Сутність управління і його роль у суспільстві

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………

1 Сутність управління і його роль у суспільстві………………………………….....

1.1 Визначення терміну управління………………………………………………….

1.2 Визначення управлінської системи………………………………………………

1.3 Соціальне управління………………………………………………………...........

2 Поняття державного управління…………………………………………………....

2.1Ознаки державного управління…………………………………………………....

3 Принципи державного управління………………………………………………….

3.1 Поділ принципів державного управління на групи………………………………

2 Принцип об'єктивності……………………………………………………………….

3.3 Організаційні принципи……………………………………………………………

4 Практична робота № 1. Побудова дерева цілей соціально-економічних

об’єктів………………………………………………………………………………….

5 практична робота №  2. Побудова дерева проблем соціально-економічних об’єктів…………………………………………………………………………………..

Висновок…………………………………………………………………………………

Використана  література……………………………………………………………… .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Потреба людей у співробітництві, спільній діяльності, спільній праці  об'єктивно породжує потребу управління. Водночас, ця потреба завжди виникає  там, де спостерігаються будь-які  варіанти спільної діяльності людей. Управління в даній ситуації являє собою  засіб забезпечення спільної діяльності, умову її нормального функціонування.

Прогрес суспільства, використання його потенціалу значною мірою залежать від рівня управління соціальними процесами. Усвідомлення цієї залежності зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була спершу в основному наукою про організацію технологічних процесів і лише з часом стала наукою про управління людьми. Вважають, коли об´єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, то воно набуває форми керівництва.

Вихід на рівень регулювання  суспільних відносин, тобто відносин між класами, націями та іншими соціальними  групами, надає управлінню політичного  характеру.

Для здійснення ефективного  управління недостатньо лише сформулювати цілі, поставлені організацією при управлінні об’єктом. Для того, щоб система управління була конструктивною, необхідно мати критерії, які дозволили б оцінити ступінь досягнення цілі.

Радикальна перебудова системи  управління є складовою загального процесу оновлення українського суспільства, в якому вкоренилися  командноадміністративні форми  і методи управління. Стримуючи розвиток продуктивних сил, демократії та особи, ці форми й методи були нераціональними  й антигуманними навіть за тоталітаризму. Цілком анахронічними стали вони в умовах науковотехнічної революції та переходу до громадянського суспільства. Проте ще й досі немало елементів командноадміністративної системи управління сприймаються багатьма як єдино правильні, що живить ностальгію за «твердою рукою».

 

 

1 Сутність управління і його роль у суспільстві

Основні поняття категорії "управління". Адміністративне  право як складова частина правової системи держави характеризується насамперед тим, що воно виступає регулятором  особливої категорії суспільних відносин, а саме: відносин, які складаються  у сфері державного управління.

Сам термін "адміністративне" у перекладі з латинської означає "управління". Тому словосполучення "адміністративне право" цілком закономірно можна трактувати як "управлінське право".

1.1 Термін "управління" у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо.

Подібне різночитання зумовило необхідність уніфікувати як термінологію, так і її трактування, незалежно від того, які конкретні аспекти управління висуваються на перший план.

Не повинно виникати такої  ситуації, коли, приміром, економісти чи юристи, оперуючи управлінською термінологією, вкладають у її значення різний смисл. Тому спроби дослідників відшукати загальне, що може реально характеризувати управління в усіх його можливих проявах, виявилися не тільки цікавими з наукової точки зору, а й такими, що мали велике практичне значення.

Вирішальну роль у пошуку універсальних характеристик управління відіграла кібернетика – наука про загальні закономірності процесів управління та інформації у машинах, живих організмах і суспільстві. За допомогою категорій, вироблених кібернетикою, з'явилася можливість знайти єдині позиції, яка відсутня у різних варіантах "відомчого" підходу до розуміння сутності управління. Цьому сприяло і те, що безпосереднім об'єктом вивчення кібернетики є абстрактний процес управління. Тобто вона досліджує процес управління в цілому, без урахування особливостей, які завжди притаманні конкретним учасникам реальних управлінських відносин. 
Увагу спеціалістів різних галузей знання кібернетика привернула і системним підходом до аналізу сутності управління та всіх пов'язаних з ним категорій. 
Якими ж були вихідні позиції цього підходу? По-перше, кібернетика, запропонувала шукати сутність зазначеного аналізу виходячи з визнання того, що управління — це система взаємодіючих компонентів; по-друге, визначила, що управлінські системи є цілісними (цілісність системи — це сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові якості, не притаманні тим компонентам, які утворюють систему; характерним прикладом щодо цього є механічний годинник, який складається з багатьох деталей, їх сукупність породжує унікальну якість – здатність фіксувати перебіг часу); по-третє, поставила питання про самокерованість (самоорганізацію) управлінських систем; 
по-четверте, довела, що управління – це об'єктивна закономірність. 
І хоча системний підхід до явищ дійсності не є відкриттям кібернетики, та саме вона привернула загальну увагу до того, що управління треба розглядати і досліджувати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів.

1.2 Таким чином, в управлінні як в об'єктивно існуючому явищі було виявлено і деталізовано (відокремлено) головну ланку – управлінську систему. Саме вона виявилася носієм усіх складових і ознак управління.

До основних компонентів управлінської системи належать:

1) суб'єкт управління, тобто  джерело керуючого впливу, той,  хто управляє, виконує функції  керівництва і впливає на об'єкт  з метою переведення його у  новий стан;

2) об'єкт управління, тобто  те, на що спрямовано керуючий  вплив суб'єкта; що функціонує  під цим впливом;

3) керуючий вплив, тобто  комплекс цілеспрямованих і організуючих  команд, заходів, прийомів, методів,  за допомогою яких здійснюється  вплив на об'єкт і досягаються  реальні зміни у ньому;

4) зворотні зв'язки, тобто  інформація для суб'єкта про  результативність керуючого впливу  та зміни в об'єкті.

На підставі викладеного  можна сформулювати універсальні, найбільш загальні, абстрактні (кібернетичні) визначення категорій "управління" та "універсальна система". 
У найбільш узагальненому вигляді управління – це діяльність суб'єкта, що дістає вияв у цілеспрямованому, організуючому впливі на об'єкт управління, здійснюваному з метою приведення останнього у бажаний для суб'єкта стан.

Управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів.

Характеристика соціального управління та його види. 

1.3 Соціальне управління  – це управління, здійснюване у людському суспільстві, людьми по відношенню до людей. І суб'єкт, і об'єкт управління представлені тут людиною. Отже, в управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, головним і провідним є людський фактор.

Основними категоріями соціального управління є ті самі суб'єкт, об'єкт, керуючий вплив, зворотні зв'язки, управлінська система. Проте їх зміст, форми і методи впливу, цілі взаємодії, принципи, на яких вони базуються, стають зовсім іншими, кардинально відмітними від того, що спостерігається у технократичних і біологічних системах. Усі відомі категорії набувають у соціальному управлінні конкретного вираження у діях людей, їх колективів, у їх взаємозв'язках.

Управління має місце  у будь-якому суспільстві і, практично, у будь-якому людському колективі. Залежно від історичних, екологічних, політичних та інших обставин можуть змінюватися його цілі, форми, методи. Незмінною залишається необхідність в управлінні. Функції, породженій суспільством, без якої воно не може обійтися.

Основою потреби в управлінні є проста на перший погляд обставина, властива у будь-якому людському колективу. Це – співробітництво людей всередині колективу. Саме співробітництво, спільна діяльність заради досягнення конкретних цілей, перетворює окремо взятих людей у колектив.

Уявімо, що зібралася група  людей, кожен прагне до адекватної для  всіх мети (наприклад, до створення фірми, підприємства, громадського формування). У який спосіб найкраще розв'язати спільну для всіх і для кожного окремо проблему? Певна річ, найефективніший спосіб – співробітництво, спільна діяльність, спільне подолання труднощів і розв'язання завдань, що постають на шляху досягнення мети. Іншими словами, треба створити колектив і, використовуючи знання, психічні, фізичні та інші можливості його членів, розпочати спільно діяти. Зробити це можна тільки одним шляхом, – впливаючи на кожну людину, щоб досягти усвідомлення кожним необхідності в спільній праці. В результаті будемо мати соціальну управлінську систему, де є суб'єкт, об'єкт і керуючий вплив.

Потреба людей у співробітництві, спільній діяльності, спільній праці  об'єктивно породжує потребу управління. Водночас, ця потреба завжди виникає  там, де спостерігаються будь-які  варіанти спільної діяльності людей. Управління в даній ситуації являє собою  засіб забезпечення спільної діяльності, умову її нормального функціонування.

Суспільство в цілому є  результатом спільної діяльності людей, їх співробітництва. Більше того, в подібному розумінні суспільство – найвища форма спільної праці людей, а управління – атрибут суспільного життя.

Виходячи з викладеного, визначимо найсуттєвіші, на наш погляд, ознаки соціального управління:

1) соціальне управління  завжди присутнє там, де виникає  спільна діяльність людей;

2) його головне призначення  полягає у здійсненні регулюючого  впливу на поведінку учасників  спільної діяльності;

3) функції соціального  управління (координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, примус) реалізуються в рамках суспільних  відносин;

4) внаслідок соціально-управлінських  впливів виникають управлінські  відносини, які є різновидом, по-перше, суспільних, а по-друге, – вольових відносин;

5) соціальне управління  є різновидом людської діяльності.

На підставі цих ознак  можна сформулювати визначення соціального  управління. 
Соціальне управління — це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними.

2 Поняття державного управління. 

Під державним управлінням треба розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Термін "державне управління" широко використовується у законодавстві (в тому числі й конституційному), а також у науковій та навчальній літературі колишнього СРСР і ряду зарубіжних країн. Після розпаду СРСР виникли незалежні держави, які почали будувати свої правові системи на нових принципах.

Найважливішим з них став принцип здійснення державної влади  на основі її поділу на законодавчу, виконавчу  та судову, який закріплено у ст. 6 Конституції  України.То ж постає питання: чи правомірним є застосування терміна "державне управління" і чи не треба замінити його на термін "державна виконавча влада"? Оскільки будь-який термін є словом або словосполученням, яким визначається певне поняття, важливо встановити, чи використовується у чинному законодавстві поняття, означене даним терміном.

Аналіз нормативних актів  однозначно засвідчує, що поняття "державне управління" існує і є правомірним. Так, у чинній Конституції України є така норма: "Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами" (ст. 38); у Законі України від 24 січня 1997 p. "Про державний матеріальний резерв" зазначено, що його обслуговування забезпечується уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом (п. 1 ст. 4); у Законі України від 4 липня 1996 p. "Про залізничний транспорт" підкреслено, що управління залізницями здійснюється органом управління залізничним транспортом – Державною адміністрацією залізничного транспорту України (ст. 4); у Законі України від 16 жовтня 1997 p. "Про електроенергетику" прямо зафіксовано, що державне управління в електроенергетиці здійснюють органи державної виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України (ст. 8). Термін "система державного управління" вжито і в Указі Президента України від 7 липня 1997 p. "Про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи".

Будучи частиною соціального управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління. 
Ці особливості дістають вияв у основних компонентах системи державного управління (суб'єкті, об'єкті, керуючому впливі) та інтегративних властивостях, що притаманні йому як системному управлінню.