Зв’язок методики викладання іноземних мов з іншими науками

     Вступ 

     В рефераті розглядаються міжпредметні зв’язки при викладанні іноземної мови. Зміни в геополітичній ситуації, які мали місце в суспільстві наприкінці XX та на початку XXI століття, спричинили пожвавлення міжнародних стосунків зближення країн. Це викликало потребу у фахівцях, які володіють іноземними мовами. Однак самих лише знань іноземних мов у зв’язку з глобалізацією стало вже замало. На думку деяких вчених (В.С. Біблер), століття, яке закінчилось, породило значний синтез культур поставивши таким чином проблеми їх нього діалогу. Діалог культур не лише припускає взаєморозуміння та спілкування між різними народами, а й потребує духовного зближення величезних культурних регіонів. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблема розуміння загальнолюдських цінностей, а також відмінностей між народами, їхніми культурами. Виникає потреба у формуванні особистості, яка володіє не тільки іноземними мовами, а й готовністю до цілісного сприйняття світу, до його розуміння на основі культурного плюралізму та поваги до людської особистості.

     Основним  засобом міжособистісного та групового  спілкування та виконання професійної  діяльності виступає іноземна мова. Вона відіграє роль інструментарію у розв’язанні  глобальних проблем, що стоять перед  Україною. При всій різноманітності своїх функцій, мова – це, насамперед, основний носій інформації різного роду. У структурі професійно-мовної компетенції важливим є володіння спеціальною термінологією в обсязі, необхідному та достатньому для певного і точного опису об’єкта професії, оскільки самі терміни виражають основні поняття тієї чи іншої галузі знань і зв’язки між ними.

     Отже, знання іноземної мови є важливим для формування високого рівня плюралізму та одержання престижної роботи. На мій погляд, саме низький рівень мовної підготовки спеціалістів знижує їхню конкурентоспроможність та мобільність на світовому ринку праці.

     Все це характеризує ту суспільну проблему, яка породжує нагальну необхідність у виборі підходу до навчання іноземних  мов, який зумів би подолати бар’єри  у спілкуванні між носіями різних мов. Одним з таких підходів є міжпредметний підхід, засобом здійснення якого є реалізація міжпредметних зв’язків при викладанні іноземних мов. Даний підхід до викладання вартий уваги, бо він відповідає загально дидактичному і загально методичному принципу доступності, що вимагає рівномірного розподілу матеріалу під час усього періоду навчання. Він сприяє швидкій адаптації у ситуації зміни професії чи сфери її діяльності в межах однієї спеціальності. Вивчення іноземної мови, яка пов’язана з типовим спілкуванням для багатьох сфер діяльності, підвищує мотивацію та пізнавальну активність учня.

     Іноземна  мова, як ніяка інша дисципліна, відкрита для численних міжпредметних  зв’язків, для використання інформації з інших галузей знань.

     Проблема реалізації міжпредметних зв’язків не нова. Їй присвячено чимало наукових праць методичного та загально-педагогічного характеру. Однак у наш час вона звучить з особливою силою щодо вивчення мов у навчальних закладах.

     На  мій погляд, реалізація міжпредметних зв’язків при викладанні іноземних мов носить ще до деякої міри епізодичний характер. Це пояснюється, насамперед, відсутністю скоординованості між навчальними програмами з іноземної мови та з інших загальних дисциплін, що унеможливлює свідоме перенесення учнями набутих знань у сферу іноземної мови. У сучасній педагогіці значення міжпредметних зв’язків збільшується. Вони сприяють раціоналізації навчального процесу. Адже у світлі сучасних тенденцій до синтезу та інтеграції наукових знань саме міжпредметні зв’язки є одним з шляхів інтегрування освіти, засобом підвищення загальноосвітнього, загальнокультурного потенціалу наукового складу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Методика навчання іноземних мов.

      Для того, щоб навчання іноземних мов  у середніх навчальних закладах було ефективним і відповідало сучасним вимогам, майбутній учитель має добре оволодіти теоретичним курсом “Методика навчання іноземної мови”, який повинен посідати провідне місце в системі професійної підготовки фахівця.

     Методика  навчання іноземних мов - це наука, яка вивчає цілі, зміст, методи і засоби навчання, а також способи навчання і виховання на матеріалі іноземної мови. Об’єктом методики викладання іноземних мов є навчання, а її предметом - метод навчання. Між об’єктом і предметом існує двосторонній зв’язок.

     Методика  як наука дуже чутлива до нових  виникаючих лінгвістичних теорій. Так, за останні десятиліття стали  використовуватися такі нові мовні  теорії: теорія словотворення, що стала підставою для включення відповідної теми в шкільний курс; теорія типів тексту вже міцно увійшла в методику твору та шкільну практику; все глибше проникає в методику синтаксис цілого тексту і зв’язків усередині компонента тексту (ССЦ); робляться спроби застосувати в методиці теорію актуального членування речення, фонемну теорію орфографії.  

2. Зв’язок методики навчання іноземних мов із суміжними науками.

     Методика  навчання іноземних мов, будучи самостійною педагогічною наукою, пов’язана в той же час з цілим рядом інших наук і використовує як встановлені ними факти, так і розроблені закономірності.

     Методика  вивчає питання навчання учнів іноземної мови та їх виховання засобами цього предмета, тому зв’язки методики різноманітні і умовно можуть бути розбиті на три групи.

     По-перше, методика спирається на дані і закономірності лінгвістики, оскільки мова - предмет навчання - досліджується лінгвістикою.

     По-друге, у методики існує тісний зв’язок з психологією, причому цей зв’язок здійснюється в двох напрямках: по лінії використання даних психології мови (наприклад, про усну і письмову мови, або про зовнішню і внутрішню мови), а також по лінії педагогічної психології, яка досліджує як шляхи формування знань, умінь і навичок, так і здійснення вищих психічних функцій у процесі навчання.

     По-третє, методика ґрунтується на загальних положеннях дидактики і теорії виховання, співвідносячись з ними, як частка з загальним, бо дидактика і теорія виховання формулюють закономірності, принципи і правила навчання і виховання в цілому, а методика конкретизує ці положення стосовно цікавого для нас навчального предмету “іноземна мова”.

     Останнім  часом важливого значення для  методики набувають зв’язки з новою галуззю науки - психолінгвістикою, що склалася на стику психології і лінгвістики і вивчає механізми породження мовлення (висловлювання думок) і розпізнавання мови (розуміння мови). Оскільки в середній школі передусім здійснюється навчання мови, то знання механізмів здійснення мовної діяльності набуває особливого значення для правильної побудови навчального процесу. Питання мови і мовлення вивчаються цілою низкою інших наук, наприклад, нейрофізіологією, дефектології, теорією інформації та іншими. Для правильної побудови навчального процесу з будь-якого предмета важливі дані, наприклад, кібернетики та теорії інформації. Відомості із зазначених вище наук також можуть бути застосовані в методиці.

     Лінгвістика, психологія, педагогіка, а також  психолінгвістика знаходяться у  більш тісному зв’язку з методикою, ніж інші науки, що вивчають мову або процеси передачі інформації. Тому лінгвістику, психологію, педагогіку і психолінгвістику іноді називають базовими для методики науками. Дані з інших наук, суміжних з методикою, надходять до неї опосередковано через базові науки. Оскільки базові науки створюють основу для методики поряд з закономірностями самої методики, то прийнято говорити про лінгвістичні, психологічних і дидактичних основи методики. 

2.1. Лінгвістичні основи  навчання іноземних  мов.

     Лінгвістика вивчає мови як певні кодові системи, прийняті в тому чи іншому колективі  людей і які служать цьому колективу для здійснення актів комунікації. Останнім часом лінгвістика разом з її новою галуззю психолінгвістикою звернула свою увагу і на мовну діяльність як процес передачі і прийому інформації за допомогою мовних кодів. Методика ж вивчає проблеми навчання мови, проблеми розвитку мовлення в учнів, тобто навчання тому феномену, який вивчає лінгвістика. Цим зумовлена наявність між лінгвістикою і методикою серйозних зв’язків, які характеризуються тим, що методика використовує основні поняття і закономірності лінгвістики, бо вони визначають специфіку об’єкта навчання.

     Для методики надзвичайно істотними є поняття мови та мовлення. Сучасна лінгвістика розуміє під мовою соціально значущий комунікативний код і правила його функціонування, закріплені у свідомості того чи іншого колективу людей. Говорячи іншими словами, мова - це система мовних засобів, необхідних і достатніх для спілкування, а також правил їх використання. Мовлення являє собою реалізацію мовної системи в конкретних актах комунікації, тобто включає як сам процес спілкування, так і мовні продукти цього процесу. Облік подібного розмежування надзвичайно істотний для методики. Вивчення мови в строгому сенсі слова, як показав академік Л.В. Щерба, забезпечує лише знання системи мови, але не призводить до користування цією системою як засобом спілкування. Для практичного користування мовою необхідно не тільки знання мовних засобів та правил їх використання в мовленні, але й автоматизоване їх використання в актах комунікації. З цього випливає, що в процесі навчання необхідно передбачити не тільки запам’ятовування і закріплення в пам’яті мовних засобів, формування навичок користування ними, а й практику в комунікації.

     Відповідно  до диференціації понять мова та мовлення розрізняють одиниці мови і мовлення. До перших відносяться фонеми, морфеми, слова, речення, тобто одиниці, що характеризують різні підсистеми мовної системи тієї чи іншої мови: фонетичну, морфологічну та ін. Істотно відрізняються від них одиниці мовлення. Справа в тому, що мовлення завжди являє собою або процес, або продукт діяльності з передачі інформації. Тому одиниця мовлення повинна являти собою таку величину, яка відображала б закінчене висловлювання. Нова галузь лінгвістики - лінгвістика тексту - в якості основної одиниці мовлення, що виражає закінчене висловлювання, визнає не речення, а текст, причому текст розуміється двояко: як текст в оригінальному сенсі (макротекст) і як надфразову єдність (мікротекст). Академік Л.В. Щерба вважав найменшою одиницею мовлення синтагму - найкоротший відрізок мовлення для позначення окремих предметів.

     Подібне розмежування таких одиниць і  виявлення їх особливостей має важливе  значення для методики. Для забезпечення процесу засвоєння одиниць мови: фонем, морфем, слів необхідно знати  їх особливості, їх можливі труднощі для засвоєння учнями, а цей матеріал дає лінгвістика.

     Для навчання мовленнєвої діяльності, для  організації мовної практики важливо  знати особливості одиниць мовлення, що дозволяє зробити відбір необхідного  матеріалу з живого мовлення. Тому можна стверджувати, що, не знаючи особливостей одиниць мови та мовлення, не можна побудувати ефективний процес оволодіння мовленням іноземною мовою.

     При вивчанні іноземних мов вміння і  навички мовленнєвої діяльності формуються в умовах існування у  людини сформованої системи рідної мови. Тому при побудові ефективного процесу навчання необхідно враховувати дані лінгвістики і взагалі її розділу про мовні контакти. Спеціальні лінгвістичні та методичні дослідження показали, що рідна мова та друга мова у випадку тримовності в школі впливають як позитивно, так і негативно. Позитивний вплив зводитися до того, що ряд умінь, сформованих у рідній мові, переноситься на оволодіння іноземним. Разом з тим рідна мова впливає на оволодіння іноземною негативно, що називається інтерференцією. Суть її зводиться до того, що учень переносить звичні норми рідної мови на іноземну.

     Враховуючи  явища інтерференції і переносу при контакті двох мовних систем, методика повинна ґрунтувати побудову навчального процесу на обліку особливостей досліджуваної іноземної мови в порівнянні з рідною, організовувати навчальний процес так, щоб забезпечити широке використання перенесення та запобігання явища інтерференції. 

2.2. Психологічні основи  навчання іноземним  мовам.

     Як  вже вказувалося, зв’язки психології з методикою йдуть у двох напрямках: по лінії психології мовлення і по лінії педагогічної психології.

     Спочатку  слід проаналізувати перший напрямок зв’язку методики з психологією. Перш за все зазначу, що психологи дають характеристику мовлення з різних позицій. Зокрема, показана серйозна психологічна різниця між усним і писемним мовленням. Було б невірно думати, що писемне мовлення становить собою те ж усне мовлення, тільки перенесене на папір і в зв’язку з цим дещо більш розгорнуте і літературне. У писемному мовленні ми маємо зовсім новий психологічне утворення, відмінне від усного мовлення як за своїм походженням, так і за структурними і функціональними особливостями.