Основні теорії управління

Управління-це цілеспрямований вплив необхідний для узгодженої спільної діяльності людей.

Управління – це впорядкування взаємодії певної множини елементів суспільства організації, це структура і функції з упорядкування збереження і цілеспрямованого збереження системи.

Соціальне управління – цілеспрямований вплив на суспільство, воно складається з саморегулювання суспільства та публічного адміністрування.

Ознаки публічного адміністрування:

Соціальне та політичне явище;

Єдиний механізм державної  влади – це процес реалізації публічної  влади через органи.

Для публічного адміністрування  об’єктом управління є суспільство.

Пов’язане з реалізацією  цілей і функцій держави.

Публічне адміністрування – цілеспрямованій організаційний вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість та поведінку громадянина України, з метою досягнення цілей та реалізація функцій держави відображається у конституції, шляхом запровадження державної політики.

Основні теорії управління:

Наукового управління  (Тейлор Ф.) 1885-1920

Адміністративна (А. Файоль) 1920-1950

3.Школа людських відносин (Маслоу) 1930-1950

Біхевіористична школа (Герцберг, Мак Грегор) 1950-?

Забезпечення використання наукового аналізу, ввела поннятя хронометражу.

Біхевіористична школа - головна мета даної школи – підвищення ефективності діяльності організації шляхом раціонального використання людського фактора;

зосереджувалась на наданні  допомоги працівнику в усвідомленні своїх можливостей;

вважала, що правильне застосування наук про поведінку завжди буде сприяти  підвищенню ефективності як окремого працівника, так і організації  в цілому;

не враховувала специфіку  різних ситуацій, намагаючись виробити

універсальні підходи.

Політи́чний режим - тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких  установ, органів влади, співвідношенням  законодавчої, виконавчої і судової  влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.

Демокра́тія  - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Види демократії:

1. Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень. У подібній формі демократія була реалізована в Афінському полісі, відомо, що народні збори, як правило, збиралися кожні дев'ять років для прийняття важливіших рішень. Подібний варіант самоуправління використовується і сьогодні в організаціях і невеликих територіальних спільнотах (містах, общинах) у формі зборів, у ході яких громадяни обговорюють проблеми управління, фінансування суспільних проектів, соціальних програм.
2. Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються. Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.

Органидержавноївлади України - складова частина державного механізму, наділена владними повноваженнями, обсяг яких визначається Конституцією України та законами. Діяльність органів державної влади забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця.

Організація та діяльність органів державної влади здійснюється за принципом народного суверенітету, одним з елементів якого є  поділ державної влади на три  гілки: законодавчу (здійснює Верховна Рада України), виконавчу (Кабінет Міністрів  України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації) і судову (Конституційний Суд України та суди загальної  юрисдикції — Верховний Суд України, місцеві суди). Окреме місце в  системі органів державної влади  займає Президент України та органи прокуратури. Такий розподіл сприяє створенню противаг та контролю однією гілки влади за іншими, з метою  не допустити узурпації влади  в одних руках.

Державний службовець - Державними службовцями є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.

Державний службовець (в Україні) — громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим.

ВерховнаРадаУкраїни (ВРУ) - єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Повноваження  народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України. Народні депутати України можуть добровільно об'єднуватися у фракції за умови, що до складу кожної з них входить не менш як 15 депутатів.

КабінетМіністрівУкраїни- вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Кабінет Міністрів  України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Діяльність Кабінету Міністрів  України забезпечує Секретаріат  Кабінету Міністрів України.

Міністерства - центральні органи виконавчої влади, покликані формувати та реалізували державну політику у відповідних сферах суспільного життя (секторах державного управління), їх очолюють міністри, які за посадою є членами Кабінету міністрів і відповідно до цього мають статус політичних діячів (політиків).

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Розпочав діяльність за новою  Конституцією 18 жовтня 1996 року.

Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів України загальної юрисдикції. Здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Діяльність Верховного Суду України регулюється Законом «Про судоустрій України та статус суддів».

Президент України - є главою держави і виступає від її імені.Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду.

Органи місцевого  самоврядування:

Місцевесамоврядування — право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

ВиконавчаВлада — одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя. Має можливість самостійно приймати рішення, необхідні для виконання цих завдань, проте є підзвітною законодавчій гілці влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада.

 

Орган держави -частина державного апарату — структурно-організаційний колектив державних службовців та інших працівників, які наділені владними повноваженнями та матеріальними ресурсами для виконань завдань та реалізації функцій держави. Кожний орган держави створюється для здійснення певного виду діяльності, має предмет вивчення, завдання і функції.

Державні органи управління діляться на:

- законодавчі органи ( Парламент,  Верховна рада, Конгрес, Федеральні  збори )

- виконавчі органи ( міністерства, відомства )

- судові органи

Публічна влада — це влада, виділена з товариства і яка не збігається з населенням країни. Публічна влада є однією з ознак, що відрізняють державу від суспільного ладу. Зазвичай протиставляється суспільній владі. Поява публічної влади пов'язано з виникненням перших держав.

Управління -Це цілеспрямований програмований чи довільний вплив на об'єкти задля досягнення кінцевої мети за допомогою процесорів, явищ, процесів, коли є з ними взаємодія в режимі детермінованої чи довільної програми/регламенту. Управління проектом/об'єктом-системою, її компонентами та процесами, з метою підвищення ефективності функціонування систем відбувається ще на етапі системного проектування, створення/утворення, формування, розвитку, становлення, функціонування/життя системи. Ефективність управління визначається адекватністю дій управління що до об'єкта управління.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

• державного управління, де суб’єктом виступає держава в особі відповідних структур.
• громадського управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Суб’єкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично – владний  характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб’єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб’єкти публічного права виключно від свого  імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

 

Державна влада – це інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загальних і часткових потреб реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві.

Політичне адміністрування- це процес узгодження інтересів і установок держави з інтересами громадянського суспільства, різних соціальних верств прошарків і груп, сусп. об’єднань і організацій на основі пізнання та використання об’єктивних потреб розвитку соціуму.

Адмініструванняє функцією організованих суспільних систем що забезпечує збереження їхньої структури підтримку режиму діяльності, досягнення поставленої мети. Метою адміністрування є організація спільної діяльності людей, окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю – здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.

Центральним поняттям управління – є влада, яка означає відносини залежності між людьми в яких одні можуть здійснювати свою волю нав’язуючи її оточуючим. Влада, яка являє собою форму соціальних відносин, що характеризується можливістю впливати на характер і спрямування діяльності таповедінки людей через економічні, ідеологічні та організаційно-правові механізми, а також за допомогою авторитету, традицій, насилля. Виникаючи разом із появою суспільства там де є людські відносини вона супроводжує всю його історію будучи невід’ємною складовою існування людських спільнот.

Політична влада хазується такими ознаками:

• здатністю, готовністю суб’єкта влади виявити політичну волю
• охопленням всього політичногопростору, взаємодією різних політичнихсуб’єктів
• наявністю політичних організацій через які суб’єкт політичноговоєвиявлення здійснює політичну діяльність.
• осмислення політичного інтересу і політичних потребпотреб, забезпечення соціального панування супільстві суб’єкта політичної влади.

 

 

Муніципаліте́т (англ. municipality; фр. municipalitetè; нім. Munizipalität; (від лат. municipium «munis» — тягар та «capio» — приймаю); рос. муниципалитет) - термін, що в залежності від контексту може означати: