актуальним.

     Мета роботи полягає в тому, що на основі використаної літератури висвітлити життя та діяльність Девіда Ллойд Джорджа.

     Виходячи  змети даної роботи були поставленні завдання:

    - висвітлити  життєвий шлях Девіда Ллойд  Джорджа;

    -  визначити  його роль в політиці Великобританії;

    -  описати  внутрішню політику, яку він проводив  у країні;

    -  дослідити,  як діяльність Ллойд Джорджа вплинула на перебіг Першої світової війни;     

     -  показати  вплив британського прем’єр-міністра на перебіг Паризької мирної конференції;

     -   проаналізувати  вплив Девіда Ллойд Джорджа  на світову політику;

     -  описати  літературні досягнення Ллойд Джорджа.

     Методи дослідження: окрім загальнонаукових (синтез, аналіз, дедукція, індукція), було використано ряд суто історичних методів. Це зокрема проблемний та хронологічний. У роботі застосовано принцип історизму.

 

 

1. Поява та діяльність Девіда Ллойд Джорджа у британській політиці.    

      Девід Джордж народився 17 січня 1863 року в Манчестері. Батько його, Уільям, - син фермера з Південно-західного Уельсу - отримав освіту в Лондоні і потім вчителював. Повернувшись на батьківщину, в Пемброкшир, він орендував ділянку землі. В 1864 році Уільям Джордж помер від запалення легенів. Місіс Джордж з трьома маленькими дітьми (старшій донці Мері не було ще і трьох років) перебралася до брата Північний Уельс, в село Лланістамдві. З того часу доля Девіда протягом декількох десятиріч була пов'язана з долею його дядька шевця Річарда Ллойда. На честь цієї людини, що замінила йому батька, Девід прийняв подвійне прізвище Ллойд Джордж.[1;7]

      Дитинство  його пройшло в селі Лланістамдві. Закінчивши приходську школу, він здав три іспити і одержав права соліситора - стряпчого або заступника у справах. В Кріччиті Ллойд Джордж заснував власну юридичну контору.

      В 1888 році Девід одружувся на Мегі Оуен, донці заможного фермера. Батько обраниці не вважав Ллойд Джорджа гарною партією для своєї доньки, але тому вдалося настояти на своєму. Через п'ятдесят років подружжя відзначить золоте весілля, хоча їх шляхи розійдуться задовго до цього...

      В тому  ж 1888 році Ллойд Джордж був  вибраний олдерменом (старійшиною) муніципального графства Кернавон. Перші кроки в політиці привели його в палату депутатів (1890).[1;13] В цей період своєї діяльності валлійський депутат зайняв місце на лівому фланзі ліберальної партії.

      В 1890 році Ллойд Джордж поселився в Лондоні. Проте до початку ХХ століття він часто приїжджав до Уельсу. Девіду не було і тридцяти років, коли він став одним з лідерів валлійських націоналістів. Проте, Ллойд Джордж все ж таки рахував, що Вестмінстерський палац зіграє головну роль в його політичній кар'єрі. В 1898 році він писав дядьку: "Я сприйняв Ваш девіз - палата перш за все". Зухвалість, уїдливість, здатність знайти слабкі місця в мотивуванні супротивника, дотепність дозволили Ллойд Джорджу стати помітним парламентарієм.

    Коли в 1905 році до влади прийшли ліберали, Ллойд Джорджу запропонували посаду в уряді. Проте, він поставив дві умови: зміна закону про освіту і розширення самоврядування для Уельсу. 12 грудня 42-річний Девід вперше переступив поріг свого міністерства. В 1905–1908 Ллойд Джордж був міністром торгівлі в кабінеті Г.Кемпбелл-Баннермана. Ллойд Джордж раніше мало цікавився колоніальними справами. Проте курс на зближення з бурами викликав у нього ентузіазм. В 1906 році він зустрівся з південно-африканським політиком і генералом Сметсом, пізніше познайомився і з іншими лідерами домініонів.[2;396] Ллойд Джордж все частіше звертався до різних проектів більш раціональної експлуатації колоній. Він прийшов до висновку, що перетворення і розширення імперії допоможе розв'язати соціальні проблеми усередині країни.

      В 1908 Ллойд Джордж став канцлером  казначейства в уряді Асквіта. Цей пост вважався другим по значенню в британському кабінеті. В 1909 представив свій відомий «народний» бюджет, що встановлював підвищені податки на предмети розкоші, доходи і землі лендлордів, що не використовуються. Ллойд Джордж виступив з блискучою мовою в захист бюджету, підданого різкій критиці консерваторами, а в промові на Лаймхаусській ділянці лондонських доків обрушився з нещівною критикою на консерваторів і заможні шари суспільства.[2;497] Прийнятий палатою общин бюджет був провалений консервативною більшістю в палаті лордів. Коли в 1910 уряд лібералів одержав підтримку на виборах, бюджет був врешті-решт прийнятий. За ухваленням бюджету послідували закон про реформу соціальної сфери, білль про гомруле для Ірландії; було значно обмежено право «вето», яке мала палата лордів (1911). В 1911 Ллойд Джордж провів закон про державне страхування, що давав право на забезпечення по хворобі і непрацездатності, а також закон по безробіттю. Обидва були піддані різкій критиці, проте вельми допомогли Англії в нелегкі післявоєнні роки.[5;427]

      В 1911 році Ллойд Джорджу виповнилося  сорок вісім років. До цього  часу "левова грива" і "оперний"  плащ міністра фінансів сталі визначною пам'яткою Лондона. Нерідко міністра можна було бачити в Ковент-Гарденськом оперному театрі. В будинку Ллойд Джорджа бували Бернард Шоу, Герберт Уельс, відомий драматург Дж. Баррі, Р. Ірвінг, Чарлз Чаплін та інші діячі англійської інтелігенції.[1;130]

      В Англії  і за її межами за Ллойд Джорджем з часів англо-бурської війни закріпилася репутація прихильника миролюбного вирішення міжнародних суперечок. Сам канцлер казначейства старанно сприяв розповсюдженню такої оцінки, повторюючи, що має намір "цілком присвятити себе проблемам миру, прогресу і соціальних реформ".

     На початку  Першої світової війни німецькі  лідери обіцяли добитися перемоги "до осіннього листопаду". 19 вересня 1914 року Ллойд Джордж, виступаючи на мітингу, нагадав про те, що все своє політичне життя з огидою "відносився до перспективи участі у великій війні". Але зараз він переконаний: участь необхідна, бо зачеплена "наша національна гідність", оскільки Англія підписала два договори, що зобов'язали її "захищати незалежність, свободу і недоторканність нашого маленького сусіда" - Бельгії.

    Після початку війни,  Ллойд Джордж ще рік залишався  міністром фінансів, проте, коли  виявилася недостатність постачання  армії озброєннями, а в травні 1915 кабінет був реорганізовано в перший коаліційний уряд, він став главою знов створеного міністерства озброєнь. Не дивлячись на успіхи на цій посаді, Ллойд Джордж не був задоволений тим, як велися військові дії. В кінці 1915 він став ярим поборником загальної військової повинності, а в 1916 він провів закон про військову повинність. В червні, після загибелі Китченера, був призначений військовим міністром. Падіння Румунії посилило незадоволеність Ллойд Джорджа ходом військових дій і прийнятою стратегією, що знайшло вираз в його пропозиції реорганізувати кабінет. Асквіт змушений був піти у відставку. Дана подія показує наскільки великий вплив на британську політику мав цей “маленький валієць”.[1;226]

     Безперечно, що Ллойд  Джордж був одним із найяскравіших  політиків на англійській політичній арені початку ХХ ст.. Завдяки своїм ораторським здібностям,  надзвичайній працездатності та неабиякій харизмі він зумів зробити запаморочливу кар’єру, вінцем якої була посада прем’єр-міністра.

2. Ллойд Джордж на  посаді прем’єр-міністра.

    Після відставки Асквіта, 5 грудня 1916 Ллойд Джордж став прем'єр-міністром коаліційного уряду, хоча багато лібералів відмовилися підтримати кабінет і подали у відставку разом з колишнім прем'єром. Створений Ллойд Джорджем невеликий військовий комітет з п'яти членів, своєрідний «кабінет в кабінеті», добився значного прискорення процесу ухвалення оперативних рішень. Крім того, намагаючись вплинути на зміну стратегії, Ллойд Джордж добивався створення єдиного військового командування збройними силами союзників, що було здійснене в квітні 1918. Єдине командування, а також прибуття американських підрозділів зіграли істотну роль в успішному завершенні війни.

      В останні дні  війни Ллойд Джордж в своїх  виступах в парламенті робив  акцент на найбільших військових успіхах, перемир'ї на тих або інших фронтах або скидання урядів в країнах ворожої коаліції. Він спробував навіть затримати розповсюдження відомостей про перемир'я з німцями до своєї появи в палаті... Ллойд Джордж влаштував в Лондоні "парад перемоги", на який прибули Клемансо, Фош, італійський прем'єр В. Орландо. Преса захоплено писала, що Ллойд Джордж - "організатор перемоги". Він блискуче розіграв "епілог" війни: організував поспішні вибори і на чолі оновленій коаліції зміцнився як "національний" лідер. В кінці грудня 1918 року Ллойд Джордж сформував новий уряд і через декілька днів виїхав до Парижа, де відкривалася мирна конференція.[6;6]

     Велич "кабінетної дипломатії" на ній цілком відповідала поглядам британського прем'єра. По суті, всі основні питання на конференції розв'язувалися Ллойд Джорджем, Клемансо і Вільсоном. Ще напередодні конференції відбулося декілька важливих зустрічей керівних діячів країн-переможниць. Прибувший до Європи в кінці війни Хауз, головний радник Вільсона, намагався добитися згоди союзників на "Чотирнадцять пунктів" президента. В другому пункті цієї американської програми проголошувався принцип так званої "свободи морів". Навкруги цього пункту розгорілися запеклі суперечки. Ллойд Джордж заявив: "Великобританія витратить все до останньої гінеї, щоб зберегти перевагу свого флоту над флотом Сполучених Штатів". Врешті-решт Хауз поступився в питанні про "свободу морів", що слід віднести до дипломатичного успіху Ллойд Джорджа. Проте англійський прем'єр-міністр розумів, що головні битви попереду.

     Перші тижні роботи  конференції цілком задовольнили  британського прем'єра. В кінці  лютого, коли Вільсон знаходився  в США, а Ллойд Джордж - в  Англії, останній говорив: "Вільсон  повернувся додому з пачкою  асигнацій. Я повернувся з кишенею,  набитою дзвінкою монетою у вигляді німецьких колоній, Месопотамії і т.п. Кожному на свій смак".

     28 червня 1919 року, рівно  через п'ять років після сараєвского вбивства, в Дзеркальному залі версальського палацу був підписаний мирний договір. Великобританія одержала найбільший виграш. Німеччина перестала бути суперником як колоніальна, торгова і військово-морська держава. Англійці розширили сфери свого впливу на нові території, багаті сировиною. В 1920 році економісти підрахували, що під англійським контролем виявилося близько 75 відсотків світових ресурсів нафти![1;299]

     В цьому ж році  зі всієї "Великої четвірки  переможців" (Д.Ллойд-Джордж, В.Орландо, Ж.Клемансо, В.Вильсон) тільки Ллойд Джордж залишився у влади і тому займав особливе місце серед інших політичних лідерів. Преса називала його "кучером Європи". Ллойд Джордж з особливим задоволенням вів свою зовнішню політику, маючи власний штат неофіційних дипломатів (а також власних інформаторів у Форін офіс). Після Бальфура міністром закордонних справ став Керзон. Але прем'єр нерідко ігнорував думку міністра або діяв за його спиною.[1;302]

     Ллойд Джорджа  можна вважати творцем системи  зустрічей "на вищому рівні". В 1920-1922 роках при найактивнішій участі британського прем'єра відбулося більше 30 міжнародних конференцій і нарад. За його ініціативою більшість з них скликалися в найживописніших куточках Європи. В квітні 1920 року британський прем'єр прибув в Сан-Ремо, де відкрилася конференція, присвячена виробленню мирного договору з Туреччиною і іншим міжнародним проблемам. Всі найважливіші рішення тут приймалися після конфіденційних бесід Ллойд Джорджа з французьким прем'єром Мільераном і іншими керівниками. В Сан-Ремо обговорювалися долі Близького і Середнього Сходу. З 1919 року Англія зміцнила своє панування в Аравії, в Персії і Єгипті, на берегах Босфору. Дуель з Францією протікала з перевагою для англійців. Зламавши опір Мільерана, Ллойд Джордж  змусив його остаточно поступитися Великобританії Палестиною та Іраком з Мосулом. Англо-французська нафтова угода переслідувала мету усунути американський нафтовий бізнес від розділу здобичі. Англія, Франція і Італія уклали секретний пакт про розмежування сфер впливу і економічних інтересів на Середньому Сході. Був узгоджений і проект "мирного договору" з Туреччиною. Конференцію в Сан-Ремо називали "апогеєм англійської могутності". "схід британізований", - писав публіцист Же. Кайзер, відзначаючи, що під контролем Англії знаходяться всі моря, економічні, політичні і релігійні столиці, халіфат, сіонізм, східний католицизм і т.п.[1;322]