Проблема батьківського авторитету в історії та теорії педагогіки

 

 

Міністерство освіти і науки України 
Полтавський національний педагогічний університет 
імені В.Г.Короленка

 

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

 

 

 

 

ПРОБЛЕМА БАТЬКІВСЬКОГО АВТОРИТЕТУ В ІСТОРІЇ ТА ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2014

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………..……………………………3

РОЗДІЛ 1

Батьківський авторитет за А.С.Макаренком…………………………………4

1.1.Види і сутність батьківського авторитету………………………………...4

1.2.В чому полягає справжній батьківський авторитет в сім’ї……………...6

РОЗДІЛ 2

Педагогічна культура батьків, як основа батьківського авторитету………..7

2.1.Що таке педагогічна культура батьків?......................................................7

2.2.Компоненти педагогічної  культури батьків……………………………...8

РОЗДІЛ 3

Виховання батьків…………………………………………………………….10

3.1.Виховання батьків………………………………………………………...10

3.2.Правила сімейного виховання……………………………………………11

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….14 
ВСТУП

Головну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор,оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини.

Суттєве місце у формуванні особистості, особливо у дитячому віці посідає сім'я. В сім'ї відбувається первинна соціалізація дитини,усвідомлення того,що добре і що погано,формування морального фундаменту. Саме в сім'ї індивід отримує перший життєвий досвід, робить перші спостереження та навчається поводитись в різних ситуаціях. Дуже важливо аби те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб дитина бачила, що у дорослих теорія не розминається з практикою.

Провідну роль у вихованні дітей займає батьківський авторитет.

Авторитет — це загальновизнаний вплив, що його справляє на переконання і поведінку людей певна особа, соціальна група чи інститут завдяки їхнім особливостям і заслугам.[4]

Авторитет батьків – важлива складова успішності виховання дітей в сім’ї. Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов'ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров'я.

 

РОЗДІЛ 1

Батьківський авторитет за А.С.Макаренком

1.1.Види і сутність батьківського авторитету

Важливу роль у вихованні дитини відіграє батьківський авторитет, який, за висловом A.C. Макаренка, включає в себе "все батьківське і материнське життя — роботу, думки, звички, почуття, прагнення"1.

Авторитет — це відмітні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують довір'я і можуть в силу цього здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей у певній галузі життя[2] .

А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і вияви авторитету батька і матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету[3]:

1. істинний (справжній)
2. фальшивий.

Істинний авторитет відбиває такі особливості поведінки батьків:

• авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові?"

• авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами та труднощами у навчанні, знання інтересів та вподобань, кола друзів, товаришів;

• авторитет допомоги має виявлятися не у виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

• авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

• авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня став очевидною, приносить дитині страждання та розчарування у тих, хто сказав неправду;

• авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває в стані активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати як найбільшу цінність: вона — Людина.

Поряд з виявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються вияви, за словами А.С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір'ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємин "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

1.2. В чому полягає справжній батьківський авторитет в сім’ї

Одним із компонентів, які забезпечують успішне батьківство є батьківський авторитет. А.С. Макаренко розглядає «смисл батьківського авторитету в тому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком.

Справжній батьківський авторитет - це авторитет, заснований на житті та роботі батьків, їх поведінці, знанні життя своїх дітей і прагненні прийти до них на допомогу ненав'язливо, надаючи можливість дітям самостійно виходити зі складних ситуацій, формуючи свій характер.

 

.

 

 

РОЗДІЛ 2

Педагогічна культура батьків, як основа батьківського авторитету

    2.1.Що таке педагогічна культура батьків?

Соціальне відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічне освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров'я суспільства.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім'ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім'ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім'єю формує майбутнього сім'янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім'єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім'ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім'ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім'ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому процесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

2.2.Компоненти педагогічної культури  батьків

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення  батьків про вікову динаміку  розвитку дитини, самоцінність періоду  дошкільного дитинства, про основні  завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

 

РОЗДІЛ 3

Виховання батьків

3.1.Виховання батьків

Виховання батьків передбачає допомогу їм у вихованні дітей. Його сутність і завдання свого часу точно окреслив Лев Толстой, стверджуючи, що «всі труднощі виховання є наслідком того, що батьки, не лише не позбавляючись від власних недоліків, а й не вважаючи їх недоліками, виправдовуючи їх у собі, намагаються не бачити цих недоліків у своїх дітях».

Виховання батьків повинно засновуватися на принципах демократизації і гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність, тактовність і доброзичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і допомогти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ними тощо.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною.

Ефективні програми виховання батьків запропонували американські вчені. Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на «деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх «почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділяючи її на такі етапи[1]:

1. Створення комфортності, усвідомлення  значущості спільних проблем  учасників занять, виокремлення  толерантного лідера (люди здатні  до сприймання нових знань, продуктивного  вирішення власних і спільних  проблем за відсутності реальних  загроз їм).

2. Робота над подоланням стереотипів  батьківського мислення, виявлення  реальних причинно-наслідкових зв'язків  між почуттями і вчинками їх  та їхніх дітей.