Менеджмент та управління

Матеріальн.ою підставою «соціального партнерства», на думку Гауглера, є поширення участі робітників у капіталістичній власності і прибутках.

Серед аргументів стосовно поширення «соціального партнерст­ва» досить часто називають практику «участі» трудящих в управ­лінні капіталістичним підприємством. Така практика й справді має місце. Але вона обмежується, як правило, вирішенням другорядних питань, не змініюючи статусу робітників на підприємстві.

Концепцію «соціального партнерства» широко використовували західнонімецьісі неоліберали в теоретичних розробках «соціального ринкового госглодарства», «сформованого суспільства» тощо.

Розглянуті концепції «трансформації капіталізму» не вичерпують усієї їхньої різноманітності. Посилення втручання держави в еконо­мічне життя, зростання її ролі у вирішенні соціальних проблем по­родили майже аналогічні теорії «плюралістичної економіки», «пла­нового капіталізму», «держави достатку», «суспільства високого масового споживання» тощо.

2.      Сучасні теорії трансформації капіталізму

Теорії про «трансформації капіталізму» як і раніше являють головним ідеологічним засобом маскування сущності сучасного капіталізму. Буржуазні економісти посилено пропагують теорії про «управлінської революції», про «суспільство достатку», про «технічної революції», про «економічне гуманізм» та ін

«Суспільство достатку»

У 1959 р. в США вийшла нова робота економіста Л. Берлі «Влада без власності», отримала широку рекламу в буржуазній пресі. У цьому провивів Берлі стверджує, ніби в США відбувається «соціальна революція», в результаті якої панування фінансової олігархії ліквідовано, приватна власність змінилася колективною. В цілому Берлі вважає, що цю «нову систему» ​​можна назвати «економічної демократією», «народним капіталізмом» чи «недержавним соціалізмумом». У цій системі капіталісти залишаються, але вони фактично не є власниками і влада їх обмежена «демократичними силами».

Неважко здогадатися, що Берлі знову відтворює свої старі ідеї про капіталістичної революції, про «менеджеризм». При цьому Берлі та інші пропагандисти цієї теорії заплютують питання про класової приналежності керуючих. Насправді ж не існує особливого класу управління. Якщо мати на увазі нижчі ланки управлінського апарату, тобто тих, хто безпосередньо бере участь в процесі матеріального виробництва, то ці люди ставляться до интелігенціі і отримують заробітну плату. Вони не наділені функціями приймати рішення про напрям діяльності підприємства, брати участь у розподілі прибутку і т. д. Що стосується вищих керівників, то вони належать до великої і монополістичної буржуазії. Тому їх неправильно зображати «довіреними народу». Але і вони контролюють діяльність підприємстві лише в тих ви ¬ чаях, коли мають контрольний пакет акцій, тобто але суті є фінансовими капіталістами. Як показує статистика, число найманих директорів компаній має тенденцію до зниження. Таким чином, вигадки про «революцію управління» не відповідають дійсності. Точно так само не відповідають дійсності вже розглянуті вигадки про «демократизації капіталу».

Теорію про «управлінської революції» пропагує і американський економіст Д. Голбрейс в роботі «Суспільство достатку» (1958). Він характеризує американський капіталізм як суспільство «безпрецедентного достатку». Голбрейс говорить також, що нерівність в доходах все більше згладжується, тому що зростає заробітна плата. Як доказ «достатку» Голбрейс посилається на надлишок товарів, в особистості продовольчих. Голбрейс абсолютно обходить відмінність між потребою і платоспроможним попитом. Він зображує капіталістичне виробництво як таке, метою якого є не отримання прибутку, а задоволення потреб.

Рекламоване Голбрейсом «достаток» не має стосунку до основної маси населення США. Тільки 8,4% загальної кількості сімей в США отримують дохід понад 10 тис. дол, тобто дохід, який може бути названий бюджетом достатку. Голбейрейс всупереч дійсності стверджує, що в США немає безробіття. Він обходить питання про зростання страйкового руху, який свідчить про відсутність достатку.

Розмірковуючи про державних заходах, необхідних, на його думку, для усунення вад капіталізму, Голбейрейс спростовує свої вигадки про «суспільство достатку».

Теорія узгодженої економіки

У Франції в останні роки набула поширення теорія «узгодженої економіки», що виникла ще в 30-х го ¬ дах (Ф. Блок-Лене, Ж. М. Жанненей, П. Б. Кусте та ін.) Теорія «узгодженої економіки» зображується як якийсь третій шлях розвитку суспільства, як синтез капіталізму і сосоціалізму.

«Узгоджена економіка» характеризується як лад, при якому представники держави і представники підприємств збираються для обговорення і прийняття рішень з питань капіталовкладень, виробництва, обміну. Таким чином, «узгоджена економіка» представляє спробу довести, ніби в умовах капіталізму можна забезпечити координацію дій приватних підприємців і державного сектора.

Головну роль у здійсненні «узгодженої економіки» має відігравати держава. На нього покладається обов'язок приймати участь у фінансуванні будівництва підприємств. Але при цьому, як правило, заперечується необхідність націоналізації приватних підприємств. Важливе місце в «узгодженої економіці» відводиться плакування. Буржуазійні ідеологи вважають можливим здійснення планування в умовах збереження приватної власності. Тому вони наполягають на тісній співпраці не тільки між приватними підприємствами та державою, а й усередині власного сектора. Прихильники цієї теорії пропонують погоджувать діяльність усіх підприємців. Однак при цьому конкуренція і приватна ініціатива, як необхідні стимули виробництва, повинні зберігатися.

Теорія «узгодженої економіки» представляє собою один з варіантів «змішаної економіки» і «планового капіталізма». В умовах приватної власності, як це вже було розглянуто вище, планування народного господарства неможливе.

Одним з основних положень «узгодженої економіки» є ідея про участь «різних соціальних сил в керівництва економікою». В основі цих міркувань лежать в корені помилкові висновки про пом'якшення класових суперечать ¬ чий в умовах капіталізму, про виникнення «єдиного образи життя» всього населення в результаті «зростання добробуту народу».

Факти спростовують ці міркування. Насправді життєвий рівень трудящих Франції не підвищується, а прибутки монополій ростуть. Зростання боротьби трудящих Франції проти капіталістичної експлуатації переконливо свідчать про відсутність у Франції «єдиного способу життя».

Теорія «узгодженої економіки» закликає трудящих до відмови від класової боротьби, до співпраці з капіталістами. Намагаючись обдурити трудящих міркуваннями про планування економіки, про участь профспілок в управлінні державою, буржуазні ідеологи намагаються відвернути трудящихся від боротьби за соціалізм.

Одним з поширених елементів сучасних концепцій «трансформації капіталізму» є також легенда про «людських відносинах», про «економічне гуманізмі». Суть цієї легенди полягає в твердженні, ніби експлуатація робітників, зниження, людської особистості відійшли в область минулого, поступився місцем «людським відносинам у промисловості». Підприємці та робочі стали рівноправними учасниками виробництва і будують свої відносини на основі принципів гуманізму п християнської моралі. Ці відносини, зародившись на промислових підприємствах поширюються поступово на все суспільство, знаменуючи собою перехід від старого до нового капіталізму, «гуманного капіталізму».

Як пропагандисти цієї теорії виступають багато, буржуазні економісти. При деяких американських університетах створені спеціальні факультети і навіть «інститути людських відношенні». Найбільш характерним про ¬ твір у цій галузі є виданий в Амстердамі збірник «Людські стосунки і сучасне управління» (1958), в якому опубліковано статті ряду відомих економісти - голландців, англійців, американців, що відображають роботу відповідних дослідницьких установі. Осо ¬ бою старанність у пропаганді цієї доктрини проявляють каталітичні автори.

«Людські стосунки» - це не тільки теорія, а й практика. Так, у ряді капіталістичних фірм є віце-президенти за «людським відносинам», створені спеці ¬ альні відділи і різного роду комісії із залученням робочих. Ці відділи складають «прогнози» про поведінку робітників. готують і публікують матеріали для спростування вимог профспілок, інформують про справи фірми і рішеннях керівництва.

Буржуазні ідеологи на підтвердження своїх теорій зсилаються на ці обставини, а також на систему «премії», яка встановлена на капіталістичних підприємствах. Але фактично ці «премії» видаються за рахунок вирахування з заробітної плати, щоб створити видимість участі робітників у прибутках.

Одночасно власники підприємств стали проводити всілякі заходи соціально-культурного характеру: призначення пенсії за рахунок підприємства, надання робочим квартир, організація екскурсії, привітання зі святами і т. д. Всі ці заходи фінансуються за рахунок того, що капіталісти недодають робітникам при оплаті їх праці. Мета всіх цих заходів - притупити класову свідомість робочих, створити видимість турботи про них, а також прив'язати робочих до фабрики. Так, для отримання пенсій потрібно безперервний стаж роботи на даному підприємстві іноді до 20 років. Точно так само надання квартир змушує робочих працювати ще більш інтенсивно.

Основне призначення теорії про «гуманну капіталізмі» - замаскувати посилення експлуатації робітників у її нових формах, зокрема підвищення інтенсивності праці, приховати наступ монополії на життєвий рівень. Теорія «людських відношенні» використовується і для обґрунтування легенди про «класовому світі» у капіталістичному суспільстві.

Переконливим спростуванням цієї теорії є загострення класової боротьби. Так, в 1956 р. в страйках брало участь 14 млн. чоловік, в 1958 р. ~ 25-27 млн., в 1960 р.-54--58 млн., в 1962 р. - 36-39 млн. чоловік. Антиробітничі закони в країнах капіталу, переслідування прогресивних діячів показують всю безпідставність міркуванні про «людські відносини».

Теорія «другої промислової революції»

Одним із сучасних варіантів «трансформації капіталізму» є буржуазна теорія «другої промислової революції» та інші технокритичні теорії, які створились у 50-х роках (американські економісти Друкер, Діболд, французький економіст Фурастьє та ін.)

В останнє десятиліття в області техніки намітилися кількісні зрушення, які конкретно виражаються в зростанні автоматизації виробництва, у відкритті методів отримання та використання атомної енергії, у використанні синтетичних матеріалів. Буржуазні ідеологи, спираючись па ці факти, висунули теорію про те, що капіталізм нібито переживає «другу промислову революцію», яка приведе до його «омолодження», зіграє таку ж роль в зміцненню капіталізму, яку зіграв промисловий переворот в XIX ст .. Вони стверджують, що новітні перевороти в техніці ведуть самі по собі до корінних змін соціального ладу, до повного усунення убогості, криз, тому що дозволяють різко збільшити попит на засоби виробництва, підвищити продуктивність праці та забезпечити населення дешевими предметами споживання. Представники цього напряму причини безробіття бачать не в капіталізмі, а в недостатньо швидкому поширенні автоматизації. Шляхи подолання  криз вони відшукують надалі: зростання виробництва, повторюючи при цьому вульгарну теорію криз, пропогандуючи в XIX в. Сіємо.

Висуваючи на перше місце технічні зрушення, буржуазні ідеологи повністю абстрагуються від тих соціально-економічних умов, в яких ці зрушення відбуваються. На початку XIX ст., відбувалася зміна феодалізму капіталізмом. У той час буржуазія була прогресивним, піднімаються класом і капіталізм розвивався по висхідній лінії. XX столітті ж капіталізм розвивається по низхідній лінії, настала епоха революційного краху капіталізму і зміни його соціалізму. Тому висновки про новий, тривалому і стійкому підйомі капіталістичного виробництва в XX ст. глибоко помилкові.

Інший порок міркувань теоретиків «другої промислової революції» полягає в тому, що вони ототожнюють технічні зрушення, перевороти в техніці з соціальною революцією. І в ХIХ в. технічний переворот не був тотожний соціальної революції. Навпаки буржуазна революція була необхідною передумовою для здійснення технічного перевороту, оскільки знищила феодальні виробничі відносини, які гальмували розвиток капіталізму.

Сучасні технічні зрушення не можуть бути повністю реалізовані в умовах імперіалізму, які обмежують можливості застосування нової техніки. Тільки зміна соціального ладу, соціалістична революція забезпечать простір для подальшого розвитку продуктивних сил. Таким чином, технічний розвиток не замінює соціалістичної революції, а, навпаки, свідчить про необхідність заміни капіталістичних виробничих відносин соціалістичними.

У тих межах, в яких нова техніка використовується при капіталізмі, її застосування веде не до пом'якшення суперечать капіталізму, а до їх поглиблення: автоматизація сприяє, з одного боку, розширенню виробництва, а з другого - викликає збільшення безробіття, посилення експлуатації і зубожіння широких народних мас. Це веде до подальшого поглиблення економічних криз, загострення класової боротьби.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.                      “История экономических учений”, под ред. Н.К.Каратаева, М., 2004р.

2.                      “Кризис современной буржуазной политической экономии”, И.Г.Блюмин, М., ИМО, 2005р.

3.                      “Народный капитализм”, Д.Будиш, Изд. иностр. лит., 2001р.

4.                      Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко, А. М. Поручник та ін.;

5.                      Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П.Нестеренко, Л.О Каніщенко та ін.; За ред Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Вища шк. - Знання, 2002.