Освіта в Україні і світі (сучасні реалії)

       3. Освіта в Україні і світі (сучасні реалії).

       За С. Черепановою освіта (як і наука), в будь-якому суспільстві виконує когнітивні (пізнавально-практичні) і соціальні функції. Проте, якщо когнітивні функції – універсальні, то соціальні – досить варіативні й залежать від особливості суспільства.

       Здійснивши екскурс в історію розвитку української філософії культури та освіти, ми переконалися, що український народ зумів створити свою власну національну культуру і збагачувати нею без перебільшення увесь світ. Адже ми знаємо, що педагогічні здобутки А. Макаренка актуальні сьогодні далеко за межами України, а демократичні здобутки П. Орлика повністю відбито у Конституції США.

       Що ж привело Україну до такого занедбаного стану, у якому вона перебуває сьогодні? Спробуємо відповісти на це питання, зазирнувши у глибинно-психічні чинники українського характеру. У глибинній психології персонального і колективного життя нашого народу, несвідомо проявляється так званий “комплекс меншовартості”, притаманний психіці пригнобленого, поневоленого народу. В характері українців відсутні вольові засади, і наявний “комплекс кривди”, відчуття “даремності” національних зусиль. Адже українському народові доводилося виживати в умовах соціопсихологічного і політичного конформізму, який передбачав “задоволення у рабстві”. Але такий стан можливо подолати, за словами

О. Кульчицького “в активній соціально-політичній поведінці громади, в пошуках шляхів розбудови державності, в переборенні “малоросійського” комплексу меншовартості, в посиленні раціонально-вольової поведінки особистості, в таких могутніх внутрішніх потягах, що глибоко вкорінені в душі українців”. Сьогодні такі зміни уже розпочалися. П’ятнадцять років тому Україна проголосила свою незалежність і вже вступила в етап конструктивних реформ. На даному етапі відбувається осмислення та узагальнення здобутків минулого, усвідомлення тих рубежів, на яких ми перебуваємо перед подальшим поступом уперед, що передбачає суспільно-

гуманітарні прориви у сфері знань, у культурі. Сучасна Україна прагне досягти європейського Союзу, визнання рівнів кваліфікації українських спеціалістів у світовому просторі, поліпшити рівень якості та змісту освіти й науки. А реалізація таких прагнень передбачається в обґрунтуванні освіти і науки як на традиційних, так і на нових засадах, запропонованих ЮНЕСКО

(“вчитися  знати, вчитися робити, вчитися  бути, вчитися співіснувати”), а також у приєднанні до Болонського процесу.

        У С. А. Черепанової читаємо, що сучасний стан української освітньої системи досить невтішний у зіставленні із законодавчим і матеріальним забезпеченням освіти у розвинених країнах. Реформа освіти у США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкуренто- спроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу й освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою “Народжений бути щасливим” визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватись девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – “За компетентність, чесність, відданість роботі”.

      Розробку нових стандартів освіти започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до комп’ютерної мережі Internet, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах, тощо.

       Порівняно з Україною, освітянська галузь у США і Німеччині децентралізована. У Німеччині чинний Закон про сприяння освіті, за яким учням і студентам надається грошова допомога (якщо щомісячний прибуток батьків невисокий). У німецькій системі освіти прийнята американська модель багаторівневої підготовки фахівців, за якою документи про освіту визнаються на міжнародному рівні: диплом бакалавра (після трьох-чотирьох

років навчання) і магістра (4-5 років навчання). Такі пріоритети зумовлені диференційованістю освітніх потреб німецького суспільства, запитами на різні навчальні програми та форми атестації.

       У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Методологія освітньої політики адміністрації президента переважно орієнтована на філософські ідеї постмодернізму і соціалконструктивізму. На думку більшості фахівців американської педагогічної освіти, саме ці ідеї визначатимуть філософію життя людства ХХІ ст., згідно з якими освіта має здійснювати підготовку відповідальних, творчих, активних людей, які шанують дивертисивність (багатоманітність людей, поглядів, культур, методів навчання тощо), діалог культур, спільне вдосконалення викладачів і студентів.

      С. Черепанова зазначає, що гуманістичні цінності мають визначати зміст сучасної філософії освіти. Найдавніша моральна максима “золоте правило”, зафіксована в малих фольклорних жанрах, народних приказках, прислів’ях, влучних висловах і з якою людина не повинна чинити іншим того, чого не бажає для себе.

      Звичайно, для України важливо побудувати нові відносини зі світовим співтовариством, зокрема з Європою, але не потрібно здійснювати цей процес саме з позиції власної “меншовартості”, з головою занурюватися у чуже, багато в чому для нас неприйнятне. Особливо важливо нам, українцям, зі світового культурного надбання увібрати усе найкраще, а також нагадати про своє, національне (часто-густо безцеремонно кимсь привласнене) і показати усьому світові, що й у нас є чому повчитися, а не байдуже дарувати свої досягнення у вигляді еміграції нашого інтелекту та культурних діячів. Сьогодні, як ніколи, Україна не може собі цього дозволити. Інакше, у прагненні комусь догодити, ми можемо просто розчинитися у новому світовому соціокультурному просторі, творити нову державу, але розгубити українську націю.

4. Концептуальні засади філософії освіти в Україні та їх впровадження в

    педагогічну практику.

       У першому номері часопису “Вища освіта України” (2001р.) міністр освіти і науки В. Кремень писав про те, що недавно створений Інститут вищої освіти АПН України повинен бути тим науково-теоретичним центром, “який сприятиме утвердженню концептуальної бази майбутніх реформ вищої школи, стане центром акумуляції та аналізу інформації про стан національної вищої освіти”, а науковці інституту “стануть організаторами та координаторами науково-педагогічних досліджень у галузі вищої освіти”, які

“донедавна  були надто фрагментарними, непослідовними і локальними”.

       Виходячи з цього, найважливішими завданнями Інституту вищої освіти стали:

1) розробка  тієї певної концептуальної бази  вищої освіти України, яка може відіграти роль загальної теоретичної основи реформування нашої вищої школи;

2) постійний  моніторинг основних результатів  такого реформування в основних галузях вищої освіти.

       Оскільки, вищим рівнем узагальнення знань про реальний світ і діяльність людей є філософія, то саме сучасна філософія відіграє найважливішу методологічно-парадигмальну роль в розробці концептуальної бази вищої освіти.

      На 2003-2005 рік була запланована тема розробки концептуальних засад філософії освіти в Україні відділом змісту філософії та прогнозування вищої освіти, Інституту вищої освіти АПН України. Розглянемо, в якому стані перебуває зараз в Україні розробка нової філософії розвитку нашого суспільства та її впровадження в практику. Основна ідея, на яку спирався курс реформування нашого суспільства після отримання Україною незалежності, зводилась до того, що основним недоліком радянського соціалізму було визнання явного пріоритету загальних (пролетарських, державних...) інтересів над частково індивідуальними. Тому, хибно вважалося, що “рука вільного ринку” внесе необхідні корективи та позитивні зміни. Приблизно з середини 90-х рр. ХХ ст. почала розроблятися концепція нового центризму, спрямована на розкриття кращого розв’язання суперечності між частково індивідуальним та соціально-комуністичним принципами.

      Сьогодні більшість учених, економістів, політиків визнали однобічність і хибність ідеї про пріоритетну роль лібералізації ринкових відносин та мінімальне втручання держави у ці відношення. Новий запропонований проект концептуальних засад філософії освіти спирається на досягнення та розкриття нової системи закономірностей взаємозв’язку певних обов’язкових прав діяльності для усіх соціальних суб’єктів із плюралістичністю їхніх проявів, яка і повинна стати новою парадигмою цієї діяльності (синтетичний напрям). У першому варіанті система концептуальних засад філософії освіти України була викладена в працях В. Андрущенка, В. Лутая, С. Клепко, М. Култаєвої та ін.

       Зараз в Україні здійснюється становлення такого напрямку філософії, котрий спрямований на подолання недоліків попередніх, та новий синтез позитивного. Виходячи з того, що у якості нової методології розробки нової філософської концепції освіти і науки та її впровадження в практику пропонується система принципів синергетичної парадигми, звернемо увагу на те, що застосування її розкриває значні можливості для створення інноваційної системи, яка заснована на синтетичній концепції “руху на випередження”, бо тільки така концепція може забезпечити не лише прискорення темпів входження України в коло розвинених країн, а й подолання недоліків існуючих зараз технократично-егоїстичних форм даного руху, тобто становлення сучасної соціально орієнтованої його форми. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Базалук О.О., Юхименко Н.Ф. Філософія освіти: Навчально-методичний

посібник / О. Базалук, Н. Юхименко – К.: Кондор, 2010. –164с 

2. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту / В. П. Андрущенко– К., 2004. 

3. Бичко А. Національні аспекти філософської освіти в Україні / Ада Бичко // Філософія освіти: Науковий часопис. – 2005. – № 1. – С.210-229. 

4. Горський В. С. Історія української філософії: Навчальний посібник /

 В. С. Горський – К.: Наукова думка, 2001. – 375с. 

5. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів: [у 2 т.] / Григорій Сковорода – К., 1973. 

6. Клепко С. Ф. Філософія освіти в європейському контексті / С. Ф. Клепко - Полтава: ПОІППО, 2006. – 328 с. 

7. Лутай В. Про стан розробки концептуальних засад філософії освіти в Україні та їх впровадження в педагогічну практику / В. Лутай // Філософія освіти: Науковий часопис. – 2005. – №1. – С.30-36.