Лекции по "Болонскому процессу"

     13. Розвиток мережі навчальних закладів для професійної перепідготовки в галузі управління прикордонними водними ресурсами (Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування).

     14. Стратегічне планування менеджменту (Одеський державний економічний університет).

 

      ТЕМА 2. СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ 

     Структура світової вищої освіти видається надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції:

     1. Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освіти до її складу входять лише університети. Такою є освіта в Італії, Іспанії, Австрії, Фінляндії, Швеції.

     2. Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію університету та на окремий не університетський сектор вищої освіти, що має чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.

     У не університетському секторі запроваджено велику кількість нових програм для здобуття ступеня бакалавра, розроблені після бакалаврські курси. Не університетські заклади освіти що не мають права на магістерські програми можуть співпрацювати із зарубіжними установами, які таке право мають. Заклади вищої освіти не університетського сектору не пропонують докторські ступені, але це не означає, що кандидати на докторські програми з не університетського сектору не можуть на них навчатись.

     Стисло опишемо головні тенденції розвитку вищої освіти деяких країн Європи.

 

      Вища освіта Великобританії

     Майже століття система вищої освіти У Великобританії мала бінарну структуру, але у 1992 р., з наданням технічним інститутам статусу університетів, ці дві ланки вищої освіти об’єднались. Усі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання.

     Зараховані до університету студенти спочатку намагаються здобути першу ступеневу кваліфікацію – бакалавр, яку можна отримати на гуманітарних, природничих чи педагогічних спеціальностях за 2-3 роки, архітектурних, інженерних спеціальностях та менеджменту – за 3-4 роки, ветеринарії та медицині – за 5-6 років. Отримавши кваліфікацію бакалавра, студент має право продовжити навчання для отримання магістерського ступеня. Для цього необхідно 2-3 роки викладання, навчання чи досліджень при достатньо глибокому вивченні однієї чи групи суміжних дисциплін. У країні немає єдиного зразка диплома про освіту. Тут захищеними є лише титули „бакалавр”, „магістр”, „доктор”.

     Британські університети – це великі науково-навчальні комплекси, що включають коледжі, магістерські та докторські школи, дослідні інститути, наукові центри, обсерваторії та ін.

     Середня освіта триває 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій до ВНЗ. Школи надають змогу обрати курси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у ВНЗ без екзаменів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня.

     Для зарахування абітурієнти подають свої заяви у службу прийому в університети і коледжі, вказуючи до п'яти бажаних закладів. Документи направляються у ВНЗ, які вирішують, чи вартує кандидат зарахування. Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується відбір, форми якого визначаються самими ВНЗ.

     ВНЗ самі встановлюють методи контролю роботи і знань студентів: більшість практикують підсумкові екзамени, часто проводиться поточний контроль. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже добру (Class 2, Division 1) з правом продовжити навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2), найнижчу (Class 3). 

     Вища освіта Іспанії

     Система вищої освіти Іспанії відзначається винятковою однорідністю, адже аж 98% студентів навчаються в університетах, поза якими готують лише фахівців з туризму, ремесел та деяких інших видів занять. З 52 університетів 7 – недержавні.

     Університети мають досить складну структуру і пропонують курси, програми та кваліфікації різного рівня. Так, на факультетах передбачено програми тривалістю 4-5 років із присудженням повного диплома. Вищі технічні школи після 4-5 років навчання присуджують дипломи вищих інженерів. Університетські та інженерно-технічні школи надають дипломи після трьох років навчання.

     До не університетської вищої освіти входять інститути, що видають два види дипломів: еквівалентний до університетських (А), і нижчий від університетських диплом простіших програм мистецьких фахів (В). Дипломи типу А надають Військова Академія, інститути туризму, цивільної авіації та теологічні заклади. Дипломи типу В надають інститути та професійні школи з легшими умовами вступу і простими програмами.

     Професорсько-викладацький склад ВНЗ в Іспанії поділяється на чотири категорії: професори, виконувачі обов'язків професорів, викладачі-заступники, викладачі-асистенти.

     Конкурсні вступні екзамени формуються у вигляді двох тестів, які запроваджуються екзаменаційною комісією одночасно на всій території Іспанії. Перший тест спрямований на перевірку загальних вмінь абітурієнта (культури, знання мов, здатності до аналізу й синтезу тощо), другий - засвоєння тих дисциплін, що поглиблено вивчалися на курсах орієнтації.

     Трирічне навчання в університетських школах надає кваліфікацію інженера-техніка з правом продовження навчання у другому циклі цих же університетів чи переходу на ринок праці.

     П'ятирічне навчання на факультетах університетів чи в їхніх вищих школах (і в частині інститутів) увінчується дипломом, що надає право на післядипломне навчання.

     Успішне закінчення двох перших циклів університетів надає право продовжувати навчання для отримання диплома доктора. Воно триває два-три роки під наглядом наукового керівника, супроводжується самостійними пошуками, написанням і захистом дисертації.

     Обов’язкова середня освіта в Іспанії триває 10 років з правом продовження освіти (2 роки) у середній школі вищого рівня та отримання права участі в конкурсних екзаменах в університетах.

     Іспанська система оцінювання – 10-бальна. Прохідною оцінкою є 5¸6,9 балів. 

     Вища освіта Німеччини

     На сьогодні систему німецької освіти можна схематично показати наступним чином: початкова школа (4 роки), середня школа (8-річне училище або 9-річна гімназія), вища школа (університети, педагогічні ВНЗ, вищі школи мистецтв, вищі технічні навчальні заклади).

     Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний та один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних та спеціалізованих ВНЗ. Зі згаданих до недержавного сектору входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл.

     Усі заклади вищої освіти поділяються на такі групи:

     - університети (класичні, технічні, загальноосвітні та спеціалізовані заклади університетського рівня – вищі педагогічні, теологічні та медичні школи). Більшість університетів мають класичну структуру. У них готують і докторів наук;

     - вищі фахові школи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, готують спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту;

     - вищі школи (коледжі) мистецтв і музики.

     Основою системи вищої освіти є університети. Вони мають класичну структуру і завдання: несуть відповідальність за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації, готують докторів наук, наділені правом присуджувати габілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідувачів кафедрами. Навчання триває щонайменше чотири роки.

     Педагогічні вищі школи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Вищі фахові школи відіграють важливу роль, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо; наукові дослідження в них звужено і вони не претендують на фундаментальність.

     Музичні і мистецькі виші школи готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики, включаючи музикологію, історію мистецтв тощо.

     Для вступу до закладів вищої освіти потрібно мати атестат про середню освіту, який буває трьох типів: „загальний” (дає право вступу до всіх ВНЗ); „фаховий” (дає право вступу на певні спеціальності); документ для вступу лише у вищі фахові школи чи на відповідний факультет загальноосвітнього університету. Перші два видаються після закінчення гімназії чи відповідного до неї професійного закладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах.

     Кожен предмет закінчується екзаменами. Після завершення програми виконуються письмові роботи, а також складаються письмові чи усні екзамени з головних дисциплін. Знання студентів оцінюється за 6-бальною системою: дуже добре (1 бал), добре (2 бали), задовільно (3 бали), достатньо (4 бали), незадовільно (6 балів).

     Випускникам вищих навчальних закладів після складання державного іспиту присвоюють титул дипломованого спеціаліста, а в університетах – магістра, що дає право на державну службу, відповідну фахову діяльність та аспірантуру. Магістратура зорієнтована на викладацьку роботу. Вищою кваліфікацією в Німеччині є титул доктора. Це вимагає 3-5 років наукових досліджень, здачі державного екзамену та захисту дисертації. 

     Вища освіта України

     Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу.

     Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України „Про освіту” та „Про вищу освіту2. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів.

     Відповідно до рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

     - перший рівень - технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади;

     - другий рівень - коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади;

     - третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) – університет, інститут, академія, консерваторія.

     В 90-х роках було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступневість полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних ступенях вищої освіти. Перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня „молодший спеціаліст”, другий ступінь – „бакалавр” (базова вища освіта), третій ступінь – „спеціаліст”, „магістр” (повна вища освіта),

     Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

     - молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

     - бакалавр – забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

     - спеціаліст, магістр – забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

     Схематична структура ступеневості вищої освіти України наведена на рис. 2.1.

     Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів „молодший спеціаліст” і „бакалавр”, а також „спеціаліст” як післядипломна. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном.