Філантропічні функції братств України та їх продовження у братських школах

 Філантропічні функції братств  України та їх продовження у братських  школах

Братства виникли у  критичний для України час, коли гноблення рідної культури та православної віри досягало своєї вершини. Саме тоді на громадську арену виступило міщанство  – верства українського суспільства, яка досі відігравала незначну роль в історії держави. Воно взяло на себе справу оновлення церковного і духовного життя українців, порятунку віри і народності.  
      Братська організація має глибокі корені в історії рідної країни. Російський історик С.Соловйов висловив погляд, що первісним громадським об’єднанням, з якого виникли братства, були відомі за князівських часів “братчини”, тобто бенкети в складчину, що походили від поганських культових звичаїв і були спільні для всіх слов’ян. Інші дослідники висловлюють припущення, що прототипом пізніших братств слід вважати братство родове.  
      Великий вплив на устрій і організацію наших церковних братств мали ремісничі цехи, що в них організовувалось населення міст з хвилею поширення так званого магдебургського права. Подібно як у цехах, так і в братствах почали вводитись обов’язкові організаційні статути, що окреслювали права та обов’язки.  
      Головним осередком братського руху на українських землях вважається місто Львів, на білоруських – Вільно. Найстарішими братствами на Україні були Львівське Успенське та Луцьке Хрестовоздвиженське.  
      Займаючись різними ремеслами та особливо торгівлею, у ХV ст. львівські міщани значно поліпшили своє матеріальне становище. У Львові зросло число українських крамниць і будинків. Дехто з міщан нажив дуже велике майно. Зростання економічного добробуту спонукало міщан до суспільних та церковних справ. У своїх громадських прагненнях вони гуртувалися у братствах. У Львові їх було декілька, найстарішим вважається Успенське (1439). Спочатку його діяльність зводилась до опіки над церквою: братчики в складчину купували свічки, ікони. Щороку на свято Успіння робили великий бенкет. Братчики допомагали біднішим своїм членам або їх родинам, разом урочисто здійснювали поховання померлих, виховували в собі риси солідарності і взаємної допомоги. Згодом братська організація зміцніла і розпоряджалась значними фондами. У 1574 році Успенське братство допомогло Івану Федорову спорудити друкарню.  
      Членами братства могли бути всі, хто бажав: і чоловіки, і жінки. Ознайомившись із статутом, вони проголошували у церкві присягу, після чого записувалися у братський реєстр і сплачували грошовий внесок. Звичайно, головна влада була зосереджена в руках двох старійшин. Вони призначали день і час зібрань; у них зберігались кошти – в одного був ключ, у другого – скринька з грошима та документами. Старійшини мали бути і суддями: братчикам заборонялось звертатись до суду духовного чи світського. Церковні старости крім догляду за будівництвом храмів, шпиталів, шкіл мали завідувати церковним майном, книгами, різним скарбом братства. У їх обов’язки входило розшукувати старі літописи. Шпитальні наглядачі виступали посередниками у викупі козаків з турецької і татарської неволі.  
      Чотири рази на рік відбувалась урочиста церковна служба, після якої братчики влаштовували розкішні обіди для жебраків, калік, хворих і сліпих.  
      Найперший обов’язок кожного братчика – відвідати хворого, зарадити йому, повідомити братство про біду. У цій згуртованості, монолітності, взаємовиручці також мало виховуватись почуття взаємної любові, великої єдності. Почесною місією братств була побудова шкіл на Україні, залучення українського трудящого люду до освіти, створення народних книгозбірень, розшук і зберігання історичних літописів, книг, документів.  
      Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства ( 1586 р.). За її зразком відкрилися братські школи в Перемишлі, Києві, Вінниці, Кременці, Луцьку та ін. У братських школах підвищеного типу крім читання, лічби, письма та хорового співу вивчалося “сім вільних мистецтв”. На високому рівні вивчали предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику. Предмети квадривіуму вивчались на дещо нижчому рівні, крім музики. Остання виступала одним із основних навчальних предметів.  
      У вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: греко-слов’янську, потім – латино-польську. На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На другому – грецької, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому рівні античну наукову літературу. На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася ще й латинська мова (мова західної науки).  
      Про організацію роботи братських шкіл дає уявлення статут Львівської школи “Порядок шкільний” 1586 р. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до учня визначалося не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Навчання у школі платне, хоч найбіднішим учням надавалась допомога. Батьки у присутності двох свідків укладали зі школою письмову угоду, де зазначались форма оплати, те, чому школа повинна навчити дитину, а також обов’язки батьків із сприяння дітям у навчанні.  
      У братських школах не тільки давали ґрунтовні знання, а й прищеплювали моральні якості. Статут Львівської братської школи пропонував вчителям кожну суботу і неділю проводити бесіди на різні теми, а також навчати дітей юнацькій моралі: як вони повинні бути в церкві перед богом, в домі перед рідними своїми і як їм завжди зберігати доброчесність.  
      Таким чином, відстоюючи національний розвиток, протидіючи католицькому релігійному гніту, братства здійснювали благодійницькі функції: допомагали бідним, вдовам, сиротам, хворим, будували друкарні, церкви, шпиталі, оберігали пам’ятники історії, культури, викуповували бранців з татаро-турецької неволі. У відкритих ними школах здійснювали виховання молоді в дусі людинолюбства, побожності, милосердя.

Братські  школи та школи Запорізької Січі

           Становлення та розвиток національної системи освіти має вирішальне значення при творенні самосвідомості народу в процесах його самопізнання та утвердження, а передусім у розвитку власної культури, бо всі культурні навички ґрунтуються таки на освіті. Тут слід відзначити, що розвиток освіти й педагогіки в Україні в XVI – XVII столітті проходив у складних історичних умовах. Це була епоха боротьби українського народу проти соціального і національного гніту, феодалізму. Разом з тим ця класова боротьба пригнічених мас України зливалась з боротьбою за свою незалежність, культуру, мову. У руслі цієї боротьби були створені  численні братські школи та школи Запорізької Січі, які мобілізували свої зусилля на боротьбу з католицизмом, унією, з православними єпископами, які складали основу вищої ланки феодального суспільства. В колах молоді, яка здобувала освіту спершу в нижчих і середніх школах, типу монастирських чи судових православних, питання збереження національного обличчя не стояло так гостро, як у тих, хто навчався у протестантських чи римо-католицьких.          

Загалом, питання становлення  середньої та вищої школи вирішувалося с українському суспільстві животрепетно, бо йшлося про виховання української людини, без чого край, як казав В.Тяпинський, “не міг мати майбутнього.” [5.54].Відтак, найактивніші й найкультурніші люди тогочасного суспільства беруться за впровадження національної освіти – цим починають займатися братства, які засновують низку братських шкіл (середнього типу) .Важливий внесок у подальший розвиток української освіти зробили й школи, засновані в Запорізькій Січі.         

Важливим тут є з’ясувати ті основні витоки, які визначали основні принципи, що лежали в основі розвитку освіти та педагогічної думки в Україні в XVI – XVII столітті. На думку одних дослідників, весь розвиток виховної та педагогічної думки проходив під впливом ендогенних сил, а педагогічні погляди учителів є закономірним продовженням педагогічних ідей, що були сформовані ще в сиву давнину. Інші ж дотримувались думки, що педагогічний процес в Україні відбувався під впливом екзогенних сил. Інші взагалі стверджували, що вирішальну роль в цьому процесі відігравала Греція.         

Як би там не було, але  педагогічна думка в Україні  розвивалась не на пустому місці, а на основі багатостолітнього виховного  досвіду народу та під впливом  педагогічних ідей тієї ж Греції.

                                       Розділ I                              

Братські школи  в Україні                           

Із здобуттям Україною незалежності питання щодо вивчення духовної спадщини нашого народу стоїть як ніколи актуально. Тут слід відзначити, що грамотність в нашій державі існувала вже в XI столітті. Особливу роль у розвитку української культури відіграли братства і засновані ними школи. Історія їх дуже давня. Початок заснування братств пов’язують ще з XI століттям, коли члени ремісничих гільдій та цехів почали об’єднуватися з метою взаємодопомоги та згуртуваня парафіян. А втім, джерела, що розкривають історію цього питання, досить обмежені. Ближчим до нас є історичний  період напередодні та після унії 1596 року, коли конфлікт православ’я з католицизмом наприкінці XVI і в XVIIстолітті створив, за словами Дмитра Чижевського, “грунт для утворення двох явищ – релігійної полеміки і національної школи.” На думку вченого, “як релігійна полеміка вимагала вищих теологічних студій, так і народна школа, що постала й поширилася зусиллями релігійно-національних організацій – братств, і привела до зорганізування вищої освіти з релігійним забарвленням.” [10.79].         

Загалом, у XVI – XVII столітті в Україні існувало п’ять груп шкіл, які хоч і були різні за своїм ідеологічним спрямуванням, але мали деякі спільні організаційні форми та методи навчання: братські школи і школи в полках; школи при монастирях і церквах (парафіяльні);школи протестантських общин – кальвіністів, лютеран, аріан;  католицькі школи орденів єзуїтів і піар; школи Запорізької Січі.         

Все ж таки, особливо велика заслуга у сраві пожвавлення  шкільної освіти належить братствам  – громадським організаціям православних міщан, а потім і селян в  Україні і Білорусі XVI – XVIII століття. Адже братства були могутнім демократичним рухом, спрямованим на боротьбу проти національного гноблення й тиску, на ті основи християнства, які відповідали глибинним інтересам українського народу. Братські школи були найголовнішим засобом цієї боротьби.          

Аналіз усіх аспектів роботи братських шкіл України свідчить про глибоку системну організацію педагогічного процесу в Україні. Головними елементами системної організації цього процесу є такі ідеї:  

Ø            Глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючого покоління.

Ø            Чітка організація педагогічного процесу.

Ø            Ретельно розроблений і глибоко продуманий зміст процесу навчання.

Ø            Чітке методичне забезпечення педагогічного процесу.         

Вивчення документів, які  стосуються братських шкіл, свідчить про те, що всі зазначені елементи тісно пов’язані з історією. Культурою, боротьбою за незалежність та збереження національної самобутності українського народу. Розглянемо кожен з цих елементів.         

1. Глибоке національне  виховання, розвиток та освіта підростаючого покоління.   

Учні братських шкіл, як правило, вивчали рідну (“просту”) мову, слов’янську, грецьку, латинську й польську, але не однаковою мірою. Особлива увага приділялась вивченню слов’янської мови, У ній братчики бачили засіб збереження народності й зміцнення зв’язків з іншими слов’янськими народами. Викладання цієї мови в школах полягало у вивченні спочатку букв і складів, потім читання, граматики та церковного співу. Для кращого засвоєння мови учням заборонялось у школі розмовляти між собою розмовною мовою. Один запитував іншого грецькою мовою, а той, кого запитували, мав відповідати слов’янською. Цією мовою читались лекції, нею були складені й деякі підручники. Учителі розрізняли слов’янську і рідну мови, зазначаючи. Що не всі терміни можна перекласти із слов’янської на рідну мову. І. Вишенський рекомендував друкувати книги і статути слов’янською мовою. А що незрозуміле, просто тлумачити, викладати. Для навчання грамоти цією мовою в Україні було надруковано велику кількість букварів, Перший такий буквар склав Лаврентій Зизаній, назвавши його “ Наука к чтению и пониманию письма словенського “.         

Крім вивчення слов’янської мови, у братських школах приділялося  багато уваги мистецтву складати вірші цією мовою. Учні, змагаючись один з одним, не тільки складали вірші під час навчальних занять риторики та піїтики, а й у вільний час. Від них також вимагалось складати вірші до кожного великого свята, до кожної визначної події. Учителі та учні даних шкіл складали також історичні вірші, де прославляли подвиги запорізьких козаків. Мандруючи під час канікул і на свята Різдва і Великодня по всіх містах, групи учнів братських шкіл співали вірші на базарах, ярмарках, у будинках хуторян. Таким чином, деякі із складених спудеями (студентами) вірші ставали народними піснями України. Високим рівнем викладання співу братські школи значною мірою вплинули на народну музичну культуру України.         

Важливе в братських школах відводилося моральному та фізичному  вихованню. Обов’язковими рисами кожного сина вважалися сміливість, витривалість, хоробрість, невибагливість. Крім того, кожен юнак мріяв стати воїном Запорізької Січі. 

         2. Чітка організація  педагогічного процесу. 

Розглядаючи елементи класно-урочної  системи навчання, потрібно зазначити, що в роботі братських шкіл вперше спостерігається групова організація навчальних занять. Чітка організація простежувалась уже з прийому учня до навчального закладу.          

Потрібно зазначити, що спочатку один з основних принципів класно-урочної системи – одночасність прийому учнів до школи – часто порушувався. Спочатку учнів приймали до школи в різний час, але з часом це було відрегульовано й запроваджено новий поділ на класи. У Віденській школі вже в 1617 – 1619 роках було чітко скомплектовано п’ять класів – клас білоруської, клас слов’янської і три класи латинської мови. Ще в більш розвиненому вигляді класно-урочна система навчання застосовувалась в Києво-братській колегії. План організації навчання в ній свідчить, що використовувана в школах України групова система навчання була значно вдосконалена київськими професорами. Заняття тут починались одночасно. Спочатку лунав дзвінок – сигнал підготовки до першого уроку. Потім дзвонили класні дзвіночки в певному порядку, і всі мали йти в класи – нижчі, середні, вищі. Нарешті знову лунав загальний дзвін, і починалися заняття.         

Учні в братських школах у певному, вказаному вчителем, порядку. Місця визначалися з успішністю в навчанні, але не за походженням  чи матеріальним забезпеченням батьків.        

Навчальний рік починався  з 1 вересня. Були введені літні канікули (з липня до серпня) .  Учні приходили до школи на 9 годину ранку, а в зимові дні – пізніше, у визначений вчителем час.         

Характерною рисою братських  шкіл України був тісний зв’язок між батьками та вчителями.         

У школах такого типу певна  увага приділялась систематичному засвоєнню учнями знань, умінь та навичок. Учитель мав суворо стежити  за тим, щоб учні регулярно відвідували  школу. Пропуски школи дитиною були небажані, бо вони завдавали шкоди вихованню. Про необхідність систематичного відвідування учнями школи й уважного ставлення до занять говориться в 5-му розділі луцьких “ Артикулів “.         

Отже, учителі України  вже в ті часи достатньо чітко  розуміли важливість таких педагогічних вимог, як послідовність і систематичність у навчанні. Особливий  інтерес становить розв’язання братськими школами питання покарання. Західноєвропейська школа все ще характеризувалася надзвичайно жорстокою дисципліною. Численні свідчення сучасників зображали її як місце тортур та знущань над учнями. Похмурі, затхлі приміщення європейської школи наповнювалися криком та плачем побитих дітей. Різка та інші види фізичних тортур вважалися основними виховними заходами. Я. Коменський писав, що “ у навчанні іноді застосовується настільки жорстокий метод, що школи перетворились у пугало для дітей і місця знущань для учнів, тому більша частина учнів з відразою ставилась до науки та книг і віддавала перевагу майстерням ремісників, а не школам”. [11.35].         

Наша вітчизняна педагогіка з найдавніших часів вимагала уважного та чуйного ставлення до дитини. Гуманізм, який бере початок  у глибокій давнині і є найхарактернішою рисою старослов’янської педагогіки, був надалі розвинений у нових  історичних умовах у статутах братських шкіл.         

Аналіз викладеного матеріалу  свідчить, що організаційно-виховна  робота, яка проводилася з учнями, далеко виходила за релігійні норми. Бесіди учителів з учнями наповнювалися  глибоким соціальним та політичним змістом.          

3. Ретельно розроблений  і глибоко продуманий зміст  процесу навчання.         

Загалом, навчання в братських  школах ділилось на два етапи: початкове і середнє.         

Початкове навчання – це читання (розпізнавання букв та їх складання, пояснення прочитаного, осмислення і розуміння). Письмо, вивчення граматики, лічба, церковний спів та порядок.         

Середнє навчання охоплювало вивчення граматики, риторики, діалектики, музики. Учні вивчали слов’янську, українську (просту),грецьку, латинську та польську мови.         

Навчання читати здійснювалось  буквоскладальним методом. Воно охоплювало такі етапи: розпізнавання букв та їх складання,та пояснення прочитаного, міркування і розуміння. Найповніше уявлення про порядок вивчення дав  перший друкований буквар, виданий у Львові І.Федоровим у 1574 році. Зважаючи на розміщення навчального матеріалу, спочатку вивчали азбуку від літери “A” до іжиці. Учні запам’ятовували назву кожної букви. Після цього азбуку читали від іжиці до “A”. Таке багаторазове повторювання повторювання азбуки допомагало учням краще запам’ятати назви й зображення кожної букви і перешкоджало механічному запам’ятовуванню назв букв у їх послідовному порядку. Коли учні твердо запам’ятовували назви букв, вони переходили до читання складів. У кінці букваря містилися різні афоризми, молитви, повчання як матеріал для читання. Буквар був також і підручником для початкового навчання лічби – кожна вправа мала певний порядковий номер. Після вивчення азбуки діти переходили до вивчення Псалтиря і Часослова.