Сприяння мобільності студентів та викладацького складу

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

 

 

 

 

Реферат

З предмету: Наукові засади педагогічного процесу вищої школи

На тему:Сприяння мобільності студентів та викладацького складу.

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

Групи 61 МНЗМ

Борисова Т.Д.

Перевірив:

Гніденко М.П.

 

 

Київ 2013

ПЛАН

1. Мобільність студентів та професорсько- викладацького складу як фактор  підвищення конкурентоспроможності  вищої освіти України в європейському  просторі

2. Мобільність в Україні

3. Шляхи вирішення та вдосконалення

Висновок

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Мобільність студентів та професорсько-викладацького складу як фактор підвищення конкурентоспроможності вищої освіти України в європейському просторі

 

ХХІ століття характеризується розвитком глобалізації та інтеграції у сферах економіки та бізнесу. Поглиблюються міжнародні відносини, зокрема у сфері освіти. Процес міжнародного обміну «носіями» знань отримав назву міжнародної академічної мобільності. Попри бурхливий розвиток інформаційних технологій зв'язку, основним способом «постачання» знань через кордон є переміщення студентів та викладачів. Перед вищою освітою постали нові завдання — підготовка професійних кадрів, які зуміють ефективно працювати в умовах глобального ринку. Нині важлива модернізація вищої школи, яка спрямована на підвищення якості, ефективності освіти.

Велика увага приділяється формуванню єдиного світового освітнього простору через зближення підходів різних країн до організації освіти і  процесів навчання своїх громадян, а також через визнання документів про освіту країнами світу. Саме відкритий освітній простір сприятиме мобільності студентів та професорсько-викладацького складу.

Реалізації цієї ідеї сприяє Болонський процес. Наведемо декілька положень Болонської декларації:

- студенти Європи мають потребу і право на навчання для здобуття ступенів, що визнаються в Європі, а не тільки в країнах (регіоні), де їх здобуто;

- головною відповідальністю навчальних закладів та установ європейської вищої школи є гарантування того, що вони роблять усе можливе для надання однаково високого рівня кваліфікації своїм студентам.

Для досягнення цілей Болонської декларації (підвищення конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти; підвищення мобільності студентів і, як наслідок, робочої сили у межах європейського простору) були означені такі завдання:

1) створення системи кваліфікаційних ступенів вищої освіти (дворівнева система «бакалавр-магістр»);

2) створення системи накопичення та переведення залікових одиниць або «кредитів», які даватимуть змогу продовжувати навчання в іншій країні;

3) співробітництво в галузі управління якістю;

4) створення європейського стандарту вищої освіти;

5) мобільність студентів, викладачів, дослідників.

Відмінність у національних системах вищої освіти може стати справжньою перешкодою економічній глобалізації, а перехід до інформаційної економіки призводить до розширення специфічних вимог (комунікація, відповідальність, уміння працювати в команді, адаптованість) до майбутніх випускників університетів.

Розглянемо поняття «мобільність», «академічна мобільність». Існує багато трактувань цього поняття.

Академічна мобільність студента в Україні — це можливість упродовж періоду навчання провчитись один або  більше семестрів в іншому вищому навчальному закладі, де готують  фахівців з цієї ж спеціальності із зарахуванням дисциплін (кредитів) та періодів навчання; ефективніше розвивати інтелектуальний потенціал, оскільки студент може самостійно обирати навчальний заклад, курси, предмети.

Відрядження студентів на навчання в інші країни — явище не нове. Більшість європейських країн багато років мають приплив студентів із своїх колишніх колоній. Значна частина молоді з країн Латинської Америки прагне здобути диплом в університетах США та Канади. У період холодної війни вищими навчальними закладами Радянського Союзу і Східної Європи цікавилися студенти держав зі схожою ідеологією. За останні 40 років кількість студентів, які перетинали кордон для здобуття вищої освіти, перевищила темпи поширення самої вищої освіти. За даними ЮНЕСКО, рівень міжнародної мобільності студентів збільшився за останні 25 років на 300%. На думку експертів, до 2010 року кількість студентів, які навчаються за кордоном, становитиме 2,8 млн, а до 2025 року — 4,9 млн.

Мобільність студентів стимулюють різноманітні державні і регіональні програми. Багато країн укладають двосторонні і багатосторонні договори в цій сфері. Найвідоміша європейська програма — «Еразм» (з 1995-го — «Сократ»). У програмі «Еразм» (розпочата 1987 р. для створення загального ринку в Європі) наведені схеми мобільності «Комет», «Лінгва» та ін., мета яких: створити європейську модель вищої освіти. Студентський обмін трактують як засіб розвитку загальноєвропейського рівня спеціалістів і кваліфікованих працівників.

Мобільність викладача в Україні  — це поширення та запозичення досвіду в іншому навчальному закладі.

Хоча мобільність викладацького складу досліджена не так добре, як мобільність студентів, її можна вважати другою за важливістю формою глобалізації вищої освіти. Традиційно міжнародна мобільність професорсько-викладацького складу обумовлена дослідженнями і науковою роботою, але в деяких регіонах і певних напрямах освіти, наприклад, менеджмент і ділове адміністрування, існують спеціальні схеми регіонального і міжнародного тренінгу для молодих дослідників і викладачів.

На мобільність професорсько-викладацького  складу сильно впливають географічні  відмінності. На одному полюсі розташовані країни з високим рівнем наукової еміграції внаслідок цілеспрямованого залучення наукового персоналу для розширення системи вищої освіти (наприклад, Гонконг), а на іншому — країни з низьким рівнем інтернаціоналізації професорсько-викладацького складу (це країни з високим рівнем національної однорідності, що використовують лише одну мову у навчанні, тому важко знайти спеціалістів, які володіють іноземними мовами). США і Великобританія є найбільшими експортерами наукових трудових ресурсів, але водночас кафедри їх університетів дуже привабливі для зарубіжних спеціалістів. У цьому можна переконатися, якщо звернути увагу на склад висококваліфікованих працівників наукових кафедр, серед яких немало представників зарубіжних країн.

Важливим напрямком міжнародної  діяльності Академії є розвиток взаємовигідного співробітництва і встановлення партнерських зв'язків із навчальними закладами зарубіжних країн. Найтісніші зв'язки в МАУП із країнами Сходу, насамперед з арабськими. Нині в стінах МАУП навчаються студенти з багатьох арабських та інших країн. З 2003 року в Академії функціонує Українсько-Арабський інститут міжнародних відносин ім. Аверроеса.

Із метою подальшого розвитку двостороннього співробітництва у сфері освіти на початку минулого року Президент  Академії Георгій Васильович Щокін  здійснив поїздку до Сирії, Лівану та Єгипту, де зустрівся з Генеральним секретарем Ліги арабських країн Амр Муссою, а також представниками вищих навчальних закладів та організацій, які скеровують студентів на навчання до України. Нині Сирія розглядає пропозицію про визнання дипломів МАУП та створення на їх базі Академії Українсько-Сирійського центру.

Велика увага в Академії приділяється організації навчання іноземних громадян. З 2001 року функціонує Міжнародний підготовчий інститут (МПІ) ім. А. Акаєва, котрий займається довузівською підготовкою іноземних громадян. До структури МПІ належать деканат по роботі з іноземцями, підготовче відділення, кафедри гуманітарних та природничих дисциплін, відділ реєстрації та обліку іноземних студентів.

За чотири роки функціонування інституту кількість студентського контингенту помітно зросла. Нині в Академії навчається молодь із 24-х країн світу.

Необхідно зазначити, що після закінчення МПІ іноземні студенти здобувають сертифікат державного зразка, що дає їм змогу продовжувати своє навчання як у МАУП, так і в іншому навчальному закладі України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Мобільність в Україні

 

Важливим кроком розвитку мобільності  в нашій країні є побудова системи  національної мобільності, яка дасть  можливість здобути високий та якісний освітній і науковий рівні при поміркованих витратах. Обговорення різноманітних аспектів розвитку національної мобільності потрібне для напрацювання рекомендацій щодо формулювання завдань, створення організаційно-правових механізмів та визначення джерел фінансування розвитку національної мобільності професорсько-викладацького складу та студентів в Україні, зокрема, напрацювання проектів нормативних документів із цих питань.

Щоб досягти такого стану, коли можливість вільного вибору місця і часу навчання стане для студента об'єктивною реальністю, потрібно всім національним системам пройти дуже складний шлях. Для цього слід зіставити національні і міжнародні класифікатори професій, їх функціональні параметри, критерії оцінки освітньо-кваліфікаційного рівня, однозначність підходів до нормативної і варіативної складової змісту підготовки у кожному напрямку і спеціальності, тотожність навчальних планів за обсягами і характером практичної підготовки, адекватність в організації технології проведення, структурі засобів державної діагностики знань студентів на одних і тих самих освітньо-кваліфікаційних рівнях, створення міжнародної нормативно-правової бази здійснення цього руху, вирішення проблем оплати за навчання. Висока якість освіти, як відомо з практики управління у вищій школі західних країн, досягається за умови глибокої індивідуалізації навчання, коли ядром навчального плану студента є обов'язкові дисципліни, а далі він сам створює його варіативну частину, яка відображає спеціалізацію підготовки відповідно до структурно-логічної схеми.

Необхідні такі структурні перетворення: модернізація системи контролю якості освіти, використання європейських стандартів якості, узгодження дворівневої системи з європейською моделлю, запровадження загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, участь у європейській мережі гарантування якості у вищій освіті (система ENQA), запровадження вченого ступеня доктора філософії.

Однією з вимог  Болонської декларації є забезпечення якості освіти та розробка порівняльних критеріїв та методів оцінювання якості знань, запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти облік трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу слід брати Європейську кредитну трансферну систему (ECTS), зробивши її накопичувальною, здатною діяти в межах концепції «навчання впродовж усього життя».

Європейську систему ECTS запропонували 1989 року в структурі ERASMUS для розвитку мобільності студентів університетів. Ця програма допомагає визначити термін навчання за кордоном, підвищує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ECTS почала застосовувати накопичувальну систему, яка виконується на рівні навчальної установи, регіональному, національному та європейському рівнях. ECTS засновано на конвенції про 60 кредитів за 1 академічний рік. Обсяг робіт студента за повний робочий час навчальної програми в Європі становить переважно 36–40 тижнів на рік, коли один кредит становить 24–30 робочих годин. Обсяг визначається часом, за який пересічний студент отримує необхідний результат навчання.

Повний обсяг  робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить три–чотири роки (240 кредитів). Студентський обсяг робіт в ECTS враховує час перебування на лекціях, семінарах, час для самостійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання тощо. Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи) [5].

На виконання  рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року розпочато педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ–IV рівнів акредитації.

Із 1 вересня 2004/2005 навчального року у педагогічному експерименті беруть участь 104 вищі навчальні заклади ІІІ–IV рівнів акредитації. В експерименті задіяно понад 120 тис. студентів (5189 академічних груп), які навчаються за 75 напрямами підготовки.

Для досягнення мети експерименту та перевірки його результатів за координацією Міністерства освіти і науки України у ВНЗ постійно діють навчальні семінари з науково-педагогічними працівниками, проводиться робота щодо створення методичних матеріалів з адаптації навчальних планів і робочих навчальних програм дисциплін до положень Болонського процесу.

На початок 2004/2005 навчального року у вищих навчальних закладах розроблено тимчасові положення про КМСОНП (кредитно-модульна система організації навчального процесу), підготовлено програми навчання (експериментальні навчальні плани), які, крім основних складових навчального плану, містять інформацію про обсяг навчальної дисципліни у кредитах ECTS, адаптовано шкалу оцінювання знань студентів навчальних закладів до шкали ECTS.