Педагогічна діяльність Якова Миколайовича Колубовського

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Глухівський національний педагогічний університет 

імені Олександра Довженка

 

 

 

кафедра загальної  і соціальної

педагогіки  та психології

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічна діяльність

якова миколайовича колубовського

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Творча робота

студентки ІІІ  курсу

Навчально-наукового 

інституту гуманітарної освіти

Зеленецької А. М.

 

Наукові керівники:

канд. пед. наук, доцент Харламенко В. Б.

ст. викладач Заремська  Н. І.

 

 

 

 

 

Глухів – 2012

 

 

Зміст

 

 

 

 

Вступ……………………………………………………………………………………….3

1. Життєвий шлях і творчий доробок Я. Колубовського………………………………5
2. Філософські витоки педагогічної діяльності у біографії Я. Колубовського……….7
3. Практична педагогічна діяльність Я. Колубовського ………………………………9

Висновки …………………………………………………………………………………12

Список використаних джерел …………………………………………………………..14

Додатки …………………………………………………………………………………..16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасна культурна і соціальна ситуація в Україні висунула потребу звернення до історичних коренів, традицій та  відновлення історичної пам’яті. Вона зумовлена необхідністю пошуку ціннісних констант буття людини, які забезпечують стійкість її життєвої і соціальної позиції, орієнтацію на абсолютні цінності та цінності національної культури. Справедливим є твердження, що пізнавати історію – це найкращий спосіб зрозуміти сучасність. У цьому контексті актуальним видається дослідження історії розвитку навчальних закладів, біографій та творчої спадщини відомих педагогів із різних регіонів України (у нашому випадку йдеться про нинішню Сумщину) як складової українського освітнього простору. Варто зазначити, що в ХІХ столітті м. Глухів входив до складу Чернігівської губернії, яка була створена у 1802 році. Освітня справа на Чернігівщині розвивалася у складі загальнодержавної системи освіти Російської імперії. У цей період мережа вищих навчальних закладів краю була не надто розгалуженою. На території губернії діяли Чернігівський і Глухівський учительські інститути та Ніжинський історико-філологічний інститут. Вони мали педагогічну спрямованість, оскільки сільськогосподарська зорієнтованість розвитку економіки Чернігівщини зумовлювала необхідність більшої кількості учительських кадрів саме для сільських шкіл. Кожен із навчальних закладів мав власну історію, традиції та особливості.

 У працях сучасних дослідників краю охарактеризовано розвиток земських шкіл (С. Горобець), початкової освіти (Є. Степанович, О. Удод), церковної освіти (І. Петренко), внесок Чернігівського губернського та повітових земств у розвиток освіти (Л. Мекшун, Н. Олійник), діяльність Глухівського (Л. Задорожня), Чернігівського (А. Боровик) учительських інститутів. Значною інформативністю вирізняються монографія О. Русова “Опис Чернігівської губернії” та стаття В. Хижнякова “Народна освіта в Чернігівській губернії”. Однак все ще недостатньо дослідженою і визначеною залишається освітня діяльність і погляди відомих педагогів, які працювали та творили у стінах Глухівського учительського інституту – найстарішого педагогічного вишу України (1874). І тут однією з малодосліджених сторінок є філософсько-педагогічна спадщина освітянина, науковця, філософа, педагога і психолога Якова Миколайовича Колубовського.

Актуальність дослідження філософсько-педагогічних ідей                         Я. Колубовського вбачається також у тому, що, незважаючи на їхню фундаментальність, теоретичну і практичну значущість, вони залишились не актуалізованими у сучасному педагогічному людинознавстві. Звертає на себе увагу той факт, що обійдено увагою його педагогічні праці “Підготовка педагога”, що була надрукована у журналі “Русская школа” за 1899 рік, № 4 (квітень), а також фундаментальні статті “Педагогічні інститути”, “Педагогічні класи”, “Педагогічне товариство”, “Педагогічне товариство взаємної допомоги”, “Ушинський”, “Песталоцці”, “Пирогов” та ін. в Енциклопедичному словникові  Брокгауза і Ефрона. Саме ці обставини й визначили актуальність зазначеної проблеми, практичну потребу в дослідженні біографії цього освітнього діяча, ознайомленні з його філософсько-педагогічною спадщиною. До того ж, не варто забувати, що він був сьомим ректором Глухівського учительського інституту (1923-1924рр.), який у незалежній Україні функціонує як Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка.

        Об’єкт дослідження – життєвий і творчий доробок Якова Миколайовича Колубовського.

       Предмет дослідження – зміст і методологічний потенціал філософських і педагогічних ідей Я. Колубовського.  

       Мета дослідження – виявити змістовні характеристики і розкрити методологічний потенціал філософсько-педагогічних ідей Я. Колубовського.

    З огляду  на це, завданнями дослідження є:

-  виявлення сутнісних характеристик філософсько-педагогічних позицій Я. Колубовського;

- виокремлення і аналіз педагогічних ідей Я. Колубовського;

- розкриття внеску видатного педагога в розвиток світової та вітчизняної освіти і педагогічної думки Глухівщини;

- окреслення шляхів використання виявленого досвіду в сучасних умовах.

Методи дослідження.  На різних етапах дослідження використовувались такі методи, як аналіз, систематизація, узагальнення архівних джерел, що дозволило виявити фактологічні матеріали для вивчення досліджуваної проблеми. Використання принципів системності, наукової об’єктивності при інтерпретації текстів, історико-ретроспективного і персоналістично-біографічного методів дали змогу простежити ґенезу світоглядних позицій та філософсько-педагогічних ідей Я. Колубовського і обґрунтувати його внесок  у розвиток освіти та педагогічної думки регіону та України.

Основні положення і висновки виконаної роботи були висвітлені на засіданнях кафедри загальної і соціальної педагогіки та психології Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (2010 – 2011рр.); на студентських наукових-практичних  конференціях, олімпіадах, засіданнях проблемної групи “Минуле і сучасне в історії педагогіки” (2011 – 2012рр). Матеріали дослідження також відображені в експозиції та акумульовані у фондах університетського музею та використовуються при викладанні курсу “Історія педагогіки”.

 

1. Життєвий  шлях і творчий доробок Я. Колубовського

Серед  видатних освітян  кінця ХІХ – першої третини ХХ століття світового рівня і авторитету вирізняється життєдіяльність та філософсько-педагогічна спадщина Якова Миколайовича Колубовського – науковця, керівника-організатора освіти, філософа, педагога, психолога, бібліографа [Дод. А]. Історіографічний огляд засвідчує, що надзвичайно плідною і водночас малодослідженою залишається його творча спадщина і професійна діяльність. Деякі аспекти філософсько-педагогічних ідей Я. Колубовського знайшли своє відображення у вітчизняних наукових дослідженнях М. Заремського [4],                   С. Зозулі [5], І. Мошик [8] та деяких дослідженнях російських науковців –             Т. Вахметової [1], М. Ганіціян [2].

Народився майбутній філософ, бібліограф педагог, психолог у 1863 році в місті Глухові Чернігівської губернії. Вчився Яків у місцевій прогімназії, згодом (з 1878р.) – в колегії Павла Галагана, яку закінчив у 1882 р. із золотою медаллю (випускник 8-го випуску Колегії) [9].

Пізніше у своїй автобіографії  Я. Колубовський писав так: “учился в местной прогимназии (Глухівській – авт.), в Киевской Коллегии Павла Галагана, окончил Спб (історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету – авт.) в 1886 году.  В течение 1886-87 уч. годов работал в психологической лаборатории Вундта в Лейпциге. По возвращению в Россию до 1892 г. занимался исключительно литературно-научным  трудом, с 1892г. стал кроме этого преподавать психологические и педагогические предметы на женских педагогических курсах…(йдеться про педагогічні курси при Інституті шляхетних дівчат в Санкт-Петербурзі – авт.). С 1893г. принимал ближайшее участие в деле устройства  просветительных учреждений для слепых и лечебных заведений для больных глазами. С 1893г. в течение 16 лет был кредитором, а потом председателем Всероссийской кассы взаимопомощи литераторов и ученых. В 1899 – 1917 гг. был секретарем редакции Журнала Министерства Народного Просвещения. В 1918г. был избран директорм Коллегии Павла Галагана в Киеве и в этой же должности оставался до 1-го сентября 1920г., когда был приглашен на должность професора по кафедре философских и педагогических дисциплин (до Глухівського інституту народної освіти – авт.) [5, с. 177], [Дод. Б].

Спробуймо детальніше розкрити сторінки біографії Я. Колубовського. Отже, у 1886 році Яків Миколайович закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, де основну увагу приділяв, поряд з вивченням історії літератури та російської мови, питанням філософії, педагогіки і психології. Як одному з кращих випускників йому, згідно з тодішньою традицією, було надано можливість пройти стажування за кордоном, у Лейпцігському університеті в Німеччині, де він вдосконалює свої знання у Вундта, Шуберта-Зольдерна, Зейделя, Віндіша, Мазіуса.

З іменем Вільгельма Вундта (1832-1920) пов’язана розробка програми розвитку психології як самостійної  досвідної науки. Саме на період навчання Я. Колубовського припадає підготовча робота професора філософії В. Вундта щодо створення першої в світі лабораторії експериментальної психології, перетвореної згодом в інститут. Я. Колубовський на сторінках російських журналів “Вопросы философии и психологии”,  “Русское богатство” неодноразово звертатиметься до творчості свого вчителя, пропагуючи його ідеї.

Фундамент власне філософської освіти Я. Колубовського в її “німецький” період вибудовувався під впливом професора Рудольфа Зейделя – послідовника умоглядного теїзму Х.Р. Вейсе, прекрасного знавця системи Шопенгауера, та послідовників І. Канта [4, с. 65].

Перебування в Німеччині  було для Колубовського періодом вивчення філософських, педагогічних, психологічних систем, уточнення  власних світоглядних позицій, визначення симпатій і уподобань щодо поглядів та творів зарубіжних авторів. 

 

2. Філософські витоки педагогічної діяльності у біографії

Я. Колубовського

Першою серйозною філософською роботою Якова Колубовського  був написаний німецькою мовою  нарис – додаток “Філософія в  Росії” до перекладеної ним книги “Історія нової філософії у стислому нарисі” Ф. Ібервега і М. Гейнце, 1890р. Вихід у світ нарису “Die Philosophie in Russland. Studie von Jakob Kolubowsky” [Дод. В] знаменував собою закінчення п’ятдесятирічної перерви в історико-філософських дослідженнях в Росії, і честь у подоланні цієї сумної для доль філософії традиції, за справедливою оцінкою  Г. Шпета, Е. Радлова та ряду інших філософів, належить саме Якову Миколайовичу Колубовському [4, с. 66].

Основна методологічна засада автора “Філософії в Росії” полягає у декларуванні позиції стосовно запозиченого характеру російської філософії. Аналізуючи погляди більш ніж восьми десятків діячів, котрі мали певне відношення до філософського процесу XVIII – XIX ст. в Росії, автор переконливо демонструє цей наслідувальний характер: російська філософія лише повторює західноєвропейські філософські школи (вольфіанство, Просвітництво, німецьку класичну філософію, позитивізм, матеріалізм), – щоправда, як пише він, – не зовсім вдало [4, с. 64].

  І все ж є, на думку Колубовського, та лінія, яка проросла паростками національного, самобутнього світобачення. Пов’язана вона з діяльністю Києво-Могилянської академії, яка поєднала в системах своїх професорів ідеї гуманізму, реформації і раннього Просвітництва і була продовжена у XIX столітті Ф. Голубинським, П. Юркевичем, В. Карповим та іншими українськими філософами [10, с. 22].

Автор намагається знайти паростки  національних, самобутніх філософських концепцій, систем, особливо поціновуючи погляди представників “київської” релігійної релігійно-філософської школи, котрі підготували той ґрунт, на якому згодом проросла ідеологія слов’янофілів [4]. 

Особливо плідним у  творчому відношенні для Я. Колубовського  став період, коли він отримав запрошення від М.Я. Грота (1852 – 1899) – редактора  нещодавно створеного наукового журналу “Вопросы философии и психологии” – посісти посаду  відповідального секретаря редакції. Поєднуючи ці непрості обов’язки з перекладами творів О. Кюльпе, І.Канта, А. Шопенгауера, О.Конта, Колубовський слідкує за всім тим, що публікується в Європі в галузі філософії і психології, відгукуючись статтями, рецензіями і коментарями на сторінках різноманітних часописів. 

Ідеологія журналу “Вопросы философии и психологии”, де одну з провідних ролей відіграв наш земляк, передбачала публікацію солідних статей у галузі філософії та психології, огляд зарубіжних часописів (цю скрупульозну роботу брав на себе найчастіше сам Колубовський), огляд книг, а також інформацію щодо засідань Психологічного Товариства, де Я.М. Колубовський працював заступником секретаря і де, крім вітчизняних вчених, співпрацювали вчені зі світовими іменами – А.Бен, Г. Спенсер, Г. Седжвік, В. Вундт,                             Е. Гартман, Ф. Паульсен, К. Фішер та інші.

Своєрідною “вершинною” оцінкою авторитету Колубовського – філософа, історіософа, бібліографа – стало запрошення його до співробітництва зі знаменитим  Енциклопедичним словником Ф. Брокгауза і І. Ефрона, в якому вміщені його статті про О. Галича, М. Грота, Ф. Голубинського, В. Карпова,              В. Лесевича, С. Гогоцького, В. Кудрявцева, Я. Козельського, М. Пирогова, інших відомих філософів та педагогів [4, с. 66], [Дод. Д].

 

3. Практична педагогічна діяльність Я. Колубовського

Практична педагогічна  діяльність розпочинається у Я. Колубовського з поверненням до Росії. Він викладає психологічні і педагогічні предмети на жіночих педагогічних курсах, із 1893 року бере участь у справі облаштування просвітницьких закладів для сліпих та лікувальних закладів для людей з хворими очима. Влітку цього ж року Колубовського запрошують на посаду діловода Опікунської Ради  Імператриці Марії Олександрівни про сліпих  
[6, с. 19], а вже з 1895 року наш земляк стає керуючим справами цієї Ради. Продовжується й його творча робота: він редагує російський переклад праці Гефлінга “Нариси психології”, видає з 1894 року “Філософський щорічник” і, що особливо важливо, – редагує “Педагогічну енциклопедію”.