Проектувальна діяльність вчителя

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

фізико-математичний факультет

кафедра педагогіки

БУКШУК  Ольга Володимирівна

КУРСОВА РОБОТА

ПРОЕКТУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ 
 
 

Науковий  керівник:

Єремєєва  Віра Модестівна 

Житомир - 2011 
 
 
 
 
 

    Проектувальна діяльність вчителя

    План

Вступ

РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи проектувальної діяльності.

1. Історичний аналіз поняття "проектування".
2. Сутність та зміст проектувально- педагогічних  умінь.

РОЗДІЛ 2                                                                                                                                      2.1 Проектування педагогічних систем, процесів і технологій.

2.2 Роль педагога  в організації проектної діяльності

2.3 Метод проектів в сучасних умовах.

Висновки

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Актуальність  теми курсової роботи обумовлена наступним. Формування та розвиток у дітей ключових компетентностей стало основним завданням початку XXI століття. Ця проблема набуває актуальності у зв'язку з тим, що сучасний світ характеризується стрімким соціальним, технологічним і політичним розвитком, який потребує від людини здатності робити духовно-моральний вибір, мобільності та відповідальності у прийнятті рішень, вміння ефективно спілкуватися та бути успішним. В свою чергу це потребує переосмислення освітніх стратегій, визначення пріоритетів, характеру та нового змісту освіти, яка була б спрямована на формування життєздатної особистості.                                       Стратегія сучасної освіти полягає в тому, щоб надати можливість всім, без винятку, учням виявити свої таланти, творчий потенціал та реалізувати свої особисті плани. Для цього необхідно розвивати освітній процес, спираючись на наступні дії: навчитися пізнавати (учитися); навчитися робити (працювати); навчитися жити разом; навчитися жити у злагоді з самим собою.                                                       Як показує досвід, поряд із знаннями, вміннями та навичками, які учні отримують під час навчання у школі, набувають вагомості компетентності, оскільки саме вони є "тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня-випускника до життя, його подальшого особистісного розвитку й до активної участі в житті суспільства". Тому в сучасних умовах, результатом роботи навчального закладу має стати переорієнтація навчально-виховного процесу на отримання учнями ключових компетентностей, які на думку І. Єрмакова "необхідні для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального проекту" .                                                                                                      У зв'язку зі становленням парадигми особистісно-орієнтованої освіти технологія проектів переживає друге своє народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють становленню особистості учня як суб'єкта діяльності та соціальних відносин. Сьогодні очевидним є те, що реалізувати принципи особистісно-орієнтованого навчання при традиційному підході до освіти, традиційних засобах навчання, орієнтованих на класно-урочну форму занять, неможливо. Для включення кожного учня в активний пізнавальний процес, який застосовується на практиці повинно бути створено адекватне навчально-предметне середовище, яке забезпечувало б можливість вільного доступу до різних джерел інформації, спілкування з ровесниками, працювати разом під час вирішення різних проблем. Найбільш перспективним у цьому відношенні є технологія проектів.                                                                                             Освітньо-виховний потенціал проектної технології полягає у можливості набуття учнями цілісних знань, у підвищенні мотивації школярів до здобуття додаткової інформації, опануванні найважливішими методами наукового пізнання (висунути та обґрунтувати задум, самостійно формулювати завдання проекту, знайти метод аналізу ситуації тощо), навиками пошуково-дослідницької роботи, а також рефлексії та інтерпретації результатів.

    Метою курсової роботи є дослідження теоретичних  основ та особливостей організації  проектувальної діяльності вчителяч в навчально-виховному процесі. Для досягнення поставленої мети дослідження в роботі вирішено такі наукові і практичні завдання:

• історично проаналізовано поняття "проектування";                                                 визначено сутність та зміст проектувально- педагогічних  умінь;
• досліджено проектування педагогічних систем, процесів і технологій;
• визначено роль педагога в організації проектної діяльності;
• охарактеризовано метод проектів в сучасних умовах.

    Об’єктом  дослідження є проектувальна діяльність вчителя у навчально-виховному процесі.                                                                                                                      Предметом дослідження є використання проектних технологій.                                               У курсовій роботі використано такий метод дослідження:                                              Теоретичний – вивчення психолого-педагогічної літератури з питань технологій проекту, готовності педагога до творчої діяльності, оволодіння новітніми методиками навчання за допомогою технологій проекту, узагальнення одержаної інформації, вивчення навчально-методичної документації;                                                   Проектна технологія в свою чергу забезпечує перехід від традиційних освітніх технологій до нового типу навчання. Вона посилює його розвивальний характер, передбачає спільну, обґрунтовану,- сплановану й усвідомлену діяльність партнерів, що вчаться. В свою чергу проектна технологія спрямована на формування в учнів певної системи інтелектуальних і практичних умінь, орієнтована на виконання соціальних ролей та удосконалення особистості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  І Теоретичні основи проектувальної діяльності.

1. Історичний аналіз поняття "проектування".

    Проектування  є технічним терміном, який зараз  широко застосовується в педагогічній сфері. Цей термін з’явився в промислових  галузях у середині ХХ століття й  тепер набуває широкого вжитку у процесі вирішення економічних проблем. Він широко використовується у вигляді організаційного проектування під час удосконалення систем управління. Разом із такими традиційними видами проектування, як архітекторо-будування, машинобудування, технологічне проектування активно утворюються самостійні напрями проектування трудових процесів, людських і машинних систем, а також екологічне, соціальне, інженерно-психологічне, генетичне проектування.

    Але, на думку вчених, людина ознайомилася з проектувальною діяльністю набагато раніше. Згідно з філософськими поглядами, проектувальна активність свідомості носить вроджений характер. Уже на ранніх стадіях розвитку суспільства вона проявлялася на рівні ремісництва, створення казок, дитячих ігор. Проектування, як особливий вид активності, базується на природних людських навичках створювати в уяві модель "необхідного майбутнього".

    Здатність до створення праобразів і діяльнісних  програм, які мають певну мету, отримала своє відображення у формах конструювання (безпосередня практична діяльність), моделювання (концептуальне спрощення об’єкта), проектування (теоретична спроба створення технічних артефактів і об’єктів іншої природи). Таким чином, проектування – це органічна, природна для людини діяльність.

    Якщо  проаналізувати особливості історичних періодів, ми побачимо, що ідея проектування завжди активізувалася тоді, коли необхідні  були певні зміни. Саме вони визначають географію й хронологію спадковості  розвитку проектувальної діяльності у  світовій культурі.

    Філософи  розглядають проектування як один із механізмів культури, здатний перетворити  людину в творчу особистість. На філософському  рівні проект визначається як результат духовно-перетворючої діяльності. На діяльнісному – як результат проектування.

    Видатний  російський філософ М.Ф. Федоров  згадував у своїх роботах проектування як метод діяльнісного пізнання й  розглядав пізнання як проект справи. Він вважав, що ідея не стільки суб’єктивна чи об’єктивна, скільки проективна [2]. Спираючись на принцип єдності теоретичного знання і практичної діяльності, філософ припускав, що людина здатна пізнати створений нею світ, якщо буде співвідносити його з проектною гіпотезою й перевіряти її через практичну реалізацію. Окрім технічного чи інженерного проектування, важливим напрямом проектувальної діяльності є створення суспільних явищ та інститутів. Невипадково люди зверталися до проектування, коли було необхідно вирішити складні соціальні завдання. Так виникло соціальне проектування, яке відрізняється від проектування речей через створення нових форм суспільного життя. Отже, тут необхідно згадати такі відомі постаті, як Аристотель, Т. Мор, Т. Кампанелла, Р. Оуен, які у своїх проектах-утопіях намагалися втілити власну уяву про бездоганність.

    Зараз у соціальних науках проектування розглядається як одна з форм відображення майбутньої дійсності, процес створення праобразу (прототипу) бажаного об’єкта, явища чи процесу з використанням специфічних методів. Проектування є конкретною формою вияву прогностичної функції управління, завдяки якій з’являється можливий образ майбутньої матеріальної або ідеальної дійсності. Метою проектування є таке перетворення дійсності, коли створюються (чи передбачається створення) об’єкти, явища чи процеси, які б відповідали бажаним якостям та властивостям. "Соціальне проектування – це специфічна діяльність, яка пов’язана з науково обґрунтованим визначенням варіантів планового розвитку соціальних процесів і явищ із метою зміни конкретних соціальних інститутів. Соціальне проектування пов’язано з системним підходом до управління, тому його ефективність і здатність діяти проявляються в комплексі з іншими елементами цілеспрямованої діяльності, коли розробляються можливі варіанти рішення" [3]. Проектування виступає як важливий елемент циклу управління, який забезпечує правильну реалізацію його функцій. Воно допускає багато варіантів рішень і тим самим ніби прогнозує напрям розвитку. Соціальне проектування має умовно директивний характер: підготовка проекту пов’язана з рішенням певної організації діяльності, пошуком оптимальної мети, яку необхідно обґрунтувати і втілити в життя. Воно є пов’язуючим елементом між соціальним прогнозуванням і плануванням засобів досягнення накреслених цілей. Проектування спрямоване на пошук і обґрунтування ряду варіантів вирішення проблеми, які передбачають можливість їх відтворення чи заміни в різних ситуаціях. Соціальне проектування – це "науково обґрунтоване конструювання системи параметрів майбутнього соціального об’єкта чи якісно нового стану існуючого об’єкта; одна з форм соціального управління" [3].

    Таким чином, у технічних, соціальних, гуманітарних науках проектування являє собою форму випереджаючого відображення і перетворення дійсності, що виконує прогностичну функцію управління і зосереджена на конструюванні системи параметрів майбутнього матеріального об’єкта чи якісно нового стану існуючого об’єкта. Проектування, як соціально-культурне явище, пояснюється масовою інноваційною діяльністю, яка активного проникає в усі суспільні структури і носить активно-дієвий, творчий характер.

    Проектувальна діяльність як джерело розвитку сфери  освіти і різновид професійно-педагогічної активності в історії культури формувалася досить довгий період. Більше ніж 300 років тому видатний чеський педагог, засновник теоретичної педагогіки Я.А. Коменський висловив ідею про внесення в діяльність педагога дослідницького стимулу для підвищення успішності навчання. Він писав: "Людей слід вчити головним чином тому, щоб вони черпали свої знання не із книг, а самі спостерігали землю, дуби, буки, тобто щоб вони досліджували все самі, а не пам’ятали б тільки чужі спостереження і пояснення" [4]. Та ж сама думка спостерігається в роботах Ж.Ж. Русо ("Еміль, чи про виховання"), Й.Г. Песталоці, Ф. Дінтера, А. Дістервега, Г. Амстронга та інших. Наприклад, Г. Амсторнг вважав, що учень повинен бути у ролі першого дослідника й відкривати наукові факти замість того, щоб чути про них.

    Однак, за влучним зауваженням відомого російського методиста 20-30-х років  ХХ століття К.П. Ягодовського: "У будь-якій практичній науковій діяльності, будь то хірургія, будівельна справа, техніка обробки матеріалів чи щось інше, мало висловити нову ідею: треба знайти форму, втілившись в яку, ця ідея могла б увійти в життя, зробитися практичною для використання. Якщо це твердження правильне по відношенню до будь-яких практичних дисциплін, то тим більше воно важливе для педагогіки" [5].

    На початку ХХ століття вагомий внесок у розвиток науково-методологічного забезпечення проектувальної діяльності зробили представники найрізноманітніших галузей, відомі вчені Дж. Дьюї, К. Потер, Г. Саймон, В.Х. Кільпатрик та багато інших. Діяльність цих учених співпадає з розвитком дослідницьких і експериментальних форм навчання, які за своєю структурою є спорідненими із проектувальною діяльністю: охоплюють постановку проблеми, вибір об’єкта, предмета, мети й гіпотези, послідовність дій, отримання результату, оцінку його достовірності, новизни та цінності. Педагоги вказаного періоду приходять до висновку, що "живе" знання – це те, яке було набуте в самому житті, і що воно виникає у відповідь на питання, яке було пережите.

    Таким чином, у 1920-х роках у м. Долтон (США) Е. Паркхерстом був розроблений  Дальтон-план, який став системою проектування індивідуального навчання. Недолік цієї системи полягав у тому, що дитина набувала певну суму знань без урахування їх необхідності.

    "Метод  проектів" як педагогічна ідея  виник у 30-х роках ХХ століття  і був започаткований американським  філософом і педагогом Дж. Дьюі. У своїй теорії він виходив із того, що освіта повинна давати не тільки знання, необхідні дорослій людині в майбутньому, але й знання, уміння та навички, здатні вже сьогодні допомогти особистості в розв’язанні її життєвих проблем. Згідно з його баченням, такий результат досягається у ході дослідження навколишнього життя суб’єктами навчального процесу.

    Основні вимоги до цього методу: наявність  соціально значущої проблеми, яка вимагає дослідницького пошуку; теоретична і практична значущість передбачуваних результатів; використання дослідницьких методів, визначення проблеми, завдань дослідження, оформлення результатів, аналіз одержаних даних, висновки.

    Але в широкий педагогічний контекст проектувальна діяльність увійшла  завдяки роботі В.Х. Кільпатрика, який відокремив три основні компоненти нової педагогічної системи: навчальний матеріал, заснований на інтересах студентів; відповідна меті діяльність; навчання як неперервна перебудова життя. Кільпатрік виділив наступні види проектів: творчі, споживацькі, проекти вирішення проблем, проекти-вправи.

    Ідеї  проектувального навчання виникли  в Росії майже одночасно з  розробками американських спеціалістів. Під керівництвом С.Т. Шацького в 1905 році була організована невелика група співробітників, які намагалися активно застосовувати різні види проектування в роботі з дітьми. У пошуках назви для цієї діяльності використовувались наступні визначення: практична (В.А. Герд), дослідницько-випробувальна (А.П. Пінкевич), дослідницька (Б.Є. Райков), метод лабораторних уроків (К.П. Ягодовський). Усі ці види діяльності мали багато спільного з методом проектів. У 1925 році після перекладу книги В.Х. Кільпатрика російською мовою соціально-педагогічне проектування поширилося як специфічна форма педагогічної діяльності. Але вже в 1931 році постановою ЦК ВКП(б) метод проектів був заборонений, як чужорідний елемент для нашої освіти.

    У педагогіці поняття "педагогічне проектування" вперше було вжито А.С. Макаренком. Дослідження у сфері проектування педагогічних систем розпочалися наприкінці 1950-х років. Початок інституалізації дослідження в галузі вищої освіти як специфічній науковій галузі було покладено так званою "науковою організацією навчального процесу". Цей науково-методичний рух викладачів вищої школи активно розвивався в СРСР у 60-70-ті роки (Є.Г. Костяшкін, В.О. Кутьєв, А.М. Зелена). Він виявився джерелом побудови широкого спектра педагогічних нововведень, концепцій та теорій, становлення методології економічного й соціального аналізу, прогнозування та управління в системі освіти.