Вікові особливості звуковисотного сприймання у дітей

Реферат на тему:

Вікові особливості  звуковисотного сприймання у дітей

 

Суспільно-історичний досвід музичної практики, накопичений  людством, великий і різноманітний. Під музичним досвідом розуміються  не тільки музичні твори, створені за багато віків, але ще й творчість, виконавство, а також теорія, яка узагальнює їх закономірності. Також до змісту досвіду входять і історично складені властивості та здатності індивіда, які дозволяють йому створювати, виконувати, сприймати музику з усе більш зростаючим відгуком та розумінням. Властивості та здібності дитини, як результат засвоєння нею узагальнених засобів музичної діяльності, об’єднані в комплекс, звуться музикальністю.

Під музикальністю розуміється сукупність здібностей, необхідних для успішної музичної діяльності. Основна ознака музикальності – переживання музики як вираження певного змісту. Музичне переживання за своєю суттю є емоційним переживанням, оскільки поза емоційним шляхом зміст музики осягнути не можна [11, с.53].

Музика відзначається різноманітністю та складністю функцій, багатогранністю та тонкістю дії на духовний світ та спосіб мислення людини. Тому інтерес дослідників у галузі проблем музичної культури все більше повертається до вивчення внутрішнього психічного складу особистості, а також до розвитку особливостей сприймання музичних творів з самого раннього дитинства.

Формування слухового  аналізатора для глибшого сприймання музики проходить в органічному  зв’язку з розвитком мислення. Одним з організуючих компонентів  цього мислення є лад. Виникнення та розвиток його виправдовуються і біологічно, допомагаючи глибше орієнтуватися у звуковому різноманітті. Тому розуміння проблеми звуковисотного сприймання допоможе у розвитку та формуванні музичного мислення.

Завданням нашого дослідження є вивчення сучасного стану розробки проблеми розвитку звуковисотного сприймання музики дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку в науковій, методичній літературі та педагогічній практиці; уточнення сутності поняття “звуковисотне сприймання” музики та динаміки розвитку його структурних компонентів у дітей; виявлення та експериментальне обґрунтування ефективних умов розвитку у дітей звуковисотного сприймання музики; розроблення методики розвитку звуковисотного сприймання музики.

Розвиток  звуковисотного слуху у дітей раннього віку вивчено мало. Дослідження, які проводилися відомими педагогами та психологами (А.Кронштейн, М.Денисова, Е.Петрова, І.Нечаєва-Єлізарова, Н.Фігурін), охоплюють, як правило, дуже невеликий період віку. Але знання про розвиток звуковисотного слуху у дітей з раннього дитинства дуже важливі для розуміння логіки формування сенсорної основи музичних здібностей та для з’ясування загальних закономірностей психічного розвитку сприймання музики дітьми в ранньому дитинстві.

Розробляючи проблему звуковисотного сприймання музики, нами було проведено експериментальне дослідження особливостей диференціювання звуків за висотою у дітей від 6 місяців до 2,5 років на основі єдиної методики, запропонованої Т.Мухіною [5, с.23]. Після цього дослідження було встановлено факт прискорення з віком вироблення диференційованої умовної орієнтованої реакції на пару тонів висотою 400 та 900 герц. У середньому від 6 міс. до 2,5 років кількість пред’явлень, потрібних для вироблення позитивного диференціювання, зменшилася приблизно вп’ятеро.

Можна зробити припущення, що швидкість  вироблення диференціювання в цих  умовах визначається тонкістю звуковисотного сприймання дітей, яка з віком  збільшується. Існує низка прикладів  досліджень (С.Судзукі та Дж.Хакаокі) [14, с.4-5], які свідчать про підвищення з віком гостроти тонального слуху, а також дані Т.Єндовицької, які говорять про підвищення різноманітної чутливості протягом дошкільного дитинства [2, с.36-42].

Ретельне вивчення діяльності слухового аналізатора у малюків  з використанням багатьох методик та реєстрацій було проведено радянськими вченими А.Бронштейном, А.Брускіной, А.Каменецькою та О.Петровою [1].

У дослідженнях було використано безумовну орієнтовну реакцію на звуковий подразник, оскільки у дітей першого місяця життя  неможливо одержати результати аналізаторської роботи нервової системи шляхом утворення умовних рефлексів. Було встановлено, що всі діти віком від 2 годин після народження до 8 днів розрізняли звуки, які різко відрізняються за тембром, наприклад: звук губної гармошки від стуку олівцем або від звука органної трубки.

Аналізуючи дослідницькі праці  фізіологів А.Іванова-Смоленського [3] та В.Чудновського [12], можна зробити  висновок, що підвищення успішності формування розрізнень у дітей раннього дитинства  визначається вдосконаленням у них нервових апаратів, а також розвитком властивостей вищої нервової діяльності: сили нервових процесів та внутрішнього гальмування.

Тривале дослідження звуковисотного диференціювання у дітей першого  року життя було проведено Н.Нечаєвою [8], яка всупереч А.Бронштейн та О.Петровій своїми дослідженнями намагалась довести, що протягом перших 6 місяців життя звуковисотне розрізнення у дітей значно поліпшується [7, с.50].

У своєму дослідженні Н.Нечаєва  ставила завдання розв’язати питання  про фізіологічну межу звукового аналізатора дитини при виробленні звуковисотного диференціювання [8]. У своїх дослідах вона в одних дітей звуковисотні рефлекси виробляла харчовим підкріпленням, а в інших – захисним підкріпленням. У більшості експериментованих фіксувались близькі вікові терміни утворення диференційованих умовних звукових рефлексів як при харчовому, так і при захисному підкріпленні.

Дослідження в галузі диференціювання  звуковисотних розрізнень у дітей  раннього дитинства були проведені  М.Денисовою та Н.Фігуріним [12], А.Левіковою та Г.Невмивако [5], а також Н.Касаткіним [4] Саме Н.Касаткін стверджує, що диференціювання в 3,5-2,5 тону для дитини цього віку становить дуже великі труднощі для слухового аналізатора, якщо використання диференційованих подразників не починається ще з раннього дитинства [4].

Той факт, що вікові зміни динаміки нервових процесів упливають на швидкість  вироблення грубого диференціювання  з віком, не дає сумнівів. Але це твердження не є єдиним і навіть головним у визначенні знайдених зрушень.

Можна зробити висновок, що застосовані  вікові порушення в утворенні  звуковисотного диференціювання, хоча й пов’язані з розвитком у  дітей різної чутливості та удосконаленням їх нейродинаміки, але все ж не визначаються цими фактами, а залежать ще й від інших причин. Щоб більше зрозуміти ці причини, треба проаналізувати особливості загальної життєдіяльності дитини раннього віку, її взаємовідносини з оточуючим світом, а саме з дорослими, які доглядають за нею.

Можливо, цей факт і визначає особливе значення, якого набувають для  дітей подразники, порівнюючи з подразниками тих же модальностей, але виходячи з неживих предметів (Н.Фігурін  та М.Денисова [13], Г.Розенгарт-Пупко [10]).

Тому стає зрозумілим, чому в маленьких дітей дуже рано з’являється мовленнєвий слух, який має велике значення для спілкування з оточуючими. Маючи можливості для тонкого сприймання та розрізнення висоти звуків, маленькі діти не використовують їх через життєву непридатність.

Коли розширюється навколишній досвід дитини, її знайомство зі світом звуковисотних відношень стає більш необхідним та широким.

Т.Репіна провела низку  досліджень і зробила висновки, з  якими не можна не погодитись: діти з віком поступово накопичують  відомості про звуковисотні характеристики складних об’єктів, у яких звук є невід’ємною якістю – голосом тварини, голосом людини, іграшки тощо [9, с.78].

У цих випадках якість висоти звуку виступає для дитини як один з компонентів складних об’єктів, а звуковисотне сприймання – складова частина у предметному сприйманні дитини. Тому можна зробити висновок, що в переддошкільному віці у дітей виникає явище “опредмечування” звуків, коли дитина пов’язує висоту звука з предметами, або явищами відповідної величини та певного характеру, наприклад: заєць, птах, ведмідь тощо.

Після проведення досліджень з дітьми раннього віку було встановлено, що навіть найменші діти супроводжують  прослуховування музики активними  рухами, характер яких закономірно  пов’язаний з характером музики (Т.Мухіна, М.Лисіна). Було встановлено, що при звуковисотному сприйманні роль моделювання об’єктивних якостей за допомогою деяких рухів відіграє інтонування (О.Леонтьєв). Однак інтонування – це дуже складна дія, якою володіють навіть не всі дорослі люди, а в дітей вона розвинута ще слабше. Проаналізувавши якості та властивості дітей цього віку, Т.Єндовицька та Т.Рєпіна запропонували використовувати для звуковисотного аналізу замість інтонування рухи дитини у просторово-організованому ряду, який являє собою аналог звуковисотного ряду [2, с.13]. На основі цього дослідження було виявлено підвищену увагу дітей та вдосконалення голосових і мануальних рухів.

Більшість психологів, які  займались вивченням музичного  слуху, приділяють велику увагу формуванню музичних здібностей розрізнення висоти звуків. Так, Сишор гадає, що від цієї можливості залежить не тільки сприймання мелодії та гармонії, а й розвиток музичної уяви, а також якість музичного виконання і навіть рівень естетичної оцінки музичного твору.

Розбіжність між мовним та музичним слухом О.Леонтьєв вбачає в тому, що перший за своєю суттю – слух тембральний, а другий – звуковисотний [6, с.46-49].

При всій різноманітності прояву музичного  сприймання Б.Теплов поділяє його на такі основні компоненти: а) мелодичний слух, який включає здатність диференціювати висоту звуків, їх тембральні особливості, сприймати мелодію як певну звуковисотну послідовність, що утворює єдине ціле, пізнавати й відтворювати її, точно інтонувати, почувати закінченість чи незмінність мелодії; б) гармонічний слух, що виявляється у сприйманні співзвуч і, значить, багатоголосової музики, в розрізненні консонантних і дисонантних інтервалів; в) здатність мати музикальні слухові уявлення, тобто уявлення про висотні й ритмічні співвідношення звуків, оперувати ними про себе мисленнєво, довільно відтворювати мелодії, підбирати їх “по пам’яті” на певному інструменті, співати; г) чуття ритму, тобто певної часової організації музичного процесу, що характеризується групуванням звуків і наявністю акцентів, і здатність точно відтворювати ритм [11, с.57].

За даними Б.Теплова, відносна, а не абсолютна, висота звуків, у  тому числі розрізнення звуковисотних  інтервалів та напрям звуковисотного руху є основним моментом у сприйманні музики [12, с.36].

Опираючись на висловлення  Б.Теплова, що “на початкових етапах розвиток музичного слуху та розвиток чутливості до розрізнення висоти мають загальний шлях”, починати вивчення музичного слуху у маленьких дітей треба з вивчення їх звуковисотного розрізнення [11, с.56-58].

Упродовж кількох років були проведені дослідження простих та диференційованих звуковисотних розрізнень тембрально забарвлених звуків та чистих тонів дітьми віком 3-7 років, а також вироблення в них звуковисотних диференціювань.

Отже, після цього експериментального дослідження була виявлена дуже важлива роль у звуковисотному розрізненні дітей цього віку явища “опредмечування” – знаходження зв’язку звуків різної висоти, які треба було розрізнити, з різними об’єктами, а саме: високих звуків – з іграшками-тваринами маленького розміру, а низькі – з іграшками великого розміру.

Характер визначення дітьми високих та низьких звуків, а також  аналіз результатів досліджень дають  можливість припустити, що в маленьких  дітей існує зв’язок високих  та низьких звуків, що допомагає  їм у звуковисотному розрізненні, не тільки з розміром тварин, але й з іншими їх якостями: ходою, звичками, загальним емоційним виглядом тварини. За допомогою “опредмечування“ можна моделювати звуковисотні відношення.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Бронштейн А.И. Сравнительная оценка развития слухового анализатора детей и некоторых животных в первые месяцы жизни // Известия АНП РСФСР. – 1955. – Вып. 75. – С. 15-17.

2. Ендовицкая Т.В. О звуковысотной различительной чувствительности у детей дошкольного возраста // Доклады АПН РСФСР. – 1959. – №5. –- С. 36-42.

3. Иванов-Смоленский А.Г. На пути к изучению высших форм нейродинамики ребенка. – М.: Просвещение, 1934. – 146 с.

4. Касаткин Н.И. Ранние условные рефлексы в онтогенезе человека. – М.: Просвещение, 1948. – 186 с.

5. Левикова А.М., Невмывако Г.А. К вопросу о воспитании сочетательных реакций и их дифференцировок у младенцев // Вопросы генетической рефлексологии. – М.: Просвещение, 1929. – Вып.1. – С. 26-29.

6. Леонтьев А.Н. О механизме чувственного отражения // Проблемы развития психики. – М.: Просвещение, 1959. – С. 46-49.

7. Лисина М.И., Мухина Т.К. Корреляция между скоростью выработки грубой дифференцировки и скоростью сближения звуков при изучении звуковысотной чувствительности у детей раннего возраста // Новые исследования в пед. науках. – М.: Просвещение, 1965. – С. 50.

8. Нечаева Н.П. К функциональной характеристики слухового анализатора ребенка раннего возраста // Журнал высшей нервной деятельности. – 1954. – Т.4. – Вып.5. – С. 33-46.

9. Нечаева-Елизарова И.П. К функциональной характеристике слухового анализатора ребенка первых месяцев жизни: Канд. дисс. – М.: Просвещение, 1955. – 150 с.