Лекции по "Болонскому процессу"

">     7). Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.

     8). Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.

     Випускники другого рівня повинні:

     1). Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.

     2). Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.

     3). Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

     4). Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.

     5). Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.

     6). Оволодіти компетенціями на професійному рівні.

     Два інші невід’ємні компоненти конструкції формування Європейської вищої освіти – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.

     Якщо говорити про рівні, то за основу взято стандартну систему:

     - курс базового рівня (вступ до предмета);

     - курс проміжного рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);

     - курс просунутого (досконалішого) рівня;

     - спеціалізований курс.

     За типами курси поділяються на:

     - основний курс (частина основної програми);

     - зв’язаний курс (підтримуючий основну програму);

     - не профілюючий курс (необов’язковий).

     У рамках напрямів виділено п'ять типів модулів:

     Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес-функції, середовище бізнесу тощо).

     Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це –математика, статистика та інформаційні технології).

     Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).

     Спеціалізовані модулі, тобто необов'язкові, але такі, що розширюють і поглиблюють компетенцію у вибраній галузі, факультативні.

     Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, стажування, модулі, що пов'язують теорію і практику).

     Загальна тенденція побудови модулів наступна: чим вищий рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв'язок між теорією і практикою.

     Приклад моделі модульної структури навчального плану підготовки за кваліфікацією наведений в табл. 4.1. Можливі й інші форми розподілу. 

     Таблиця 4.1

     Модульна структура навчального плану підготовки за кваліфікацією

 

     Розподіл навантаження по курсах у межах програми навчання виражається у кредитах ECTS. На практиці 1 кредит передбачає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента (включно з аудиторними заняттями, самостійною роботою). Як правило, один модуль містить 5 кредитів навантаження або кратне п’яти число (наприклад , 10 або 15). Кредити обов’язково повинні бути прив’язані до рівнів. У цьому випадку вони забезпечують достовірну інформацію щодо складності і глибини курсу.

     Розробка системи перезарахування (перезаліку) кредитів ґрунтується на декількох базових принципах:

1. Філософія взаємної довіри.
2. Здатність освітніх структур до гармонізації на національному та міжнародному рівнях.
3. Вираження результатів навчання не в термінах часу, а в термінах кредитів, прив’язаних до результатів у вигляді компетенцій.
4. Реальність створення загальноєвропейської системи перезарахування і накопичення кредитів.
5. Цінність і самодостатність обох рівнів: як ступеня бакалавра, так і ступеня магістра.
6. Вимоги до кваліфікацій у вигляді компетенцій мають бути погодженими в рамках загальноєвропейського освітнього простору.
7. Відмінності у термінах навчання як на першому, так і на другому ступенях не більше 25%.
8. Програми першого ступеня – від 180 до 240 кредитів, програми магістерського рівня – від 90 до 120 кредитів. Кількість кредитів у річній програмі – не більше 60.
9. Розробка загальних рівневих індикаторів як умова порівнянності структур і ступенів, як частина європейської структури кваліфікацій.

     В рамках Болонської декларації передбачено визнання освіти чи кваліфікації. Порядок визнання кваліфікацій визначено Лісабонською конвенцією, прийнятою в Лісабоні у квітні 1997 року.

     Визнання освіти чи кваліфікації – це формальне підтвердження компетентним органом цінності іноземної освітньої кваліфікації з метою доступу до освітньої та професійної діяльності. Кваліфікація може бути визнана або з метою подальшого навчання на даному рівні (академічне визнання), або для використання звання чи здійснення професійних цілей (професійне визнання).

     Академічне визнання – це визнання курсів, кваліфікацій або дипломів одного вищого навчального закладу іншим. Передбачає доступ до нового подальшого навчання в іншому навчальному закладі або дозволяє певне звільнення від необхідності наново вивчати певні елементи програми. Таке визнання функціонує в Європейській кредитно-трансферній системі (ECTS).

     Професійне визнання – це право працювати за фахом згідно з професійним статусом відповідної кваліфікації особи.

     Визнання здійснює компетентний орган визнання – установа, офіційно уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення про визнання іноземних кваліфікацій.

     Для спрощення процедури визнання освітніх кваліфікацій розроблено і запропоновано уніфікований зразок Додатка до Диплома (Diploma Supplement) про освіту.  

     Загальні вимоги щодо створення Додатка до Диплома

     Додаток до Диплома рекомендується складати відповідно до таких принципів:

     1. Складовою частиною кожного заповненого Додатка до Диплома повинна бути коротка пояснювальна записка, основною функцією якої є допомога університетам, працедавцям та іншим користувачам інформації.

     2. Дуже довгих і дуже складних додатків потрібно уникати, треба представляти інформацію настільки стисло, наскільки це можливо.

     3. Додаток повинен завжди супроводжуватися оригіналом документа про кваліфікацію (оскільки додатки, зазвичай не мають юридичної сили).

     4. У поєднанні з документом, що засвідчує отримання кваліфікації, додаток повинен давати достатню інформацію, щоб дозволити тому, хто його розглядає, оцінити дану кваліфікацію і визначити, чи відповідає дана кваліфікація меті, для якої її хочуть використовувати.

     5. У Додатку завжди повинні вказуватися ім'я власника і назва кваліфікації, назва і статус установи, яка її присвоїла, і класифікація присудженого звання. Все це повинно бути представлено мовою першоджерела.

     6. Інформація про систему вищої освіти повинна бути представлена максимум на двох сторінках. Для кращої наочної інформації варто включати діаграми і таблиці.

     7. Додатки можуть видаватися будь-якою мовою, яку заклад освіти вважає прийнятною. Особливу увагу слід приділяти перекладу і термінології.

     Виготовлення Додатків до Диплому повинно відбуватися централізовано, а не доручатися різним підрозділам закладу освіти. Вищі навчальні заклади повинні здійснювати захист інформації в своїх Додатках від можливих підробок.

 

ТЕМА 5. ЄВРОПЕЙСЬКА КРЕДИТНО-ТРАНСФЕРНА СИСТЕМА (ECTS) 

     Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) була розроблена у 1989/1990 рр. у формі п’ятирічного проекту, в якому брали участь 145 європейських навчальних закладів. У подальшому практика ECTS була рекомендована для широкого використання вищими навчальними закладами.

     Загальна характериста ECTS.

     Система ECTS базується на трьох ключових елементах:

• інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів);
• взаємної угоди (між закладами і студентом);
• використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

     Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів:

     1). Інформаційного пакету.

     2). Форми заяви (навчального контракту).

     3). Переліку оцінок дисциплін.

     Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів.

     ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:

     - кредити ECTS, є числовим еквівалентом оцінки, необхідні для завершення курсу;

     - інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу;

     - перелік оцінок з предметів може легко передаватися від одного закладу до іншого;

     - навчальний контракт є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів так і для студентів.

     ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов’язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі – можливо, щоб здобути ступінь – чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення.

     Загальні умови користування ECTS.

     Основними вимогами до навчального закладу, який користується ECTS є:

• призначення координатора ECTS від навчального закладу;
• призначення координаторів ECTS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ECTS;
• призначення кредитів ECTS для блоків курсу;
• випуск інформаційного пакета для усіх навчальних предметів чи дисциплін, у яких ECTS буде використовується;
• використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

     Кредити ECTS.

     Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням.

     Кредити ECTS – це відносне, а не абсолютне мірило навчально навантаження студента, що лише визначає, яку частину загально річного навчального навантаження займає один блок курсу у закладі чи на факультеті, який призначає кредити.

     У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.