Правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції: суб’єкти та види

Четверта група суб’єктів – це суди, до компетенції яких Закон відносить судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (ст. 15 КПК України).

Діяльність суб’єктів п’ятої групи головним чином пов’язана із запобіганням корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. До них відносяться органи, які, зокрема, забезпечують проведення єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснюють профілактичну антикорупційну діяльність серед службовців всіх органів державної влади чи органів місцевого самоврядування чи певних відомств. Таким суб’єктом є Національна агенція з питань проходження державної служби, на яке як на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом покладається здійснення заходів, спрямованих на запобігання проявам корупції серед державних службовців; перевірка в державних органах та органах місцевого самоврядування додержання вимог законів України “Про державну службу ”, «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про засади запобігання і протидії корупції ” та інших актів законодавства з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; проведення у встановленому порядку службових розслідувань з питань додержання державними службовцями законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, а також за фактами порушення етики поведінки державних службовців. До цієї групи суб’єктів протидії корупції відносяться також підрозділи внутрішньої (власної) безпеки правоохоронних та деяких інших органів, одним з основних завдань яких є здійснення профілактичного антикорупційного впливу по відношенню до співробітників цих органів.

Шосту групу  суб’єктів складають суб’єкти, які здійснюють координацію антикорупційної діяльності. Такими органами є:

1) Координаційний комітет  по боротьбі з корупцією і  організованою злочинністю при  Президентові України, який відповідно  до ст. 8 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” координує діяльність всіх державних органів, на які цим Законом покладено обов’язки здійснювати боротьбу з корупцією;

2) Генеральний прокурор  України та підпорядковані йому  прокурори – згідно зі ст. 10 Закону України “Про прокуратуру” вони координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки, органів Податкової міліції, органів Митної служби та інших правоохоронних органів;

3) Рада національної безпеки і оборони України – згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони” вона координує діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки.

Сьому групу  суб’єктів протидії корупції утворюють органи, що здійснюють контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Відповідно до ст. 27 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” Верховна Рада України здійснює парламентський  контроль  у сфері запобігання   і  протидії  корупції  в  межах,  визначених Конституцією України. Також цю функцію виконує Комітет Верховної Ради з питань боротьби з організованю злочинністю і корупцією. Згідно з ч.2 ст.107 Конституції України та ст.3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони» контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки здійснює Рада національної безпеки і оборони України. До суб’єктів цієї гру слід також віднести суд, який здійснює судовий2 контроль за діяльністю вищезазначених органів при розгляді кримінальних справ про корупційні злочини, адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення, вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою, проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи, накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку у справах про корупційні злочини.

Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами (ст. 29 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, ст. 1 Закону України “Про прокуратуру”). В органах прокуратури цю функцію здійснюють управління та відділи по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.

Восьма група  суб’єктів протидії корупції – це, насамперед суди, а також прокурори, державні органи та органи місцевого самоврядування, які вживають заходи і приймають конкретні рішення стосовно відшкодування заподіяної корупційними діяннями шкоди, поновлення порушених ними прав і т. ін.

Відповідно до статті 23 Закону України “Про засади запобігання і протидії  корупції” Збитки,  шкода,   завдані   державі   внаслідок   вчинення корупційного    правопорушення,    підлягають відшкодуванню   в установленому законом порядку.

Нормативно-правові  акти,   рішення,   видані   (прийняті) внаслідок   вчинення   корупційного  правопорушення,  можуть  бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому  порядку  за  заявою  заінтересованої   фізичної   особи, об'єднання громадян,  юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

Правочин, укладений внаслідок  корупційного правопорушення, є нікчемним.

Відповідно до статті 25 зазначеного Закону фізичні та юридичні особи, права та законні інтереси яких порушено, а також збитки внаслідок корупційних діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановленому Законом порядку.

Здійснення антикорупційної  діяльності потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовлює необхідність створення спеціальних органів (установ, служб, підрозділів), які і становлять дев’яту групу суб’єктів протидії корупції. Так, науково-дослідне забезпечення протидії корупції здійснює Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю. Відповідно до Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" Указом Президента України від 26.11.1993р. №561/93 був утворений при Президентові України Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.

У межах своїх повноважень  певні заходи стосовно протидії корупції можуть здійснювати також інші суб’єкти, зокрема державні органи, – Національний банк України, ДПА, Державна контрольно-ревізійна  служба, Рахункова палата України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, ЗМІ.

Принципи протидії корупції

Протидія корупції базується  на таких основних принципах:

верховенства права;

законності;

системності;

комплексності;

об’єктивності;

практичної спрямованості  та радикальності заходів;

наукової обґрунтованості;

економічної доцільності;

взаємодії владних структур з інститутами суспільства і  населенням;

оптимальності та ефективності;

об’єктивності.

Принцип верховенства права  означає, що при здійснені протидії корупції людина, її права та свободи  визнаються найвищими соціальними  цінностями та визначають зміст і  спрямованість антикорупційної  діяльності.

Правова держава не може володіти іншими засобами боротьби з корупцією, крім правових. Позитивно кримінологічно значущою протидія корупції може бути лише за умови базування виключно на правовій основі. З огляду на це, неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоча і можуть виявитись результативними, суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства.

Принцип законності передбачає, що всі антикорупційні заходи повинні  базуватися на положеннях Конституції  та законів України. Жодні міркування (прагнення ефективності, результативності) не можуть виправдати застосування антикорупційних заходів, які не відповідають закону. Відсутність законодавчої основи для вжиття зазначених заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Принцип системності потребує, щоб заходи протидії корупції були взаємопов’язаними, мали певний субординаційний характер і порядок виконання (головні і другорядні, термінові для виконання і розраховані на перспективу, одноразові і такі, що мають здійснюватися постійно) і були підпорядковані стратегічній меті антикорупційної діяльності. Важливим при цьому є вичленення головної на даний момент проблеми протидії корупції і концентрації на її розв’язанні основних зусиль. Це може бути проблема прийняття відповідного закону, утворення певного державного органу, проведення адміністративної реформи, вдосконалення системи контролю за доходами та витратами осіб, уповноважених на виконання функцій держави і т. ін.

Принцип комплексності  протидії корупції передбачає органічне  поєднання стратегічних і тактичних завдань, профілактичних (соціального, політичного, економічного, організаційно-управлінського, правового, соціально-психологічного та іншого характеру), оперативно-розшукових, процесуальних, репресивних та інших заходів, що здійснюються у різних соціальних сферах різними суб’єктами, з визначенням пріоритету профілактичних заходів загально-соціологічного і спеціально-кримінологічного характеру.

Принцип об’єктивності  вимагає співвідношення заходів  протидії корупції із закономірностями і тенденціями розвитку корупції в державі, її впливом на економічні, політичні, соціальні процеси. Він передбачає здійснення протидії корупції з урахуванням загальної соціально-економічної ситуації в країні і вибору антикорупційних засобів за принципом їх достатності для досягнення поставленої мети і адекватності суспільній небезпеці корупційних проявів.

Зазначений принцип  безпосередньо пов’язаний з принципом  практичної спрямованості та радикальності  заходів, який передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути реальними і не мати декларативного характеру. Вони не повинні мати характеру політичної кампанії, мають безпосередньо впливати на фактори, що детермінують корупцію, стосуватися правоохоронної діяльності у цій сфері і т. ін. Практична спрямованість антикорупційних заходів потребує чіткого визначення суб’єктів протидії, їх завдань і повноважень, конкретності певних заходів, строків їх виконання і т. ін.

Принцип наукової обгрунтованості  передбачає здійснення антикорупційної  діяльності на науковій основі (з використанням сучасних досягнень науки, техніки, позитивного світового досвіду із залученням фахівців різних галузей знання – теорії права, конституційного, фінансового, адміністративного, кримінального, податкового права, кримінології, соціології, психології і т. ін.). Цей принцип вимагає володіння повною і всебічною кримінологічною інформацією в країні, регіоні, галузі, установі, а тому, зокрема, передбачає постійне здійснення моніторингу органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стану та динаміки корупційних процесів. Такий моніторинг є необхідним щодо оцінки ефективності реалізації в державі антикорупційної політики, зміни її пріоритетів відповідно до ситуації з корупцією, що складається в таких органах, вироблення і вжиття нових антикорупційних заходів.

Економічна доцільність  передбачає, що антикорупційні заходи повинні бути економічно обгрунтованими як з точки зору їх економічної  ефективності, так і можливих негативних побічних наслідків, а також реальної економічної можливості їх впровадження в життя. Плануватися і розроблятися можуть лише ті заходи, які на сучасному етапі держава спроможна впровадити в життя з урахуванням свого економічного становища. Проте, економічний раціоналізм не означає мінімізації витрат на протидію корупції. Такі витрати повинні обумовлюватися економічними можливостями держави і водночас бути достатніми.

Принцип взаємодії владних  структур з інститутами суспільства  і населенням потребує поєднання  зусиль у протидії корупції владних  структур і суспільних інституцій. Протидія корупції – це не лише справа держави, це справа всього суспільства. Кожен суспільний інститут у цій справі має здійснити свою функцію, у межах повноважень вжити всіх можливих антикорупційних заходів. Обмеження протидії корупції правоохоронною діяльністю відповідних державних органів виключає виконання основних завдань і досягнення мети антикорупційної діяльності.

Принципами протидії корупції можуть бути визнані також  інші базові положення, у тому числі:

- демократизація управління суспільством;

- оптимальна відкритість  для населення діяльності посадових  осіб;

- входження до міжнародної  системи протидії корупції та  розвитку всебічного співробітництва  з іноземними державами.

Висновки

Корупція є складним соціальним явищем, що вкрай негативно впливає на всі аспекти соціально-економічного та політичного розвитку держави, загрожує реалізації принципів верховенства права і соціальної справедливості, підриває основи демократії та порушує права людини.