Методи та методики оцінювання міри ризику

Одним з методів  оцінювання фінансових ризиків є економіко-математичне моделювання. Головне при цьому — зробити правильний вибір моделі відповідно до конкретної ситуації. Природно, потрібно враховувати суб’єктивний характер тієї чи іншої обраної моделі й робити поправку на деяку схематичність, надлишкову зарегульованість або заданість фінансової ситуації. Проте саме моделі дають змогу в цілому спрогнозувати конкретну ситуацію та оцінити можливу вірогідність фінансового ризику. Вельми перспективною є комп’ютерна імітація фінансового ризику підприємства. Зараз є певний набір готових програмних продуктів з його оцінки. Майже кожне підприємство має можливість виконати моделювання фінансового ризику індивідуально. За економіко-математичного моделювання вибір критеріїв (цільової функції) і факторів (системи обмежень) пов’язаний зі стратегічною метою емітента або інвестора, який проводить моделювання. Важливе значення має місце галузі, до якої належить емітент, на ринку цінних паперів. Негативними характеристиками галузі є такі: високий ступінь демонополізації, велика кількість власників, тривалий виробничий спад.

Перспективним є метод соціально-економічного експерименту, який передбачає проведення окремих експериментів за типовими фінансовими ситуаціями. Недоліком методу є не своєрідність багатьох фінансових ситуацій, що ускладнює розповсюдження висновків, отриманих у результаті окремих експериментів, на велику кількість конкретних аспектів фінансового життя підприємства.

На практиці за оцінки фінансового ризику широко використовується метод аналогій. Спеціалісти, фінансові менеджери на основі різних публікацій або практичного досвіду інших підприємств оцінюють вірогідність настання певних подій, отримання конкретного фінансового результату, ступінь фінансового ризику. На основі методу аналогій будуються фінансова стратегія й тактика багатьох підприємств. Однак потрібно враховувати, що кожне підприємство має велику кількість притаманних тільки йому особливостей кадрового, сировинного, галузевого характеру. Оцінювання ризику — своєрідне мистецтво, яке базується на поєднанні наукових методик та інтуїції експертів, аналітиків; на одночасному врахуванні великої кількості суперечливих факторів; використанні різноманітних теоретичних підходів і знання прецедентів практики.

Систематичний ризик достатньо точно прогнозується фундаментальними методами вивчення ринкової кон’юнктури. Аналіз кон’юнктури передбачає відстежування як поточного стану ринку, так і прогноз його розвитку. Спостереження, оцінка й виявлення тенденцій розвитку ринку об’єднані поняттям «моніторинг». Фундаментальні методи використовуються за довгострокового прогнозування й базуються на аналізі сукупності макроекономічних показників. Вони розробляються й використовуються службами кон’юнктурного передбачення, створеними при науково-дослідних інститутах і університетах, товарних і фондових біржах.

Упродовж останніх десятиліть у США, Японії та західних європейських країнах було проведено велику теоретичну роботу з вимірювання ризику за інвестування в різні фінансові інструменти та його використання в оцінці дохідності інвестицій.

Загальновідомо, що дві основні складові цієї теорії такі:

1. Фактор «бета», який вимірює ризик вкладень інвестицій.

2. Модель оцінки капітальних активів, яка пов’язує ризик, який вимірюється за допомогою фактора «бета», з рівнем очікуваної дохідності фінансових інструментів.

Фактор «бета» — це показник не диверсифікованого ризику, який демонструє, як реагує курс цінного папера на ринкові сили (чим більше, тим вищий фактор «бета» для цього цінного папера).

Фактор «бета» розраховують на основі взаємозв’язку  фактичної дохідності цінних паперів і фактичної ринкової дохідності (остання зазвичай розраховується як середній показник дохідності всіх або великої кількості акцій). Фактор «бета» для всього фондового ринку дорівнює 1; усі інші його значення розглядаються відносно цієї величини. «Бета» може бути як додатнім, так і від’ємним, хоча майже всі значення цього   показника зазвичай позитивні, і більшість акцій мають «бету» в  
діапазоні від 0,5 до 1,75.

Отже, «бета» показує тип реакції цінного  папера на дії ринкових сил. Наприклад, якщо очікується, що ринкові процеси призведуть до 100-процентного зростання ставки дохідності впродовж останнього періоду, тоді на акції зі значенням «бети» 1,5 очікувалось би збільшення доходу в цей період приблизно на 15 % (1,5 · 10 %).

Для акцій, у яких значення «бета» додатне, збільшення ринкової дохідності призводить до зростання дохідності цінних паперів. На жаль, зменшення ринкової дохідності зумовлює протилежну ситуацію. І в цьому полягає ризик. У попередньому прикладі, якщо очікується падіння ринкової дохідності на 10 %, то за акціями з «бетою» 1,5 очікується зменшення дохідності на 15 %. Оскільки фактор для цих акцій більший 1, то вони сильніше реагують, ніж ринок, маючи 15-процентне зниження своєї дохідності порівняно з 10-процентним зменшенням дохідності ринкового портфеля. Акції, «бета» яких менший 1, звичайно, не будуть такими чутливими до змін ринкової дохідності. Відповідно, вони вважаються менш ризикованими.

Фактор «бета» як показник не диверсифікованого ризику використовується в моделі для визначення очікуваної норми дохідності інвестицій відповідно до рівняння:

,

де очікувана дохідність — це дохідність інвестицій за даного рівня ризику, який вимірюється за допомогою фактора «бета»;

ринкова дохідність — середня дохідність усіх цінних паперів;

дохідність  без ризикових активів — це дохідність, яку можна отримати на вільні від ризику інвестиції.

Потрібно зазначити, що очікувана дохідність зростає  зі збільшенням фактора «бета».

Графічне відображення моделі оцінки капітальних активів називається кривою ринку цінних паперів. Ця крива показує очікувану дохідність, яку бажав би отримати інвестор на ринку цінних паперів для кожного рівня не диверсифікованого ризику.

Модель можна побудувати, просто обчисливши очікувану дохідність для різних значень фактора «бета», залишаючи постійними ставку дохідності без ризикових активів і ринкову дохідність. Наприклад, за ставки дохідності без ризикових активів, що дорівнює 6 %, і ринкової дохідності в 10 % очікувана буде дорівнювати 11 %, якщо фактор «бета» дорівнює 1,25. Якщо збільшити його до 2, то дохідність становитиме 14 %. Аналогічно можна знайти її для різних значень «бета» та закінчити наступними комбінаціями ризику й очікуваної дохідності.

 

Ризик («бета»)	Дохідність, %
0,00	6
0,5	8
1,0	10
1,5	12
2,0	14
2,5	16

 

Наносячи ці величини на графік, можна отримати пряму  лінію, яка показує, що зі збільшенням  очікуваної дохідності ризик зростає (рис. 1.).

 

 

 

Рис. 1. Лінія ринку цінних паперів (SML)

 

Лінія ринку  цінних паперів ясно показує компроміс між ризиком і дохідністю. Якщо фактор «бета» 0, очікувана дохідність дорівнює ставці дохідності без ризикових активів 6 %; якщо він дорівнює 1, — ринковій дохідності 10 %. За цих значень очікувана дохідність інвестицій, для яких «бета» дорівнює 1,25, становить 1 %.

 

 

 

 

 

 

Висновки

Операційна діяльність підприємства — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Для забезпечення ефективної операційної  діяльності підприємства необхідно, щоб між структурними підрозділами було чітко розподілені обов’язки та відповідальність за вирішення питань і формування показників, від яких залежать результати діяльності підприємства.

Забезпечення ефективної діяльності підприємства можливе при чіткому розподілі обов’язків і відповідальності між структурними підрозділами підприємства та використанні системи показників для оцінки результативності їх роботи.

Для узгодженої діяльності всіх відділів та служб підприємства необхідне застосування принципу комплексного управління діяльністю, створення відповідної організаційної структури, яка об’єднає існуючі відділи підприємства у функціональні підрозділи з окремих питань, керівники яких будуть підпорядковані безпосередньо директору підприємства. Поділ всіх підрозділів підприємства за ознакою участі в управлінні витратами підприємства та в управлінні забезпеченням результатів діяльності підприємства.

Одна із необхідних систем функціонування операційного менеджменту є система управління матеріально-технічним забезпеченням. Вона значною мірою відображає початкову стадію технологічного процесу — це виробництво та постачання необхідних матеріалів, запасів сировини та напівфабрикатів — вхідні інформаційного процесу.

До обов’язків матеріально-технічного забезпечення входить своєчасна доставка в операційну систему підприємства усіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, технологічного обладнання, інструментів, транспортних засобів, палива, тепло-електроенергії, води, тощо) в обсягах необхідних для нормального функціонування операційного процесу по виробництву необхідної продукції.

На вибір форми постачання операційної  системи можуть впливати різноманітні фактори. Залежно від цих факторів, операційна система забезпечує себе ресурсами через товарно-сировинні біржі, аукціони, різні посередницькі підприємства і власним виробництвом комплектуючих виробів та інше.

 На великих підприємствах  роботу по забезпеченню всіма  видами ресурсів здійснює управління (відділи) матеріально-технічного забезпечення. При формуванні управлінської структури матеріально-технічного забезпечення необхідно врахувати основні управлінські функції — це здійснення маркетингових досліджень ринку постачальників по видам ресурсів, доступними цінами і простотою схем постачання та їх стабільністю; стратегічного (перспективного, поточного) прогнозування потреб в усіх видах ресурсів; завчасна підготовка заявок на необхідні ресурси та подання їх у планові служби управління і здійснення управлінської діяльності з реалізації планів забезпечення ресурсами (укладання необхідних контрактів, тощо); управління прийняттям, розміщенням, зберіганням, забезпеченням ресурсами робочих місць; разом з технічними, планово-економічними, фінансовими управліннями проведення економічного обґрунтування норм запасів та контроль за їх станом; розроблення управлінських заходів щодо економії усіх видів ресурсів; управління оперативним обліком надходження усіх видів ресурсів, їх економічним аналізом використання та стимулювання поліпшенням їх використання; управління контролем якості усіх видів ресурсів та термінів виконання їх замовлень.

 

 

 

Список літератури

1. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. «Виробничій (операційний) менеджмент» Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2005.- 532с.
2. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. «Менеджмент в організації» Навч. посібник. - К.: Кондор, 2002.- 654с.
3. . Гусева И. А. «Практикум по ринку цінних паперів» М.: Юність, 2000.- 320с.
4. Опарін В.М. «Фінанси» Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.- 240с.