Контрольна робота з предмету: « Основи економіки знань»

                   Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

                            Хмельницький Національний Університет

 

 

                                                        

 

 

 

                                            Кафедра: Управління персоналом і економіки праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Контрольна робота №1

  

 

 

 

         з предмету: « Основи економіки знань»

         Варіант № 18

 

 

 

 

 

 

 

 

    Виконав: Група:  ФНз, Запорiжжя 2  Швець Катерина Юріївна

    Перевірив:  Хитра Олена Володимирівна

 

 

 

 

 

                    

 

                                                   Запоріжжя   

                                                        2013

1. Науково-технічний прогрес і науково-технічна революція.

Протягом усієї історії людство перебуває в стані постійного наукового і технічного пошуку. Розум, зусилля і майстерність рук людини дали змогу їй пройти, напри, вклад, в галузі енергетики шлях від набуття вміння застосування вогню до відкриття ядерної і термоядерної енергії; в галузі транспорту - від винайдення колеса до створення сучасних надшвидкісних поїздів або літаків. Поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки називають науково-технічним прогресом, На відміну від науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток цивілізації, науково-технічна революція (НТР) - це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання процесів наукової та технічної революції. Основні риси сучасної науково-технічної  революції такі: 1. Небувало швидкий  розвиток науки, її взаємодія  як з матеріальним виробництвом, так і іншими видами діяльності, перетворення науки в безпосередню  продуктивну силу. Наука не тільки  перетворилася в одну з провідних  сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Подібний прорив став можливим завдяки сучасним системам освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку - це капіталовкладення в майбутнє. 2. Всеосяжність НТР,  яка охоплює не тільки матеріальне  виробництво, а й обслуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які? використовуються для виготовлення кузовів автомобілів або панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець світу. 3. Корінним чином змінюється  технічна і технологічна база  господарства світу. НТР розвивається  і вглиб - освоюються мікро- світ атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир - в нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління - з мережами ЕОМ електронного в'язку та кібернетичними пристроями. Про сучасний стан технічної  і технологічної оснащеності  тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50 % обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію. Науково-технічна революція  впливає і на зміни в розміщенні господарства світу. Так, географія промисловості, що склалася під впливом чинників, які діяли наприкінці XIX - першій половині XX ст. доповнюється такими новими рисами. 1. Відбулася переорієнтація  базових матеріаломістких галузей  промисловості від орієнтації  на місцеву сировину до орієнтації на ринки збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так, Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку промисловість. Добувна промисловість зберігає провідне значення тільки в нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах (Росія, Казахстан тощо). 2. Основними центрами  і регіонами, до яких тяжіє  розміщення виробництва й інших  видів економічної активності, стали  осередки і території з передовою  наукою та освітою. Територіальне  поєднання освіти, науки, наукоємних  виробництв стало типовим для великих столичних агломерацій і провідних промислових районів економічно розвинутих країн. В США - це райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі - так зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від півдня Великобританії до північної Італії; в Японії - зона мегалополісу Токайдо; в Росії - регіони Москви, Санкт-Петербурга, в Україні -Придніпров'я, Донбас. Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси - цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства. Вони вже створюються в Японії, США, Франції та інших країнах. 3. Сучасні процеси  перебудови світового господарства привели до високої територіальної концентрації виробничої діяльності і населення. Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню спільної інфраструктури, з другого - загострює екологічні і соціальні проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають й інші чинники: орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту продукції. До того ж доводиться враховувати і екологічний чинник - законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища. Отже, до XXI ст. світ підходить, демонструючи не тільки політичну взаємозалежність, а й певну єдність і взаємозв'язаність своїх технічних і господарських систем. Висновки Світове господарство - система національних господарств, що пов'язані і взаємо. діють відповідно до законів міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці фор. має якісно нову ситуацію в географічному поділі праці і полягає у спеціалізації окрему країн на виробництві певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових ринках.

Світове господарство - складна  система, яка має численні структури. Найголовніші з них - соціально-економічна, функціонально-галузева і територіальна. . особливостей соціально-економічної структури залежить напрям суспільно-політичного та економічного розвитку держав, а від стану функціонально-господарські структур - розвиток суспільного та міжнародного поділу праці. Територіальна структура визначає просторові риси і пропорції географії світового господарства.

Особливо великий вплив  на розвиток світового господарства має науково-технічна революція, яка  являє собою якісний стрибок  у розвитку науки, техніки і продуктивних сил суспільства. Під її впливом знаходяться не тільки сучасний стан та структура господарства, а й відбуваються якісні і територіальні зрушення в географії світового господарства.

Використана література

 

1. (рос.) Моисеев Н. Н. Слово о научно-технической революции. — М.: Молодая гвардия, 1978.
2. Українська радянська енциклопедія. Том 7, 2 видавництво. Головна редакція У.Р.Е..Київ, 1982.
3. К.Р.Макконнелл , С.Л.Брю "Экономикс" 13-е видання
4. С.В. Мочерний "Основи економічної теорії"

 

2. Проблема нерівності в інформаційному суспільстві.

Термін «інформаційного  суспільства» почав вводитися в науковий обіг на початку 1960-х років і пов’язується з іменами японських вчених Ю. Хаяші та Й. Масуди. Окрім Ю. Хаяші та Й. Масуди основні засади теорії інформаційного суспільства були закладені такими науковцями, як Д. Белл, Т. Стоуньєр, А. Турен, У. Дайзард, Е. Тоффлер. Серед сучасних українських вчених інформаційне суспільство вивчають В. Гавловський, А. Чухно, В. Цимбалюк, А. Гальчинський та А. Колодюк. Активно працюють у цьому напрямку російські вчені А.І. Ракітов, В.Л. Іноземцев, Г.Т. Артамонов, Н. Гендіна тощо.

 

Нині з зростанням впливу інформаційно-комунікативних технологій термін «інформаційного  суспільства» набуває все більшого поширення.

Найбільш поширеним визначенням  інформаційного суспільства є наступне: інформаційне суспільство – соціологічна й футурологічна концепція, де основним фактором суспільного розвитку є виробництво й використання науково-технічної та іншої інформації.

 

На думку української вченої О.Проскуріної, таке суспільство –  це не просто суспільство, де широко використовується обчислювальна техніка й розвиваються вищі технології, а й відбувається перебудова соціальних структур і трансформується геополітична обстановка. За такої умови можна назвати людське суспільство інформаційним, оскільки перед людством постала перспектива вироблення спільних рішень для всіх .

Деякі науковці вважають, що в умовах інформаційного суспільства значно розширені та поліпшені соціальні  взаємозв’язки у сучасному світі, відкриті значно ширші, ніж раніше, горизонти для об’єднання людей  у групи на основі спільних інтересів, скорочені просторові та часові обмеження. В ідеальному уявленні, житель будь-якого віддаленого села чи провінційного містечка одержує можливість почуватися громадянином світу. Як відзначає В. Кувалдін, революційні зміни у сфері інформаційних технологій сприяють глибокій трансформації всієї системи соціальних зв’язків індивіда, розкріпаченню особистості, її звільненню від „твердої прив’язки до певного середовища” та відкриттю безпрецедентних можливостей вибору життєвих стратегій .

 

Також здобутки світової культури стають доступними майже для кожної людини, що має доступ до Інтернет-мережі: світові культурні досягнення максимально наближаються до широких мас. Багато найбільших музеїв світу мають сайти в глобальній комп’ютерній мережі; драматичні спектаклі, симфонічні та естрадні концерти передаються по Інтернету і стають доступними глядачеві в режимі реального часу в будь-якій точці планети. В розвинених країнах музеї та бібліотечні установи майже цілком комп’ютеризовані .

 

Переваги і вади інформаційного суспільства, перспективи його розвитку і проблем політико-правового регулювання досліджував Й. Масуда у праці „Комп’ютопія”. Слід особливо наголосити, що в „Комп’ютопії” вчений досліджував не лише переваги інформаційного суспільства, але і його потенційні небезпеки. Більше того, Й. Масуда не тільки застерігав від імовірних небезпек, але й пропонував оптимальні шляхи і методи їх запобігання або мінімізації. Перш за все, він не раз наголошував, що людство постало перед „суворою альтернативою”, а саме – вибором між „двома різко контрастуючими моделями майбутнього”: між „Комп’ютопією”, тобто справді демократичним, правовим інформаційним суспільством, та „автоматизованою державою”. Адже, за його твердженням „існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі контрольованого суспільства” .

 

Пояснюючи причини такої  небезпеки, Й. Масуда зазначав, що це відбувається внаслідок того, що впродовж перших 15 – 20 років комп’ютери використовувалися, в першу чергу, військовими та іншими урядовими структурами, зокрема – службами безпеки, внутрішніх справ тощо. „Ця ситуація стала причиною істотного уповільнення в демократичному застосуванні комп’ютерів”, – наголошував вчений. І попереджав: „Якщо комп’ютеризацію продовжувати у цьому напрямі, то можливість виникнення контрольованого суспільства загрозливо зросте”. Водночас Й. Масуда висловлював упевненість, що „катастрофічний курс до „автоматизованої держави” буде відкинуто, і ми оберемо інший, щоб простувати шляхом „Комп’ютопії” . Та незважаючи на оптимістичні прогнози японського вченого однією з умов для авторитарного контролю, здійснення терористичних акцій, економічних злочинів є наявність та недосконалий захист в всесвітній Інтернет-мережі баз даних з особистою інформацією громадян.

Інформаційне суспільство  забезпечує право вибору щодо користування інформаційно-комунікативними технологіями. Наприклад, для когось виявиться  достатнім користуватися електронною поштою, і така особа в принципі вважатиметься тим/тією, хто хоча б у такий спосіб використовує можливості інформаційного суспільства. А хтось бажатиме максимального використання переваг такого суспільства для отримання нових можливостей. Тобто, рівні попиту на інформаційне суспільство відрізнятимуться. Відрізнятимуться вони також і внаслідок впливу множини соціально-економічних, психологічних та побутових факторів.

 

Сама ж реалізація інформаційного суспільства на практиці цілком залежатиме від зацікавленності політичної та економічної еліти. В протилежному випадку й надалі говоритимемо лише про теоретичне інформаційне суспільство. Адже в значній більшості мова йде про переваги, можливості, певні загрози. В той же час значна частина населення, в тому числі і громадяни України, на практиці стикаються з проблемою вільного, зручного та недорогого доступу до інформаційнио-комунікативних технологій.

Слід наголосити, що в  інформаційному суспільстві будуть наявні багаті та бідні верстви, проте  останні завжди матимуть стимул для саморозвитку, використовуючи нові можливості інформаційного суспільства. .

 

За прогнозами деяких експертів - представників розвинутих країн, настання нової інформаційної  ери обіцяє „безсумнівні блага” усім. Однак у багатьох офіційних документах з цієї тематики наголошується, що при такому розвиткові необхідно уникнути формування двокласового суспільства . Адже, на сьогодні не існує системи масового забезпечення усіх верст населення до інформаційно-комунікативних технологій, навіть в розвинених країнах.

 

На ступінь поширення  інформаційно-комунікативних технологій впливають два основні фактори: рівень матеріальної забезпеченості й  освіченість різних прошарків населення. Також в умовах інформаційної  революції чимала кількість людей просто не може знайти себе в „інформатизованій” економіці, з різних причин відкидає прийняту більшістю систему цінностей. У той же час спостерігається поява нового соціального прошарку людей, які мають високий ступінь освітченності в сфері компютерних систем. В науковій літературі проблеми, пов’язані з нерівномірним доступом до сучасних інформаційних технологій, об’єднується терміном "digital divide", що найчастіше перекладається українською як "цифрова нерівність". Даний термін увійшов у загальний обіг у США у середині 1990-х років і спочатку використовувався для позначення розриву між різними соціальними групами у здатності придбати комп’ютер. На думку Є. Архипової при дослідженні соціальних аспектів проблеми нерівномірного доступу до сучасних інформаційно-комунікативних технологій доцільніше використовувати термін "інформаційна нерівність", що більш точно відображає соціальну сутність проблеми, тоді як переклад терміну "digital divide" як "цифрова нерівність" краще характеризує технічно-технологічний аспект даного явища .

 

Тим паче, незважаючи на рівень залучення різних верств населення  до інформаційно-комунікативних технологій, під їх впливом постає економіка, найважливішим активом якої є  не матеріально відчутні ресурси - товари, сировина, робоча сила, устаткування, а інтелект, інформація, знання. Однак благами цієї економіки поки ще може користуватися тільки невелика частка населення Землі. З одного боку, інтелектуальна еліта й аналітики обговорюють перспективи глобального інформаційного суспільства; експерти вражаються масштабами капіталізації ринку компаній, що працюють в галузі інформаційно-комунікативних технологій; акції компаній мобільного зв’язку перепродуються за величезні суми. З іншого ж боку, третина населення планети не має доступу до найпростішого телефону. Так, за наявними даними на початку ХХІ століття 80 % людей у світі жодного разу не користувалися телефоном і 93 % не використовували комп’ютер. А багато населених пунктів, регіонів, а часом і цілі країни не мають ресурсів для задоволення елементарних потреб своїх громадян в освіті й охороні здоров’я. Збільшується розрив у сфері розвитку і використання інформаційних технологій між розвинутими країнами й іншим світом, між різними прошарками населення усередині країн - багатими і бідними, молодими і людьми старшого віку, здоровими й інвалідами тощо .

 

Практично не охопленими Інтернетом регіонами є Центральна й Південна Америка, а особливо –  Африка. Частка африканського континенту в загальній кількості Інтернет-підключення  становить усього 0,25 %, і більша частина цієї мізерно малої величини припадає на ПАР. У Центральній і Південній Америці, де останнім часом відбувається певне зростання кількості користувачів Всесвітньою Мережею, цей приріст забезпечується в основному за рахунок трьох країн - Аргентини, Бразилії й Чилі .

 

На жаль, інформаційна нерівність характерна і для України. З одного боку, наша країна належить до групи п’ятдесяти найбільших країн  за кількістю населення і за площею території, але за індексом телекомунікаційної підготовленості вона посідає лише 70-е місце серед 80 країн, оцінених за цим критерієм. З іншого боку, у нашій країні інформаційні ресурси та їх споживачі розподілені дуже нерівномірно .

Адже, чималу проблему становить  формування інформаційного суспільства  в сільській місцевості та невеликих містах. Підключення такого регіону до Інтернент-мережі вимагає значних коштів, що беручи до уваги загальний рівень розвитку українського села, на сучасному етапі виявляється майже неможливим. До того ж ця проблема також залишається актуальною для жителів великих міст, які проживають далеко від центру міста.