Фізична діяльність учнів засобами українських народних рухливих ігор

       Отже, рухлива гра належить до класу ігор з правилами, оскільки виділення і усвідомлення системи ігрових і навчальних задач відбувається за допомогою наявності певних фіксованих правил. Система правил кожної рухливої гри дає змогу не лише визначити зміст освіти, що реалізується в грі, а й дозувати його, розподіляти за окремими навчально-ігровими циклами. Ігровий кодекс задає часовий і організаційний режим навчання, визнає певний розпорядок, відповідно до якого нормується взаємодія дошкільників між собою і з вчителем. Тому рухливу гру можна трактувати як форму навчання, де засвоєння змісту освіти дітьми під керівництвом вчителя опосередковане їхньою ігровою взаємодією, що регулюється певними, встановленими правилами гри, порядком і режимом.

         В структурі рухливої гри виділяють відносно самостійні елементи — гру і навчання, кожний з яких має складну організацію, що відображає їх специфіку. Третім основним елементом структури є ігрова модель, на основі якої може здійснюватись реальна взаємодія учнів між собою та з педагогом. Ігрова модель є тією ланкою, що поєднує автора (ведучого) рухливої гри та її учасників. Тому необхідно розглядати її з двох позицій.  
З одного боку, це форма втілення задуму, форма відображення певних висновків про закономірності ігрової діяльності і навчання, про педагогічні умови ефективного застосування даної моделі, про характер взаємодії дітей та вчителя в ході гри і навчання. Вчитель переносить усі ці знання на ігрову модель, внаслідок чого вона стає результатом його проективної діяльності. З іншого боку, ігрова модель стає вихідним елементом структури діяльності учасників, проектом здійснення цієї діяльності. Вона є ядром, організуючим стержнем рухливої гри.

          Порівняно з етапом проектування рухливої гри, в її реальному ході змінюється не лише місце ігрової моделі, але і зв'язок ігрової діяльності і навчання. Якщо ведучий гри підпорядковує ігрову форму змісту фізичної освіти, то її суб'єкти на основі ігрової моделі розгортають передусім ігрову діяльність. У свою чергу гра виступає приводом для здійснення навчання і стає емпіричною базою навчальної діяльності, а це означає, що діти й вчитель в межах ігрової діяльності є рівноправними партнерами.  
Ігрова модель як один з основних елементів рухливої гри містить в собі конкретний зміст освіти, чергова порція в кожному циклі  гри є метою навчання і об'єктом засвоєння дітьми і встановлюється у певному матеріалі. Двома іншими елементами є ігровий кодекс, що представлений системою правил, та певний ігровий матеріал, що містить в собі засоби, через які реалізуються правила гри (предмети, опис правил, ролей, сюжету тощо). Ігровий кодекс та ігровий матеріал цілком підпорядкований змісту освіти.  
Діяльність учасників рухливої гри розгортається на основі навчально-ігрових задач, які являють собою органічний синтез ігрової й навчальної задачі. Ігрова задача виступає як привід для звернення дітей до навчальної задачі. Вона створює установку і психологічну готовність дітей до виконання навчальних дій, формуючи тим самим мотив фізичної діяльності. В свою чергу, розв'язання навчальної задачі сприяє засвоєнню дітьми чергової порції змісту освіти й наповнює ігрову діяльність новим змістом.

        На відміну від системи навчальних задач, на яких розгортається навчання у традиційних його формах, системи навчально-ігрових задач у рухливій грі не завжди буває представлена у явному вигляді, а послідовність зміни цих задач у процесі гри заздалегідь не визначена. Саме невизначеність ігрового процесу, непередбачуваність його розвитку є найважливішою процесуальною характеристикою ігрової діяльності.

     Ігрові правила в рухливій грі можна поділити на три групи:  
1.     Операційні правила, які обмежують виконувані учасниками в грі дії і операції.  
2.     Процесуальні правила, які задають логічні і часові характеристики навчально-ігрової діяльності і визначають спосіб зміни ігрових циклів. В них відображається ігрова процедура самої гри.

3.     Організаційно-управлінські правила, які визначають організаційну структуру гри (індивідуальної, групової), задають спосіб взаємодії учасників навчально-ігрової діяльності, визначають способи контролю і оцінювання для учасників гри.

         Залежно від того, яка група правил має в рухливій грі визначальне значення, можна віднести гру до певного типу. В іграх, де провідну роль відіграють операційні правила, джерелом невизначеності є різноманітність можливих комбінацій. Це так звані комбінаторні ігри. Основне завдання комбінаторних ігор — створення емпіричної бази, необхідної для введення дітей в систему певних понять, але впровадження їх у навчально-виховний процес ускладнено обмеженою кількістю учасників партії. Розгортання ж на занятті одночасно декількох ігрових партій для залучення до гри усіх дітей знижує оперативність контролю вчителя за ходом гри з боку. Тому традиційно проведення таких ігор пов'язують з позакласними заняттями.  
До другого типу рухливих ігор належать ймовірнісні ігри. Основними тут є процесуальні правила, зміст яких і обумовлює характер ігрового процесу. Прикладом таких ігор є різноманітні вікторини, мета яких закріпити знання з фізкультури, розвинути логічне мислення.

         Третім типом для ігор виступають стратегічні ігри, в основі яких лежать організаційно-управлінські правила. Їх основна функція викликати ігровий конфлікт, зіткнути інтереси учасників. Даний вид відтворює певний бік соціальної діяльності й передбачає рольову поведінку учасників. Тому їх ще називають рольовими іграми. Вони збуджують уяву дітей, відкривають можливості для імпровізації.

          Розуміння головних особливостей рухливих ігор і знання їх різноманітності дозволяє вчителю успішно розв'язувати поставлені завдання.  
Не потрібно забувати, що однією з головних вимог до застосування рухливих ігор є те, щоб основна дидактична задача відповідала (яка складає зміст гри) навчальній меті заняття, була для дітей посильною, сприяла максимальній активізації їх фізичної діяльності. Важливо дотримуватись певної послідовності при виборі ігор: іграм із складними завданнями повинні передувати більш легкі, які підготують дітей до подолання труднощів, обумовлять успіх в іграх більшої складності.

       Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні народні дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими дітьми, і за формою, і за змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.

        Слід зазначити, що гра — це, як правило, переживання, тому найбільш активною піл час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забувати про все інше. Гра може бути рухливою, коли поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статичною з точки зору рухливості тіла — це ігри логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфера. 
 
 
 

                                                             Висновки  
     Теорія фізичного виховання розглядає проблему всебічного розвитку особистості. Фізичне виховання відноситься до фізичної культури суспільства.

   Фізична культура як наука формується і розвивається ще з давніх-давен, бо, як доречно зауважує В.Сухомлинський:"...Добре, міцне здоров΄я, відчуття повноти, невичерпності фізичних сил - дуже важлива умова життєрадісного світосприйняття, оптимізму, готовності долати труднощі. Духовне життя дитини - її інтелектуальний розвиток, мислення, пам΄ять, увага, уява, почуття, воля - великою мірою залежить від гри її фізичних сил... А вивчення дитини та її здоров΄я має бути предметом особливої уваги педагогічного колективу...".

       Слід зазначити, що взірцевий приклад використання народно-педагогічних засобів виховання у початковій школі подав і науково обґрунтував В.Сухомлинський. Проблеми, принципи та методи фізичної культури розглядали й такі вітчизняні педагоги, як Ушинський К.Д., Духнович А.В., Ващенко Т., та ін. Значний внесок у  формування фізичної культури зробив і Н.Стельмахович ("Фізичне виховання у початковій школі"). Вчений вважає, що "...мета фізичного виховання диктується реальними життєвими потребами кожної людини - бути здоровою, сильною, загартованою, спритною й витривалою, організованою для повноцінного власного життя, праці, навчання, переборення різних труднощів, оборони рідної землі...".  

        Сучасна система фізичного виховання дітей передбачає широке використання рухливих ігор, які є одним з основних засобів підвищення рухової активності дітей, формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами та виховання моральних, естетичних і вольових якостей особистості. Великі можливості у фізичному вихованні дітей мають українські національні рухливі ігри, створені послідовною зміною вікових і соціальних ролей. Вони найповніше відображають спосіб життя нашого народу. У практиці педагогічної діяльності національні рухливі ігри використовуються епізодично, без достатнього наукового обґрунтування їх впливу на фізичний стан дітей.

           Організація процесу фізичного виховання молодших школярів, використання ефективних засобів впливу на організм дітей, зацікавлення їх в систематичних заняттях фізичними вправами має велике значення для виховання здорового підростаючого покоління. Особливу роль в цьому процесі відіграє виховання фізичних якостей, котрий протікає більш ефективно, якщо його проводити з урахуванням сензитивних періодів розвитку дітей молодшого шкільного віку. Загалом молодший шкільний вік є сприятливим періодом для виховання фізичних якостей. Особливо це стосується швидкості, швидкісно-силових якостей, спритності, гнучкості.  
Слід враховувати використання засобів та методів їх виховання з обов'язковим врахуванням анатомо-фізіологічних і психічних особливостей розвитку організму дітей молодшого шкільного віку. В цьому аспекті особливе значення набуває використання в процесі фізичного виховану молодших школярів рухливих ігор і в першу чергу – українських народних рухливих ігор. Гра є найбільш доступним для дітей видом діяльності, способом переробки отриманих із навколишнього світу вражень, знань, тому вона відіграє велике значення у психічному розвитку дитини. Можна виділити дві головні сфери життя дитини, які підпадають під вплив гри: пізнавальні процеси та розвиток, виховання особистості.

                     Список використаної літератури

 
1.    Білітюк С. Рухливі ігри та фізичні вправи у дітей віком 7-10 років // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 2000. - №7. – С. 70-75.  
2.     Боберський І. Забави і ігри рухові. - Львів, 1904. - Ч.І. - 32 С.

2. Бойко А. Педагогічний потенціал національно-культурних традицій // Рідна школа. – 1999. – №10. – С. 12-15.
3. Борисенко А.Ф. Система фізичного виховання учнів початкових класів // Початкова школа. -2001. - №5. -С. 30-32.
4. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. – К.: Основи, 1989. – 192 с.
5. Былеева Л., Яковлев Л. Подвижные игры. - М.: Физкультура й спорт, 1965.-192 с.
6. Верховинець В. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. - К.: Музична Україна, 1989. - 341 с.
7. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. ─ К.: Просвіта, 2001. ─ 416
8. Вільчковський Е.С., Курок О.І. Народна рухлива гра - основний засіб фізичного виховання // Традиції фізичної культури в Україні: Зб. наук. статей / За заг. ред. С.В.Кириленко, В.А.Старкова, А.В.Цьося. - К.:ІЗМН, 1997.- С. 147-153.
9. Вільчковський Е.С. Вплив національних рухливих ігор на стан здоров’я, фізичний розвиток та рухову підготовленість дітей 5-6 років // ІІІ Міжнародна наук.-практ. конф.: Фізична культура, спорт та здоров’я нації. – Ч. 1. – К. – Вінниця, 1998. – С. 18-21.
10. Волков. Л.Основи спортивної підготовки дітей і підлітків: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1993. - С.152.
11. Волкова Н.П. Педагогіка. ─ К.: Академія, 2001. ─ 576 с.

13.        Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К.: Оберіг, 1993. – 589с.

 
14.        Выготский Л.С. Вопросы детской (возрастной) психологии //Собр. соч. в 6 т. – Т.4. – М.: Педагогика, 1984. – 432 с.

15.        Выготский Л.С. Игра и ее роль в психологии развития ребенка // Вопросы психологии. – 1966.–№6. – С.64-76.

16.        Глущенко А.Г. Вікові особливості молодших школярів і завдання фізичного виховання //Початкова школа. – 1976. №5. – С. 8 –14.

 17.        Гнатюк О.В. Основи здоров’я і фізична культура: Підручник / За ред. С.Д.Максименка. – К.: Форум, 2003. – С. 127.

18.        Гнутель Я.Б. Виховна робота в сучасних умовах. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1998. – 224 с.

19.        Гребенников И.В. Педагогический всеобуч родителей: Методические рекомендации. ─ Днепропетровск: Проминь, 1982.─ 190 с.

20.        Гузеев Н.В. В школе продленного дня // Физическая культура в школе. - 1976. - №8. – С. 48-51.

21.        Гураль И.В. Главное - привить любовь к физической культуре // Физическая культура в школе. - 1989. - №6. - С. 30-31.

22.        Гусєв В.Г. Особливості фізичного виховання учнів 6-річного віку // Проблеми навчання і виховання. - 2004. - №1. – С. 13-15.

23.        Даль В. Толковый словарь великоруського языка. - М,: Русский язык, 1979. -Т.2. - С.6-8.

24.        Дейч О. Ігрова діяльність у вихованні молодших школярів // Поч. школа. – 2000. - №7. – С. 37-38.

25.        Дёмина И. Игра в воспитании шестилеток // Нач. школа. – 1988. - №3. – С. 26-28.

 26.        Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию школьников / Под ред. Л.А. Венгера. –М.: Просвещение, 1978. – 120 с.

27.        Дриганець О., Огниста К. та ін. Особливості фізичної підготовленості та методики проведення занять з дітьми старшого дошкільного та молодшого шкільного віку // Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 1999. - №4. – С. 60-64.

28.        Дубасенюк О.А. Основи теорії і практики професійної виховної діяльності педагога / За ред. А.В.Іванченко – Житомирський державний педінститут, 1994. – 187с.

29.        Дубогай А.Д., Мовчан Л.М. Физкультура: Мы и дети. – К.: Просвещение, 1989. – 144 с.

30.        Дьоміна І.Й. Виховуємо пам’яттю // Рідна школа. – 1988. – №12. – С. 50-52.  
31.        Жевага С.І. Здорові діти – щастя батьків // Рідна школа. – 1993. - №8. – С. 61-62.

32.        Жилюк В. Підвищення рівня фізичної підготовленості школярів молодших класів в умовах уроку фізичного виховання за допомогою використання комплексів українських рухливих ігор // Матер. конф.: Молода спортивна наука України. – Львів., 1998. – С. 193-197.