Удосконалення акціонерної форми господарювання

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Мая 2013 в 22:52, курсовая работа

Краткое описание

Метою курсової роботи є розкриття проблем розвитку акціонерної форми господарювання в Україні. Предметом є діяльність, зокрема фінансова, акціонерних форм власності.
У курсовій роботі поставлено такі завдання:
• охарактеризувати законодавче забезпечення функціонування
• акціонерних форм господарювання;
• визначити особливості фінансової діяльності акціонерних форми господарювання;

Оглавление

Вступ……………………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНОЇ
ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ…………………………………………….…..4
1.1. Сутність акціонерної форми господарювання……………………………..4
1.2. Особливості функціонування акціонерної форми господарюван-ня…………………………………………………………………………………...5
РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ВІРТУАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АКЦІОНЕРНОЇ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАН-НЯ…………………………………………………………………...18
Висновок…………………………………………………………………………25
Література………………………………………………………………………..26

Файлы: 1 файл

Курсова_розвиток акціонерних форм власності.doc

— 147.50 Кб (Скачать)

Перш ніж  перейти до розгляду суті запропонованої далі матриці типів господарських  порушень (табл. 2), варто звернутися до коментарів низки термінів:

  • проти регламентна діяльність персоналу підприємства будь-якого рівня — порушення чинного законодавства або встановлених на підприємстві внутрішніх регламентів діяльності;
  • уповноважені посадові особи в контексті даного дослідження – це персонал підприємства, наділений владними повноваженнями, до обов’язків яких входить санкціонування конкретних операцій і які несуть відповідальність у межах наданих повноважень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.1.

 

Матриця типів  господарських порушень

Рівень дос-тупу

 

Спосіб здійснення

Матеріальний

Документальний

Комбінований

Санкціонований

Протирегламентна діяльність уповноважених посадових осіб, що зумовлює якісну та/чи кількісну зміну стану ТМЦ через дозвіл (усний чи письмовий) здійснення господарських операцій і прийняття на себе відповідальності за результати таких операцій

Протирегламентна діяльність уповноважених посадових осіб, пов'язана з дозволом здійснення явно неприпустимих операцій або порушенням порядку санкціонування під час підписання документів, якими оформлюють матеріальні порушення, що готуються

Протирегламентна діяльність уповноважених посадових осіб, яка виражається в дозволі застосування (візуванні) явно підроблених чи фальсифікованих документів з метою приховування зроблених матеріальних порушень

Несанкціонований

Протирегламентна діяльність співробітників підприємства, що мають доступ до матеріальних ресурсів, у результаті якої змінюється якісний та/або кількісний стан ТМЦ, зроблена всупереч або без відома уповноважених посадових осіб

Протирегламентна діяльність співробітників підприємства, пов'язана з документальним оформленням матеріальних порушень, що готуються, яка здійснюється всупереч або без відома уповноважених посадових осіб

Протирегламентна діяльність співробітників підприємства, що являє собою підробку документів з метою завуалювання здійснених матеріальних порушень (підробка, фальсифікація)


 

Сфера і напрями  політики державного регулювання істотно  розширились в умовах розвитку форм власності, зокрема у підприємництві. Роль держави зросла із створення загальних умов для функціонування приватних капіталів до невід'ємної складової частини процесу відтворення. У сучасних умовах державне регулювання економіки покликане вирішувати такі завдання: стимулювання економічного зростання; регулювання зайнятості; заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній структурі економіки; підтримання експорту. Ринкова економіка розвинених країн на сучасному етапі - це поєднання таких важелів підприємництва, як конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення з вивіреною стратегічною політикою державного регулювання економічних процесів. Про те, що закон про банкрутство повинен застосовуватись до всіх компаній в Україні, і держава не повинна контролювати ціноутворення на вільному ринку.

Самостійним комплексним  інструментом державного регулювання  економіки виступає державне підприємництво. Державний сектор економіки, в якому реалізується підприємницька функція держави, відіграє важливу роль у сучасних умовах господарювання.

У перехідний період зміни форми власності держава  залишається досить вагомим акціонером. На початок жовтня 2004 року на обліку в реєстрі корпоративних прав держави перебувало 1436 господарських товариств, у статутних фондах яких є державна частка. Держава в особі Кабінету Міністрів, ФДМУ, міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади здійснювала управління корпоративними правами держави в 1236 ВАТ і ЗАТ, 88 ТОВ та 35 національних акціонерних і державних холдингових компаніях (НАК і ДХК). Із загальної кількості зазначених підприємств звітність Фонду надають 1359 об'єктів, із них: 315 (23% від загальної кількості) мають у своєму статутному фонді державну частку понад 50%; 522 (38,5%) - від 25% до 50%; 522 (38,5%) - державну частку, меншу 25%. Із 35 НАК і ДХК 26 компаній (74%) мають у статутному фонді 100% державної власності, 5 (14%) — державну частку від 50% до 100%, 4 компанії - меншу 50%6.

Утримуючи контрольні пакети акцій акціонерних товариств, держава на правах власника визначає умови функціонування своєї власності  і встановлює критерії її ефективності, виходячи не з принципів підприємництва, а з огляду на сутність та інституціональні завдання саме державної власності. Державна корпоративна власність — це необхідний елемент усієї системи державного регулювання в цілому, а не винятково капітал, спроможний продукувати додану вартість.

Прямий вплив  на фінансову систему суб'єктів  господарювання здійснюється державою за допомогою засобів бюджетно-податкової політики через доходи й видатки центрального уряду і місцевих адміністрацій, тобто через державний бюджет. Мобілізація фінансових ресурсів для забезпечення державних видатків здійснюється за допомогою податків, які одночасно використовуються з метою регулювання економічної діяльності суб'єктів господарювання. Визначальний вплив державного податкового регулювання залежить від вибору податкової системи, рівня ставок оподаткування, видів і розміру податкових пільг.

Податок на прибуток підприємств слід розглядати у взаємозв'язку з особистим прибутковим податком фізичних осіб. Річ у тім, що прибуткове оподаткування акціонерних товариств пов’язане з проблемою подвійного оподаткування – оподаткування прибутку юридичних осіб з подальшим оподаткуванням цього ж прибутку як дивідендів акціонерів тієї ж компанії. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, при оподаткуванні нерозподіленого та розподіленого прибутку знято подвійне оподаткування прибутку акціонерних товариств, оскільки емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. Якщо ж сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов'язань підприємства-емітента з податку на прибуток звітного періоду, то різниця переноситься на зменшення зобов'язань із податку на прибуток такого підприємства у майбутніх податкових періодах.

Наступним чинником впливу на фінансово-господарську діяльність акціонерних товариств виступає державне регулювання залучення акціонерного та боргового капіталу. Багато змін у звичних механізмах правового регулювання діяльності акціонерних товариств було започатковано у зв'язку з набранням чинності Цивільним і Господарським кодексами України. Сьогодні можна впевнено сказати що, крім законів України "Про господарські товариства" й "Про цінні папери та фондову біржу", Україна отримала ще два законодавчі акти, які містять спеціальні норми щодо створення, існування та ліквідації акціонерних товариств.

Серед принципових  нововведень Цивільного кодексу  є стаття (п. 3 ст. 155), яка містить  вимоги щодо приведення у відповідність  величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існування товариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонерне товариство повинно після закінчення фінансового року порівнювати вартість чистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. У разі, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. У разі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншими від статутного капіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки, чинної на момент створення акціонерного товариства, зменшувати статутний капітал буде неможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причому законом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація в іншу організаційно-правову форму. Навіть більше, для акціонерних товариств у такій ситуації Цивільним кодексом виключена можливість збільшення статутного капіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено для товариств з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, у  цьому випадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. Тому на акціонерні товариства тепер дивитимуться через призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.

У разі емісії акцій  за рахунок нарахованих дивідендів та індексації балансової вартості основних фондів продаж акцій не здійснюється, а структура акціонерного капіталу не змінюється, хоча розмір статутного капіталу збільшується. За своєю суттю реінвестиція дивідендів є додатковою емісією за рахунок прибутку підприємства, наявність якого, за підсумками фінансового року, є обов’язковою. У такому випадку існують певні переваги з точки зору оподаткування акціонерного товариства. Згідно з пп. 7.8.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 року акціонерне товариство не робить авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 25% від суми дивідендів, призначеної для виплати, за умови, що така виплата не змінює пропорцій участі усіх акціонерів. Відповідно до пп. 3.2.7 Закону України «Про податок на додану вартість» така операція не є об'єктом оподаткування ПДВ. За допомогою такого підходу до оподаткування реінвестованих дивідендів держава стимулює розподіл прибутку, спрямований на збільшення величини статутного капіталу акціонерних товариств. Для фінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку, використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративні облігації.

Щодо формування боргового капіталу шляхом випуску  корпоративних облігацій, то законодавством для  акціонерних товариств встановлювалося обмеження на обсяг таких емісій величиною статутного фонду. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 року акціонерні товариства могли випускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Обмеження щодо випуску облігацій іншими видами підприємств не встановлені. Зазначені умови створили негативну практику, коли при обмеженні емісійних можливостей акціонерних товариств випуск облігації їхніми дочірніми структурами фактично нічим не регулювався.

 

Висновок

Отже, основним вираженням акціонерних форм власності  є акціонерні товариства. Ефективне  функціонування акціонерних товариств  визначається такими обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші – умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.

Перша група  обставин: ступінь правової захищеності  прав акціонерів від некоректних  дій управляючих, наявність реальної можливості контролю господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Так, зміни Статуту, розмірів статутного капіталу, вибори керуючих органів, затвердження річних результатів діяльності, реорганізація і ліквідація товариства – це компетенція зборів акціонерів. Дані чинники створюють умови для проведення ефективної інвестиційної політики за рахунок широкого залучення коштів внутрішніх і зовнішніх акціонерів.

Друга група  обставин – скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що випускаються, оптимальна маркетингова політика – це впливає на ефективність діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури.

За сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів. Тому без становлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонерних товариств.

В курсовій роботі запропоновано визначено, що комплексним інструментом державного регулювання акціонерних форм господарювання економіки виступає державне підприємництво. Тому шляхи вирішення проблем функціонування акціонерних форм власності розглядаються через призму державного регулювання, а саме автор пропонує вирішити проблеми шляхом: 1) засобів бюджетно-податкової політики через доходи й видатки центрального уряду і місцевих адміністрацій, тобто через державний бюджет; 2) податок на прибуток підприємств слід розглядати у взаємозв'язку з особистим прибутковим податком фізичних осіб; 3) активне державне регулювання залучення акціонерного та боргового капіталу.

 

 

Література

  1. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве (Серия «Законы Украины»), Харьков, «Одиссей», 1998-255 с.
  2. Єщенко П.С., Балкін Ю.І. сучасна економіка, навч.посіб.-К., Вища шк.,2005 – 327 с.
  3. Основи економічної теорії: Підручник. Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві. Ю.В. Ніколенко, М.М. Віденко, А.В. Шегун та ін., К., Либідь, 2004 – 272 с.
  4. Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономики. Учеб.пособие – К., Вища шк. – Знання, 1998 – 478 с.
  5. Сугеев И.В. Экономика предприятия. Учеб. пособие, М., Финансы и статистика, 2004 – 304 с.
  6. Грузинов В.П. и др.. Экономика предприятия. Ученик для ВУЗов (под ред.. проф. Грузинова В.П.), М., банки и биржи, ЮНИТИ, 2008 - 535 с.
  7. Економіка підприємства. Навч.посіб. За ред.. А.В. Шегун – К., Знання, 2005 – 431 с.
  8. Василик О.Д. Теорія фінансів., К., НІОС, 2009– 328 с.
  9. Журнал «Фондовий ринок», №22, 2007
  10. Економіка підприємства. Підручник за редакцією С.Ф. По кропивного, К., КНЕУ, 2001 – 528 с.
  11. Чечетов М. Трансформація відносин власності в Україні// Економіка України. - 2004, № 9.-С. 4-13.
  12. Рибалкін В., Мамичева Л. Акціонерна власність - внутрішня основа формування та функціонування соціального ринкового господарства// Економіка України. - 2008, № 2. - С. 45-52.
  13. Кудин С.І. Акціонерна власність в умовах ринкової трансформації економіки України/ авт. дис. - Львів. - 2003. - 21 с.
  14. Логвиненко В., Лазня 1 Організаційно-економічні форми приватизації// Економіка України. - 1993, № 10. - С. 34-40.
  15. Чижова В. Регіональні особливості зміни форми власності в Україні// Економіка України. - 1999, № 7. - С. 36-42.
  16. Закон України "Про господарські товариства"// Відомості Верховної Ради України. - 1991, № 49.
  17. Закон Української РСР "Про цінні папери та фондову біржу"// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991, № 3.  
  18. Журнал «Актуальні проблеми економіки» № 5, 2010
  19. Журнал «Фінанси України» №2, 2004; №4, 2007; №9, 2008
  20. Журнал «Економіка і держава» №1, 2008

Информация о работе Удосконалення акціонерної форми господарювання