Моніторинг умов праці робочого місця

Відповідальність за своєчасне  та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства (роботодавця).

Атестація робочих місць  передбачає:

— встановлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

— санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

— комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру  праці на відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним і санітарним нормам і правилам;

— установлення ступеня  шкідливості й небезпечності  праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

— обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;

— визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах;

— складання переліку робочих  місць, виробництв, професій і посад  з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;

— аналіз реалізації технічних  і організаційних заходів, спрямованих  на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Санітарно-гігієнічні дослідження  факторів виробничого середовища і  трудового процесу проводяться  санітарними лабораторіями підприємств  і організацій, атестованими органами Держспоживстандарту і Міністерства охорони здоров’я України за списками, що узгоджуються з органами Державної експертизи умов праці, а також лабораторіями територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.

Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до Карти умов праці, форма якої затверджена  Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством охорони здоров’я України.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівника, професія (посада) якого внесена до затвердженого переліку.

Результати атестації  використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємства, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і № 2, які після їх попереднього розгляду органами Державної експертизи умов праці подаються до Міністерства праці та соціальної політики. Міністерство готує та подає пропозиції до Кабінету Міністрів України.

Контроль за якістю атестації, правильністю застосування Списків № 1 і № 2 покладено на Державну експертизу умов праці.

Для організації та проведення атестації керівник підприємства видає наказ, в якому:

— зазначаються підстава та завдання атестації;

— затверджуються склад, голова, секретар постійнодіючої атестаційної комісії, визначаються її повноваження; за необхідністю визначається склад  цехових (структурних) атестаційних комісій;

— установлюються графіки  і терміни проведення підготовчих робіт у структурних підрозділах підприємства;

— визначається взаємодія  із заінтересованими державними органами і громадськими організаціями (підрозділами експертизи умов праці, санітарно-епідеміологічною службою);

— визначаються комплексні проектні, науково-дослідні, експертні  організації для науково-технічної  оцінки умов праці та участі в розробленні  заходів щодо усунення чи зменшення  впливу шкідливих виробничих факторів.

До складу атестаційної комісії  рекомендується ввести головних спеціалістів, працівників кадрової служби, служби охорони праці, відділу праці та зарплати, служби охорони здоров’я підприємства, представників громадських організацій [4., c.165].

Атестаційна комісія:

— здійснює організаційне, методичне керівництво і контроль за ходом проведення роботи на всіх етапах, формує необхідну правову і довідкову базу та організовує її вивчення;

— визначає та залучає в установленому порядку необхідні для виконання спеціальних робіт організації;

— організовує виготовлення для кожного підрозділу планів розташування обладнання та їх експлікацію, визначає межі робочих місць (робочих зон), проводить їх нумерацію;

— складає перелік робочих  місць, які підлягають атестації;

— порівнює застосовуваний технологічний процес, склад обладнання, використовувані сировину і матеріали  з передбаченими в проектній  і технологічній документації;

— визначає обсяги необхідних досліджень шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища та організовує їх дослідження;

— прогнозує та виявляє  виникнення шкідливих і небезпечних  факторів на робочих місцях;

— установлює за Довідником кваліфікаційних характеристик  професій працівників відповідність найменування професій і посад, зайнятих на цих робочих місцях, характеру фактично виконуваних робіт. У разі виявленого відхилення професія (посада) приводиться у відповідність до фактично виконуваної роботи;

— складає Карту умов праці на кожне враховане робоче місце чи групу аналогічних місць;

— проводить атестацію  та складає перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з  несприятливими умовами праці;

— уточнює чинні пільги та компенсації і вносить пропозиції на їх встановлення залежно від умов праці; визначає витрати на ці цілі;

— організовує розроблення  заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників.

Оцінка технічного рівня робочого місця проводиться шляхом аналізу:

— відповідності технологічного процесу, будівель і споруд — проектам, обладнання — нормативно-технічній  документації, а також характеру  та обсягу виконаних робіт, оптимальності  технологічних режимів;

— технологічної оснащеності  робочого місця (наявність технологічної  оснастки, інструменту, контрольно-вимірювальних  приладів і їх технічного стану, забезпеченості робочого місця необхідними підйомно-транспортними засобами);

— відповідність технологічного процесу, обладнання, оснастки, інструменту, засобів контролю вимогам стандартів безпеки і нормам охорони праці;

— впливу технологічного процесу на інші робочі місця.

При оцінці організаційного  рівня робочого місця аналізується:

— раціональність планування (відповідність площі, зайнятої робочим  місцем, нормам технологічного проектування та раціонального розміщення обладнання й оснастки), а також відповідність  його стандартам безпеки, санітарним нормам і правилам;

— забезпеченість працівників  спецодягом і спецвзуттям, засобами індивідуального і колективного захисту та їх відповідність стандартам безпеки і встановленим нормам; організація роботи захисних споруд, пристроїв, контрольних приладів.

Робоче місце за умовами  праці оцінюється з урахуванням  впливу на працівників усіх факторів виробничого середовища і трудового  процесу, передбачених гігієнічною класифікацією праці, сукупних факторів технічного організаційного рівня умов праці, ступеня ризику пошкодження здоров’я.

На основі комплексної  оцінки робочі місця відносяться  до одного з видів умов праці [4., c. 191]:

— з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці;

— зі шкідливими і важкими  умовами праці;

— зі шкідливими умовами  праці.

З результатами атестації робочого місця ознайомлюються зайняті на ньому працівники. За результатами атестації визначаються невідкладні заходи щодо поліпшення умов і безпеки праці, які не потребують для їх розроблення та впровадження залучення сторонніх організацій і фахівців.

За результатами атестації  складаються переліки:

— робочих місць, виробництв, робіт, професій, посад, працівникам  яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

— робочих місць, виробництв, робіт, професій, посад, працівникам  яких пропонується встановити пільги та компенсації за рахунок підприємства;

— робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно  здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Матеріали атестацій робочих  місць є документами суворої  звітності і мають зберігатися  на підприємстві протягом 50 років.

 

5. Моніторинг умов праці робочого місця.

 

Моніторинг умов праці  виявляє тенденції стану умов і безпеки праці на підприємствах, визначає динаміку масштабів професійних захворювань і травматизму, виявляє підходи до вирішення цих проблем не за рахунок покращення умов і організації праці, а за рахунок збільшення різного роду компенсаційних виплат [5., c.213].

Що стосується джерел інформації для моніторингу умов та охорони  праці, то роботодавець зобов'язаний інформувати  працівників або осіб, уповноважених  на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення і забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам, їхнім представникам  забезпечується доступ до інформації та документів, які містять результати атестації робочих місць, заплановані  роботодавцем профілактичні заходи, результати розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, подань та приписів органів державного управління і державного нагляду за охороною праці.

У встановленому порядку  органи державного управління охороною праці інформують населення України, працівників про реалізацію державної  політики з охорони праці, виконання  програм з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень про охорону життя та здоров'я працівників.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці за погодженням її форми зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці, професійними спілками та Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

 Моніторинг умов праці  робочого місця. Умови праці  визнаються виробничим середовищем,  в якому здійснюється життєдіяльність  людини під час праці. Від умов праці безпосередньо залежить рівень працездатності, результати роботи, стан здоров’я, ставлення до праці. Зниження престижу деяких професій зі шкідливими і небезпечними умовами праці веде до посилення дефіциту кадрів робітничих спеціальностей.  Державне управління охороною праці та державне регулювання умов праці в країні здійснюють Кабінет Міністрів України, Державний департамент з нагляду за охороною праці, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють профспілки та трудові колективи через уповноважених представників [5., c. 306].

У процесі контролю виявляють  сприятливі й несприятливі умови  праці. Відповідно першими вважають умови, які сприяють духовному та фізичному розвитку людини, підвищенню її інтересу до праці, розвитку творчих здібностей. Несприятливими умовами вважаються ті, що викликають у працівника стомлення, погане самопочуття, появу негативного ставлення до професії, стають причиною травм, інвалідності, плинності робочої сили. Саме тому в організаціях дуже важливо систематично аналізувати зміни умов праці під дією удосконалення умов виробництва і гуманізації праці. Гуманізація умов праці означає створення такої обстановки на робочому місці, коли техніка, технологія, предмети праці, навколишнє середовище максимально пристосоване до людини в процесі праці, тобто виключені елементи ризику. При впроваджені гуманізації умов праці відбувається адаптація умов праці до людини і навпаки. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 
       Умови праці — це умови, які складаються в процесі праці людини — головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні. 
       Створення нормальних умов праці полягає в забезпеченні сприятливої обстановки на робочому місці - усунення важких фізичних робіт, праці в шкідливих і аварійних умовах, зниженні його монотонності, нервової напруженості. 
        Умови праці необхідно розуміти як результат дії безлічі взаємозв'язаних чинників виробничого і соціально-психологічного характеру. Тому, проводячи заходи по поліпшенню умов праці на підприємстві, вищому керівництву і інженерним службам потрібно враховувати усі чинники умов праці. Від цього залежить ефективність заходів, що проводяться. Звичайно, при цьому потрібно зважати на специфіку конкретного виробництва.  
       У вирішенні проблеми поліпшення умов праці велику роль грає планомірність здійснення заходів. Основним документом, що визначає суть і черговість проведення заходів в області поліпшення умов праці, являється план заходів по поліпшенню і оздоровленню умов праці в організації. 
       Праця, а відповідно умови й охорона праці є реаліями різних систем: з одного боку, «людина — машина (технічний процес)», «людина — виробниче середовище», «людина — машина (технічний процес) — виробниче середовище», а з іншого, — «людина — колектив — суспільство», «людина — суспільство — природа». Для перших трьох систем умови праці розглядаються стосовно робочого місця, ділянки, цеху, виробництва, а останніх двох — у межах підприємства, галузі, регіону.