Система інформаційного законодавства

Міністерство культури та туризму  України

Київський Національний Університет  Культури і Мистецтв

Юридичний факультет

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Система інформаційного законодавства

 

 

 

 

студентки

групи ЮР-128м

юридичного факультету

заочної форми навчання

Користова Ю.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

 

 

Зміст

1. Інформація в нормативно-правових актах
2. Загальна характеристика законодавства України, що забезпечує регулювання інформаційних відносин

3. Інформаційне законодавство України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформація  в нормативно-правових актах

Стаття 1 Закоту України  „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року дає визначення інформації, під якою розуміються „документовані або  публічно оголошені відомості про  події та явища, що відбуваються у  суспільстві, державі та навколишньому  природному середовищі”. В цілому Закон „Про інформацію” встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Джерелами інформації с  передбачені або встановлені  Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Документ – це передбачена законом  матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Первинний документ – це документ, що містить в собі вихідну інформацію.

Вторинний документ – це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.

Стаття 18 зазначеного закону дає  перелік основних видів інформації:

1. статистична інформація – це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя (державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню);
2. адміністративна інформація (дані) – це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції;
3. масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація (друкованими засобами масової інформації с періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо);
4. інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування (основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування);
5. інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу (основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження);
6. інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище (основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами);
7. соціологічна інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів (основними джерелами соціологічної інформації с документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень);
8. правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Закон України „Про інформацію”  виокремлює правову інформацію як окремий  самостійний вид інформації. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі й підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Як видно з вищезазначеного, правова інформація чітко поділяється на нормативну і ненормативну. Нормативна правова інформація створюється в порядку правотворчої діяльності та міститься в нормативно-правових актах. Ненормативна правова інформація створюється в порядку правозастосовної діяльності (при практичному застосуванні положень нормативно-правових актів), а також в ході інформування суспільства чи окремих осіб про результати такої діяльності.

До ненормативної правової інформації відносяться:

1. Повідомлення засобів масової інформації, що стосуються виконання чи невиконання правових приписів, прийняття законів чи інших правових актів, винесення рішень по кримінальних, адміністративних, господарських справах тощо.
2. Офіційні та неофіційні виступи представників влади, громадськості та окремих громадян, пов'язані з правовою тематикою.
3. Загальна інформація про стан законності та правопорядку:
• характеристика звернень до правоохоронних та судових органів;
• статистичні дані щодо кримінальних та адміністративних правопорушень;
• інформація щодо дотримання прав та свобод людини;
• результати соціологічних досліджень правових проблем тощо.
4. Інформація про адміністративну діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування з виконання вимог правових актів.
5. Інформація про діяльність органів судової влади (судові справи; постанови, рішення тощо).
6. Інформація, що пов'язана з виявленням, розкриттям та розслідуванням правопорушень (оперативно-розшукова інформація; криміналістична інформація; судово-експертна інформація; кримінологічна інформація і ін.).
7. Інформація про цивільно-правові відносини, договірні та інші зобов'язання (угоди, договори, рішення суду тощо).

Виходячи з аналізу  національного інформаційного законодавства, інформацію можна класифікувати  за режимом доступу до неї: відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Режим доступу до інформації –  це передбачений правовими нормами  порядок одержання, використання, поширення  і зберігання інформації.

Відкрита інформація – це інформація, яка не має правових обмежень кола осіб щодо її одержання, використання, поширення і зберігання (нормативна правова інформація, інформація ЗМІ, рекламна інформація, архівна, статистична, бібліотечна та музейна інформація тощо).

Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється  на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні  окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Стосовно інформації, що є власністю  держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів  місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

До конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться  в користуванні органів державної  влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій  усіх форм власності, не можуть бути віднесені  відомості:

• про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
• про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
• про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
• стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень;
• про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
• інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною  на власні кошти, або такою, яка с  предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також  інформація, правовий режим якої встановлено  Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських  операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю .людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які  становлять державну та іншу передбачену  законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії  таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї  громадян здійснюється відповідно до Закону України „Про державну таємницю”.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Інформація також може бути класифікована  наступним чином:

• за природою існування: соціальна (знаходиться та існує в межах .людського суспільства), природна (існує поза межами людського суспільства: інформація ДНК, інформація про устрій часток матерії, рефлекторна інформація між живими організмами та ін.);
• за територіальною значимістю: інформацію регіонального масштабу, національного, міжнародного, світового значення;
• за формою власності інформація поділяється на: приватну, державну, колективну;
• за видом носія інформація може бути: на папері, на електронних носіях, в каналі зв'язку, у вигляді зображень на твердих поверхнях тощо.

Чинне інформаційне законодавство  передбачає й інші види інформації, закріплені в окремих нормативних  документах:

• науково-технічна інформація – це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності (ст. 1 Закону України „Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 року);
• інформація в інформаційно-телекомунікаційних системах - інформація, що обробляється в таких системах, та програмне забезпечення, яке призначено для обробки цієї інформації (ст. 2 Закону України „Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” від 5 .липня 1994 року);
• недостовірна інформація – це негативна інформація, поширена про особу, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (ст. 277 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року).

Загальна  характеристика законодавства України, що забезпечує регулювання інформаційних відносин

Під категорією інформаційне законодавство (право) України ми будемо розуміти сукупність нормативно-правових актів, які регулюють суспільні  відносини, пов'язані з обігом інформації. Згідно ст. 4 Закону України "Про Інформацію" законодавство про інформацію складають: Конституція України, зазначений Закон України "Про Інформацію", законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

Звернемо увагу на те, що єдиної точки зору на характер відносин, що регулює інформаційне законодавство, в теорії інформаційного права немає. Більшість дослідників (В.А. Копилов  та ін.) вважають, що інформаційне законодавство регулює виключно відносини, безпосередньо пов'язані з обігом інформації, що виникають в інформаційній сфері у зв'язку з реалізацією інформаційних прав та свобод, здійсненням інформаційних процесів при обігу інформації.

А деякі автори (Г. Красноступ) до переліку відносин, які є предметом регулювання джерел інформаційного законодавства, відносять і такі, що пов'язані з електронним зв'язком; передачею даних; технічними засобами радіомовлення та телебачення; спеціальними телекомунікаційними системами; космічними та іншими видами зв'язку; тарифами, зборами, пільгами за послуги зв'язку; засобами масової інформації; реалізацією інформаційної політики України; інформаційною діяльністю та її видами; ліцензуванням інформаційної діяльності; захистом інформації; правом власності на інформацію та відповідальністю за порушення інформаційного законодавства.

При аналітичному огляді навчально-методичної літератури студентам та слухачам треба  віддавати пріоритет першій точці  зору, оскільки не завжди відносини в телекомунікаційній, технічній та інших сферах пов'язані з обігом інформації. Втім, треба зважати на особливість інформаційних відносин, яка полягає в тому, що вони регулюються нормами окремих галузей законодавства в залежності від характеру інформації та інформаційної середи (законодавством про ЗМІ, цивільним законодавством тощо).

Джерела інформаційного законодавства  – це видані державою та визнані  нею офіціально-документальні форми  вираження та закріплення інформаційно-правових норм.

На думку Г.В. Виноградової, джерела інформаційного законодавства, як комплексної галузі, можуть бути класифіковані на декілька груп:

1. норми Конституції України, що закріплюють інформаційні права та свободи, встановлюють права та обов'язки суб'єктів інформаційних відносин з приводу створення та поширення інформації певного виду, а також встановлюють обмеження в обігу інформації в державі та суспільстві;
2. галузі законодавства, що повністю присвячені питанням регулювання інформаційних відносин. До них належать:
• законодавство про засоби масової інформації;
• законодавство про формування інформаційних ресурсів, створення інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг споживачу (складовими якого, в свою чергу, є законодавство про правову інформацію, законодавство про персональні дані, про бібліотечну справу, про архіви, музеї, про рекламу, про видавничу справу, про статистичну інформацію, законодавство про міжнародний обмін інформацією тощо);
• законодавство про інтелектуальну власність;
• законодавство, що регламентує порядок реалізації права на пошук, отримання, передачу та використання інформації;
• законодавство про створення та використання інформаційних систем, їхніх мереж, інших інформаційних технологій та засобів їх забезпечення;