Функціональний аналіз діяльності менеджера

 

 

     План.

1. Вступ.
2. Зміст діяльності менеджера.
3. Функції менеджера в процесі організації його праці.
4. Комунікативна взаємодія керівника з підлеглими.
5. Висновок.
6. Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ.

Управлінська  діяльність - один із найважливіших  факторів функціонування і розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється  у відповідності до об´єктивних  вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських  зв´язків, підвищення ролі споживача  у формуванні техніко-економічних  та інших параметрів продукції.

Менеджмент як наукова система  організації виробництва є однією з найважливіших умов ефективної та прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загальне визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління на рівні основної ланки - підприємства. Практичне використання такого досвіду - одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту.

Ринкова економіка більш вимоглива  до керівників, ніж планова. У зв´язку  з цим необхідна цілковито  нова концепція розвитку організації, яка була б життєздатна в нових  господарських умовах.

Все це пред´являє високі вимоги до підготовки спеціалістів-менеджерів, які постійно пов´язані з підготовкою і  прийняттям рішень.

Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування до неї  системи управління впливають не тільки на удосконалення її організації, але й на перерозподіл функцій  управління рівнями відповідальності.

 

 

 

2. Зміст діяльності менеджера.

Основне завдання менеджерів полягає у створенні  навколишніх умов для групової діяльності таким чином, щоб індивіди вносили  свій внесок у досягнення групових цілей з мінімальною витратою грошей, часу, зусиль і матеріалів, а  також з мінімальними незручностями. 
Схема процесу роботи менеджерів.

 

Змістом діяльності менеджера є процес реалізації функцій:

1. Планування (цілі, стратегія, плани, програми).

2. Організація (організаційна структура, порядок взаїмодій, розподіл завдань).

3. Координація (управлінська дія, пронизлива і пов'язувающа всі інші).

4. Мотивація (управління персоналом, стимул до роботи).

5. Контроль (управлінський і фінансовий облік, звітність, аналіз виконання планів).

Дослідження показують, що значимість різних функцій  управління в діяльності менеджерів різних рівнів неоднакова. Так, менеджери вищого рівня витрачають більше часу на планування, на нижчому ж рівні управління найбільш важлива функція мотивації. У той же час менеджери усіх рівнів управління витрачають майже в два рази більше часу на планування, ніж на організацію, координування, мотивацію і контроль разом узяті.

 

 

 

3. Функції менеджера в процесі  організації його праці.

Управлінська  діяльність передбачає розподіл функцій, повноважень, відповідальності. 
Менеджер виконує такі функції:

 
         1. Адміністраторська функція: менеджер розробляє та реалізує кадрову політику (комплектує штати, здійснює набір, навчання, розставлення та переміщення кадрів), а також реалізує усі загальні функції управління. 
Таким чином, у ролі адміністратора менеджер виконує свої повноваження для забезпечення руху системи у відповідності до цілей підприємства та суспільства в цілому.

 
При здійсненні менеджером адміністраторської функції особливу роль в сучасних умовах відіграють стратегічне планування та контроль. 
Контроль в діяльності менеджера повинен відповідати таким вимогам:

• постійність;
• об'єктивність (контроль не повинен залежати від особистих симпатій або антипатій менеджера по відношенню до підлеглих);
• вибірковість (контроль не повинен бути тотальним, оскільки це губить у працівників всіляку самостійність, а також схильність до ініціативи і творчості);
• відкритість (підлеглі повинні знати: хто їх контролює, у якій формі, якими засобами реалізується контроль);
• результати контролю повинні бути доведені до виконавців;
• економічність (результати від здійснення контрольних заходів повинні перевищувати витрати на них);
• мотивуючий ефект (підлеглі розглядають контроль як прояв уваги до себе, до своєї роботи, що підвищує їх мотивацію; хто не контролює, той не цікавиться досягненнями свого персоналу).

 

2. Стратегічна функція: полягає у плануванні і прогнозі можливих подій як у сфері діяльності конкретного менеджера, так і стосовно підприємства в цілому. Реалізація цієї функції пов'язана, з одного боку, із встановленням найближчих планів, з іншого — із визначенням плану роботи на перспективу.

 
3. Експертно-консультативна функція: має три напрямки реалізації:

• реалізація професійної компетентності менеджера (обумовлює ефективність його дій не тільки у виробничо-економічній, комерційній сферах функціонування підприємства, а й стосовно сфери міжособистих відносин);
• делегування повноважень (передавання менеджером окремим підлеглим деяких своїх прав та відповідальності, що стосуються виконання тих чи інших завдань);
• використання у повсякденній роботі менеджера елементів консультування підлеглих, проведення з ними бесід, консультацій і т. п.

 

4. Представницька функція: менеджер представляє свій колектив на різних рівнях внутриорганізаційної вертикалі та горизонталі. Можливий також і міжорганіза-ційний вид реалізації даної функції: представництво свого підприємства у взаємовідносинах із зовнішніми партнерами.

 
5. Виховна функція: її менеджер здійснює шляхом своїх реальних повсякденних вчинків.

 
Основу виховної функції складають:

• принцип єдиної моралі, який означає визнання менеджером тієї обставини, що моральні норми, на які належить орієнтуватися людям у повсякденному житті (зокрема — у самому підприємстві), слід застосовувати в абсолютно рівному ступені як керівникам, так і підлеглим; 
  - єдність слова і справи менеджера;
• використання фундаментальних законів соціального навчання людей;
• адаптація працівників до колективу;
• культура внутриорганізаційних відносин;
• створення і підтримка у колективі позитивних традицій.

  
6. Психотерапевтична функція: менеджер створює атмосферу психологічного комфорту у колективі, основними елементами якого є:

• відчуття безпеки у працівників;
• відсутність у працівників неспокою за майбутнє;
• оптимістичний погляд на події, що відбуваються у колективі;
• бажання зберігати членство у підприємстві;
• впевненість у підтримці і захисті з боку керівництва та колег у складній ситуації.

 
7. Комунікативно-регулююча функція: полягає у регулюванні і координації індивідуальних зусиль працівників підприємства з подальшою трансформацією та переводом у єдиний упорядкований організаційний процес. 
Виділяють такі сфери комунікативної взаємодії керівництва з персоналом підприємства:

• найняття на роботу (мета комунікації у даному випадку — переконати потенційного працівника у перевагах роботи на даному підприємстві, а також отримати певне враження про претендента на роботу);
• орієнтація (мета комунікації — забезпечення працівника необхідною інформацією про його робочі функції та ролі у підприємстві); 
  індивідуальна оцінка (за допомогою комунікації менеджер повідомляє підлеглому свою оцінку його вкладу у діяльність підприємства);
• особиста безпека (комунікація дозволяє надати працівникам інформацію про заходи та ступінь їх безпеки у трудовому процесі);
• дисципліна (мета комунікації — ознайомлення працівника з правилами та інструкціями підприємства).

Причинами неефективних комунікацій можуть бути:

• несприятливий соціально-психологічний клімат у колективі;
• особисті аспекти;
• неповнота інформації, яка сприймається;
• погана структура повідомлень;
• слабка пам'ять;
• відсутність зворотного зв'язку.

 
8. Інноваційна: розробка і впровадження інновацій у діяльність підприємства, створення менеджером «інноваційної атмосфери» у колективі, стимулювання інноваційної активності персоналу. 
Виконуючи дану функцію, кожен менеджер повинен знати і дотримувати певних принципів організації роботи з людьми в періоди розробки і впровадження інновацій. Фахівці визначили, що до таких принципів належать:

• інформування про суть проблеми;
• превентивна оцінка тієї ціни, яку треба «сплатити» за нововведення;
• ініціатива знизу;
• тотальність; перманентне інформування;
• безперервність нововведень;
• індивідуальна компенсація;
• урахування типологічних особливостей сприйняття інновацій різними людьми.

 

9. Дисциплінарна: пов'язана з процесом делегування повноважень. Як відомо, за делегування повноважень відповідальність лише перерозподіляється між керівником і менеджером, який делегує повноваження. Керівник же має право делегувати обов´язки та права, й у цих межах покласти відповідальність на менеджера. Але при цьому відповідальність у повному обсязі (у т.ч. і перерозподілену) керівник залишає за собою. Тому метою дисциплінарної функції є розвиток здібностей і творчих сил у підлеглих, спрямованих на використання делегованих прав самостійно приймати управлінські рішення.

 Виділяють  такі сфери дисциплінарноїї взаємодії керівництва з персоналом підприємства:

• конкретних результатів з визначених ключових моментів, що їм делеговані;
• періодичних звітів про хід виконання завдань;
• докладного виконання своїх інструкцій і дозвіл свободи дій лише у випадках крайньої необхідності;
• буквального виконання інструкцій і наказів, негайного повідомлення за прояви яких-небудь ускладнень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Комунікативна взаємодія керівника з підлеглими.

Можливо, найбільш очевидним компонентом  комунікацій в організації є  стосунки між керівником і підлеглим. Дослідження показали, що 2/3 цій діяльності реалізується між керівниками і  керованими.

Деякі з багаточисельних різновидів обміну інформацією між керівником і підлеглим пов'язані з проясненням  завдань, пріоритетів і очікуваних результатів; забезпеченням залученості  у вирішення завдань відділу; з обговоренням проблем ефективності роботи; досягнення визнання і винагороди з метою мотивації; вдосконаленням і розвитком здібностей підлеглих; із збором інформації про ту, що назріває або реально існує проблемі; сповіщенням підлеглого про грядущу зміну; а також здобуттям відомостей про ідеї, удосконалення і пропозиції.

Оскільки підлеглі об'єднані в робітники  групи, то комунікації з ними керівника  є важливим компонентом для досягнення ефективності управління. Участь в  обміні інформацією кожного члена  робочої групи дозволяє виробити правильніші стосунки групи з  керівником, а керівникові - активніше  залучати підлеглих до справ організації.

На додаток до обміну інформацією  між керівником і підлеглим має  місце обмін між керівником і  його робочою групою. Комунікації  з робочою групою в цілому дозволяють керівникові підвищити ефективність дій групи. Оскільки в обміні беруть участь всі члени групи, кожен  має можливість поміркувати про нові завдання і пріоритети відділу, про те, як слід було б працювати разом, про майбутні зміни і можливі їх наслідки для цього і інших відділів, про недавні проблеми і досягнення, пропозиції раціоналізаторського характеру.