Американська та європейська системи освіти

ЗМІСТ 
 

ВСТУП ………………………………………………………………...3 

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ  ОСВІТИ ……………….4 

СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ АМЕРИКИ  ……………………….7 

ВИСНОВКИ  ………………………………………………………...10 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………...11 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Система освіти, як і культура її народу, є  унікальним явищем, незрівнянно складнішим, ніж інші системи (транспорту, зв'язку, безпеки), бо глибоко пов'язана з  духовними і матеріальними аспектами  минулого і сучасного. З огляду на це у кожній країні освіта та її організація мають свої особливості. Проте наймогутнішими ініціаторами змін у системі освіти виступають не її власні проблеми чи негаразди (системні чинники), а ті, які перебувають поза нею, насамперед, пріоритети й вимоги до навчання і виховання, спричинені включенням даної країни до спільного руху світового співтовариства у майбутнє, змінами у виробництві, культурі та поведінці. Відтак, при реформуванні вищої освіти, з одного боку, враховуються пріоритети збереження культурної різноманітності національних систем освіти, а з іншого – завдання поліпшення міжнародної співпраці, мобільності, працевлаштування студентів у Європейському чи міжнародному ареалі, міжнародної конкурентоспроможності закладів вищої освіти.

      Основна мета даного реферату – проаналізувати у чому європейська система вищої освіти поступається американській.

     Реферат складається зі вступу, основної частини, яка поділена на дві частини, висновків та списку використаної літератури, який нараховує 11 джерел.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ  

      Структура світової вищої освіти (у тому числі й європейської)  видається надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції:

1.  Унітарна, або єдина, система, коли вища освіта забезпечується університетами чи відповідними до них закладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійно орієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освіти до її складу входять лише університети (частка інших ВНЗ становить незначний відсоток). Такою є освіта в Італії, Іспанії, Австрії, Фінляндії, Швеції, Деякі експерти виділяють в окрему групу країни з т. зв. «інтегрованими» університетами, до складу яких увійшли спеціалізовані середні і вищі навчальні заклади (Швеція та Іспанія) та країни, що належали до соціалістичного табору.

2.  Бінарна, або подвійна, система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається на концепцію НитЬоіді університету та на окремий неуніеерситетський сектор вищої освіти, що має чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвинених країн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізовані заклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну систему вищої освіти мають Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди, Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших [3, с.40].

      Достатньо ефективною для європейської вищої освіти є тенденція удосконалення і розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти. Йдеться не про аналоги наших технікумів, а про інтенсивне навчання у справжньому ВНЗ (це, нерідко, – особливий підрозділ університетів), але упродовж малого проміжку часу, до трьох років. За умови доброї організації (прикладом є створені нещодавно «університетські інститути» у Франції) отримується ґрунтовна освіта, як наслідок – випускники легко знаходять роботу.

      Тенденції до всебічної (єдиної) університетської системи разом із розвитком сильного сектору вищої освіти неуніверситетського рівня сприяли ширшому тлумаченню поняття «університет», що відрізняється від визначення, яке традиційно використовується щодо континентального європейського університету, – установа з інтенсивною співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами у ньому, де велика увага приділяється індивідуальному навчанню.

      Основні ж завдання щодо організації навчальних закладів вищої освіти, які мають  професійно орієнтовані програми навчання паралельно з університетським сектором, майже однакові у більшості країн:

-   запропонувати професійно орієнтовані та економічно вигідні типи освіти для задоволення потреб ринку праці;

- забезпечити потреби зростаючої кількості вступників без істотного збільшення урядових витрат на вищу освіту;

- запропонувати передусім програми, орієнтовані на викладання, в яких частково використовуватимуться дослідження прикладного характеру;

-    поновлення та покращення вже існуючої професійно орієнтованої освіти [1, с.63].

      Існує традиційна диференціація між структурою «континентального європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим навчанням та структурою «англо-американського» університетського ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого ступеня та розмаїттям післябакалаврських студій, що частково базуються на модульній системі. У деяких країнах типи ступенів коротшого циклу впроваджуються у національну структуру ступенів (напр., у Данії, Фінляндії, Італії і Португалії). В інших країнах така система впроваджується разом із традиційною ступеневою структурою (напр., у Німеччині та Нідерландах).

      У неуніверситетському секторі також  відбувається безперервна диверсифікація кваліфікацій. Аби відповідати вимогам  ринку праці у певних професійних  сферах, запроваджено велику кількість  нових програм для здобуття ступеня бакалавра, розроблено низку післябакалаврських курсів. Вони можуть завершуватися отриманням національного ступеня чи ступенів із подвійною спеціалізацією. Заклади освіти неуніверситетського типу, які не мають права на магістерські програми, за власним бажанням можуть співпрацювати із зарубіжними установами, які таке право мають. Отже, у такий спосіб зазначені заклади освіти отримують можливість пропонувати студентам міжнародні магістерські програми.

      Заклади вищої освіти неуніверситетського сектору не пропонують докторські ступені, але це не означає, що кандидати на докторські програми з неуніверситетського сектору не можуть на них навчатися. У деяких країнах такі кандидати мають можливість отримати доступ до докторської (РhD) програми в університеті одразу (напр., Норвегія і Нідерланди) або через т. зв. підготовчі курси (напр., Австрія і Німеччина). У Норвегії декілька навчальних закладів неуніверситетського сектору здобувають право проводити дослідницькі студії та надавати докторські ступені [3, с.42].

      Зростаюча диверсифікація в цілому вважається позитивним явищем для систем вищої  освіти як у середині кожної країни, так і в міжнародному контексті. Але зростаюча диверсифікація стикається з проблемами недостатньої прозорості структур кваліфікацій окремої країни і труднощами у взаємному визнанні кваліфікацій через велику кількість різних рівнів та варіацій змісту кваліфікацій. Вирішення цих проблем спонукає до пошуку інших інструментів, які сприятимуть розумінню отриманої інформації про кваліфікації. 
 
 

СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ АМЕРИКИ

      На  нашу думку, необхідно проаналізувати систему американської освіти з метою виявлення її особливостей, переваг і недоліків. Безумовно, американська освітня система з її новітніми методиками та підходами у навчанні є вартою уваги.

      Своєрідність  американської вищої школи полягає  в її багаторівневості і

розгалуженості, поділу вищих навчальних закладів (ВНЗ) на державні та приватні, їх відмінності за якістю і кількістю ступенів, що присвоюються, наявності систем залікових одиниць, особливостях роботи професорсько-викладацького складу. Багаторівневість системи вищої освіти, створена на основі «розподілу функцій» між навчальними закладами, є саме тим механізмом, за допомогою якого, наприклад, в США намагаються вирішити проблему підвищення якості підготовки спеціалістів [10, с.1123].

      Підвищення  якості й ефективності навчального  процесу у вищій школі США здійснюється, здебільшого, за рахунок переосмислення традиційних форм і методів викладання, полегшення умов для занять студентів шляхом індивідуалізації навчання, збільшення комплексу новітніх технічних засобів, широкого застосування нових, нетрадиційних форм навчання.

      Об’єктивна  необхідність забезпечення високої  якості підготовки та розвитку у студентів здібностей до творчої діяльності викликала у дидактиці американської вищої школи значні зміни. Як зазначає більшість американських спеціалістів, сучасні студенти значно різняться за своїм життєвим досвідом, метою навчання, поглядами на освіту, перспективами на майбутнє, але всіх їх об’єднує недовіра до традиційних форм навчання.

      Сучасна організація навчального процесу  у вищій школі США надає можливість зробити висновки, що модернізація відомих форм і методів навчання є важливим та ефективним засобом підвищення якості освіти і свідчить про прагнення американських ВНЗ відповідати вимогам часу.

      В університетах США немає предметних кафедр. На факультетах ство-

рюють наукові програми, керівництво якими  здійснюють професори. Це забезпечує гнучкість  структури вищого навчального закладу з погляду розвитку нових напрямів. Система освіти має яскраво виражену індивідуальну орієнтацію і забезпечує формування спеціаліста як професіонала, розвиває творчий потенціал особи, сприяє формуванню почуття впевненості в собі.

      У провідних ВНЗ США, перш за все  у дослідницьких університетах, вирішення проблем вбачають у відході від вузької спеціалізації (що є характерною рисою американської вищої школи), у підготовці кадрів широкого профілю, у навчанні спеціалістів основних наукових принципів замість інформативних знань і конкретних навичок, і у ставці на теорію, на системний підхід. З таким завданням найкраще справляються навчальні заклади, в яких не лише зосереджені наукові школи з різних галузей, що забезпечують широку міждисциплінарну та фундаментальну базу освіти, але й в яких одержані знання постійно підтримуються власними науковими дослідженнями викладачів, аспірантів і студентів старших курсів.

      Більшість державних вищих навчальних закладів фінансується тими штатами, де вони розташовані. Приватні вищі навчальні заклади утримують себе за рахунок: а) плати за навчання; б) доходів від продажу наукової продукції та послуг; в) приватних пожертвувань; г) частка федеральних асигнувань – близько 20 %. Ці кошти призначені на реалізацію загально-національних програм (наприклад, федеральної допомоги студентам) і цільове фінансування дослідницьких робіт із замовлень державних відомств [4, с.190].

      Вища  школа США переживає певну  еволюцію. Тут, незважаючи на в цілому значно вищий рівень розвитку й ефективності навчання порівняно з шкільною освітою, також є чимало невирішених проблем. Залишається відносно низькою якість підготовки у багатьох ВНЗ країни, особливо державних. Серйозною проблемою є доступність вищої освіти через її високу

вартість [8, с.85].

      Отже, усе зазначене вище свідчить про  те, що розвиток освіти в США за останні роки досить позитивно впливає на економічний і соціальний розвиток країни. Американський уряд прагне й надалі посилювати роль і значення освіти для економіки країни, оскільки усвідомлює її пріоритетне значення для суспільного розвитку держави.

      Основним  напрямком удосконалення системи освіти в США в сучасних умовах стає покращення якості підготовки кадрів на всіх її ланках, їх пристосування до постійно зростаючих вимог ринку праці, до чинників глобальної конкуренції, які постійно змінюються. Крім того, надзвичайно важливим питанням залишається розширення доступу до освіти, перш за все вищої, подолання за допомогою підвищення освітнього та кваліфікаційного рівнів існуючих відмінностей у розмірах оплати праці і рівня життя населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

      У сучасному світі освіта розглядається  як важливий компонент економічного росту і процвітання країни. Її роль для людини та суспільства з кожним роком стає все більш значущою.

      Будь-яке  суспільство для забезпечення свого  прогресивного розвитку, разом з іншими, повинно реалізувати і функцію виховання своїх членів. З цією метою воно створює систему освіти, тобто комплекс інститутів освіти. Основним типом інституту освіти є освітні заклади, що забезпечують виховання та навчання і (або) реалізують одну або декілька освітніх програм.

      На  початку XXI ст. США переконливо демонструють, що освіта та професійна підготовка, «інвестиції в людину» відіграють усе важливішу роль у забезпеченні конкурентних переваг США як у межах національної, так і світової економіки.

      Досвід  американських учених у розробці, виборі та застосуванні форм організації і методів активного навчання може бути корисним для європейської системи вищої освіти (у тому числі української вищої школи), особливо стосовно організації самостійної роботи студентів, проведення міждисциплінарних семінарів. Досвід найкращих ВНЗ США свідчить, що ефективність навчання підвищується за умов використання такої організації навчання, зміст якої накладається на контекст майбутньої професійної діяльності студентів та подається в ігровій формі (це теж переймає європейська освіта).