Закони і закономірності навчання

Отже, якщо поставлено завдання забезпечити досягнення цілей  навчання на репродуктивному рівні, то можна вважати, що воно було реалізоване; якщо ж учитель мав на увазі  засвоєння матеріалу на продуктивному  і творчому рівнях, то досягнення цілей  навчання на цих рівнях не відбулося.

З усього описаного  вище можна зробити такий висновок: у шкільній практиці на кожному уроці  маємо можливість переконатися у  тому, що за умови невідповідності  методів і засобів навчання природі  тих цілей навчання, для реалізації яких вони були застосовані, неможливий високий ступінь досягнення цілей  навчання.

Отже, можна стверджувати, що існує закон навчання, суть якого  в тому, що кожна ціль навчання вимагає  для своєї реалізації відповідних  їй методів і засобів навчання. Цей закон ми називаємо законом  відповідності методів і засобів  навчання цілям навчання або просто законом відповідності.

Закон ієрархії. Відомо, що засвоїти знання — означає зрозуміти  той чи інший матеріал, уміти його відтворити і застосувати. Весь процес засвоєння включає в себе різні  види діяльності, зокрема діяльність із порівняння, розпізнавання, відтворення, прикладання тощо. Ці види діяльності мають бути певним чином організовані, впорядковані у систему, що зумовлене  особливостями діяльності мозку  людини, його нервової діяльності. Засвоєння  йде в певному напрямі: від  одного рівня засвоєння до іншого. Нагадаємо найперший рівень засвоєння  — розуміння. Головна діяльність на цьому рівні — порівняння невідомого з відомим, підведення нового поняття  під старе, вже засвоєне, встановлення зв´язку нового зі старим, уже відомим.

Другий рівень —  розпізнавання. Він засновується на діяльності пам´яті із відтворення  засвоюваного матеріалу, але не самостійно, а з опорою на зовнішню підказку. Учень ще не може привести в актуальний стан усі опорні знання і зв´язки, тому й потребує допомоги. Отже, розпізнавання  — діяльність з певною мірою допомоги учневі. Наступний рівень — репродуктивний. У ході засвоєння матеріалу на цьому рівні виконується самостійна діяльність із відтворення матеріалу, а також діяльність із прикладання  певного способу дій у ситуаціях, аналогічних, повністю подібних до навчальної.

Продуктивний, четвертий  рівень, включає в себе діяльність із самостійного відтворення матеріалу, а також діяльність із прикладання  певного способу дій до ситуацій, видозмінених, але подібних до навчальної.

П´ятий, творчий рівень засвоєння вимагає відтворення  матеріалуз елементами кодування, а  також самостійного конструювання  і застосування нового способу дій, нового підходу, нового методу в нетипових, нестандартних ситуаціях.

Ці рівні ми розмістили за рангом їх складності і наступності. Кожен з них стосовно до свого  попереднього є вищим, а стосовно до наступного – нижчим.

Шкільна практика без  будь-яких винятків переконливо довела, що процес навчання відбувається в  певній послідовності, від нижчого  до вищого рівнів засвоєння.

Отже, сформулюємо  такий закон: не можна засвоїти матеріал на вищому рівні, не засвоївши його на нижчому рівні (В.П.Беспалько). Це закон ієрархії. В організації  навчання він має велику силу і  дуже категоричний.

Наведемо приклад  зі шкільної практики. Кожен учитель, який переживає, турбується про результати своєї праці, знає, що вона оцінюється за тим, скільки його учнів засвоїли матеріал на найвищих рівнях засвоєння, тобто на продуктивному і творчому. Зрозуміло, що на уроках потрібно найбільш максимально залучати учнів до участі у відповідній діяльності, на що, безумовно, потрібен час. Учитель це розуміє і намагається найбільше  часу уроку присвятити саме цим, вищим  рівням засвоєння. Але над учителем, образно кажучи, як дамоклів меч, висить цей закон, який ніби каже, що не потрібно поспішати, а потрібно подбати про те, щоб новий матеріал був засвоєний спочатку на нижчих рівнях, на рівнях розуміння, розпізнавання, репродуктивному, а для їх реалізації потрібен певний час. І тому намагання вчителя забезпечити засвоєння матеріалу на високих рівнях, наче об скелю, розбивається об цей закон. Проблему вирішує висока майстерність учителя і великий досвід вивчення даного конкретного матеріалу, даної теми.

Закон активності. Вислови  “дати знання”, “отримати знання”  в прямому значенні не мають сенс. Це вислови загального, можна сказати, побутового вжитку. Педагогічного тлумачення вони не мають. Будь-яке надбання людини — це результат її власної діяльності. Ще А. Дістервег наполегливо підкреслював, що розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані чи повідомлені. Усякий, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною  діяльністю, власними силами, власною  напругою.

Знання можна людині запропонувати, підказати, але оволодіти  ними вона повинна шляхом власної  самодіяльності, засвоїти їх вона повинна  своїм розумом. Те, чого людина не надбала  шляхом своєї са­модіяльності —  не її.

Усе мистецтво виховання  й освіти не що інше, як мистецтво  збудження. “Свій розум – цар  у голові”. “Можна наповнити чим-небудь тіло, наприклад, отрутою, але розум  наповнити не можна нічим”, —  ці слова А. Дістервега є яскравим свідченням того, як видатний педагог  розумів сам процес отримання  знань.

А у “Правилах  навчання, які відносяться до учня, до суб´єкта”, він писав: “…недостатньо, щоб учень був уважним, сприймав матеріал, який вивчається, його запам´ятовував і був у змозі його відтворити. Ні! Застав учня працювати, працювати  самодіяльно, привчи його до того, щоб  для нього було немислимо інакше, як власними силами що-небудь засвоїти” [16,172].

Теорія педагогіки підказує, а повсякденна навчальна  практика, шкільна чи-то вузівська, підтверджує, що знань не можна дати, їх можна тільки взяти. У цьому  ми й бачимо суть закону активності, який з повним правом можна назвати  законом Дістервега.

Цей закон має  глибоку психологічну основу. Як відомо, активність — це властивість усього живого, вона проявляється у свідомих, цілеспрямованих діях. Такий зміст  активності як філософської категорії. Вона полягає у здатності до саморуху, у здатності змінювати інші об´єкти, у здатності розвивати певні  внутрішні стани під дією зовнішніх  впливів.

Явище саморуху, самозміни  полягає в тенденції до виходу зі стану повної врівноваженості  з середовищем за рахунок внутрішніх відхилень. Однак система поза середовищем  не може бути активною. Висока активність не може бути наслідком високої ізольованості  системи. Будь-яка активність обумовлена як внутрішньо, так і зовнішньо.

Розвиток активності — стадійний процес. Остання його стадія пов´язана з появою людської діяльності, принципова відмінність  якої від поведінки тварин за параметром активності полягає в переході від  при­стосування до природи, до її перетворення і творчої зміни у відповідності  до власних цілей людини. [16,28].

Вищою формою активності є діяльність. її характеристиками є: соціальність і продуктивність, суб´єктивність, предметність, цілеспрямованість, свідомість, опосередкованість.

Діяльність як психічний  процес має свою структуру. її складають”, мотиви, цілі, дії. В єдності цих  трьох компонентів ми й бачимо ціле назва якого діяльність. Відсутність  будь-якого з них не дає діяльності. Але мотиви, цілі, дії – це власні та індивідуальні характеристики.

Закон єдності навчання і розвитку. Відомо, що ще за часів  К.Ушинського існували дві теорії освіти: теорія формальної і матеріальної освіти. Приділяючи увагу як одній, так і  другій, він писав: “Перша мета —  і формальна, полягає у розвитку розумових здібностей учня, його спостережливості, пам´яті, уяви, фантазії і розвитку”. Для досягнення другої, реальної мети, необхідний розумний вибір тих предметів, які мають сприяти збудженню  розумових здібностей дитини. Педагог, на думку вченого, не повинен захоплюватися  жодною з них настільки, щоб забувати іншу. Щодо переваг однієї чи другої, то він говорив, що “формальний розвиток розуму у тому вигляді, як його раніше розуміли, є неіснуючою примарою, що розум розвивається тільки у дійсних  реальних знаннях”.

Видатний психолог радянських часів Л.Виготський показав, що навчання, спираючись не стільки  на дозрілі функції, скільки на ті, які ще дозрівають, рухає вперед розвиток. На його думку, істотною ознакою  навчання є те, що воно створює зону найближчого розвитку, тобто викликає до життя, збуджує і приводить  у рух низку внутрішніх процесів розвитку. Всяке навчання є джерелом розвитку, яке викликає до життя  такі розумові процеси, які без навчання взагалі були б неможливими. Навчання є таким чином внутрішньо необхідним і загальним моментом у процесі  розвитку дитини не природних, а історичних особливостей людини.

Отже, педагогіка повинна  орієнтуватися не на вчорашній, а  на завтрашній день дитячого розвитку, і навчання тільки тоді добре, коли воно йде попереду розвитку і веде його за собою навчання і розвиток є складною і наповненою протилежностями  єдністю.

Суть закону в  тому і полягає, що розвиток може відбуватися  тільки у навчанні, і що те навчання успішне, яке забезпечує кращий розвиток. Закон передбачає єдність цих  двох процесів, але не їх тотожність. Проте він передбачає перехід  одного в друге. Правильно організоване навчання передбачає після того, як дитина засвоїла деякі знання, так  організувати “життя” цих знань, щоб воно викликало появу складних психічних процесів у розвитку мислення.

Нарешті, ще однією ознакою  є те, що навчання і розвиток, будучи між собою органічно взаємозв´язані, не йдуть паралельно один до одного рівномірно.

Закон єдності навчання і виховання. Г.С.Костюк писав, що навчання виховує й розвиває учнів своїм  змістом, самим процесом його засвоєння, взаєминами, що складаються між учителем і учнями, та свої науковими знаннями, воно дає їм наукове розуміння  законів розвитку природи і людського  суспільства, знання людей, їх стосунків  і якостей.

Навчальна діяльність ніколи не буває справою чистого  інтелекту, навчально-пізнавальна діяльність здійснюється не тільки з усебічним  залученням раціональної сфери людини, а й з використанням емоційно-почуттєвої сфери. Дедалі більше фактів свідчить про те, що найвищий результат навчання буде за умови педагогічно грамотного поєднання цих сфер людської психіки. Навчання завжди включає емоційні й  вольові процеси, які, породжуючись змістом навчання, впливають на його освітні й виховні результати.

Навчальна діяльність зумовлена цілою низкою різноманітних  мотивів, але разом із тим вона може успішно просуватися у тій  мірі, в який враховує ці мотиви. Як стверджують психологи, вона є тим  процесом, успіх якого залежить від  того, як воно саме себе підкріплює своїми ре-зультатами (Г.С.Косткж). Звідси — та велика роль, яка належить формуванню в учнів позитивних мотивів навчання, інтересу до знань, бажання вчитися. Отже, закон єдності навчання і виховання не тільки стверджує, що будь-яке навчання виховує, а й що навчання успішне, тобто ефективне, яке максимально підкріплює себе своїми результатами.

Любов до науки, бажання  вчитися та інші мотиви навчання, на відміну від знань, умінь і  навичок, є опосередкованим, більш  віддаленим наслідком навчально-виховної роботи. А це означає, що досягти  цього наслідку можна тільки завдяки  серйозній, цілеспрямованій, продуманій діяльності учителя й учнів, якнайповніше використовуючи можливості змісту, методів, засобів і форм організації навчання.

Успіхи учня в  навчанні сприяють вихованню у нього  позитивного ставлення до праці, до її результату, до людей праці. Процес навчання, його зміст і методи мають  великі можливості не тільки для розумового і трудового виховання, а й  для морального, естетичного, фізичного  виховання. Кожен навчальний предмет  може робити значний внесок у формування особистості учня, у розвиток його задатків і здібностей. Проблема полягає  у тому, щоб сповна використати  можливості змісту, форм і методів  навчання з даного предмета. Закон  єдності навчання та виховання і  спрямовує саме на таке використання цих можливостей.

Підсумок. Дидактика, як і кожна наука, має свої закони, закономірності, правила. Як видно з  аналізу дидактичного циклу, результати навчання опосередковуються не тільки елементами дидактичної системи, а  й навчальними характеристиками учня: задатками, здібностями, нахилами, інтересами, індивідуальними мотивами навчання. Тому для встановлення закономірностей  навчання досліджуються всі зв´язки, які діють у системі. Якщо зв´язки  вивчені глибоко, всебічно, якщо вони підтверджуються широкою педагогічною практикою, якщо їх дію підтверджує  час, то така закономірність може отримати статус закону. Є багато підстав  вважати законами навчання такі: закон  активності, закон відповідності, закон  ієрархії, закон єдності навчання і розвитку, закон єдності навчання і виховання.