Музично – теоретичний та хорознавчий аналіз твору Т.С.Кравцова

 

 

 

 

 

 

 

Отож, ми можемо зробити висновок, що необхідно зберігати синхронність ансамблевого звучання, що являється  результатом 

10

єдиного розуміння та відчуття всіма  учасниками хору темпу та ритмічного пульсу виконання, їх темпової пам'яті, ритмічного слуху і, звичайно, відповідної  техніки.  

Щодо інтонування в творі, то слід звернути увагу на всі альтеровані  звуки, які дають забарвлення  акорду. Стрій хору  – це наріжний камінь, на якому базується хорове мистецтво. Строєм називають точне інтонування інтервалів в мелодичному та гармонічному виді.

Голосоведення в партіях плавне, чергується зі стрибкоподібним. Зустрічаються стрибки в партії басів (т.21-26т); в партії тенора (19-25т.). При розучуванні цього хорового твору диригент повинен приділити значну увагу стрибкам в партіях, їх чіткому інтонуванню.                                                                                                                                                                                                                                              

Хормейстеру завжди слід пам’ятати, що унісон проявляє себе як певна «колективна  зона». Зона в хоровому унісоні це результат взаємодії  двох протилежних  тенденцій. Одна тенденція полягає  в тому, що уявлення про висоту звуків у кожного співака хору в якійсь мірі відрізняються від уявлень  інших хористів, що природно, призводить до розширення колективної зони. Інша тенденція протилежна: музиканти  прагнуть співати узгоджено, злито, чисто, єдино, що призводить до звуження зони. Але досягнення унісону лише попередня умова всякого ансамблевого музикування суть, якого, у вимовлені  музичного тексту і його найважливішого компоненту – мелодії – за допомогою  інтонації

В зв’язку з наявністю відхилень  у творі, слід звернути увагу на хроматизми, що зустрічаються. Сам півтон є основою  чистого інтонування, тому складність полягає в різновиді діатонічних  і хроматичних півтонів. Діатонічний  півтон інтонується близько: І - до пониження, І - до підвищення. А хроматичний півтон інтонується з

11

 

тенденцією до розширення: І –  до підвищення, І – до пониження.

  Ансамбль (франц. ensemble – разом) – це здатність окремих голосів зливатися в єдине звучання. Художня єдність виконання завжди обумовлена єдиним розумінням образного змісту твору, та рівнем професійної майстерності виконавців. Не можна опиратись лише на технічні ознаки, розділивши ансамбль на технічний та художній, це суперечить самій природі ансамблю. Робота над однотипністю технічних засобів, над ритмічним ансамблем, над динамічною рівністю, це пов’язано з вирішенням конкретних проблем. Ансамбль тісно пов'язаний з врівноваженням кількісного складу хору. Ансамбль залежить від фактури і теситури.

           Дикція – це засіб донесення  літературного тексту. Від хорової  дикції залежить вокальна сторона  виконання, добра вимова сприяє  формуванню співочого звуку, активізує  дихання, допомагає досягненню  потрібної сили звучання. На якість  вимови тексту впливають теситурні  умови, темп і нюанс. У високій  теситурі словесне вимовляння  тяжче, а ніж у середній, середня  ж сила звучності допомагає  і покращує вимову. Ще дуже важливим є те, щоб хор свідомо артикулював і фразував наголошений склад слова.

Щодо шриха у творі, а це legato, то він виконується відповідно до характеру твору. Його  мистецтво пов'язане з навиком плавного та рівномірного розподілу співаком звукового потоку від тону до тону, від складу до складу без порушення єдиної співацької лінії, без перерви або поштовху. Не дивлячись на зміну висоти звуку, відмінність у вимові голосних та приголосних, роз'єднання сусідніх звуків та складів повинна бути мінімальною. Для цього необхідно, щоб голосні проспівувалися якомога протяжніше, в цей час як вимова приголосних повинна бути дуже точною та швидкою. В такому разі з'являється

12

відчуття, що голосна кожного складу переливається в голосну   

наступного, утворюючи безперервну, наскрізну вокально-мовну лінію. Диригенту слід мати на увазі, що більш  спокійний, плавний рух мелодії  полегшує виконання legato, а стрибкоподібний – значно ускладнює його.

             

IV. Диригентські і виконавські труднощі

В диригуванні цим твором найбільш доцільним буде середня  постановка рук. Вона може змінюватися  як в сторону пониження та розширення в моменти динамічної кульмінації  в кодовому розвитку.    Ауфтакти, які застосовуються при диригуванні даною партитурою можна поділити на дві групи. Це – ауфтакти, які направлені на підготовку звучання, та ауфтакти, які готують зняття.

Для зняття в кінці фраз використовуються комбіновані ауфтакти, так як кінці  та початки сусідніх фраз поєднані.

Головним завданням диригента  під час концертного виконання  твору являється  вміле поєднання  чітких жестів, що найбільш точно виявляли б  авторський задум та диригентську інтерпретацію твору, так і втілення емоційного стану та настрою твору, який має надихнути співаків на емоційне виконання твору. Розглянувши складнощі , які стоять перед виконавцями, треба  зазначити , що твір дуже технічний, і  потребує високої вокально-технічної  майстерності і може виконуватися високо професійним колективом під орудою досвідченого диригента.

Великої уваги в творі  треба приділити фразуванню. Воно повністю відповідає поетичному тексту , але акценти, довгі ноти та інші моменти можуть спричинити дроблення  фрази та стати на заваді драматургічного  розвитку в творі.

13

Весь твір будується на контрастному співставленні емоційного спалаху та душевного заціпеніння  і диригенту, як виконавцю та інтерпретатору дуже важливо передати емоційну напругу  слухачеві.

В творі використано , як пофразове так і ланцюгове дихання. Прийом звуковедення на legato і акцентоване legato. Партії навантажені в межах свого робочого діапазону. Хористам треба співати на опорі, та ансамблювати у всіх значеннях цього слова.

В творі велику увагу треба  приділити інтонуванню та строю, як вже було вище сказано, складнощі  виникають при інтонуванні звуків які утворюють стрибки, не можна  допускати жодного відхилення від  правильності інтонування кожного  ступеня, у відповідному ладі, або  тональностях , які тут зустрічаються .

Слід зауважити , що диригентський  жест в певній мірі впливає і на темброве забарвлення звуку в  хорі. Тому необхідно використовувати  не досить легкі , але плавні і наповнені  жести, щоб надати звукові характерного для чоловічого голосу оксамитового забарвлення. В цьому ж сенсі  не варто використовувати жести  занадто широкої амплітуди. Аби  уникнути широкого та відкритого звуку.

При виконанні твору велику увагу  слід приділяти фразуванню та вибудовуванню  драматургії твору. У зв’язку  з тим , що твір вибудуваний таким  чином , що складається з багатьох епізодів та невеличких фраз, потрібно слідкувати за тим , щоб твір не розбивався на окремі шматки і був підвладний єдиній драматургічній лінії.

         При роботі диригенту слід приділити велику увагу досягненню гармонічного ансамблю В даному творі дуже важливо, щоб прослуховувався голос, що має інтонаційне проведення. Диригент має звернути увагу на те, щоб кожний важливий мотив в партії був

 

14

визвучений, щоб інші партії дали можливість цьому мотиву прозвучати. В гармонічній фактурі повинен домінувати той голос, в якому звучить основний тон акорду, але це домінування має бути збалансовано для слухача. Акорд повинен звучати органічно, як цілісне співзвуччя.

Стосовно диригентських  труднощів - твір нескладний. Диригент, на мою думку,  має дотримуватись мінімального і легкого, в той же час чіткого і зрозумілого жесту, працювати більше кистю та  пальцями, ніж всією рукою у тихих частинах, і диригувати великим вільним жестом на великій динаміці. Ще дуже важливим є те, щоб хор свідомо артикулював і фразував наголошений склад слова.

 

 Важкість являють всі партії. Цей твір написаний для чоловічого хору з високим професійним рівнем, адже не кожен хор зможе впоратися з таким складним матеріалом.

При розучуванні цього  хорового твору треба звернути увагу  на усі вищезгадані труднощі, для  того щоб якомога краще розкрити весь художній потенціал твору, що зачарує  слухача своєю витонченістю .

Диригент, на мою думку,  має дотримуватись мінімального і легкого, в той  же час чіткого  і зрозумілого жесту, працювати  більше кистю та  пальцями, ніж  всією рукою.

 

 

               

 

 

 

 

 

 

15

 

ВИСНОВОК.

 

Майстерність Т.С Кравцова як автора хорів виражається яскраво і  багатоваріантно : у звертанні до різних складів, у вмілому використанні регістрів і солюючих партій. Численні темброво-колористичні знахідки : чергування з’єднань однорідних голосів, використання чистих хорових фарб у викладі мелодії, перехрещення партій, імітування теми неоднорідними голосами, імітація з подвоєннями, співставлення насиченої і прозорої фактури, темброве варіювання ( передача тематичного матеріалу із одної групи чи партії в іншу ). Тому твори композитора цікаво і приємно слухати та виконувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16

 

Список використаної літератури

Виноградов К. Работа над  дикцией в хоре. -М.: Музыка, 1967.

Вірановський Г. Музично-теоретичні системи. –К.: Музична Україна, 1978.

Вуд Г.О. О дирижировании. –М.: Музгиз, 1957.

Гаврилова А. Работа над хоровыми произведениями. –М.: Музыка, 1972.

Гордійчук М. Хор і майстри  хорового співу // Музика і час. - К.: Музична  Україна, 1984.

Дмитриевский Г. А. Хороведение и управление хором. - М.: Музгиз, 1953.

Дмитриевский Г. Ансамбль хора. Работа с хором. - М.: Профиздат, 1972.

Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

Живов В. О выразительности  дирижерского жеста: методика, опыт. -М.: Профиздат, 1977.

Колеса М. Основи техніки диригування. - К.:  Держвид., 1960.

Колеса М. Навчання студента-диригента  в класі по спеціальності // Українська музика. – К.: Музична Україна, 1972.

Ольхов К.А. Теоретические основы дирижерской техники. –Л.: Музыка, 1990.

Птица К. Проблемы стиля и  хоровое исполнительство: методика, опыт. - М.:  Профиздат, 1972.

Чесноков П. Хор и управление им. - М.: Музгиз, 1952.  

 

 

17

Юссон Р. Певческий голос. - М.: Музыка, 1974.

Яковлев Е. Проблемы художественного  творчества. - М., 1972.

Якубяк Я. Аналіз музичних творів: Музичні форми. –Ч.І.-Тернопіль: Знання, 1999.

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18